Перехід до постіндустріальної цивілізації

Аналіз наслідків, викликаних третьою НТР, ліг в основу теорій «нового індустріального» і постіндустріального суспільств, розроблених західними вченими в другій половині XX століття. На жаль, переважна більшість радянських теоретиків в основному критично ставилося до концепцій Р. Арона, Д. Белла, Дж. Гелбрейта, У. Ростоу, Е. Жака, Ж. Фурастье, П. Драккера і багатьох інших західних вчених з цілком об'єктивних і ряду суб'єктивних причин. Незважаючи на загальний характер НТР, в СРСР і країнах соціалістичної співдружності вона тривалий час розвивалася в обмеженій, переважно військовій сфері, що істотно не впливало на сукупність соціально-економічних відносин, духовне життя суспільства, як це було в західному світі. Недостатність або відсутність необхідного матеріалу у зв'язку з цим у поєднанні з крайньою ідеологізацією, партійної регламентацією дослідницької діяльності (особливо в галузі суспільних наук) стримували роботу вчених в СРСР і соціалістичних країнах в цьому напрямку. Однак у міру розвитку НТР в нашій країні, а також з початком процесу кардинальних політичних змін на межі 80-90-х рр. дані концепції почали знаходити все більше число прихильників в Росії.

Творці концепції «нового індустріального» і постіндустріального суспільств виходять з посилки, що науково-технічна революція є провідним фактором трансформації сучасного суспільства. Так, технологічний прогрес суттєво модифікував соціальні відносини, викликав масові потреби і одночасно створив засоби їх задоволення. При цьому відбулася відмова від розвитку уніфікованих виробництва і споживання, тобто активізувався процес індивідуалізації як виробництва, так і споживання, що перш за все отримало вираження в небувалих зрушення в структурі робочої сили, зумовивши її дрейф зі сфери виробництва у сферу послуг та інформації. Таким чином, праця стала втрачати яскраво виражений суспільний характер (форму), бо значна частина людей отримала можливість самовираження та самовдосконалення на основі індивідуального вибору роду занять. (В силу достатньої насиченості ринку товарів і послуг, розвиненої системи соціального забезпечення і т.д.) Іншими словами трудова діяльність в постіндустріальному суспільстві все менш мотивується усвідомленням матеріальної необхідності, модифікуючись в більш високий тип діяльності – творчість.

Саме це знімає, здавалося б, нерозв'язне (за Марксом) соціальне протиріччя між виробництвом і приватним привласненням його результатів, а людина з придатка машини все більше перетворюється на творця, про що свідчить інтенсивне зростання рівня кваліфікації, професіоналізму працівників, рівня освіти в цілому. З цієї причини наука в постіндустріальний період стала провідним фактором розвитку суспільства в цілому і вдосконалення індивіда зокрема.

Таким чином, вже в рамках постіндустріального суспільства вирішуються багато соціальних проблем західної цивілізації на основі забезпечення гідного рівня життя, більшості індивідів у розвинених країнах. Одночасно постіндустріальна концепція певною мірою обґрунтовано показує можливі шляхи подальшого розвитку цивілізації.

Проте не можна не враховувати ту обставину, що постіндустріальна западноцівілізаційна система, незважаючи на лідерство в сучасному світі, не може претендувати, проте, на загальність. Її техногенний характер не збігається в принципі з основами паралельно розвиваються цивілізацій Сходу, з їх запереченням індивідуалізму, культом традиційної ієрархії влади, колективізмом і т. д. Крім цього величезне число народів планети (в основному не англосаксонських) навряд чи стикається з проблемами життя в постіндустріальному світі, часто борючись за просте біологічне виживання (більшість народів Азії, Африки, частково Латинської Америки).

На наш погляд, з урахуванням цих зауважень, ми можемо розглядати постіндустріальну цивілізацію як новий етап в розвитку західноєвропейської цивілізації, включаючи окремі, найбільш передові країни Сходу (Японія, нові індустріальні країни), і на цій підставі трактувати її як одну з можливих моделей суспільного прогресу.