Принцип презумпції невинуватості особи та його зміст.

У Конституції України принципу презумпції невинуватості відведено важливе місце; досить чітко висвітлено його змісту ст. 62: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку(і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свого невинуватість у. вчиненйі злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням». Сформульовані в цій статті положення ґрунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, відображеному в ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права,.де зазначається, що кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, поки винуватість його не буде доведено згідно із законом. Під терміном «презумпція невинуватості» розуміють правило, згідно з яким особу не може бути визнано винною у вчиненні злочину, а також притягнуто до кримінальної відповідальності, інакше як за рішенням суду і відповідно до закону (ч. 2 ст.15 КПК України).Презумпція невинуватості не є особистою Думкою особи, яка веде провадження у справі, це об’єктивне правове положення. Слідчий, який складає обвинувальний висновок, та прокурор, який підтримує обвинувачення в суді, вважають, що обвинувачений чи підсудний є винним у вчиненні злочину. Невинуватість особи може бути встановлено лише за законом. Ці умови є водночас гарантіями дотримання прав обвинуваченого чи підсудного. Йдеться про всебічний судовий розгляд всіх обставин справи на основі гласності, усності, рівності сторін та з дотриманням інших принципів кримінального процесу, за якими перевіряють доведеність обвинувачення та зводять до мінімуму можливість судової помилки. Лише за таких умов, коли проведено судовий розгляд та винесено обви-. нувальний вирок, який набрав законної сили, особу вважають винною у вчиненні злочину, а держава, у свою чергу, бере на себе відповідальність за правильність постановленого вироку та визнання особи винною. Частина 4 ст. 62 Конституції України передбачає, що у разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. Юридичний зміст принципу презумпції невинуватості становлять такі положення: обов’язок доводити винуватість особи покладено на того, хто стверджує, що особа винна у вчиненні злочину, тобто на прокурора (в справах приватного обвинувачення —- на потерпілого чи його представника); обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість (ч. 2 ст. 62 Конституції України); обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхбм, а також на припущеннях (ч. З ст. 62 Конституції України); постановляють обвинувальний вирок лише за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведено (ч. 2 ст. 327 КПК); усі сумніви щодо доведеності вини •особи тлумачать на її користь (ч. З ст. 62 Конституції України). Слід зауважити, що презумпція невинуватості діє не лише у разі, якщо особа не визнає себе винною у-вчиненні злочину, а й якщо обвинувачений стверджує, що злочин вчинив він. Це положення запобігає можливості самообмови обвинуваченого і є гарантією права на захист. Принцип презумпції невинуватості — одна з основ цивілізованого суспільства. Будь-яке відхилення від його приписів зумовлює порушення законності в судочинстві, прав людини, відповідних міжнародних пактів.

Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.