Фінансово-економічне обґрунтування законопроекту

Реалізація положень цього законопроекту дозволить одержати додаткові надходження до державного бюджету України, які будуть спрямовані на фінансування видатків на оборону, виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції, фінансування закладів охорони здоров'я та соціальний захист сімей цих осіб.

Реалізація проекту не потребує коштів з Державного бюджету України.

Очікувані правові та соціально-економічні наслідки прийняття законопроекту

Прийняття та введення в дію законопроекту дозволить запровадити нове джерело фінансування видатків на оборону України за рахунок резидентів і нерезидентів, контрольованих державою-агресором.

Народні депутати України

Ю. І. Соловей

Ю. В. Тимошенко

О. В. Медуниця

О. А. Корчинська

Т. Г. Острікова

Г. М. Гопко

Чим приборкати агресора?

Поділитися

Останнім часом у нашому суспільстві резонансною темою, що викликає гострі дискусії, стало запровадження санкцій проти Російської Федерації. Дехто обурюється позицією західних держав, вважаючи їхні економічні санкції проти Росії вочевидь недостатньою підтримкою українців, які ведуть виснажливу боротьбу з північним агресором. У когось виникають сумніви щодо реального впливу цих економічних обмежень на дії Путіна. А хтось закликає владу України не долучатися до міжнародних санкцій, бо це начебто не відповідає нашим інтересам. Щоб розібратися в ситуації, варто згадати історію санкцій і наслідки їх застосування.

Почнімо з термінології. Міжнародні економічні санкції – це заборона або обмеження у сфері фінансово­господарської, банківської, інвестиційної, торгової, транспортно­транзитної, оборонно­промислової діяльності однієї чи кількох країн. У лексиконі політиків, та й навіть макроекономістів, цей вислів з’явився не так давно. Одні з перших спроб задіяти ці економічні важелі впливу припадають на кінець 70­х років минулого століття. З 1979 року, коли в Ірані повалили шаха, західні держави (передовсім США) незмінно тримають цю країну під пресом економічних санкцій. Нині проти неї продовжують діяти чергові міжнародні санкції, запровадження яких пов’язане з її ядерною програмою. 2003 року експерти МАГАТЕ виявили в Ірані сліди центрифуг для збагачення урану, а два роки по тому президент М. Ахмадінежад вирішив розконсервувати програму зі збагачення урану на території країни, згорнуту його попередником М. Хатамі. Після цього було запроваджено різні обмеження, санкціоновані безпосередньо Радою Безпеки ООН, зокрема на торгівлю товарами й технологіями, так чи інакше пов’язаними з балістичними ракетами.

Алгоритм запровадження санкцій проти Ірану, певною мірою схожий на нинішні спроби «приборкати» Росію, складався з трьох етапів. Почалося з блокування активів та візових заборон стосовно задіяних у конфлікті осіб. Коли це не спрацювало, запровадили цілу низку повномасштабних секторальних санкцій, що передбачали заборону експорту широкого асортименту товарів (від високотехнологічного обладнання до ліків), платіжно­розрахункових та інших операцій із банками Ірану, замороження його валютних резервів і, зрештою, економічну блокаду з боку Сполучених Штатів. Найболючішим ударом по іранській економіці стали санкції проти її нафтового сектору, частка якого 2011 року становила приблизно 85% (120 мільярдів доларів США) від загального експорту країни. У січні 2012­го Євросоюз припинив закупівлю іранської нафти. Не минуло й року, як обсяги її експорту впали втричі, внаслідок чого Іран недоотримав за 2012 рік майже мільярдів. А на кінець 2013­го його заморожених валютних резервів у західних банках накопичилося на вражаючу суму – 0 мільярдів.

Що ж дали ці санкції? Цільове їх застосування з боку ООН, США, ЄС призвело до скорочення на 50% доходів в іранський бюджет від продажі нафти, зростання безробіття та падіння курсу національної валюти більш ніж удвічі. Прагнучи виправити ситуацію, Іран провів демократичні президентські вибори, і новообраний очільник держави відмовився від продовження ядерної програми. Нове іранське керівництво провело переговори із Заходом і 24 листопада в Женеві підписало угоду з шісткою міжнародних посередників (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН плюс Німеччина). Суть угоди: Іран припиняє збагачення урану з рівнем понад 5%, а Захід частково припиняє санкції і насамперед розморожує, 4 мільярда. Крім того, Ірану дозволяється імпорт деяких товарів. Отже, економічні санкції досягли своєї мети.

Повернімося до санкцій проти Російської Федерації. Перші з них стосувалися фізичних та юридичних осіб цієї країни й були запроваджені ЄС, США, Японією, Австралією, Канадою та низкою інших держав в березні цього року після того, як Росія анексувала український Крим. Однак це її не вгамувало. Тож 29 липня США оголосили нові санкції проти Росії у ключових секторах її економіки: енергетиці, оборонно­промисловому комплексі та фінансах. Обмежили експорт товарів і технологій, заблокували експортне кредитування проектів у ці сектори. Президент США Б. Обама заявив, що санкції вплинуть на «велику кількість російських банків і оборонних компаній». 31 липня Євросоюз також запровадив проти Росії широкі секторальні санкції, які набрали чинності з 1 серпня. Їх новий пакет обмежує доступ «російських фінансових інститутів, що належать державі» до ринків капіталу країн – членів ЄС, оголошує ембарго на торгівлю зброєю з Росією й забороняє постачання до неї товарів подвійного призначення, тобто тих, що можуть бути застосовані для потреб військово­промислового комплексу. Росії також обмежили доступ до «чутливих» технологій, передовсім у нафтовій галузі. За кілька днів (6 серпня) США додатково запровадили санкції, що стосуються російського енергетичного сектору. Зокрема, заборонено постачання обладнання для глибинного (понад 152 метри) видобутку, для розроблення арктичного шельфу та сланцевих родовищ.

Звісно, обсяг санкцій, запроваджених проти Ірану і проти Росії, ще не можна зіставити: останні значно м’якші. Та очевидно, що в становищі цих держав є чимало спільного. Скажімо, енергозалежність їхніх економік (відтак і наповнення нафтодоларами держбюджетів) від розвинених країн.

Поки що минуло мало часу, щоб переконатися в ефективності нинішніх санкцій. Проте, зіставляючи їх запровадження в обох країнах, деяких висновків уже можна дійти. Насамперед варто врахувати обставину, що економіка Росії більше, ніж іранська, інтегрована у світовий ринок. Тому європейські санкції проти Росії видаються особливо ефективними, бо ЄС, якому вона постачає майже 30% газу й 50% нафти, – стратегічно важливий для неї зовнішньоторговельний партнер. До того ж він став і головним її зовнішнім інвестором, частка котрого становить 75%.

Які наслідки чекають Росію у зв’язку з економічними санкціями?

По­перше, почнеться (можна сказати, вже почався) інтенсивний відтік капіталу з країни, й для російського бізнесу різко скорочуються обсяги запозичень у Європі та США. Зокрема, за даними «Центробанка России», сальдо за зовнішніми запозиченнями у США (різниця між залученими й погашеними коштами російських компаній, за винятком банків і населення) скоротилося з 9 мільйонів доларів у I кварталі 2013 року до мільйонів у I кварталі 2014 року. Показники за позиками в країнах Європи, які були традиційними ринками капіталу для російських фірм, також стрімко й у десятки разів скорочуються. Ця ситуація, за деякими ознаками подібна до іранської, зумовить припинення економічного зростання в Росії (її валовий внутрішній продукт у липні 2014 року знизився на 0, 2% порівняно з липнем минулого року, але це тільки початок).

По­друге, з’явилася проблема з конвертованою валютою, адже тепер угоди з країнами, чиїми грошовими одиницями є долар і євро, припиняються. Уже в середині серпня начальник казначейства «Металлинвестбанка» С. Агарзаєв скаржився: «Банкам бракує доларів». Нині залучати кошти в доларах та євро вкрай важко», – констатував керівник відділу торгових операцій на грошовому ринку департаменту глобальних ринків «Сбербанка России» Д. Козуб. Дефіцит доларів у РФ – прямий наслідок санкцій. Зросли ризики для російського бізнесу, тому західні компаній почали вимагати від російських фірм передоплати, покриття за акредитивами. Зовнішні ринки закриті для випуску євробондів російських компаній і банків. Як і в ситуації з Іраном, це ще сильніше підігріває «чорний» ринок, спричиняє падіння курсу руб­ля (вже навесні, після першої хвилі санкцій, «Центробанку России» довелося витратити, 6 мільярда на його утримання).

По­третє, наявність 0 мільярдів зовнішніх запозичень, що припадають переважно на російські компанії та банки (держборг Росії скорочений до мінімуму, але корпоративний борг дуже великий), без отримання останніми жодного кредиту в липні породжує боргову проблему. Про що йдеться? Керівник «Роснефти» І. Сечін попросив уряд виділити на рефінансування чистого боргу цієї величезної компанії 1, 5 трильйона рублів. Він запропонував залучити кошти з Фонду національного добробуту Росії. Інші держкомпанії теж стали в чергу за державними грошима. Тому накопичених резервів може досить швидко не вистачити на погашення боргів. Водночас стає дедалі важче сплачувати борги, й російські підприємства починають обмежувати витрати. А це веде до скорочення кількості працівників.

Більше того, зростання безробіття спричиняють не лише опосередковані фінансові обмеження, а й пряма заборона діяльності російських підприємств за кордоном, як це сталося з «Добролетом» – дочірньою компанією «Аэрофлота». Цей єдиний російський лоукостер вимушено згорнув діяльність, потрапивши під санкції як авіакомпанія, що здійснювала рейси до окупованого Росією Криму. З перевізником відмовилися працювати його зарубіжні партнери, а контрагенти анулювали договори лізингу на два літаки Boeing­737 та припинили техобслуговування й страхування його повітряних суден.

По­четверте, розбалансування санкціями російського ринкового середовища породжує дефіцит не лише валюти, а й деяких споживчих товарів та продуктів харчування. Особливо після запровадження Росією контрсанкцій стосовно сільгосппродукції з ЄС та США. Так, у серпні в Сахалінській області помітно підвищилася вартість м’яса, яблук, деяких видів риби, а зростання цін на курятину сягнуло 60%.

Показовою є ситуація із забезпеченням продовольчими товарами анексованого Криму після запроваджених обмежень на завезення туди українських продуктів. Там не лише підскочили ціни на харчові продукти (попри те, що очільник Мінсільгоспу РФ М. Федоров полякав відкриттям «адміністративних і ще суворіших» справ проти виробників, які необґрунтовано завищують ціни на сільгосппродукцію), а й виник їх дефіцит. У серпні кримська влада вимушена була просити Кабмін Росії зняти обмеження, щойно (28 липня) ним оголошені…

По­п’яте, незважаючи на те, що нині Путіна підтримують понад 80% населення Росії, породжені санкціями такі проблеми, як зростання цін і дефіцит товарів, формують підґрунтя для дозрівання внутрішньої опозиції (як і в Ірані), котра реально впливатиме на позицію влади для пошуку шляхів порозуміння із західним світом. Розігріті Путіним сепаратистські хвилі в Криму та Донбасі на цьому тлі докотилися до російських регіонів, зумовивши там формування панічних «федералізаційних» настроїв. Зокрема, про бюджетний суверенітет заговорили жителі Сибіру і Калінінградської області. А в Японії повернулися до болючої теми повернення Росією островів, що їх півстоліття тому окупував СРСР. І хоч би яким скептичним є ставлення російської політичної еліти до сепаратистських настроїв в окремих регіонах, такі речі, як підтримка Японією ідей референдуму на Курильських островах і Сахаліні, можна вважати своєрідним натяком на те, що окремі розмови про сепаратизм можуть стати сценарієм фрагментації Росії.

Хоч би там як було, але вже помітні ознаки негативного впливу на російську економіку поступово запроваджених санкцій. Хоча Росія не зазнала найтяжчого удару (повномасштабного нафтового ембарго), однак ужиті західними країнами заходи починають реально діяти: експерти знижують прогнози економічного зростання країни, а російська бізнесова еліта не на жарт стривожена розвитком ситуації. Немає сумніву в тому, що на Росію насувається затяжна економічна негода.

Автор: Михайло ДОВБЕНКО

2014 рік ознаменувався безпрецедентними викликами національній безпеці та етнополітичній стабільності в Україні, більшість з яких нале- жить до викликів етнополітичної сфери. Серед них – сепаратизація регіо- нів, втрата контролю державної влади над ними; посилення етнополітич- ного розколу у вигляді формування самопроголошених квазідержавних утворень на Сході України; неоголошена, неофіційна війна з Російською Федерацією, яка підтримує функціонування ДНР та ЛНР. Впродовж пострадянського періоду історії України прояви сепаратизму перебували в латентному стані і не становили такої загрози для етнополітичної безпеки та територіальної цілісності держави, як на нинішньому етапі державотво- рення. Усі ці виклики є взаємопов’язаними, і не можуть бути вирішені окремо одне від одного. Вони оформилися в цілу систему викликів етно- політичній безпеці держави, яку слід так само системно і комплексно нейт- ралізовувати для стабілізації етнополітичної ситуації в Україні. Ситуація ускладнюється також втручанням зовнішнього фактору – участю в дестабілізації сусідньої держави Російської Федерації, яка є наба- гато більшою, потужнішою, впливовішою, ніж Україна. Влада України не приховує – проблему внутрішнього сепаратизму, яка виникла після пова- лення влади колишнього глави держави В. Януковича, можна було б вирі- шити за кілька місяців. Однак участь військ Російської Федерації у кон- флікті на боці сепаратистських утворень – ДНР та ЛНР у вигляді фінансо- вої, інформаційної та збройної допомоги унеможливила нейтралізацію цієї системи викликів етнополітичній безпеці виключно внутрішніми засоба- ми. Як справедливо помітив прем’єр-міністр України під час візиту до Берліну “у нас (України) є всі можливості для стабілізації ситуації в країні, але ця стабілізація залежить від позиції однієї з сусідніх з Україною країн (Російської Федерації)”1. Досліджуючи проблему стабілізації етнополітичної ситуації в Україні, доцільно скористатися доробком українських етнополітологів, який дозво- лить проаналізувати та систематизувати механізми етнополітичної стабілі- Юридичні і політичні науки 363зації. Серед них концепція самоорганізаційних засад етнополітично

організму, запропонована Ю.Римаренком, С.Римаренком та Л.Шклярем2. Вчені стверджують, що етнонаціональні спільноти інтегровані у вигляді певних етноорганічних систем, що існують на засадах самоорганізації. До таких систем дослідники зараховують державу як найвищий рівень етно- самоорганізації. Це означає здатність системи до стабільності та розвитку, її поступової видозміни шляхом еволюції й адаптації до умов довкілля та реалій життя. З цього випливає, що держава як етнополітична система може за рахунок внутрішніх ресурсів стабілізувати ситуацію всередині. Іншими словами, забезпечення етнополітичної безпеки передбачає корек- цію, нейтралізацію негативних тенденцій, які потенційно чи реально загрожують етнополітичній стабільності та розвитку. Однак у випадку зов- нішнього втручання таких ресурсів виявляється недостатньо, тому державі доводиться звертатися до міжнародної спільноти за допомогою. Саме така ситуація склалася в Україні внаслідок сепаратизації регіонів (Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей) за сприяння та втру- чання Російської Федерації. Якщо проаналізуємо одну з класифікацій загроз національній безпеці держави, то зауважимо, що за сферами походження виклики поділяють на екзогенні (джерело дестабілізації системи лежить поза її межами) та ендо- генні (джерело дестабілізації системи у ній). Легітимна влада держави у більшості випадків спроможна нейтралізувати ендогенні загрози. І, власне, на них була спрямована вся увага етнонаціональної політики України впродовж останніх десятиліть. Загроза втручання інших держав під наду- маним етнополітичним приводом вважалася гіпотетичною і не знайшла відображення в жодному документі сфери етнонаціональних відносин. Такої позиції дотримувалися й науковці. Зокрема Н. Ціцуашвілі, що вивчає внутрішні (викликані сукупністю внутрішніх етнополітичних факторів) та зовнішні (викликані переважно діяльністю інших держав) загрози етнопо- літичній безпеці, стверджував, що головними викликами для України в найближчому майбутньому стануть лише внутрішні виклики3. Однак ситуація кардинально змінилася: внутрішні етнополітичні проблеми стали приводом для зовнішнього втручання. Таким чином, з точки зору забезпечення етнополітичної складової національної безпеки, захисту територіальної цілісності та суверенітету Україна виявилася не готовою до військового втручання інших держав. Зауважимо, що збройна підтримка ДНР та ЛНР Російською Федерацією стала кульмінацією такого втручання. Їй передували інформаційний, полі- тичний, економічний тиск, які були провісниками захоплення українських територій, але на які українська влада і суспільство не звертали уваги. Інформаційний тиск знаходив відображення у коментарях російського МЗС та політиків щодо внутрішньої політики України (начебто утисків російської мови та російськомовного населення). Політичний – у намаган- нях заблокувати європейський вектор зовнішнього політичного і економіч- 364 Держава і право · Випуск 65ного розвитку України, у висуванні своїх вимог та поправок до Угоди про асоціацію між Україною з ЄС з російського боку. Економічний – у забороні ввезення українських товарів на територію РФ під надуманими привода- ми, у політизації постачання енергоносіїв з РФ до України. Всі ці види тиску містили ознаки втручання сусідньої держави у справи суверенної України та дестабілізації ситуації в ній. Однак ні політики, ні науковці не могли припустити, що Російська Федерація перейде до відкритого зброй-ного вторгнення на Україну, що розпочалося з анексії Криму 1 березня 2014 р. Україна вдалася до низки ендогенних політичних та правових механіз- мів стабілізації етнополітичної ситуації – діалогу з населенням охоплених сепаратизмом територій, децентралізації влади, визнання права російської мови на особливий статус (шляхом відмови від скасування Закону України “Про засади державної мовної політики”). Однак ендогенних механізмів виявилося недостатньо. Тому Україна звернулася до міжнародної спільно- ти з проханням про допомогу, запровадження санкцій проти РФ та засуд- ження збройної агресії РФ в Україні. Спочатку міжнародна спільнота за участі України намагалася вести переговори з РФ, однак країна продемон- струвала, що не має наміру виконувати цих угод. Так звані Женевські домовленості, досягнуті 17 квітня 2014 р. у результаті чотиристоронніх переговорів представників Росії, США, ЄС та України, Росією виконані не були. Канцлер Німеччини А. Меркель зазначила, що тоді як Україна зроби- ла цілу низку кроків для реалізації Женевської угоди, російської підтримки цього документу, яка б вплинула б на сепаратистів в Україні, не спостері- галося4. Нагадаємо, що Женевські угоди передбачали перші кроки з деес- калації напруженості, стабілізації ситуації, зокрема утримання від насиль- ства, звільнення захоплених будівель в Україні, роззброєння незаконних формувань, амністію протестувальників, що не вчинили тяжких злочинів. Оскільки переговори виявилися неефективним механізмом впливу на РФ, західні держави вдалися до міжнародно-правових санкцій. Міжнародне право визначає їх як засоби, що застосовуються міжнародни- ми організаціями або державами до держав, які здійснили міжнародні пра- вопорушення5. Міжнародно-правові санкції є формою міжнародно-право- вої відповідальності, дозволеного примусу в міждержавних стосунках. За допомогою санкцій відновлюють порушені права та домагаються відшко- дування завданих збитків. Санкції можуть застосовуватися лише у відпо- відь на правопорушення і цим вони відрізняються від неправомірного застосування сили в міжнародних відносинах і правомірних превентивних примусових заходів. Їх мета полягає у відновленні порушеного механізму міжнародно-правового регулювання. Держави запроваджують санкції індивідуально, колективно і за допомогою міжнародних організацій. У зв’язку з етнополітичним конфліктом в Україні було запроваджено всі форми санкцій. США, ЄС, Канада, Японія та ін. запровадили перший рівень санкцій –

– Юридичні і політичні науки 365персональні санкції проти конкретних осіб через їхні дії, спрямовані на шкоду територіальній цілісності, суверенітету й незалежності України. Це були очільники самопроголошених керівних органів (“урядів”, “парламен- тів”) сепаратистських угруповань на Донеччині й Луганщині. З моменту оголошення санкцій встановлювалися обмеження на в’їзд до Євросоюзу і замороження можливих активів цих осіб на його території. Однак перший рівень санкцій не мав відчутного ефекту – адже вищезгадані особи є пере- важно маргіналами або кадровими військовими РФ, що не подорожують до країн Заходу та не тримають активів там. Вимоги Заходу були наступ- ними: гарантоване двостороннє припинення вогню під контролем ОБСЄ, повернення під контроль Києва всього кордону з Росією і звільнення всіх заручників. З часом санкції першого рівня були поширені на оточення російського президента В. Путіна. Під їх дію потрапили глава ФСБ РФ, секретар Ради безпеки РФ, екс-прем’єр-міністр М. Фрадков, лідер партії “Єдина Росія”, президент Чечні та інші. Оскільки Російська Федерація не виконала вимог міжнародної спільноти та продовжувала дестабілізувати ситуацію в Україні, Рада Євросоюзу перейшла до другого рівня санкцій – затвердила розширений список, під дію якого потрапили не лише фізичні, а юридичні особи, що несуть відповідальність за дії проти територіальної цілісності України. Аналогічно вчинили і США. Після збиття сепаратистами малазій- ського пасажирського літака 17 липня 2014 р. за допомогою російської зброї США оголосили посилення санкцій проти Росії, як поширилися на низку компаній оборонного сектору, а також на “Новатек”, “Роснефть”, “Внешэкономбанк”, “Газпромбанк”6. Президент США Б. Обама обґрунту- вав посилення санкцій тим, що Росія не зробила жодних кроків з деескала- ції конфлікту на Сході України.

ї конфлікту на Сході України. Оскільки поставленої мети – стабілізації етнополітичної ситуації в Україні, припинення військового втручання РФ – ці екзогенні механізми впливу не досягли, 29 липня Євросоюз ухвалив рішення про введення сан- кцій третього рівня, спрямованих на обмеження секторального співробіт- ництва з Російською Федерацією, що стосуються енергетичного, фінансо- вого секторів, продукції військового та подвійного призначення. За слова- ми Х. Ромпея та Ж. Боррозу посилення санкцій було покликане ускладни- ти російським державним фінансовим установам доступ до ринків капіта- лу ЄС, накласти ембарго на торгівлю зброєю, встановити заборону на екс- порт товарів подвійного призначення для військових користувачів. Президент Єврокомісії та президент Європейської Ради підкреслили у спільній заяві, що “санкції надсилають лідерам РФ потужний сигнал: дес- табілізація України, або будь-якої іншої європейської країни коштуватиме чимало вашій економіці”7. ЄС і США планували розглянути посилення санкцій проти Росії, якщо вона не припинить підтримувати сепаратистів та дестабілізувати ситуацію в Україні. Більшість держав Заходу впевнені в ефективності санкцій проти 366 Держава і право · Випуск 65держави, що порушує суверенітет на недоторканність інших держав. Зокрема Президент США припустив, що домовленість про перемир’я була досягнута в Мінську (Білорусь) виключно завдяки санкціями проти Росії8. Західні політики переконані, що без санкцій, без підтримки міжнародної спільноти масштаби дестабілізації ситуації, вторгнення Росії в Україну були б набагато більшими. Втрати російської економіки від санкцій оціню- ються в $200 млрд. за три роки. Міжнародний Валютний фонд запевняє, що саме санкції Заходу зупинили економічне зростання Росії, паралізували притік інвестицій, втрати Росії від них лише цього року можуть становити $100 млрд9. Це ціна, яку Росія платить за дестабілізацію в Україні та під- тримку сепаратизму. Росія намагалася протидіяти міжнародному тиску, використовуючи власні важелі в ЄС та переконуючи в неефективності санкцій, адже вони означають також втрати і збитки для економік країн Заходу. Зокрема, депу- тат Європейського парламенту від Латвії А. Мамикін звернувся до прези- дента Європейської комісії з проханням анулювати санкції проти Росії.

Політик апелював до того, що ситуація з санкціями приведе у глухий кут, адже лідери західних країни запроваджують їх ціною добробуту власних громадян10. На неефективність санкцій вказав також прем’єр-міністр Угорщини, назвавши їх самообманом. Політик вважає, що конфлікт в Україні можна вирішити лише шляхом переговорів або збройного протис- тояння11. Надати військову підтримку Україні країни Заходу відмовилися, намагаючись запобігти ескалації військового конфлікту між Україною та Росією. Санкції ЄС та США критикуються як неефективні, бо є надзвичайно вузькими та вибірковими, а тому не здатні вплинути на прийняття рішень в Москві. Росія у відповідь ввела симетричні санкції проти України та країн Заходу, що стосуються обмеження постачання багатьох видів про- дукції. За прогнозами українського прем’єр-міністра Україна може втрати- ти за рік $7 млрд. у зв’язку із агресивною економічною політикою Росії. Прем’єр-міністр повідомив, що Україна готує нові позови проти Російської Федерації про відшкодування збитків, спричинених агресією щодо України в межах плану дій “Відновлення України”. План передбачає також запровадження санкцій проти російських громадян і підприємств, які під- тримують агресію Росії проти України12. Україна також використала санкції як ендогенний механізм впливу на Росію, однак пізніше від міжнародної спільноти, після введення третього рівня санкцій – Кабінет міністрів підготував Проект Закону України № 4453а від 08.08.2014 “Про санкції”, що був проголосований Верховною Радою. У Законі зазначається, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, а також запобігання порушенню чи відновлен- ню порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, сус- пільства та держави можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші

обмежувальні заходи (санкції). Нормативно-правовим актом впроваджуються 29 видів санкцій, серед яких найважливішими є: блокування активів; обмеження торговельних операцій; припинення транзиту ресурс та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань; анулювання ліцензій та інших дозволів; заборона участі у приватизації; заборона або обмеження ретранс- ляції теле- та радіоканалів, припинення діяльності засобів масової інфор- мації, в тому числі, в мережі Інтернет; припинення дії торговельних угод; заборона діяльності партій, рухів та інших громадських об’єднань та фон- дів; припинення дії міжнародних договорів13. Згідно зі ст. 5 Закону рішення про застосування, скасування та внесен- ня змін до санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента і є обов’язковим до виконання. Політико-правовий аналіз документу свідчить про посилення ролі Ради національної безпеки та обо- рони, однак слід враховувати, що саме РНБО стала координаційним цен- тром врегулювання конфлікту, ведення АТО, стабілізації етнополітичної ситуації в державі. Згідно з профільним Законом РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, на який покладено функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборо- ни у мирний час та в умовах воєнного або надзвичайного стану, та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України14.

Пропозиції щодо застосування санкцій вносяться Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України. Санкції можуть застосовуватись з боку України щодо іноземної держави, іноземної юри- дичної чи фізичної особи, громадян України, юридичних осіб, створених за законодавством України, а також інших суб’єктів. (ст.1) Застосування санкцій не виключає інших заходів захисту національних інтересів, націо- нальної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави. Відповідно до ст. 3 нормативно-правового акту підставами для застосу- вання санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та потенційні загрози націо- нальним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, її економічній самостійності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призво- дять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Таким чином, для стабілізації етнополітичної ситуації, врегулювання 368 Держава і право · Випуск 65етнополітичного конфлікту, що виник внаслідок військового втручання Російської Федерації, Україна вдалася як до ендогенних, так і екзогенних механізмів забезпечення етнополітичної безпеки. Оскільки переговори з РФ засвідчили неефективність з огляду на невиконання цією державою домовленостей, а військова допомога могла б бути розцінена як участь у військовому конфлікті, головним екзогенним механізмом стабілізації ситуації стали міжнародно-правові санкції проти Російської Федерації. Їх ефективність залишається предметом дискусій, однак невідомо, якою б була поведінка держави-порушниці норм міжнародного права і наскільки масштабним було б вторгнення військ РФ в Україну у випадку їх незасто- сування. Не випадково, російський президент повідомив президента Єврокомісії про те, що міг би взяти Київ за два тижні, якщо захотів би15. 1. Яценюк впевнений, що стабілізація ситуації в Україні залежить і від Росії [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. – Режим доступу: https://dt.ua/POLITICS/yacenyuk-vpevneniy-scho-stabilizaciya-situaciyi-v-ukrayini-zalezhit-i-vid-rosiyi-144154_.html. 2. Римаренко Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади / Ю. Римаренко, Л. Шкляр, С. Римаренко. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2001. – С. 52. 3. Ціцуашвілі Н. Етнополітична безпека: внутрішні викли- ки в умовах поліетнічності / Н. Ціцуашвілі // Політологічний вісник. – 2011. – Вип. 53. – С. 273. 4. Росія не виконує Женевські домовленості [Електронний ресурс] // Радіо сво- бода. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/content/меркель-росія-не-виконує- женевські-домовленості/25362818.html. 5. Міжнародне право / за ред. М. Буромен- ського. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 329. 6. США розширили санкції проти РФ [Електронний ресурс] // Відео – 24. – Режим доступу: https://24tv.ua/home/show SingleNews.do? ssha_rozshirili_sanktsiyi_proti_rf& objectId=469645. 7. У ЄС пояснили санкції проти РФ: “насилля виходить з-під контролю” [Електронний ресурс] // Українська правда. – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2014/07/ 29/7033375/. 8. Обама впевнений, що домовленість про перемир’я досягнута завдяки санкціям проти РФ [Електронний ресурс] // Тиждень.ua. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/News/118544. 9. У 2014 році через санкції Росія втратить $100 млрд, – МВФ [Електронний ресурс] // iPress.ua. – Режим доступу: https://ipress.ua/news/u_2014_ rotsi_cherez_sanktsii_rosiya_vtratyt_100_mlrd__mvf_72601.html. 10. У Європарламенті “п’ята колона” просуває скасування санкцій проти Росії [Електронний ресурс] // ТСН. – Режим доступу: https://tsn.ua/politika/u-yevroparlamenti-p-yata-kolona-prosuvaye-skasuvannya-sankciy-proti-rosiyi-363778.html. 11. Прем’єр Угорщини: cанкції щодо Росії – самообман [Електронний ресурс] // ТВі. – Режим доступу: https://tvi.ua/new/2014/09/01/premyer_uhorschyny_sankciyi_schodo_rosiyi___samoobman. 12. Арсеній Яценюк представив План дій “Відновлення України” [Електронний ресурс] // Урядовий портал. – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=247573239& cat_id =244276429. 13. Проект Закону України № 4453а від 08.08.2014 “Про санкції” [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу: https://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=51915. 14. Закон України “Про Раду національної безпеки та оборони України” // ВВР України. – 1998. – № 35. – Ст. 237. 15. Італійські ЗМІ: Путін заявив Баррозу, що візьме Київ “за два тижні” [Електронний ресурс] // УНІАН. – Режим досту- пу: https://www.unian.ua/politics/957841-italiyski-zmi-putin-zayaviv-barrozu-scho-vizmekijiv-za-dva-tijni.html.