Поняття персоналу підприємства і структура кадрів

Трудовий персонал підприємства - основний склад кваліфікованих працівників підприємства, фірми, організації.

Зазвичай трудової персонал підприємства підрозділяють на виробничий персонал і персонал, зайнятий в невиробничих підрозділах. Виробничий персонал - працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні, - складає основну частину трудових ресурсів підприємства.

Найчисленніша і основна категорія виробничого персоналу - це робочі підприємства - особи, безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботами по наданню виробничих послуг та переміщенню вантажів. Робітники підрозділяються на основних і допоміжних.

До основних робітників відносять працівників, які безпосередньо створюють товарну (валовий) продукцію підприємств і зайнятих здійсненням технологічних процесів, тобто зміною форм, розмірів, стану, стану, структури, фізичних, хімічних та інших властивостей предметів праці.

До допоміжних відносяться робітники, зайняті обслуговуванням устаткування і робочих місць у виробничих цехах, а також усі робочі допоміжних цехів і господарств.

Допоміжні робітники можуть бути поділені на функціональні групи: транспортну і вантажну, контрольну, ремонтну, інструментальну, господарську, складську та т.п.

Керівники-працівники, які займають посади керівників підприємств (директора, майстра, головні фахівці та ін.)

Фахівці ~ працівники, які мають вищу або середню спеціальну освіту, а також працівники, які не мають спеціальної освіти, але що займають певну посаду.

Службовці - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документів, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, діловоди, секретарі, статистики та ін.)

Молодший обслуговуючий персонал - особи, що займають посади по догляду за службовими приміщеннями (двірники, прибиральниці та ін), а також з обслуговування робітників і службовців (кур'єри, розсильні та ін.)

Співвідношення різних категорій працівників у їхній загальній чисельності характеризує структуру кадрів (персоналу) підприємства, цеху, дільниці. Структура кадрів також може визначатися за такими ознаками, як вік, стать, рівень освіти, стаж роботи, кваліфікація, ступінь виконання норм і т.п.

Професійно - кваліфікаційна структура персоналу складається під впливом професійного й кваліфікаційного поділу праці. Під професією зазвичай розуміють вид (рід) трудової діяльності, що вимагає певної підготовки. Кваліфікація характеризує міру оволодіння працівниками даною професією і відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах, категоріях. Тарифні розряди і категорії також є і показниками, що характеризують рівень складності робіт.

Стосовно характеру професійної підготовленості працівників використовується і таке поняття, як спеціальність, що визначає вид трудової діяльності до однієї й тієї ж професії (наприклад, професія - токар, а спеціальності - токар-розточувальник, токар-карусельник). Диференціація в спеціальностях по одній і тій же робочій професії найчастіше пов'язана зі специфікою застосовуваного устаткування.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається зміна чисельності і питомої ваги окремих професій і. професійних груп виробничого персоналу. Чисельність інженерно-технічних працівників і спеціалістів збільшується більш швидкими темпами в порівнянні зі зростанням чисельності робітників за відносної стабільності питомої ваги керівників і технічних виконавців. Зростання числа цих категорій працівників обумовлений розширенням і вдосконаленням виробництва, його технічної оснащеності, зміною галузевої структури, появою робочих місць, на яких необхідна інженерна підготовка, а також зростаючою складністю, що випускається. Очевидно, що подібна тенденція збережеться і в майбутньому.

Планування чисельності та складу персоналу. Показники динаміки

Потреба в кадрах планується окремо по групах і категоріям працюючих. При плануванні чисельності персоналу на підприємстві розрізняють явочний і обліковий склад.

Явочний склад - кількість працівників, які протягом доби фактично є на роботу. У обліковий склад входять усі постійні і тимчасові працівники, і зокрема перебувають у відрядженнях, відпустках, на військових зборах.

Явочное число працівників розраховується, а списочное їх число визначається шляхом коригування явочного числа за допомогою коефіцієнта, що враховує плановані неявки на роботу.

На практиці застосовують два методи визначення необхідної чисельності робітників:

1) за трудомісткістю виробничої програми;

2) за нормами обслуговування.

Перший метод використовують при визначенні чисельності робітників, зайнятих на роботах нормованих, другий - при визначенні чисельності робітників, зайнятих на ненормованих роботах, в основному допоміжних робітників. Чисельність ІТП і службовців визначається за штатним розкладом.

Колектив підприємства з кількістю особового складу, рівня кваліфікації не є постійною величиною, він весь час змінюється: звільняються одні працівники, вживаються інші. Для аналізу (відображення) зміни чисельності та складу персоналу використовуються різні показники.

Показник середньооблікової чисельності працівників (Р) визначається за формулою:

де Р 1, Р 2, Р 3,... Р 11, Р 12 - чисельність працівників за місяцями.

Коефіцієнт прийому кадрів (К п) визначається відношенням кількості працівників, прийнятих на підприємство за певний період часу, до середньооблікової чисельності персоналу за той же період:

Коефіцієнт вибуття кадрів (Ар) визначається відношенням кількості працівників, звільнених за всіма причин за даний період часу, до середньооблікової чисельності працівників за той же період:

2. Продуктивність праці

Під продуктивністю праці розуміють ступінь його плідності. Вона вимірюється кількістю споживчих вартостей, створених в одиницю часу, або величиною часу, що витрачається на одиницю продукту праці.

Розрізняють продуктивність живої праці, яка визначається витратами робочого часу в даному виробництві на даному підприємстві, і продуктивність сукупної суспільної праці, що вимірюється витратами живої і матеріалізованої праці.

Підвищення продуктивності праці має місце тоді, коли частка живої праці зменшується, а питома вага уречевленої праці збільшується. Це зростання відбувається таким чином, що загальна сума праці, яка полягає в товарі, скорочується. Справа в тому, що маса живої праці зменшується більшою мірою, ніж зростає маса уречевленої праці.

Сукупна економія робочого часу, взята у відповідності з витратами і виробничими ресурсами, характеризує ефективність виробництва.

На підприємствах продуктивність праці вимірюється показником виробітку продукції на одного працівника чи в одиницю часу. У цих випадках показник враховує лише економію живої праці. У той же час продуктивність праці можна вимірювати як відношення фізичного обсягу національного доходу до чисельності працівників матеріального виробництва. Специфіка даного показника в тому, що він прямо відображає економію живої праці і побічно - через обсяг національного доходу - економію праці суспільного.

Перш за все продуктивність праці проявляється як скорочення витрат праці на одиницю споживчої вартості і показує економію робочого часу. Найбільш важливо - абсолютне зниження трудових витрат, необхідних для задоволення певної суспільної потреби.

Звідси орієнтир підприємств на пошук методів економії трудових і матеріальних ресурсів, тобто зменшення кількості працівників на тих ділянках, де це можливо, а також економія сировини, палива і енергії.

Продуктивність праці проявляється так само, як зростання маси споживчих вартостей, що створюються в одиницю часу. Тут важливий момент - результати праці, які означають не просто розширення обсягів вироблених товарів, а й підвищення їх якості. Отже, облік такого прояву продуктивності праці на практиці передбачає широке застосування в бізнес-плануванні та комерційному стимулюванні підходів, що відображають корисність, тобто потужність, ефективність, надійність і т.п.

Продуктивність праці проявляється і у вигляді зміни в співвідношенні витрат живої і уречевленої праці. Якщо у виробничому процесі щодо ширше застосовується минулий працю в порівнянні з живим, у підприємства є шанси підвищити продуктивність праці, а значить, і збільшити багатство суспільства.

Великий вплив робить зростання продуктивності праці на збільшення маси та норми прибавочного продукту. Справа в тому, що надлишок продукту праці над витратами підтримки праці, а також утворення та накопичення на цій базі громадського виробничого і резервного фонду - все це було і залишається основою будь-якого суспільного, політичного і розумового прогресу.

І нарешті, продуктивність праці проявляється у формі скорочення часу обігу, що безпосередньо пов'язано з економією часу. Останнє при цьому виступає як календарне час. Економія в такому випадку досягається шляхом скорочення часу виробництва і часу обігу, тобто ущільнення термінів будівництва і освоєння виробничих потужностей, оперативного впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, прискорення інноваційних процесів і тиражування кращого досвіду.

У результаті підприємство при тих самих ресурсах живої і уречевленої праці отримує кінцеві результати в розрахунку на рік вище, що рівносильно підвищенню продуктивності праці. Звідси облік чинника часу набуває виключно серйозне значення в організації та управлінні, особливо в умовах високого динамізму ринкової економіки, постійних перетворень в ході реформ, зростання та ускладнення суспільних потреб.