Економічні основи банківської справи

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Конспект лекцій

з дисципліни БАНКІВСЬКІ операції

Тема 1 організаційно-економічні основи побудови банківської системи

1.1 Економічні основи банківської справи.

1.2 Сутність, основні принципи організації банківських операцій, їх класифікація.

1.3 Порядок створення та реєстрації комерційних банків.

1.3.1 Особливості організації діяльності окремих банків.

Банківські об'єднання.

Обмеження щодо діяльності банків.

1.4 Характеристика діяльності Національного банку України.

Економічні основи банківської справи

Передумовою задоволення економічних та соціальних потреб будь-якої країни, крім ефективного функціонування різноманітних галузей економіки, є розвиток та стабільне функціонування грошового ринку. У широкому розумінні грошовий ринок є частиною фінансового ринку і являє собою сукупність відносин, пов’язаних з рухом тимчасово вільних коштів від юридичних та фізичних осіб, що їх мають (інвесторів), до суб’єктів господарювання та фізичних осіб, які їх потребують (позичальників).

Передавання грошових коштів на грошовому ринку може здійснюватися безпосередньо від інвестора до позичальника (пряме фінансування) або з використанням послуг фінансових посередників (опосередковане фінансування).

Рух коштів відбувається на підставі домовленостей відповідно до принципів строковості, повернення, платності.

Принцип строковості полягає в тому, що кошти надаються на певний строк (термін користування). Принцип повернення визначає зобов’язання позичальника повернути кошти у визначений строк. Принцип платності полягає в зобов’язанні позичальника сплатити інвестору винагороду за право використання залучених коштів. Економічні відносини, що базуються на зазначених принципах, є кредитними відносинами, а відповідна частина фінансового ринку складає кредитний ринок (ринок кредитних ресурсів).

Використання схеми прямого фінансування теоретично можливе в реальних умовах, однак встановлення неопосередкованих взаємовідносин між інвесторами та позичальниками досить важко реалізувати з організаційному аспекті. Визначення конкретного контрагента, акумуляція достатньої для залучення суми, визначення та узгодження умов надання коштів, укладання договорів тощо потребують значних додаткових матеріальних, людських витрат та витрат часу, що знижує ефект від реалізації проекту, що фінансується, уповільнює відносини, збільшує їх ризик.

Переваги фінансового посередництва проявляються:

1) у можливості для кожного окремого інвестора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для рішення виробничих чи споживчих завдань;

2) у скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи і позикові додаткові кошти;

3) у зменшення фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, тому що значна частина їх перекладається на фінансових посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікованості посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування і захисту від фінансових ризиків;

4) у можливості мобілізації та збільшенні прибутковості позикових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на проведення фінансових операцій і відкриттю доступу до великого, високоприбуткового бізнесу. Це обумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і направити їх на фінансування великих, високоприбуткових операцій і проектів;

5) у можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, що беруть на себе посередники.

Сукупність фінансових посередників, які забезпечують рух грошових коштів від інвесторів до позичальників, формують фінансово-кредитну систему країни.

Структура фінансово-кредитної системи України (ФКСУ) представлена на рис.1.3.

Рисунок 1.3 - Фінансово-кредитна система України

СФКІ орієнтуються на обслуговуванні визначеної клієнтури і на виконанні специфічних банківських операцій (ощадні компанії, пенсійні фонди, ощадні спілки, кредитні спілки). Вони мають можливість мобілізувати ресурси на тривалі терміни, тому вони можуть дозволити довгострокове інвестування. СФКІ стали займати провідне місце на грошовому ринку з ряду причин:

- спостерігається зростання доходів населення;

- розвиток ринку цінних паперів;

- розвиток спеціальних послуг, що надають парабанки.

Банківська система – це сукупність банків і кредитних установ. Організація банківської системи може носити однорівневий і дворівневий характер.

Однорівнева банківська система може містити:

1. Систему кредитних установ за відсутності Центрального банку. Такий варіант відповідає раннім етапам розвитку банківської справи. Необхідність у ЦБ – як органі регулювання діяльності КБ - з'явилася значно пізніше.

2. Є тільки ЦБ. Подібна ситуація спостерігалася протягом 60-ти років, коли в СРСР існував тільки Держбанк і його розгалужена філіальна мережа.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону «Про та БД»та інших законів України. (мал.1.4).

Рисунок 1.4 – Банківська система України

Згідно ЗУ банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банківські послуги безпосередньо пов’язані зі здійсненням банківської діяльності, що визначається як - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно, банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку

Головною відмінністю банківських установ від центрального банку є відсутність права емісії банкнот.

Суть банківської установи можна розкрити також, визначивши його цілі та принципи діяльності в умовах ринкової економіки.

Стратегічна ціль банківської установи - бути найбільш надійним універсальним (чи спеціалізованим) банком країни, зорієнтованим на інтереси клієнтів, бути лідером у наданні повного спектра якісних послуг на всіх сегментах фінансового ринку, сприяти інтеграції у міжнародні ринки грошових коштів і капіталів.

Досягнення формальних цілей передбачає довгострокову націленість на прибуток, але поряд з цим банки прагнуть досягти цілого ряду вторинних цілей, хоча і з різним рівнем ефективності. Частково ці цілі доповнюють та урівноважують одна одну (додаткові цілі), частково - заважають одна одній (конкуруючі цілі).

Прибуток, надійність та ліквідність вважаються " магічним трикутником" банківської політики (рисунок 1.5), оскільки їх дуже важко досягти одночасно, щонайменше у короткостроковий термін.

Рисунок 1.5 – Система цілей банківської установи

Банки виконують у ринковій економіці такі функції:

- посередництво в кредиті;

- посередництво в платежах;

- мобілізація грошових доходів та заощаджень і перетворення їх у капітал;

- створення кредитних засобів обігу (банкнот, чеків, векселів), що заміняють металеві гроші.

Найбільш важливі завдання банків (економічна функція) полягають:

- у наданні необхідного фінансування промисловим підприємствам, державним бюджетам і приватним господарствам;

- у наданні широкого кола можливостей вкладання грошових засобів з метою нагромадження заощаджень народного господарства;

- у забезпеченні безперебійного грошового обігу та обігу капіталу.

Банківська справа, як правило, є досить вигідним бізнесом, що керується певними принципами.

1. Правовий режим здійснення банківської діяльності. Основні параметри організації та функціонування національних банків мають наближатися до загальноприйнятих стандартів і норм. Нині використовуються стандарти і норми, рекомендовані Базельським комітетом із питань банківського нагляду (Швейцарія).

2. Прибутковість. Прибуток - це те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається сенс його економічної діяльності. Але отримати якомога більший прибуток банк зможе лише тоді, коли він найкраще задовольнить потреби свого клієнта, якщо клієнт, отримавши банківську послугу, в свою чергу теж отримає прибуток. Отже, і для клієнта, і для банку існує спільна мета їхньої діяльності - прибуток.

3. Договірний характер відносин між банком та клієнтами. Клієнти самостійно вибирають банки для кредитно-розрахункового та касового обслуговування, можуть обслуговуватися за різними видами банківських операцій в одному чи кількох банках.

4. Принцип " дешевше купити - дорожче продати". Стратегія банку полягає в якомога дешевшому придбанні ресурсів і продажі їх за найбільш високою ціною; крім того, необхідно враховувати фактори зниження ризику втрат (шляхом підбору надійних клієнтів, отримання гарантій, диверсифікації капіталу в освоєнні різних ринків позичкового капіталу).

5. Основне (незмінне) правило: " Все для клієнтів, для їх безпеки на основі партнерських відносин, на принципі взаємної зацікавленості". Цей принцип діяльності ґрунтується на тому, що банківські установи - ризикові підприєм­ства, але ризикувати вони можуть лише обсягом свого капіталу.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні (надають весь спектр банківських послуг) або як спеціалізовані (зосередженні на наданні обмеженого переліку банківських послуг).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності, тобто у своїй діяльності вони є економічно незалежними.

Держава, НБУ не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави Національного банку України.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність ”.