Обвинувачений.

Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом; порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого ' (ст. 43 КПК України).
Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії досудо- -вого розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою.
Після віддання до суду обвинувачений стає підсудним,
Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не 1 буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена 1 вироком суду, що набрав законної сили.
Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в «му його обвинувачують; давати показання за пред'явленим йому І обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати І на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого до-! питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки,
Підсудний, поряд з цим, має право на останнє слово.
Обвинувачуваний має право на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як невинним по набрання обвинувальним вироком законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою перекладача.
реалізація прав обвинуваченого пов язана зі вступом його у правовідносини із слідчим та іншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.
Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або* за давання хибних показань. Давання показань — його право, а не обов'язок.
Згодившись на давання показань, обвинувачений має знати, що його показання можуть бути використані для доказування його винності.
Допит обвинуваченого провадиться негайно і в усякому разі не пізніїпе доби після пред'явлення обвинувачення. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати показання по суті обвинувачення. Обвинувачений має право викласти свої показання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обвинуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені.

14. Потерпілий.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка визнана потерпілою мотивованим рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа.
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його" прав.
Питання про те, хто є потерпілим, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин даної справи.
Про визнання громадянина потерпшим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Потерпілий має право: давати показання у справі або відмовитись від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, — після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача.
Він також вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди.

15. Свідок.

Свідок. Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (прокурор, голова місцевої адміністрації, судця, президент держави тощо) може бути допитаний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення для справи.
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які стосуються справи (ст. 68 КПК України). Нездатність особи через свої психічні чи фізичні вади правильно сприймати ті або інші явища та давати про них об'єктивні показання унеможливлює її участь у справі як свідка. Відповідно до приписів ст. 69 КПК України не можуть бути допитані як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків; адвокат...

Свідок має право:
1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою і
вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;
4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
5) користуватися нотатками і документами при даванні пока-
зань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розра-
хуНКів та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та
близьких родичів;
7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення
по нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі
доповнення і зауваження;
8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом
для давання показань.

16. Захисник у кримінальному процесі.

Право обвинуваченого мати захисника та побачення з ним до
першого допиту. Захисник допускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участь захисника в справі обов'язкова, незважаючи на наявність клопотання особи про це. В цих випадках, а також в разі заяви клопотань затриманим, арештованим чи обвинуваченим щонайменше захисник має бути допущений до справи з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Як захисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з юридичною освітою)1, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням, а також особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні. З моменту пред'явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства та при розгляді справи в суді як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Повноваження захисника на участь у справі стверджується:
1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання;
2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання, —
угодою, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право
на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри
дичної особи або дорученням юридичної особи — угодою або до
рученням юридичної особи;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх до
пуск до участі в справі як захисників.

17. Поняття і структура кримінально-процесуального доказування.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел.

Елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд із власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання, — слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

оцінка доказів— це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення певної справи.

18. Предмет і межі доказування.

При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК).

Предмет доказування

1. це система обставин, які виражають якості і зв'язки досліджуваного об'єкту чи події, істотні для правильного вирішення кримінальної справи і реалізації в кожному конкретному випадку завдань судочинства.

2. це сукупність істотних для справи обставин, що повинні бути встановлені в процесі доказування по кримінальній справі в інтересах їх правильного вирішення.

Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановленопо справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає:

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що становлять предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

19. Поняття і види доказів.

Кримінально-процесуальні докази — це фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК).

класифікація доказів:

1. Залежно від відношення до обставини, що підлягає доказуванню:

а) прямі;

б) непрямі.

2. Залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність:

а) обвинувальні;

б) виправдувальні.

3. За джерелом відомостей (за цією обставиною класифікуються як докази, так і їх джерела):

а) первинні;

б) похідні.

Прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж на її відсутність.

Наприклад, якщо свідок у своїх показаннях повідомив, що він бачив, як Карпенко І. П. близько 20-ї години 11 січня 2002 р. біля входу в парк ім. Б. Хмельницького вдарив металевим прутом по голові Павлюка Д. В., який від цього удару впав і більше не піднімався, забрав у потерпілого шапку, годинник і гаманець, після чого зник, то це буде прямий доказ, бо він безпосередньо вказує на саму злочинну дію, час, місце, спосіб її вчинення, на того, хто вчинив цю дію і на особу потерпілого. Якщо ж при обшуку в квартирі Карпенка І. П. буде знайдено металевий прут, шапку, годинник і гаманець Павлюка Д. В., то ці речові докази будуть непрямими, бо ще треба за допомогою судової експертизи, пред'явлення для впізнання, допитів та інших слідчих дій довести, що вони мають стосунок до події злочину.

Непрямі (побічні) докази також мають важливе значення, але користуватись ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, в якій кожний непрямий доказ був би, так би мовити, кільцем нерозривного ланцюга.

Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено саме даною особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні докази свідчать, що самої події злочину не було, або що певна особа до неї не причетна. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.

Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелом. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа. Якщо ж свідок дав показання з чужих слів, це — похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідків базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути допитані. Якщо ж джерело повідомлених свідком даних невідоме (свідчення за чутками тощо), вони не можуть бути доказом. Те саме стосується і показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів. Звичайно, при провадженні в кримінальній справі, як і в будь-якій іншій сфері людського пізнання, треба намагатися користуватися першоджерелами. Але і похідні докази та джерела доказів можуть бути корисними, цінними засобами процесуального пізнання, зокрема при перевірці повноти і правильності джерела (наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваченого, оригіналу документа)1.

20. Речові докази.

Речові докази — це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого.

Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, організації чи установі.

Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам чи організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи. При цьому:

1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються, але тільки у разі умисного використання їх для досягнення злочинного результату;

2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, що не мають ніякої цінності та не можуть бути використані, знищуються, а у разі, якщо заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід держави;

5) гроші, цінності та інші речі, що були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам, а якщо таких не встановлено — переходять у власність держави.

21. Використання в кримінальному процесі даних, здобутих в ході оперативно-розшукової діяльності.

1. Застосування науково-технічних засобів у кримінально-процесуальній та у оперативно-розшуковій діяльності сприяє швидкому, повному і об’єктивному розслідуванню кримінальних справ та встановленню винних у їх вчиненні осіб.

2. У діяльності органів, які розслідують кримінальні справи, та оперативних підрозділів, що використовують науково-технічні засоби в оперативно-розшукових заходах простежується “спадковість” здобутих даних.

3. Отримані результати застосування науково-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності у подальшому можуть бути використані для доказування у кримінальному процесі.

4. Дані, здобуті за допомогою використання науково-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності, можна вводити в кримінальний процес у вигляді документів.

5. Процедура введення цих даних у кримінальне судочинство має складатися з двох основних етапів: подання і прийняття, кожен з яких повинен бути оформлений спеціальним відомчим та процесуальним актами.

6. Дані, які є результатом застосування науково-технічних засобів, під час здійснення гласних оперативних заходів повинні допускатися в кримінальний процес на загальних підставах.

7. Дані, отримані в результаті використання науково-технічних засобів під час проведення негласних оперативно-розшукових заходів, можуть визнаватись допустимими і вводитись у кримінальне судочинство у випадках:

а) якщо неможливо надати інформацію стосовно технічних характеристик і параметрів дії науково-технічних засобів – шляхом посилання на визначену в законодавстві правову категорію “спеціального науково-технічного засобу”;

б) якщо неможливо дістати інформацію стосовно умов, способів та суб’єкта зйомки і якщо такі обставини не мають значення для оцінки достовірності змісту таких даних;

в) якщо неможливо дістати інформацію тільки стосовно суб’єкта отримання даних – посиланням на те, що застосування науково-технічних засобів здійснювалось працівником оперативно-розшукового підрозділу, який виступає як правоспроможний суб’єкт застосування таких засобів.

22. Поняття, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.
Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця_події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).
Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта — постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

23. Прийняття і реєстрація заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.
Приводи — це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.
КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94). Цей перелік є вичерпним.
Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.
Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).

24. Перевірка заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках - огляд місця події (ч.2 ст.190). Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень шляхом обшуків, допитів, інших слідчих дій. Якщо в заяві або повідомленні дані про злочин, справа по якій порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу для порушення справи (ч.1, 2 ст.27 КПК)

25. Процесуальний порядок і правові наслідки прийняття рішення про порушення кримінального справи.

При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.
Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, — прокурором.
Після порушення справи:
1)прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;
2)слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;
3)суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду.
Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати заяви й повідомлення про вчинені або шдготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмети чи документи.
Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох_діб_з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

26. Процесуальний порядок і правові наслідки прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).

27. Поняття, завдання і значення стадії досудового розслідування.

Досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.
Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою,
Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 КПК України (справ приватного обвинувачення та протокольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання,
Досудове слідство — діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридичних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.
Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

28. Поняття, значення і види підслідності.

Для того щоб не вийти за межі своєї компетенції, кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального за-кону, нормами якої регулюються відносини, що виника-ють між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства.

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).

За предметною підслідністю орган, який розслідувати-ме справу, визначається за характером вчиненого злочи-ну, його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовується компетенція різних органів досудового слідства.

29. Підстави і процесуальний порядок об’єднання і виділення кримінальних справ.

Це пи-тання тісно пов'язане з розглянутим питанням про підслідність адже й при об'єднанні кількох справ в одному провадженні, і при виділенні справи в окреме проваджен-ня належить визначити, хто буде розслідувати об'єднану або виділену справу. Підстави та порядок об'єднання й виділення кримі-нальних справ з метою всебічного, повного та об'єк-тивного дослідження обставин вчинення злочинів визна-чені ст. 26 КПК.

В одне провадження об'єднуються справи про: вчи-нення злочину (злочинів) кількома особами-співучасниками -- для всебічного і повного з'ясування ролі кожно-го з них у вчиненні злочинних дій (об'єднання за об'єк-том); вчинення кількох злочинів однією особою (об'єд-нання за суб'єктом); справи про заздалегідь не обіцяне приховування злочинця і злочину або недонесення про злочин із справами про вчинення цього злочину. Так, якщо слідчий у ході досудового слідства справи про умисне вбивство з корисливих мотивів (ст. 115 КК) Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Конон, А.С.К., -2003. - встановить, що певній особі достовірно було відомо про підготовку цього злочину, але вона не повідомила органам влади (ст. 396 КК), то він порушує кри-мінальну справу про недонесення й об'єднує її із справою про умисне вбивство в одне провадження.

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

1) коли розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється у зв'язку з тяжкою хворобою або ж ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'ясована можливість виділення справи щодо не-повнолітнього в окреме провадження (ст. 439 КПК);

коли при розслідуванні справи буде встановлено, що якийсь злочин або якась особа, що його вчинила, не має зв'язку з основною справою.

якщо неможливо закінчити розслідування у повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, а Генеральний прокурор або його заступник дав згоду про направлення справи до суду в частині доведе-ного обвинувачення, то справа стосовно нерозслідуваних злочинів виділяється в окреме провадження (ч. 4 ст. 156 КПК).

30. Поняття і процесуальні форми взаємодії слідчого і органу дізнання.

Слідчий — учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону кримінальну справу до свого провадження та вирішує завдання кримінального процесу шляхом здійснення функції розслідування.
Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності ерується законом.
Повноваження слідчого.При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Кодексу.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис

31. Поняття, система і класифікація слідчих дій.

Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів є слідчі дії.

Слідчі дії — це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів.

Основу слідчих дій складають окремі методи пізнання — візуальне спостереження, розпитування, сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення, дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказово інформації чи висновків дослідження в відповідних процесуальні документах.
КПК передбачає та регламентує проведення таких слідчих дій:
1.огляд (місця події, предмета, документів, місцевості, приміщень, трупа);
2. обшук;
3.виїмка (предметів, документів);
4.огляд і виїмка поштово-телеграфної кореспонденції;
5.зняття інформації з каналів зв'язку;
6.накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;
7.відтворення обстановки та обставин події злочину;
8.допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);
9.очна ставка;
10.пред’явлення для впізнання;
11.огляд і ексгумація трупа; 12.проведення експертизи. 13.освідування

Огляд.

Огляд місця події – це найбільш складна слідча дія. Вона часто провадиться як першочергова після порушення кримінальної справи. В чинному законодавстві термін “місце події” не роз’яснюється, тоді як в науковій літературі місце події частіше всього визначається як певна територія або приміщення, в межах яких відбулася сама подія злочину або знайдено його наслідки. При цьому припускається, що по одному злочину можливе існування декількох місць подій [1, с. 160; 2, с. 554]. Згідно ст. 190 КПК України “огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події” [3, с. 160].
Огляд місця події є невідкладною слідчою дією.

Невідкладність полягає у необхідності вчасного проведення огляду місця події з метою виявлення і фіксації важливої для слідства інформації, виявлення та вилучення речових об’єктів зі слідами злочину, які мають значення для встановлення істини. Затримка щодо проведення цієї слідчої дії може призвести до втрати слідів злочину й іншої важливої інформації.
Водночас, деякі вчені вважають невідкладними лише слідчі дії, які провадяться одразу після порушення кримінальної справи, тобто на першому етапі досудового слідства [4, с. 190].

Допит.

полягає в обов'язку з'явитися за викликом до особи, яка проводить слідство, і дати правдиві показання. Треба мати на увазі, що давати показання — це право потерпілого, а не його обов'язок.

Також у ст. 69 КПК перелічено осіб, які не підлягають до­питу як свідки, і осіб, які мають право відмовитись давати по- казання як свідки.

Свідка викликають до слідчого повісткою, яку йому вруча­ють під розписку, а в разі його відсутності — кому-небудь із дорослих членів його сім'ї, також можуть викликати телеграмою чи теле­фонограмою. У разі неявки без поважної причини до свідка та потерпілого може бути застосовано привід, а в разі неявки до суду — адміністративну відповідальність за неповагу до суду.

Показання свідків і потерпілих заносять до протоколу, в якому вказують місце і дату проведення допиту, прізвище осо­би, яка його проводить, прізвище, ім'я, по батькові особи, яку допитують, а у разі необхідності, її адресу. Далі роблять при­мітку про те, що права та обов'язки роз'яснено.

Після закінчення допиту протокол пред'являють свідкові чи потерпілому для прочитання.

Допит неповнолітнього свідка має свої особливості. Таких свідків викликають через батьків чи законних представників. При допиті осіб, які ще не досягли 16 років, має бути присут­ній педагог.