Тероризм.

4.Екстремальні ситуації криміногенного характеру.

5.Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння.

1.Соціально-політичні небезпеки та шляхи їх реалізації

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Існує багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно відстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво.Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіду, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт).

Суб'єктами конфліктів можуть виступати:

1)окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури;

2)об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце посідає один з різновидів соціального конфлікту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми конфліктів:

відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але відбувається невидима боротьба.

Соціальні конфлікти поділяються на: політичні (конфліктують політичні системи); соціальні (конфліктують соціальні системи); економічні (конфліктують економічні системи (наприклад, корпорації)).

Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (громадянська війна, страйки) і між державами (війни, партизанські рухи).

Часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, що характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували.

Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

2. Війни

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова— крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, під час Другої світової війни в СРСР (1941-1945 рр.) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 60-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії тільки близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже понад 4 млрд. людських життів. Кількість загиблих різко зростає з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945р. міст Хіросіма й Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949р.), Велико британії (1952р.), Франції (1960р.), Китаї (1964р.). Сьогодні у науково-технічному відношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають. У світі є понад 50 000 ядерних боєголовок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1 600 000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму.

Непоправної шкоди людству завдали наземні, підземні й підводні випробування атомної зброї військовими США та Франції в Тихому океані на атолах Бікіні, Муруроа, в преріях штату Невада та ін. За тридцять років (1961-1990рр.) у Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тисяч контейнерів із радіоактивними відходами (головним чином відходи ядерного палива підводних човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї. Як наслідок природа і людство до цього часу потерпає від цього забруднення атмосфери, води та землі.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Внаслідок першої газової атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915року німці здійснили газову атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської, де російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В'єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середовища скинули 14 млн. бомб і снарядів, розпорошили 5700т гербіцидів, «ейджент-оранджу», близько 23000т дефоліантів, 170т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн. осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202 000 га лісу та 1, 11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. У 1943-1944роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Матеріали Нюрнберзького процесу (1945-1946рр.) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Розробляла біологічну зброю і Японія.

У Кореї в 1951р. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Декілька сотень тисяч кубинців також постраждали від цієї лихоманки, навмисно завезеної із США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

У XXст. військові дії проводились досить активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця XXст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії радянських військ в Афганістані, війна росіян в Чечні, війни США та їх сателітів по блоку НАТО в Афганістані, Югославії та Іраку, які ведуться подекуди до цього часу в інтересах США. Кожна з них принесла людські жертви, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

Звісно, що сьогодні, як і колись перед другою світовою війною існує ООН, але ніхто з супердержав (особливо США та Великобританія) сьогодні не зважають на її рішення при лобіюванні своїх інтересів за рахунок народів інших країн. Тобто право сильного було, є і завжди буде як похідна людської фізіології та психології. Тому збройні сили, як атрибут державності, мабуть ніколи не втратять свого значення попри всі розмови з цього приводу.

Що зроблено в Україні з цього питання? У Кримінальному Кодексі України внесено декілька статей: ст. 436 – позбавлення волі на строк до 3-х років за публічні заклики до війни; ст. 437 – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років за змову, планування чи підготовку війни; ст. 437 – позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років за ведення агресивної війни або агресивних дій.