Види та механізми соціальної мобільності.

П. Сорокін розрізняє два типи соціальної мобільності: горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність - це перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї соціальної позиції до іншої на тому ж рівні. У всіх цих випадках індивід не змінює соціальної верстви, до якої він належить, або соціального статусу.

Особливий різновид представляє міжпоколінна (інтергенераційна) мобільність. Вона відноситься до зміни статусу дітей порівняно до статусу батьків. Внутрішньопоколінна (інтрагенераційна) мобільність має місце там, де той самий індивід, без порівняння з батьком, протягом життя кілька разів змінює соціальні позиції. Інакше вона називається соціальною кар'єрою.

Різновидом горизонтальної мобільності є географічна (територіальна) мобільність. Вона має на увазі не зміну статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше при збереженні колишнього статусу. Прикладом виступає міжнародний і міжрегіональний туризм, переїзд із міста в село, перехід з одного підприємства на інше. Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію.

Найбільш важливим процесом є вертикальна мобільність, що представляє собою сукупність взаємодій, що сприяють переходу індивіда або соціального об’єкта із однієї соціальної верстви в іншу. Сюди входить, наприклад, службове підвищення, істотне поліпшення добробуту або перехід у більш високу соціальну верству, на інший рівень влади.

На вертикальну і горизонтальну мобільність впливає стать, вік, рівень народжуваності, рівень смертності, щільність населення. У цілому молоді люди та чоловіки більше мобільні, чим літні та жінки. Там, де високий рівень народжуваності, населення більше молоде й тому більше рухливе, і навпаки.

Суспільство може піднімати статус одних індивідів і знижувати статус інших. І це зрозуміло: одні індивіди, що володіють талантом, енергією, молодістю, повинні витісняти з вищих статусів інших індивідів, що не володіють цими якостями. Залежно від цього розрізняють висхідну і спадну соціальні мобільності, або соціальний підйом і соціальне падіння.

Висхідні типи професійної, економічної та політичної мобільності існують у двох основних формах: як індивідуальний підйом, або інфільтрація індивідів із нижчої верстви у вищу, і як створення нових груп індивідів із включенням груп у вищу верству поруч із існуючими групами цієї верстви або замість них.

Аналогічно спадна мобільність існує у формі як виштовхування окремих індивідів з високих соціальних статусів на більш низькі, так і зниження соціальних статусів цілої групи. Прикладом другої форми спадної мобільності може бути падіння соціального статусу групи інженерів, що інколи займала досить високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, що втрачає реальну владу. За образним висловом П. Сорокіна, «перший випадок занепаду нагадує падіння людини з корабля; другий - корабель, що затонув з усіма людьми, що перебували на борті»^[1].

На інших підставах мобільність може класифікуватися на стихійну й організовану. Прикладом стихійної мобільності можуть бути переміщення з метою заробітку у великі міста країни або за кордон. Організована мобільність управляється державою. Ці переміщення можуть здійснюватися: за згодою самих людей або без їхньої згоди. Прикладом організованої добровільної мобільності в радянський час можуть бути переміщення молоді різних міст і сіл на комсомольські будівництва, освоєння цілинних земель і т.п. Прикладом організованої недобровільної мобільності може бути репатріація (переселення) чеченців і інгушів у роки війни з німецьким нацизмом.

Від організованої мобільності варто відрізняти структурну мобільність. Вона викликана змінами в структурі народного господарства і відбувається поза волею та свідомістю окремих індивідів. Скажемо, зникнення або скорочення галузей або професій приводить до переміщень великих мас людей.

Підсумки:

Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992.

«СОЦИАЛЬНАЯ МОБИЛЬНОСТЬ, ЕЕ ФОРМЫ И ФЛУКТУАЦИИ»

Всю ситуацию мобільності в целому можна узагальнити наступним чином:

1.3. Механізми соціальної мобільності.

Механізм інфільтрації (лат. просочування) у вертикальній мобільності. Для того щоб зрозуміти, як відбувається процес сходження, важливо вивчити, яким чином окремий індивід може перебороти бар’єри і границі між групами і підніматися нагору, тобто підвищувати свій соціальний статус. Це прагнення досягти більш високого статусу обумовлено мотивом досягнення, який у тому або іншому ступені є в кожного індивіда та пов’язаний з його потребою домагатися успіхів і уникати невдач у соціальній сфері. Актуалізація цього мотиву породжує силу, з якою індивід прагне до досягнення вищої соціальної позиції або до того, щоб утриматися на наявній і не скотитися вниз. Реалізація сили досягнення залежить від багатьох причин, зокрема від ситуації, що складається в суспільстві. Аналіз проблем, що виникають при реалізації мотиву досягнення, корисно розглядати, користуючись термінами й ідеями, висловленими К. Левіним в його теорії поля.

Для того щоб досягти більш високого статусу, індивід, що перебуває в групі з більш низькими статусами, повинен подолати бар’єри між групами або стратами (шарами). Індивід, що прагне потрапити в більш високу статусну групу, має певну енергію, спрямовану на подолання цих бар’єрів, що витрачається на проходження відстані між статусами більш високої й більш низької груп. Енергія індивіда, що прагне до більш високого статусу, знаходить вираження в силі Р, з якою він намагається подолати бар’єри перед вищим шаром. Удале проходження бар’єра можливо тільки в тому випадку, якщо сила, з якої індивід праг не досягти високого статусу, буде більше сили відштовхування.

Відповідно до теорії поля сила, з якою індивід може пробитися у верхній шар, дорівнює

Р= V рі/L*К, де

Р – сила, з якою індивід проникає в групу з нижчим статусом;

V- валентність, що обумовлюється силою привабливості для індивіда даного результату. У випадку негативної валентності сила буде спрямована на те, щоб уникнути більше високого статусу;

Рі – потенціал індивіда, що включає в себе ресурси, які він може використовувати при досягненні більше високого статусу. До таких ресурсів можуть відноситися освіта, походження, зв’язки, гроші й багато чого іншого.

К – коефіцієнт конкуренції коливається в межах від 1 до 0.

L – соціальна дистанція між двома статусними шарами або групами.

Вимірявши силу, з якої індивід прагне проникнути у верхній шар, можна з певною ймовірністю прогнозувати його попадання туди. Імовірний характер інфільтрації обумовлений тим, що при оцінці процесу варто враховувати постійно мінливу ситуацію, що складається з багатьох факторів, у тому числі з особистісних відносин індивідів.

1.4. Характеристики соціальної мобільності.

Для кількісної оцінки процесів мобільності звичайно використовують показники швидкості та інтенсивності соціальної мобільності. Під швидкістю мобільності розуміється «вертикальна соціальна дистанція або число страт - економічних, професійних або політичних, які проходить індивід у його русі нагору або вниз за певний проміжок часу». Наприклад, якомусь індивідові протягом трьох років після закінчення інституту і початку роботи зі спеціальності вдається обійняти посаду завідувача відділом, а його колезі, що закінчив інститут разом з ним, - посаду старшого інженера. Очевидно, що швидкість мобільності вище в першого індивіда, тому що за зазначений проміжок часу він пройшов більше статусних рівнів. З іншого боку, якщо який-небудь індивід у результаті сформованих обставин або особистої слабості з високого суспільного становища скочується на дно суспільства, то говорять, що в нього висока швидкість соціальної мобільності, але спрямована вона донизу по статусній ієрархії.

Під інтенсивністю мобільності розуміється число індивідів, що змінюють соціальні позиції у вертикальному або горизонтальному напрямку за певний проміжок часу. Число таких індивідів якої-небудь соціальної спільності дає абсолютну інтенсивність (загальність) мобільності, а їхня частка в загальній чисельності даної соціальної спільності показує відносну мобільність. Наприклад, якщо ми будемо рахувати кількість індивідів у віці до 30 років, розлучених і таких, що перейшли в інші родини, то мова йтиме про абсолютну інтенсивність горизонтальної мобільності в даній віковій категорії. Якщо ми будемо розглядати відношення числа індивідів, що перейшли в інші родини до чисельності всіх, у віці до 30 років, то мова йтиме про відносну соціальну мобільність у горизонтальному напрямку.

Часто виникає необхідність розглянути процес мобільності з погляду взаємозв’язку її швидкості й інтенсивності. У цьому випадку використовується сукупний індекс мобільності для даної соціальної спільності. Таким шляхом можна, наприклад, зрівняти одне суспільство з іншим з метою з’ясування, у якому з них, або в який період мобільність за всіма показниками вище. Такий індекс може бути розрахований окремо по економічній, професійній або політичній області діяльності.

Соціальна стратифікація однієї й тої ж висоти, а також того самого профілю може мати різну внутрішню структуру, викликану розходженнями в інтенсивності та швидкості горизонтальної й вертикальної мобільності. Теоретично може існувати стратифіковане суспільство, у якому вертикальна соціальна мобільність дорівнює нулю. Це значить, що усередині такого суспільства відсутні сходження вгору і вниз, не існує ніякого переміщення членів цього суспільства, кожний індивід назавжди прикріплений до того соціального шару, у якому він народжений. У такому суспільстві оболонки, що відокремлюють один шар від іншого, абсолютно непроникні, у них немає ніяких «отворів» і немає ніяких сходів, крізь які і по яких мешканці різних шарів могли б переходити з одного поверху на іншій. Такий тип стратифікації можна визначити як абсолютно закритий, стійкий, непроникний або як нерухливий.

Теоретично протилежний тип внутрішньої структури стратифікації однієї й тої ж висоти, а також того самого профілю - той, у якому вертикальна мобільність надзвичайно інтенсивна і носить загальний характер. Тут перетинка між шарами дуже тонка, з великими «отворами» для переходу з одного поверху на іншій. Тому, хоча соціальний будинок також стратифікований, як і соціальний будинок нерухливого типу, мешканці різних шарів постійно міняються; вони не залишаються подовгу на тому самому «соціальному поверсі», а за допомогою величенних сходів вони пересуваються «нагору і вниз». Такий тип соціальної стратифікації може бути визначений як відкритий, пластичний, проникний або мобільний. Між цими основними типами може існувати безліч середніх або проміжних типів.