Система соціального захисту та її компоненти

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Система соціального захисту та її компоненти

В умовах ринкової економіки кожного працівника чекає безліч незвичайних та непередбачуваних ситуацій, що мають суттєво вплинути на рівень його доходів та благополуччя. Аналіз соціально-економічних процесів, що відбуваються в усіх розвинутих країнах, переконливо свідчить про необхідність проведення спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту і підтримці населення. Інакше в умовах ринку, організованому на чистій конкуренції, можливі тяжкі наслідки, а саме:

- абсолютне та відносне зниження життєвого рівня;

- виникнення великомасштабного безробіття;

- прогресуюче зростання нетрудової основи майнового та соціального розшарування населення;

- зниження престижу суспільно-корисної праці;

- розвиток надмірної експлуатації найманих працівників [12].

З метою уникнення цих наслідків у ринковій економіці потрібен надійний механізм соціального захисту населення, здатний нейтралізувати ці негативні процеси.

Як термін “соціальний захист” з’явився у США у 1935 р. Це було пов’язано з великомасштабною кризою капіталізму 1929-1933 рр.

В Україні це поняття почало широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Формування сучасних систем соціального захисту у світі було пов’язане з усвідомленням необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

Досліджуючи соціальний захист існують різні підходи щодо визначення його змісту (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Різні підходи щодо визначення “Соціальний захист”

Соціальний захист являється державною підтримкою всіх верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів з метою забезпечення відповідного життєвого рівня.

Перехід до ринкової економіки не можливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних гарантій, що надає працездатним громадянам рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним і соціально вразливим верствам населення, насамперед інвалідам, пенсіонерам, багатодітним сім’ям - переваги в користуванні суспільними благами, в прямій матеріальній підтримці [14].

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (див. рис.1.2):

Рис. 1.2 Складові системи соціального захисту населення

Кінцевою метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

Іншою метою є також підтримання стабільності в суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, яка виникає у зв’язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, знаходить вияв у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між окремими групами населення.

Як відомо, заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість:

- активну;

- пасивну.

Активні заходи покликані запобігти ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулюванню активності особи. Соціальний захист виконує свою превентивну, запобіжну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрат коштів, пов’язаних із безробіттям, старінням, хворобою або смертю та поліпшенням дії добробуту через соціальні служби й економічну допомогу на виховання дітей. Система соціального захисту включає програми зайнятості, соціального страхування, охорони здоров’я та ін.

Пасивні заходи спрямовані на підтримку тих членів суспільства, які з певних причин опинилися у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів для існування.

Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувально-реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили у скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння та не опинитися на узбіччі суспільства [24].

Тобто активними заходами є соціальне страхування (забезпечення доходів на випадок втрати працездатності чи роботи), лікування та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Пасивними заходами є соціальна допомога.

Теза соціальної політики “свобода сильним і підтримка слабких” – досить добре віддзеркалює суть соціального захисту та його складових (заходів). Тому ще раз слід підкреслити, що в умовах ринкової економіки людину захищають:

- його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяльність;

- власність, якою він володіє;

- державні гарантії та різновиди соціальної допомоги

До системи соціального захисту слід віднести також соціальні нормативи – гарантовані державою мінімальні рівні винагороди за працю, стипендіальне та соціальне забезпечення.

“Соціальне забезпечення” як поняття у широкому розумінні означає поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства.

У вузькому значенні слова “соціальне забезпечення” – це створення умов для захисту населення у класичних випадках небезпеки для його життя (хвороби, інвалідність, старасть, смерть близьких).

Соціальне забезпечення у розумінні соціального захисту поширюється ще на дві життєві ситуації, пов’язані з погіршенням умов життя:

1 – у випадку народження у сімї дітей;

2 – у випадку, коли громадяни зазнали збитків на державній службі.

До цієї категорії осіб, що мають право на соціальне забезпечення, відносяться всі інші особи, які через життєві обставини не можуть подбати про себе [31].

Державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомога непрацездатним особам, дохід який менший за встановлену межу малозабезпеченості та ін.). Соціальне забезпечення включає також надання допомоги в натуральному вигдяді – у формі обслуговування інвалідів, людей похилого віку в спеціалізованиих установах (будинках-інтернатах) та вдома.

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

- визначення соціального захисту пріорітетним напрямом діяльності суспільства і держави;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповіднвсть основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Важливим принципом соціального захисту є комплексність гарантій, які суспільство надає кожному своєму членові. Ці гарантії забезпечують збереження його найважливіших соціальних прав, соціально-побутові умови, рівень життя. Використовуючи гнучкі нормативи, можна розподіляти суспільні фонди споживання на соціально справедливій основі.

Стосовно принципів соціального забезпечення (рис. 1.3), то вони включають:

Рис. 1.3. Принципи соціального забезпечення

1. принцип страхування (виплата певних внесків як роботодавців, так і працівників). Це дає можливість отримувати кошти в разі негараздів;

2. принцип допомоги або опікунства (кошти одержують ті, що терплять нестатки у будь-чому – здоров’ї, матеріальні, в обслуговуванні). Виплати гарантуються незалежно від минулих заслуг за розміру страхових внесків;

3. принцип забезпечення означає, що потерпілі від втрат на службі державі або від стихійних лих отримують необхідну фінансову та іншу матеріальну підтримку для відновлення свого житла, реабілітації здоров’я тощо.

Сучасні системи соціального захисту населення охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи і соціальні гарантії, форми та способи соціальної допомоги, що забезпечують певний рівень життя населення щодо пвдтримання його добробуту від народження і аж до смерті.

Соціальний захист поширюється також на сім’ї з низькими доходами (в силу різних причин), що не забезпечені суспільно необхідним прожитковим мінімумом, результатом чого звичайно є відсутність засобів існування чи засобів на оплату життєво необхідних товарів і послуг (засобів реабілітації, оплати житла, лікування). Соціальний захист може здійснюватися в грошовій формі у вигляді пенсій і допомог, у натуральній формі, а також шляхом надання різного роду послуг особам, які є об’єктом соціального захисту.

Він оже мати як компенсаційний, так і попереджувальний профілактичний характер.

Однією з державно-правових форм соціального захисту є безпосередньо державне забезпечення непрацездатних осіб. Основні ознаки безпосереднього державного забезпечення – фінансування витрат за рахунок державного бюджету і встановлення категорій забезпечуваних осіб і рівня їхнього забезпечення відповідно до пріоритетів, обумовлених органами державної влади.

У країнах з ринковою економікою активто використовується така організаційно-правова форма соціального захисту, як соціальна допомога. Вона носить адресний характер і надається особам після перевірки їхньої нужденності, якщо підтверджується, що вони не мають інших джерел існування.

В умовах переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки тягар соціального захисту лягає на державу при одночасному зростанні ролі ринкового механізму в проведенні соціальної політики.

Рис. 1.4. Система соціального захисту населення в Україні

Отже, державне соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і виконує функцію нагромадження та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню тощо.