Поняття і сутність діалектичного заперечення

Діалектичне заперечення – таке, яке не знищує в предметі, явищі, процесі його основу, потенціал подальшого розвитку, а зберігає його

Закон заперечення заперечення, як і закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, теж означає собою продовження і доповнення основного закону діалектики і виражає собою єдність і боротьбу сталого і змінюваного, стабільного й мобільного, постійного і мінливого. Суть його полягає в тому, що він виражає собою траєкторію руху в процесі розвитку: умовно кажучи, ця траєкторія являє собою спіраль, яка сама по собі є синтезом прямолінійного просування вперед і колоподібного повертання до начебто старого, але це повертання відбувається вже на новому витку спіралі. Невід’ємною ознакою дії закону заперечення заперечення є спадкоємність між новим і старим: старе в новому не знищується, а переходить в іншу форму свого існування, зберігаючи в собі самому все те, що є в ньому життєздатного. Тобто, як це й сказано фактично Гераклітом (див епіграф до даного розділу), нове є старе, що змінилось.

Однак необхідно відзначити, що саме так відбувається лише в тому випадку, якщо перше заперечення не знищує потенціал подальших заперечень того, що заперечується. Гегель пояснює це на прикладі з ячмінним зерном: таке зерно може або бути розмолотим у ячмінне борошно (негативне, руйнівне, деструктивне заперечення), або ж бути посадженим у родючу землю (позитивне, життєдайне, конструктивне заперечення). В залежності від того, яким було перше заперечення, можливість здійснення другого або ж збережеться, або – ні. Для того, щоб процес розвитку мав реальні позитивні перспективи, необхідно, щоб кожне заперечення «старого» «новим» не носило руйнівного характеру, не знищувало саму можливість подальшого заперечення. Саме тоді й відбуватиметься процес розвитку як зміна «новим» «старого» і далі – «найновішим» – «нового», причому в «найновішому» знайдуть своє відображення певні риси «старого». Тобто, закон заперечення виражає собою завжди повернення до начебто старого, але на іншому витку спіралі.

Причина – явище, що викликає собою інше явище.

Наслідок – явище, що викликано іншим явищем.

Категорії " причина" і " наслідок" узагальнюють і виділяють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка вказує на те, що кожне явище чи група взаємодіючих явищ породжує інші явища. Тобто явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина, В свою чергу, результатом дії причини є наслідок. При цьому слід відрізняти причину від приводу. Привід - це подія, яка безпосередньо передує іншій події, створює можливості для її появи, але не породжує і не визначає її.

Причинно-наслідковий зв'язок має свої особливості, завдяки чому його можна виявити й дослідити. Однією з них є певне слідування явиш у часі: причина передує наслідку. Це визначається тим, що між причиною й наслідком існує " генетичний" зв'язок. На певному ступені розвитку причина породжує наслідок. Проте не можна вважати, що причинно-наслідковий зв'язок установлюється лише на основі послідовності явищ у часі.

Перевірку стосовно причинності та її обґрунтованості здійснює людська практика. Не всяка послідовність явищ у часі є зв'язком причини й наслідку. До неї можна віднести лише ту, при якій існує зв'язок породження одного явища іншим. Послідовність у часі є лише зовнішньою ознакою причинно-наслідкових зв'язків.

Детермінізм та індетермінізм - протилежні філософські вчення про відношення між явищами матеріальної дійсності та людської

діяльності. Детермінізм - матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи,

суспільства та людської психіки, зокрема волі. Головним у детермінізмі є положення про причинність як

такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).

Індетермінізм - ідеаліст. вчення, що заперечує об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства

і людської психіки, необхідний і закономірний зв'язок між ними. Домарксистський детермінізм усю

багатоманітність зв'язків між речами зводив до необхідних, заперечуючи об'єктивність випадковості

(див. Необхідність і випадковість), і це призводило до фаталізму. Діалектико-матеріалістичний

детермінізм визнає різноманітність відношень детермінації. Його зміст поряд з положенням про

причинність розкривається в таких категоріях, як взаємозв'язок, взаємодія, абсолютне і відносне,

необхідність і випадковість, закон, умова, можливість і дійсність, підстава і наслідок. Принципи

діалектико-мате-ріалістичного детермінізму лежать в основі марксистського вчення про соціальну

сутність людини та її свободу, про закономірності істор. розвитку суспільства. Однією з форм заперечення

детермінізму є телеологія, за якою всі процеси являють собою реалізацію наперед визначеної мети

(див. " Наперед визначеності теорія"). Індетермінізм набув особливого поширення

в сучас. бурж. філософії (неопозитивізм, прагматизм, персоналізм).