Вогнища ядерного ураження

План

1. Основні положення міжнародного права з питань захисту людей.

2. Закон і положення про цивільну оборону України, її роль, місце і завдання в структурі заходів із забезпечення Життєдіяльності населення держави.

3. Організація цивільної оборони на об’єктах господарської діяльності.

4. Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їхня мета і завдання.

5. Цивільна оборона зарубіжних країн.

Питання для самостійного вивчення

1. Єдина державноа система з питань запобігання та реагування на НС техногенного та природного характеру.

2. Закон України „ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” 2000 рік.

Запитання для самоаналізу та самоконтролю

1.Сили та засоби з ЦЗ.

2. Організаційна структура ЦЗ в Україні.

3.Оповіщення населення при НС.

Список літератури

1. Алтунін А. Т. Формирования гражданской обороны в борьбе со стихийными бедствиями. –М., 1978.

2. Гражданская оборона: Учебник для вузов / Под ред. Д. И. Михайлика. — М.: Высш. шк., 1986. — 207 с.

3. Губський А.І. Цивільна оборона. Для пед. Ін-тів. – Львів., „Ластівка”, 1995. – 216 с

4. Закон України „ Про цивільну оборону” – 1993 р.

5. Закон України від 14 січня 1998 р Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань:.–К., 1998

6. Закон України „ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” 2000 рік.

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і які мають силу до цього часу:

" Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях" та " Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію" (забезпечують захист поранених, хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин, їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати їм максимально можливий та у найкоротші терміни медичний догляд та психологічний супровід, якщо цього вимагає їхній стан).

" Про поводження з військовополоненими" (у випадку взяття у полон поранених та хворих чи осіб зі складу збройних сил, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і за власним пораненим. Якщо ж військовополонений помер, то його тіло не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього пізнавання та констатування смерті за допомогою належного медичного огляду).

" Про захист цивільного населення під час війни" (наголошує на певних елементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний чи воєнний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під владою ворога), які поділяють на дві категорії: цивільні особи, які знаходяться у країні ворога; населення на окупованій території).

Завдання та діяльність цивільного захисту згідно з Женевською Конвенцією та Додатковими протоколами.

Цивільний захист є виконанням деяких або всіх названих нижчевказаних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки:

— оповіщення;

— евакуація;

— надання сховищ та їх обладнання;

— проведення заходів із світломаскування;

— рятувальні роботи;

— медичне обслуговування;

— боротьба з пожежами;

— виявлення та визначення небезпечних районів;

— знезараження та інші подібні заходи захисту;

— термінове надання житла та постачання;

— термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах надзвичайних ситуаціях.

Отже, цивільний захист є системою організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і особливий період.

Надзвичайна ситуація (НС) – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей, що може призвести до людських і матеріальних втрат.

Організації з цивільного захисту(ОзЦЗ) — це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з завдань.

Міжнародне гуманітарне право стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме людям.

„Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права та зосереджене на захист особи”. До середини XIX століття угода про захист населення мали лише випадковий характер і ґрунтувалися лише на зобов’язаннях.

Виконання гуманітарного права різко змінило це положення: відтепер держави були пов'язані загальною угодою, яка застосовується за будь-яких обставин. Для людства це стало значним кроком вперед.

Таким чином, при розробці законодавчих актів, які стосуються діяльності Цивільного захисту, необхідно враховувати основні положення цих важливих міжнародних документів і керування ними під час своєї практичної діяльності.

Оригінали Женевських Конференцій опубліковано в Женеві 12 серпня 1949 року, оригінали Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій опубліковано в Женеві 8 червня 1977 року французькою та англійською мовами; оригінали справжніх Конвенцій та Додатки до них зберігаються в архівах у Швейцарській Конфедерації, а засвідчені копії надані Швейцарською Федеральною Радою кожній Державі, яка підписала її або приєдналася до них.

2. ЗАКОН І ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ УКРАЇНИ, її РОЛЬ, МІСЦЕ І ЗАВДАННЯ В СТРУКТУРІ ЗАХОДІВ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ДЕРЖАВИ

Техногенне, екологічне та природне становище України рік від року стає складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє середовище. Тому, з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.

При розробці Закону України " Про Цивільну оборону України" та " Положення про ЦО України" основна увага зверталася на досягнення наступних напрямків:

— Закон та Положення повинні враховувати світовий досвід побудови і здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідати Женевській (1949 р.) Конвенції;

— відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій до умов, потреб і можливостей держави;

— відповідність організаційної структури створюваної системи до конституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого законодавства України з питань оборони, державної безпеки та надзвичайного стану;

— забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил ЦЗ до дій за призначенням та високої ефективності цих дій.

Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона України відповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та соціального характеру.

Прийняття Закону " Про Цивільну оборону України" є наслідком клопіткої роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабом ЦО України та зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року було опрацьовано декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна Рада України розглянула і схвалила " Концепцію Цивільної оборони України", та в першому читанні Закон України " Про Цивільну оборону України", який було прийнято остаточно лише 3 лютого 1993 р. З надрукуванням його в періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.

Закон складається з преамбули та п’яти розділів, до складу яких входять 17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак за змістом – дуже об’ємний, так як він коригує діяльність з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.

У преамбулі проголошено: ”Кожен має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха”

Держава як гарант цього права створює систему Цивільного захисту, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та соціального характеру".

Систему Цивільного захисту складають:

– органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

– органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

– сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

– фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

– системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

– курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і населення з питань ЦЗ;

— служби Цивільної оборони.

ЦО основними завданнями з цивільного захисту України є:

— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне інформування його про наявну обстановку;

— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

— захист населення від НС та застосування засобів індивідуального захисту;

— організація життєзабезпечення населення під час НС;

—організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

—створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення та зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях;

— підготовка і перепідготовка керівного складу, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великий обсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів, матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіх рівнях.

Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:

— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходів для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань ІДО;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і населення з питань ЦО;

— служби Цивільної оборони.

Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприяло уникненню значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівці установ державних і територіальних органів влади, мережі радіо та телебачення тощо.

Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведенням комплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Укриття населення в захисних спорудах досягається:

— завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання;

— комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення;

— обстеженням і обліком підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту населення;

— дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

Потреба у захисних спорудах визначається, виходячи з необхідності укриття всіх працюючих за місцем роботи і проживання, усього непрацюючого населення за місцем проживання. Укриттям у сховищах повинна бути забезпечена найбільша працююча зміна підприємства, установи, організації, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також нетранспортабельні хворі у лікарнях, що розташовані в містах, віднесених до груп з Цивільної оборони. Норми площі захисної споруди на одну особу та інші критерії визначаються відповідно до будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

Практичні заходи евакуації населення плануються на випадок:

— загальної аварії на АЕС;

— загрози катастрофічного затоплення місцевості;

— всіх видів аварій з викидом сильнодіючих, отруйних речовин (СДОР), внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

—масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

—землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

До комплексу заходів медичного захисту населення включається така робота:

— планування використання наявних сил і засобів охорони здоров'я незалежно від їхньої приналежності та форм власності;

— розгортання у надзвичайних ситуаціях (умовах) необхідної кількості лікувальних закладів;

— забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів;

— контроль продуктів харчування і води;

— завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомоги та медичного захисту;

— накопичення медичних засобів захисту, спеціального майна та техніки;

— підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання населення;

— своєчасне виявлення загрози або факту біологічного зараження, його масштабів;

— комплекс адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних заходів.

У ході виконання заходів захисту від біологічних засобів зараження використовуються колективні та індивідуальні засоби захисту, запроваджується режим карантину або обсервації, проводиться знешкодження осередку ураження та екстрена профілактика.

Радіаційний та хімічний захист — це забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціальної обробки, встановлення та дотримання типових режимів радіаційного захисту.

Радіаційний та хімічний захист досягається:

— завчасним накопиченням та утриманням у готовності засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю;

— своєчасним впровадженням у практику застосування засобів, способів і методів виявлення, оцінки масштабів надзвичайних ситуацій, зумовлених аваріями на радіаційно та хімічно-небезпечних об'єктах, застосуванням зброї масового ураження;

— розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів господарської діяльності в умовах зараження місцевості.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ НА ОБ'ЄКТАХ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Об'єкт господарської діяльності — це підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. На всіх об'єктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об'єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР).

Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник цивільної оборони (НЦО) об'єкта — керівник підприємства, установи та організації.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об'єкт, а також начальнику ЦО міста (району), на території якого розташований об'єкт. На допомогу начальнику ЦО об'єкта призначається заступник, або декілька. Як правило, призначаються заступники з: інженерно-технічної частини, евакуації, матеріально-технічного постачання.

Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу надзвичайну ситуацію, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих; керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників та службовців в райони розселення і до місця праці (на об'єкті).

Заступник начальника ЦО з інженерно-технічної частини — головний інженер об'єкта — керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах надзвичайних ситуацій, керує аварійно-технічною, протипожежною службами, та службою сховищ і укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно-відновлювальними роботами в районі лиха, аварії, в осередку ураження.

Заступник начальника ЦО з матеріально-технічного постачання — заступник або помічник директора з постачання — забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально-технічне забезпечення: будівництва (пристосування) укриттів, евакозаходів, проведення РіНР та інші заходи.

В склад керівництва Цивільної оборони об'єкта входять також керівники громадських організацій.

При начальникові ЦО об'єкта створюється штаб ЦО — орган управління начальника Цивільної оборони. Склад штабу залежить від значення підприємства. Штаб ЦО комплектується як штатними працівниками ЦО, так і за рахунок посадових осіб, не звільнених від виконання основних обов'язків, та складається із начальників штабу, його заступників (помічників) з оперативно-розвідувальної роботи, бойової підготовки, а також інших спеціалістів (виходячи із специфіки виробництва чи обстановки).

Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень та вказівок начальника ЦО об'єкта, старшого штабу та рішень місцевої державної адміністрації (органу виконавчої влади). Начальник штабу є першим заступником начальника ЦО об'єкта. Йому надається право від імені начальника ЦО віддавати накази та розпорядження з питань Цивільної оборони на об'єкті.

Штаб Цивільної оборони здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує і забезпечує безперервне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об'єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об'єкта.

На об'єкті залежно від характеру його виробничої діяльності створюються служби ЦО: оповіщення і зв'язку; медична; радіаційного та хімічного захисту; охорони громадського порядку; протипожежна; енергопостачання та світломаскування; аварійно-технічна; сховищ і укриттів; транспортна; матеріально-технічного постачання та інші. На них покладаються виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РіНР.

Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об'єкта, з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов'язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання. Начальники служб беруть участь у розробленні плану дій органів упраління і сил із запобігання і ліквідації НС та самостійно розробляють необхідні документи служб. На них покладається своєчасне забезпечення підлеглих формувань спеціальним майном і технікою.

Служба оповіщення та зв'язку створюється на базі вузла зв'язку об'єкта (диспетчерського зв'язку, електроцеху). На службу покладається: організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців, населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій; організація зв'язку та підтримування її у постійній готовності. Крім того, служба усуває аварії на мережах і спорудах зв'язку, що знаходяться в осередках ураження, районах лиха.

Медична служба організовується на базі медсанчастини (поліклініки) об'єкта. Начальник служби — головний лікар. Служба забезпечує комплектування, навчання і підтримування в готовності медичних формувань; накопичення запасів медичного майна та медичних засобів індивідуального захисту; медичну розвідку і санітарно-епідемічне спостереження.

Надає медичну допомогу ураженим та евакуйовує їх у лікарняні установи, здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх сімей у місцях розміщення евакуйованих.

Служба радіаційного і хімічного захисту розробляє і здійснює заходи щодо захисту людей, харчоблоків, складів продуктів від дії радіоактивних та отруйних речовин: створює і навчає формування і установи радіаційного та хімічного захисту; здійснює контроль за станом засобів індивідуального захисту, приладів і спеціальної техніки. Веде радіаційну та хімічну розвідку, здійснює контроль за опроміненням та зараженням особового складу, проводить заходи щодо ліквідації радіоактивного і хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядк у створюється на базі підрозділів охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об'єкта; підтримування громадського порядку в районах лиха та під час проведення РІНР; сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналами ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

Служба е не ргопостачання та світломаскування створюється на базі відділу головного енергетика. Начальник служби — головний енергетик об'єкта. Служба розробляє заходи щодо забезпечення безперебійного постачання газу, тепла, електроенергії на об'єкт. Здійснює оснащення уразливих ділянок енергетичних мереж різного роду системами та засобами захисту. Планує проведення заходів зі світломаскування та підготовчі заходи першочергових відновлюваних робіт. Проводить невідкладні аварійно-відновлювальні роботи на енергомережах.

Аварійно-технічна служба організовується на базі виробничого, технічного відділів або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює заходи щодо захисту унікального обладнання, підвищення стійкості основних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій; проводить невідкладні роботи по розбиранню завалів, локалізацій і ліквідації аварій на комунікаціях та спорудах об'єкта.

Служба сховищ і укриттів створюється на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). Вона займається: відпрацюванням розрахунків укриття робітників, службовців, населення; забезпеченням готовності сховищ і укриттів та контролем за правильністю їх експлуатації; організацією будівництва захисних споруд. На її особовий склад покладається забезпечення своєчасного заповнення сховищ і укриттів за сигналами оповіщення ЦО. Крім того, служба бере участь у рятувальних роботах при розкритті завалених сховищ і укриттів.

Транспортна служба створюється на базі транспортного цеху (гаража). Вона розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення перевезень евакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередку ураження (в районах лиха); готує транспорт для перевезення людей, евакуації уражених і для інших цілей ЦО; проводить роботи щодо знезараження транспорту.

Служба матеріально-технічного пос тачання створюється на базі відділу матеріально-технічного постачання об'єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання; своєчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства; організовує ремонт техніки і різного майна, підвезення його до ділянок (місць) робіт, зберігання та облік; забезпечує продуктами та предметами першої необхідності персоналу як на об'єкті так і в місцях розселення (евакуації).

На невеличких об'єктах господарської діяльності служби ЦО не створюються, їх функції при проведенні необхідних заходів виконують структурні органи управління цих об'єктів.

Сили та засоби Цивільної оборони

Сили Цивільної оборони створюються для захисту населення і територій, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Силами Цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування, об’єктові та територіальні формування.

Правові основи створення і діяльності сил Цивільної оборони складають: Конституція України, Закон і Положення про Цивільну оборону України інші Закони та нормативно правові акти України.

Спеціалізовані військові формування, призначені для захисту населення і території у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, великою пожежею, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших поставлених завдань згідно з законодавством.

Війська ЦО України утворюються відповідно до Закону України " Про війська Цивільної оборони" і складають ядро найбільш підготовлених і мобільних сил. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначається з урахуванням потреб і особливостей району призначення. Війська ЦО підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних Сил і підпорядковувались Міністру оборони. 28 січня 1992 року Постановою Кабінету Міністрів України " Про війська ЦО" частини ЦО були підпорядковані Штабу ЦО України. У склад військ ЦО України входять:

—чотири окремі мобільні механізовані бригади, одна з них навчальна;

—чотири окремі мобільні механізовані полки;

—дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;

—об'єднаний загін оперативного рятування;

— регіональний рятувально-координаційний центр;

— два вузли зв'язку МНС України.

Військові частини мають свої зони відповідальності і дислокуються у великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк, Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська області.

Згідно з Законом " Про цивільну оборону України" на війська ЦО покладено завдання щодо організації та проведення РІНР в районах лиха та осередках ураження. Маючи на оснащенні сучасну техніку і володіючи високою маневреністю, вони здатні швидко проводити рятувальні роботи у будь-який час року і доби та будь-якій погоді. Свої завдання військові частини ЦО виконують, як правило, при взаємодії з формуваннями ЦО, а також з відомчими спеціальними формуваннями, що залучаються до проведення заходів по ліквідації наслідків НС чи Самостійно.

Основними завданнями військ ЦО є.

— здійснення заходів щодо підтримання органів управління, сил і засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;

— накопичення/розміщення, зберігання та своєчасне відновлення військової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний і воєнний часи;

— проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районах стихійного лиха;

— проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;

— участь в обороні України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.

Діяльність військ ЦО базується на принципах:

— гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань врятування життя та збереження здоров'я людей і природного середовища в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— поваги до людини, її прав і свободи;

— забезпечення безпеки людей у разі проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— дотримання екологічної безпеки;

— поєднання засад добровільності комплектування та загального військового обов'язку.

Війська ЦО базуються на засадах централізованого керівництва, колегіального розроблення рішень і єдиноначальності під час їх виконання, додержання військової дисципліни, законності гласності та збереження державної таємниці. У військах ЦО не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій.

Створення сил ЦО здійснюється за принципом достатньої необхідності для ліквідації наслідків однієї передбачуваної аварії, катастрофи, великої пожежі, стихійного лиха певної категорії.

Війська ЦО під час чергування поставлених завдань зобов'язані:

— брати участь у заходах, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій;

—готувати сили і засоби для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

—виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи щодо оперативної локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

—брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових та торф'яних пожеж;

—проводити роботи із санітарної обробки населення, спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

—забезпечувати збереження вантажів, які перевозять у зону надзвичайних ситуацій як гуманітарну допомогу;

—забезпечувати населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продуктами, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також наданням медичної допомоги; Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється як централізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок тих об'єктів, на базі яких вони створюються. Спеціальна техніка і майно утримуються в постійній готовності до використання за призначенням.

4. ПОСТІЙНІ КОМІСІЇ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ПРИ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНАХ ВЛАДИ, ЇХНЯ МЕТА І ЗАВДАННЯ

Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації-техногенного і природного походження.

Комісії з ТЕБ та НС створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях.

Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положення про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актами законодавства.

Основними завданнями комісії є:

—координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

—участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

— організація та керівництво проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань у звичайних умовах:

— готує і подає пропозиції щодо визначення прав і обов'язків у цій сфері центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і оганізацій;

— координує діяльність органів виконавчої влади з питань розроблення та реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідеміологічного благополуччя, а також реагування на надзвичайних _ситуацій;

— розглядає питання про створення або припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні та небезпечні технології зокрема, хімічніі радіаційні;

— вживає заходів до проведення експертизи найважливіших проектів будівництва реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

— сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів, державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи цивільного захисту населення, форм контролю за фукціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;

— здійснює методичне керівництво і контроль за роботою комісії з питань ТЕБ та НС, за їх підготовкою до дії у надзвичайних ситуаціях;

— здійснює співробітництво з відповідними органами сусідніх країн, областей. У період реагування на надзвичайні ситуації:

—здійснює безпосереднє керівництво ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

—здійснює організацію робіт та взаємодію органів центральної і місцевої виконавчої влади, громадських організацій з евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;

—вивчає обставини, що склалися, та готує інформацію про вжиті заходи реагування на НС, та причини її виникнення;

—залучає до ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та унші формування, використовуючи наявні матеріально-технічні, продовольчі та інші ресурси і запаси;

—взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких зазнала негативної дії в результаті надзвичайної ситуації, що виникла на території району (області, України);

—організовує визначення розміру шкоди, заподіяної суб'єктом, господарської діяльності і населенню внаслідок НС.

Комісії надається право:

—застосовувати без попереднього узгодження з відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади сили і засоби, призначені виконувати завдання із запобігання НС та реагування на них (крім резервів державного матеріального резерву);

—заслуховувати керівників (представників) центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, що належить до її комплектації, і давати їм відповідні доручення;

—одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, які вона розглядає;

—залучати для ліквідації наслідків НС, у разі потреби, всі функціональні ланки державної системи запобігання НС та реагування на них;

—розглядати матеріали про причини виникнення і наслідки НС та вносити пропозиції щодо питання адміністративної або кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у виникненні надзвичайної ситуації.

Склад обласної Комісії з питань ТЕБ та НС. Голова комісії — перший заступник голови обласної державної адміністрації (органу місцевого самоврядування, керівника підприємства).

Перший заступник голови комісії — начальник Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— заступник голови виконавчої влади.

Заступники голови комісії:

— завідувач обласним здороввідділом;

— заступник начальника внутрішніх справ області. оповіщення населення про загрозу та можливе виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;

— захист населення у разі виникнення НС;

— проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

— пом'якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;

— здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;

— реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

— участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, а територіальні в АР Крим, областях для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Крім того, до системи повсякденного управління, ЄДС НС входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

— центри управління з НС, оперативно чергові служби уповноважених органів з питань НС та у СЗН від НЧК всіх рівнів;

— диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ і організацій.

Сили і засоби ЄДСНС. До їх складу входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування.

Військові і спеціальні цивільно-аварійні (пошуково-рятувальні) формування укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності.

Для ліквідації НС, у виняткових випадках, залучаються спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони, МВС, Держкордону і СБУ в порядку зазначеному Законодавством України.

Громадські об'єднання можуть брати участь у виконаній роботі, пов'язаній із запобіганням і реагуванням на НС під керівництвом територіальних органів з питань НС та у СЗН від НЧК при умові, що вони відповідно підготовлені і це підтверджено в атестаційному порядку.

Порядок збору інформації з питань захисту населення і території від наслідків НС і обміну цією інформацією визначається регламентом інформаційного обміну затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Режими функціонування ЄДСНС. Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла рішенням Ради міністрів АР Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один із таких режимів функціонування єдиної державної системи:

— режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній, гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемій, епізоотій, та епіфітотії);

У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

—здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів ЄДС НС;

—організація захисту населення і територій;

—переміщення оперативних груп у район виникнення НС;

—організація робіт щодо локалізації або ліквідації НС;

—визначення межі території, на якій виникла НС;

—організація робіт, спрямованих на забезпечення функціонування насамперед об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

—здійснення постійного контролю за станом довкілля, що зазнало впливу наслідків надзвичайних ситуацій, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

—інформування вищих органів управління щодо рівня НС та вжитих заходів, оповіщення населення та надання йому необхідної допомоги;

У режимі діяльності у надзвичайному стані — здійснюються заходи, передбачені законом України ”ІІро надзвичайні ситуації"

Для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій усіх рівнів створюються за рахунок державного та місцевих бюджетів, відповідні (для кожного рівня надзвичайної ситуації) резерви фінансових і матеріальних ресурсів. Якщо для локалізації або ліквідації НС необхідні матеріальні та фінансові ресурси, що перевищують власні можливості, то місцева або об'єктова комісія звертається за допомогою до регіональної комісії.

На основі відстеження змін навколишнього природного та техногенного середовища і відповідних регламентуючих документів в областях, районах, на об'єктах складаються плани роботи із запобіганням НС і реагування на прогнозовані варіанти можливого їх розвитку.

Міністерство з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та його структурні підрозділи на місцях здійснюють організаційно-методичне керівництво плануванням дій єдиної державної системи та організовують взаємодію органів управління і підпорядкованих їм сил усіх рівнів. Взаємодія у подоланні НС організовується через спеціально визначені оперативні групи, представників відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

5. Цивільна оборона зарубіжних країн на самостійне опрацювання

Лекція № 2.

Тема. Правила поведінки і дії населення у вогнищах ураження

Основні поняття теми: іонізуюче випромінювання, рівень радіації, доза радіації, зіверт, БЕР, ДОР, НХР, токсичність, цистамін, карантин.

План

1. Характеристикавогнищ ураження з радіаційним зараженням території при аваріях на атомних електростанціях.

2. Вогнища хімічного ураження.

3. Вогнища ядерного ураження.

4. Вогнища бактеріального ураження.

Питання для самостійного вивчення:

1. Загальна характеристика іонізуючих випромінювань та їх вплив на організм людини.

2. Зони радіоактивного зараження (забруднення) території при аваріях на атомних електростанціях.

3. Способи захисту та профілактика радіаційних уражень.

4. Основні сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), перша медична допомога при отруєннях.

Питання для самоаналізу та самоперевірки:

1. Дати коротку характеристику вражаючих факторів ядерного вибуху та зон радіоактивного зараження території.

2. Вказати причини, ознаки та засоби попередження гострої променевої хвороби.

3. Дати класифікацію отруйних речовин і характер їх дії на людей.

4. Які заходи проводяться у вогнищі бактеріального ураження?

Рекомендована література

Основна:

1. Стеблюк М. І. Цивільна оборона: Підручник. – К.: Знання. – Прес, 2003. – 425с.

2. Міненко І. М., Мезенцева О. М. Цивільна оборона. – Чернігів, 2004. – 405с.

Іонізуючими випромінюваннями називають такі випромінювання, при опромінюванні якої будь-яка речовини здійснює іонізацію молекул цієї речовини. До них відносяться альфа, бета, гама рентгенівські та нейтронні випромінювання, котрі утворюються при самовільному розпаді радіоактивних речовин, а також при ядерних реакціях. Рентгенівське випромінювання створювється штучно в різноманітній апаратурі, нейтроне - в основному при ядерних реакціях.

Альфа - випромінювання - це потік великих частинок, які складаються з двох протонів і двох нейтронів. Кожна із них має велику енергію і при попаданні в оточуюче середовище викликає сильну його іонізацію. Довжина пробігу альфа-частинок в повітрі декілька сантиметрів, а в біотканині – менше, ніж 0, 1 мм. Внаслідок цього велика її іонізуюча можливість, а проникаюча радіація незначна.

Аркуш паперу повністю затримує альфа-частинки. При знаходженні альфа-частинок поза організмом - це опромінення не є загрозливим, але при потраплянні радіоактивних речовин в середину організму, альфа-випромінювання дуже небезпечне, оскільки викликає сильну іонізацію молекул біотканини, та може викликати змертвіння окремих клітин.

Бета-випромінювання - це потік електронів, або позитронів. Довжина пробігу бета-частинок в повітрі до декількох метрів, а в біотканині - до 1-2 см. Мають меншу іонізуючу і більшу проникаючу здатність, ніж альфа-частинки. Одяг наполовину послаблює бета-випромінювання, виявляє загрозу для людини при потраплянні в організм людини, або безпосередньо на шкіру (виразки), особливо в очі.

Гамма-випромінювання - це електромагнітне випромінювання дуже високої частоти. Подібне до рентгенівського. В повітрі легко проходить через щільні середовища, мають найбільшу проникаючу здатність і є основним фактором уражаючої дії р/а випромінювань. Загрозливе для людини при зовнішньому та внутрішньому опроміненні.За біологічною дією в 20 разів менше, ніж альфа-випромінювання.

Рентгенівське випромінювання - це електромагнітне випромінювання дещо меншої частоти, ніж гама-випромінювання.

Нейтронне випромінювання являє собою потік нейтронів - нейтронних частинок з порівняно невеликою масою, які не мають електричного заряду, тому легко проникають в ядра атомів і захоплюють їх.

Нейтронне випромінювання має сильну вражаючу дію при зовнішньому опроміненні. Біотканина товщиною в 10 см. поглинає до 50% енергії потоку нейтронів.

Суть процесу іонізації полягає в тому, що під дією радіоактивних випромінювань електрично нейтральні в нормальних умовах атоми і молекули речовин розпадаються на пари позитивно і негативно заряджених частинок-іонів. Іонізація речовин супроводжується змінами їх основних фізико-хімічних властивостей, а для біологічної тканини - порушенням її життєдіяльності. І одне, і друге при певних умовах може порушити роботу окремих елементів, приладів і систем промислового обладнання, а також викликати ураження людей.

Б) ДІЯ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.

Проникаюча радіація небезпечна за своїми наслідками для здоров’я людини. Маючи велику енергію, гамма-промені і нейтрони проникають глибоко в тканини організму й іонізують їх.

В природі існує деякий постійний рівень радіації, зумовлений космічним випромінюванням та випромінюванням природних р/а мінералів землі. До цього рівня радіації пристосоване все живе на землі в т. і людина При штучному підвищенні рівня радіації в навколишньому середовищі, фізіологічні реакції людини можуть стати іншими, а при високих дозах - набувати хворобливий характер.

На сьогодні відомі дози радіації, які порушують життєдіяльність людини в такій мірі, що людина починає хворіти на променеву хворобу. Між дозою, яку отримують люди від природнього випромінювання, та дозою, яка викликає променеву хворобу, була знайдена доза, що не викликає зниження професійної діяльності. Таку дозу називають допустимою. Така доза не викликає помітних змін в організмі людини, в стані її здоров´ я і працездатності (боєздатності). Опромінення може бути одноразове і багаторазове. Одноразовою (однократною) вважають дозу опромінення, одержану за перші чотири доби. Доза опромінення до 50 рентген, одержана за перші чотири доби не викликає ураження і порушення працездатності, за винятком деяких змін у крові.

Опромінення, отримане за час, що перевішує чотири доби, є багаторазовим. Допустимі дози багаторазового опромінення (не викликають ураження (на воєнний час) – за 30 діб – 100 Р; за 3 місяці – 200 Р; за 1 рік – 300 Р. Первинною ланкою біологічної дії є іонізація атомів і молекул опромінюваного об’єму біотканини внаслідок поглинання нею енергії випромінювання.

Головним в біологічній дії радіації на тканини організму є її пошкоджуюча дія на процеси фізіологічного поновлення (регенерації) органів та тканини. А тому ця пошкоджуюча дія перш за все проявляється в органах і тканинах, які в фізіологічних умовах швидко поповнюють свій клітинний склад. До таких органів та тканин відносяться: епітелій, слизова оболонка кишечника, кровотворні тканини, епітелій чоловічих статевих органів. Ці пошкодження призводять до того, що відчувається нестача (дефіцит) різних видів клітин в організмі: зменшується число кров´ яних тілець, стає тонким епітеліальний шар шкіри та слизової оболонки кишечника (шлунка).

Дія випромінювання залежить від того, яка величина ділянки тіла опромінюється: чим зона більша, тим прояви хвороби значніші. Місцеві опромінювання можуть навіть в великих дозах не призводити до захворювань. Наслідки опромінювання залежить також від того складу, який має радіація. Чим більша частина нейтронних компонентів, тим важчі прояви цього опромінювання. Має значення хімічний ізотопний склад радіоактивних речовин, що проникають в організм з повітрям, водою, харчовими продуктами, тому що деякі органи мають властивість накопичувати в собі ці радіоактивні ізотопи. Так, в щитовидній залозі накопичуються ізотопи йоду.

Пошкоджуюча дія радіації на тканини може бути як прямою, так і опосередкованою. Під прямою дією розуміється безпосередній вплив на хімічні зв´ язки в сполуках енергії гама-опромінювання та особливо потоку нейтронів.

Опосередкована дія радіації проявляється в тому, що під час гама-опромінюванкя та нейтронного потоку в середовищах, багатих на воду, виникає процес радіолізу води з утворенням вільних радикалів, які мають високу реакційну властивість. вільні радикали реагують як один з одним, так і з іншими, молекулами і через ланцюг хімічних реакцій можуть викликати модифікацію важливих в біологічному відношенні молекул, необхідної для нормального функціонування клітини. Це призводить до порушення проттєсів обміну в клітині, що в свою чергу - до пошкодження клітинних мембран, ядер, хромосом і т.п. В результаті цього клітина перестає ділитись, або гине чи трансформується в злоякісну. Ці первинні фізико-хімічні процеси є пусковим механізмом, який призводить до порушення нормальної функції біосистеми.

Значною стійкістю до дії радіації володіють нервова, кісткова, хрящова тканини з надзвичайно повільними темпами відтворювання (репродукції).

При опроміненні великими одноразовими дозами (більше 100 бер за короткий проміжок часу) найближчими наслідками опромінення являються: гостра променева хвороба (при опроміненні всього тіла), променеві ураження шкіри, помутніння кришталика ока (променева катаракта), стерилізація статі і ін. (при локальних опроміненнях), в цьому випадку мова йде про дози поглинання, тобто тієї чи іншої кількості променевої енергії, яка була поглинута організмом. Як вже говорилось, окрім дози поглинання існує експозиційна доза або потужність випромінювання, тобто доза за деякий час, частіше – за 1 годину. Наприклад, 100 рентгенів за годину (100 р/год), це значить, що людина при знаходженні на місцевості з таким рівнем або такою потужністю радіації протягом однієї години отримає дозу поглинання від 100 рентгенів (рад) чи 1 Грей.

Експозиційні дози та дози поглинання можуть бути і меншими. Тоді вони вимірюються в мілірентгенах (мілірадах) та мікрорентгенах (мікрорадах). Так, наприклад, доза поглинання, яка допускається для лікарів рентгенологів за тиждень - 0, 1 мілірентгенах, а за рік - до 5 рентгенів (рад).

Багаторічне опромінювання всього тіла низькими дозами в 50-100 бер за рік і більше може викликати розвиток хронічної променевої хвороби. У опромінених спостерігаються ознаки початкового порушення кровотворення у зв’язку з комплексом характерних нервово-регуляторних розладів.

Тривале опромінювання дещо підвищеними дозами може викликати порушення імунних реакцій, нервової і гормональної регуляції, токсемію, які, в свою чергу, можуть викликати виникнення різних захворювань, не пов’язаних безпосередньо з опромінюванням.

Опромінювання підвищеними дозами особливо небезпечне для вагітних жінок, особливо в період формування органів плоду (8-15-ий тиждень вагітності). Воно може виявитись в спонтанних абортах, розумовій відсталості, підвищеній смертності.

Випадковими віддаленими наслідками опромінювання людини, підвищеними дозами іонізуючих випромінювань можуть бути лейкози, ракові пухлини, генетичні мутації. Можливість виникнення цих ефектів залежить від сумарної дози опромінювання. В той же час дозового порогу, нижче якого не виникають ці ефекти - немає, тобто вони можуть виникнути і без додаткового опромінювання підвищеними дозами іонізуючих випромінювань.

В діючий час визначені наступні допустимі дози опромінюван­ня іонізуючими випромінюваннями:

- в мирний час:

- при роботі в надзвичайних ситуаціях мирного часу (проведення рятівних, аварійних робіт) до 25 бер);

- для осіб, працюючих на ядерних об'єктах - до 5 бер за рік;

- для осіб, не працюючих на ядерних об'єктах до 0, 5 бер за рік.

2. ВОГНИЩА ХІМІЧНОГО УРАЖЕННЯ

Внаслідок застосування противником хімічної зброї або при розливі сильнодіючих отруйних речовин, при аварії виникають зоні хімічного зараження і осередки хімічного ураження. Зона хімічного зараження - це територія, яка підлягає безпосередній дії хімічної зброї (район її використання) і територія, над якою розповсюдилась хмара зараженого повітря з уражаючими концентраціями. В зону хімічного зараження СДОР входить ділянка її розлив і територія, над якою розповсюдилась пара цієї ОР з уражаючими концентраціями.

Кордони зон хімічного зараження визначаються значеннями порогових токсичних доз ОР, які викликають початкові симптоми ураження. Осередок хімічного ураження - це територія,, в межах котрої внаслідок Дії хімічної зброї або СДОР виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин.

Розмір і стійкість зони хімічного зараження і осередків хімічного ураження залежать від кількості і стійкості ОР або СДОР, метеоумов, рельєфу місцевості, пори року і часу доби.

Токсичність ОР - це їх можливість уражати організм люди­ни. Вона проявляється при контакті ОР з організмом і виникненні ефекту ураження. Ураження може бути місцеве, загальне і одночасне, при дії і місцевого, і загального. Місцеве ураження виникає і місці контакту ОР з тканинами організму (ураження шкіри, органів дихання, очей). Загальне ураження виникає внаслідок потрапляння 0Р в кров через шкірні покрови або через шляхи дихання. Ток­сичність визначається кількість» речовини, яка призводить до ураження і характером токсичної дії на організм.

Для характеристики токсичності ОР при дії на людину через органи дихання, визначені такі токсодози.

Середня порогова токсичність - це токсичність, при котрій з’являються початкові симптоми у 50 % ураження. Середня токсичність - це токсидоза, яка виводить з ладу 50 % уражених (смертельних випадків середвсіх уражених).

Вимірюються в грамах /міліграмах в хвилину/секунду на кубічний метр або літр.

Територія, що зазнала впливу отруйливих речовин, внаслідок якого виникли або можуть виникнути ураження людей, тваринних або рослин, є осередком хімічного ураження.

Сучасні отруйливі речовини володіють надзвичайно високою токсичністю. Тому своєчасність дій населення, спрямованих на запобігання ураженню отруйними речовинами (ОР), багато в чому буде залежати від знання ознак застосування противником хімічної зброї.

Поява за пролітаючим літаком противника темної, швидко осідаючої і смуги, що розсіюється, утворення білої або злегка забарвленої хмари в місці розриву авіаційної бомби дають підставу передбачати, що в повітрі є отруйливі речовини. Крім того, краплі ОР добре помітні на асфальті, стінах будівель, листі рослин і на інших предметах. Про наявність отруйливих речовин можна судити і по тому, як під впливом їх вяне зелень і квіти, гинуть птахи.

При виявленні ознак застосування противником отруйливих речовин (по сигналу «Хімічна тривога») треба терміново надіти противогаз, а у разі необхідності і засобу захисту шкіри; якщо поблизу є притулок ховатися в ньому. Перед тим як увійти в притулку потрібно зняти використані Засоби захисту шкіри і верхній одяг і залишити їх в тамбурі притулку; цей запобіжний засіб виключає занесення ОР в притулку. Противогаз знімається після входу в притулок.

При користуванні укриттям (підвалом, перекритою щілиною і не треба забувати, що воно може служити захистом від попадання на шкіряні покривала і одяг краплиннорідких ОР, але не захищає від пар або аерозолів отруйливих речовин, що знаходяться в повітрі. При знаходженні в таких укриттях в умовах зовнішнього зараження обов'язково треба користуватися противогазом.

Знаходитися в притулку (укритті) потрібно до отримання розпорядження на вихід з нього. Коли таке розпорядження поступить, необхідно надіти необхідні засобу індивідуального захисту (особам, що знаходяться в притулках, противогази і засоби захисту шкіри, особам, що знаходяться в укриттях і що вже використовуються противогази, кошти захисту шкіри) і покинути споруду, щоб вийти за межі осередку ураження.

Виходити з осередку хімічного ураження треба у напрямах, позначеним спеціальними покажчиками або вказаним постами ГО (міліції). Якщо немає ні покажчиків, ні постів, то рухатися потрібно в сторону, перпендикулярну напряму вітру. Це забезпечить найшвидший вихід з осередку ураження, оскільки глибина поширення хмари зараженого повітря (вона співпадає з напрямом вітру) в декілька разів перевищує ширину його фронту.

На зараженій отруйливими речовинами території треба рухатися швидко, але не бігти і не підіймати пил. Не можна притулятися до будівель і торкатися до навколишніх предметів (вони можуть бути заражені). Не треба наступати на видимі краплі і мазки ОР.

На зараженій території забороняється знімати противогази і інші Засоби захисту. У тих випадках, коли невідомо, заражена місцевість чи ні, краще діяти так, неначе вона заражена.

Особлива обережність повинна виявлятися при рушенні по зараженій території через парення, сади, городи і поля. На листі і гілках рослин можуть знаходитися осілі краплі ОР, при дотику до них можна заразити одяг і взуття, що може привести до ураження.

По можливості потрібно уникати рушення ярами і лощинами, через луги і болота, в цих місцях можливий тривалий застій пар отруйливих речовин. У містах пари ОР можуть застоюватися в замкнених кварталах, паренні, а також в під'їздах і на горищах будинків. Заражена хмара в місті розповсюджується на найбільші відстані по вулицях, тунелях, трубопроводах.

Уражені місця потрібно обробити розчином з протихімічного пакету або шляхом ретельної промивки теплою водою з милом.

Зустрівши на шляху виходу з осередку ураження старих громадян і інвалідів, треба допомогти їм вийти на незаражену територію. Ураженим потрібно надати допомогу.

Після виходу з осередку хімічного ураження як можна швидше проводиться повна санітарна обробка. Якщо це неможливо зробити швидко, проводиться часткові дегазація і санітарна обробка.

Вогнища ядерного ураження

Вогнище ядерного ураження - це місцевість з будівлями, спору­дами, людьми та тваринами, які потрапили під дію ядерного вибуху. Ядерною зброєю називають зброєю, вражаюча дія якої базується на використанні енергії, що виділяється в виді вибуху при ядерних перетвореннях ділення або синтезу.

Потужність ядерних боєприпасів визначається тротиловим екві­валентом, т. б. вагою вибухової речовини (тротилу), енергія ви­буху котрого дорівнює енергії вибуху даного боєприпаси. За потужності ядерні боєприпаси, ділять на: дуже малі—до 1 кт, ма­лі - до 15 кт, середні - від 15 До 100 кт, крупні—від 100 кт, зверх крупні - більше 500 кт.

При вибуху ядерного боєприпасу утворюються такі уражаючі фактори:

1)ударна повітряна хвиля;

2) світлове випромінювання;

3)проникаюча радіація;

4) радіоактивне зараження місцевості;

5) електромагнітний імпульс;

6) сейсмічне коливання ґрунту.

Ударна повітряна хвиля - це шар стиснутого повітря, який розповсюджується від епіцентру вибуху в усі сторони з надзву­ковою швидкістю, Це один з основних факторів ураження. Осе­редок ядерного ураження в залежності від тиску у фронті удар­ної хвилі умовно поділяються на зони зруйнування: повні, сильні середні і слабкі.

Зона повних порушень. В цій зоні тиск повітряної хвилі понад 0, 5 кг/см² (50 к ПА), а тому відмітається порушення різних спо­руд та загибель людей на відкритій місцевості.

Зона сильних порушень. В цій зоні тиск повітряної хв