Соціально-політичні небезпеки, їх види та особливості.

Соціально-політичні небезпеки виникають при соціально-політичних конфліктах.

Існує дві форми перебігу конфліктів:

- відкрита – відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

- закрита, або латентна, коли відвертого протистояння немає, але точиться невидима боротьба.

Поняття «соціально-політичний» конфлікт використовується також тоді, коли трапляються всередині держав громадянські війни, страйки та між державами – війни, партизанські рухи.

Люди, які усвідомили протиріччя і обрали способом його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво стають суб’єктами соціально-політичного конфлікту. Такий спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли: зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив та територію з боку індивіда, групи, держави (міжнародний конфлікт). Суб’єктами конфліктів можуть також виступати окремі люди, групи, що організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; об’єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Часто після завершення конфлікту виникає ще один етап – постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром може започаткувати новий конфлікт, якщо відбудеться загострення у відносинах. Це спостерігається на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії, Югославії, Чечні тощо.

Війна – це збройна боротьба між державами і їх коаліціями або соціальними, етнічними та іншими спільнотами. У переносному розумінні слова – останній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами. Наслідки війни - велика кількість жертв через політичні причини. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941–1945 рр.) загинуло близько 55 млн. чоловік. Було повністю знищено 1 710 міст та 70 тисяч селищ. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, під час військових дій наносяться величезні збитки навколишньому середовищу.

У ХХ столітті військові дії проводились досить активно. За приблизними даними, тільки після закінчення другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів чоловік (В’єтнам, Афганістан, Ірак, Кувейт, Руанда, Югославія, Чечня та ряд інших «малих» війн).

Вчені підрахували, що за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Кількість загиблих різко зростала внаслідок розвитку засобів знищення людей та розширення масштабів військових дій. Війни на планеті забрали вже понад чотири мільярди людських життів.

Потенційна небезпека для людства та природного середовища - ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Херосими та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоактивне зараження грунту, рослин, повітря, будівель. Було вбито 273 тисячі чоловік та 195 тисяч чоловік потрапило під смертельне радіоактивне опромінення.

Тероризм. До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань, тобто тероризм. Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризтичні дії – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил, проявів нерівноправності у міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах. Тероризм може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Терористичні акти класифікують наступним чином:

- напад на державні або промислові об’єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

- захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

- захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація – звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація – вимога викупу);

- насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

- викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

- політичні вбивства один із найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби (вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

- вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Проблема тероризму в Україні - це «кримінальний тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України. Але важко провести чітку межу між кримінальним тероризмом і звичайним бандитизмом. Вважається, що терористичні акти здійснюються проти співробітників правоохоронних органів. І кількість подібних діянь у нас в країні за останні роки зростає.

Україна стає перевалочною базою для політичних терористів з різних країн світу. Зокрема, у нас намагаються влаштуватися представники східних організацій «Хезболлах», «Абу-Нидаль», «Хамаз» і «Брати-мусульмани».

Зростання терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії, Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. У грудні 1972 року був створений Спеціальний Комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995 року Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла Декларацію про заходи щодо ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми. Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим.

Актуально знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше для заручника – це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).

Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення. Глобальна злочинність – ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Число зареєстрованих у світі злочинів у середньому збільшується на 5 % щороку. Але останнім часом особливо швидко росте частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, схильних до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов’язаних з насильством.

Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу. Більш серйозним засобом самооборони є пістолет. Тому для придбання, збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров’я може володіти указаним засобом самооборони.