Особливості розвитку фізичних якостей дітей підліткового віку

Освоєння рухової дії пов'язано не тільки з формуванням досвіду, але і з розвитком тих якісних особливостей, які дозволяють виконувати фізичні вправи з необхідною силою, бистротою, витривалістю, спритністю і гнучкістю. Знання відповідних закономірностей дозволить вчителю знайти правильне співвідношення в роботі над технікою фізичної вправи і кількісним результатом, йому необхідно визначити вікові межі для найбільш ефективного розвитку якості, встановлювати оптимальну міру в комплексності для розвитку якісних особливостей, школярів.

Сила. Під силою людини розуміють здатність долати зовнішній опір або протидіяти зовнішнім силам за рахунок м'язових зусиль [9].У системі рухових здібностей людини сила є головною фізичною якістю [3]. Існує декілька режимів роботи м язів, в яких може проявлятися сила:

- статичний режим

- преодоліваючий режим;

- уступаючий режим;

В залежності від режиму роботи м язів в літературі виділяють три види силових здібностей:

- власне силові;

- скоромно - силові;

- силова витривалість;

При плануванні заняття з підлітками необхідно враховувати дві важливі особливості:

- у підлітка не закінчене формування скелету;

- у разі перенавантаження може порушуватися рівновага м’язового тонусу.

У зв'язку з віковими особливостями школярів використання силових вправ на уроках фізичного виховання обмежена. У середньому шкільному віці не слід форсувати розвиток власне силових здібностей. Вправи повинні мати швидкісно-силову спрямованість, з обмеженням статичних компонентів. Однак повністю виключати останні не слід, так як, наприклад, вправи, пов'язані зі збереженням статичних поз, корисні для становлення правильної постави. З віком використання цих вправ розширюється. При цьому необхідний обов'язковий контроль за диханням, бо тривала затримка дихання (натужування) має шкідливий вплив (особливо на дівчаток) і іноді призводить до втрати свідомості.

Основним завданням силової підготовки в школі є розвиток великих м'язових груп спини і живота, від яких залежить правильна постава, а також тих м'язових груп, які в звичайному житті розвиваються слабко (м язи тулуба, що відводять м'язи кінцівок, м'язи задньої поверхні стегна і ін..). Типовими засобами розвитку сили в 13-14 років є - вправи з набивними м'ячами, гантелями невеликої ваги, силові ігри типу «перетягування каната», підтягування, стійки і т. п. У підлітків вага зовнішніх обтяжень не повинна перевищувати (60-70% від максимального), крім того, не рекомендується виконувати вправи до відмови [2].

З 13-14-річного віці силові навантаження для дівчаток, на відміну від хлопчиків, мають складатися з вправ з обтяженням вагою власного тіла, більшою часткою локальних силових вправ, використанням в якості зовнішніх обтяжень переважно гімнастичних предметів або інших неважких снарядів.

Бистрота. У найзагальніших рисах вона характеризує здатність людини здійснювати дії в мінімальний для даних умов відрізок часу. До швидкісних характеристиках рухових дій відносяться: швидкість одиночного руху (при малому зовнішньому опорі), частота рухів; швидкість рухової реакції [12]. Вікові особливості істотно обмежують можливості розвитку бистроти рухів. Найбільш сприятливим є 11-12 років у дівчат та 12-13 хлопців. При розвитку бистроти рухів у підлітків перевагу слід віддавати самостійним виконанням рухів та не виконувати їх стереотипним способами. Стандартне часте повторення вправ з максимальною бистротою може привести до утворення швидкісного бартеру. Спортивні ігри в середньому шкільному віці мають явну перевагу перед стандартними пробіжками на швидкість.

У середньому шкільному віці все більше місце повинні займати швидкісно-силові вправи: стрибки, многоскоки, спригування й вистрибування в темпі, змінні прискорення в бігу, метання. Слід також включати повторне подолання коротких дистанцій (від 30 до 60 м) з максимальною швидкістю. У старшому шкільному віці застосовується комплекс власне швидкісних, швидкісно-силових вправ і вправ для розвитку швидкісної витривалості. Продовжують використовуватися і спортивні ігри, естафети. Дистанція бігу для розвитку швидкості збільшується до 80-100 м [3].

Швидкісні вправи у дітей середнього шкільного віку, необхідно поєднувати з вправами на розслаблення м'язів. Слід вчити їх умінню розслабляти м'язи і по ходу виконання вправ (наприклад, в бігу після відштовхування підкреслено розслабляти м'язи гомілки).

Витривалість. Під витривалістю розуміють здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження її інтенсивності.

Розвиток витривалості – це значною мірою розвиток біохімічних процесів, що сприяють більш тривалому виконанню роботи, а також стійкості нервової системи до навантажень великої інтенсивності. Виконання роботи до моменту зниження інтенсивності поділяють на дві фази. Перша – виконання роботи до появи почуття втоми. Друга – виконання роботи на тлі втоми до тих пір доки школяр може виконувати роботу за рахунок додаткового вольового зусилля підтримувати задану або вибрану ним самим інтенсивність. Співвідношення тривалості цих двох фаз різна: у людей з сильною нервовою системою довше друга фаза, зі слабкою нервовою системою - перша фаза. У цілому ж витривалість тих і інших може бути однаковою.

На уроках фізичного виховання застосовують вправи, які дають можливість надавати точно дозований вплив: для 12-13-річних - біг на 200 - 400 м в чергуванні з ходьбою; повільний біг також ходьба на лижах на відстань 3-3.5 км для хлопчиків та на 2 - 3 км для дівчаток [5, 17, 19].

Спритність. Під спритністю розуміється сукупність координаційних здібностей. Однією з цих здібностей є швидкість оволодіння новими рухами, інша – швидка перебудова рухової діяльності відповідно до раптово виниклої ситуації. При розвитку спритності необхідно враховувати вікові особливості учнів. У середньому шкільному віці порівняно легко розвивається здатність підтримувати рівновагу тіла, посилено розвивається точність рухів (здатність диференціювання і відтворення просторових, силових і часових параметрів рухів). Як нам відомо, у зв’язку з періодом статевого дозрівання, відбувається уповільнення або навіть погіршення показників спритності.

Гнучкість – це здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою автори розглядали вікові особливості розвитку гнучкості, вони стверджують, що гнучкість більшою мірою розвивається в молодшому шкільному віці і на початку підліткового періоду – до 12 років [30, 31].

При раціональному плануванні роботи, спрямованої на розвиток гнучкості, підлітків необхідно враховувати вікові зміни які впливають на рухливість в суглобах.

Найбільш високі показники гнучкості спостерігаються у віці 14-16 років. Однак деякі вчені вважають, що рухливість хребта має декілька іншу динаміку. У дівчаток вона зростає від 14, а у хлопців – до 15 років. Високі темпи природного приросту гнучкості автор відзначає від 7 до 8 і від 10 до 11 і з 12 до 14 років, а у хлопців від 7 до 11 і від 14 до 15 років. Так вищевказані автори вважають, що гнучкість характеризується великими індивідуальними відмінностями у школярів одного і того ж віку і статті. Це пояснюється тим, що гнучкість є значною мірою спадковою якістю[18, 28].

Більшість авторів вважають, що сенситивним періодом для розвитку активної гнучкості є вік 10 - 14 років, а пасивної – 9-10 років, рухливість в суглобах у дівчат на 20-30 % більше, ніж рухливість в суглобах у хлопчиків. Звичайно рухливість крупних ланок тіла поступово збільшується до 13 - 14 років, і, як правило, стабілізується до 16-17 років, а потім має стійку тенденцію до зниження. Разом з тим, якщо після 13 - 14 літнього віку не виконувати вправ на розтягування, показник гнучкості може почати знижуватись. Та як показує практика навіть у зрілому віці, після регулярних занять із застосуванням різноманітних засобів і вправ показник гнучкості зросте, або у кращому випадку перевище показник гнучкості який був у них в юні роки.