Флерина ЕЛ. Зстетическое воспитание дошкольников./Под ред. В.Н. Шац-кой. — М., АПНРСФСР, 1961. -С.12.

- роль навчання в розвитку творчості дітей;

- методика використання іграшок у роботі з дітьми;

- методика навчання дітей розповіді;

- методика роботи з художнім словом у дитячому садку і сім'ї.

Вчена відстоювала в ті часи право дошкільника на творчий розвиток, показувала своєрідність і специфіку сприймання довкілля дитиною та особливості її художньої діяльності. Щоправда в перших роботах автора недооцінювалася роль вихователя і дещо переоцінювалися можливості дитини в розвитку її творчості. Надалі у процесі копіткої експериментальної діяльності вчена визнала свої хибні позиції щодо виховного впливу на дитину.

Є.О.Фльорина відзначала надзвичайно великий вплив мистецтва (образотворчого, музичного, художнього слова, дра­матичного) на загальний розвиток дитини (розумовий, естетичний, моральний), а також на виховання у дітей співчуття, співпереживання, взаємодопомоги, самостійності, ініціативності, творчості і т. ін.

Значне місце в педагогічній діяльності вченої займає науково-методична розробка проблем, пов'язаних з розвитком мовлення і художнього читання й розповідання. Так, методику розвитку мовлення вона назвала «живим словом у дошкільному закладі».

Розробляючи питання розвитку мовлення дітей дошкіль­ного віку, автор дещо перебільшувала роль спадковості й середовища і водночас правильно застерігала вихователів від переоцінки слова як основного методу впливу на дитину. Вона зазначала, що за словами дитина має бачити конкретні реальні предмети, образи. «Слова і поняття, що не пов'язані з реальним досвідом, а також велика кількість словесних образів, які дитина не в змозі охопити, складне за своєю формою мовлення дорослих можуть призвести до втрати нею почуття реальності».¹ Зауважимо, що означене положення не втратило своєї актуальності й на сучасному етапі.

Є.О.Фльорина визначила методи «словесної роботи» (термінологія Є.О.Фльориної) з дошкільниками, а саме: розмова вихователя з дітьми, бесіда (супроводжувальна, вступна, підсумкова), читання й розповідання художніх творів. Педагог рекомендувала вихователям записувати дитячі розповіді й

¹ Флери на ЕЛ. Зстетическое воспитание дошкольников/ Под ред. В.Н. Шацкой. — М., АПН РСФСР, 1961. - С.36.

створювати самодіяльні «дитячі книжки», побудовані за резуль­татами дитячої творчості, які надалі вихователь зміг би вико­ристовувати для аналізу дитячих розповідей.

Багато уваги приділяла вчена тематиці дитячих книг. За її словами, дітям потрібно давати оповідання на виробничі, героїчні теми, а також для дітей мають бути веселі гумористичні та дидактичні книжки. На думку Є.О.Фльориної, твори героїчної тематики виховують у дітей героїко-патріотичні почуття, діти прагнуть наслідувати героїчні вчинки персонажів дитячих книг.

Щодо дидактичної книги, то в них слід знайомити дітей з історичним і соціальним життям народу, вирішувати завдання розумового й мовленнєвого розвитку дітей. Означені завдання, на думку педагога, прекрасно реалізуються через твори усної народної творчості.

Не можна лишити дитину, на думку педагога, і веселої, гумористичної книги, яка б виховувала в дітей почуття гумору, вчила сприймати комічне і смішне у довкіллі, у відносинах з людьми. А для цього весела книжка для маленьких дітей повинна бути наповнена «динамікою, контрастними образами, грою звуків, чітким ритмом вірша».

Є.О. Фльорина розробила методику художнього читання і розповідання дітям, зокрема, такі її положення: значення художньої літератури як виду мистецтва слова для дітей; принципи роботи з живим словом; бесіди за змістом художніх творів та роль і місце ілюстрації в ході бесіди; репертуар для читання і розповідання художніх творів та вимоги до його відбору; методику проведення занять (повторність читання, запитання, пояснення незрозумілих слів, кількість занять, кількість художніх творів на одному занятті і т. ін.).

Особливу увагу звертала вчена на техніку художнього читання й розповідання дітям, адже від цього залежить сприймання і розуміння дітьми тексту. У цьому зв'язку ви­хователь має добре володіти виразними засобами читання. Водночас Є.О.Фльорина застерігає, що емоційність, виразність, без яких неможливе читання і розповідання, є своєрідними, умовними: «жива інтонація, жест, міміка, рухи—все має викликати в уяві дитини-слухача живий образ і схвильованість».¹

До найважливіших засобів техніки розповідання й художнього читання вчена відносила: основний тон, що виражає

¹ Там само, С. 303.

стиль і зміст твору в цілому; інтонацію як звуковий малюнок образу, виразник його смислу; темп, ритм, наголос, паузи, жести, міміку. У педагогічній спадщині Є.О.Фльориної чітко розмежовується різниця між читанням вихователем художніх творів і розповіданням. Читання за книгою «робить очевидним для слухачів саме джерело: хтось написав, книгу надрукували, читець (вихователь) читає. Він сприймається як виконавець чужого тексту».¹ Натомість, зауважує педагог, книга є своєрідною перепоною для безпосереднього контакту вихователя з дітьми, оскільки вихователь дивиться у книжку і розподіляє свою увагу між книжкою і слухачами.

Зовсім іншою, зауважує вчена, є психологія розповідання. Оповідач сприймається дітьми як очевидець, співучасник, якщо навіть він повністю дотримується тексту оповідання, як імпровізатор того, що бачив і пережив сам. Контакт з аудиторією повний, спілкування безпосереднє, все це зближує дітей і вихо­вателя.

Своєрідним було ставлення Є.О.Фльориної до народної казки. На початку 30-х років у СРСР був організований похід проти антропоморфізму в літературі для дошкільників і, зокрема, проти фантастичних творів для дітей дошкільного віку. Відтак, було заборонено народну казку й інші твори усної народної творчості в роботі з дітьми. Є.О.Фльорина була однією з тих, хто очолив цей «похід проти казки», яка начебто відривала дітей від реального життя, викликала «нездорове фантазерство». Початок використання антропоморфічної форми визнавався можливим тільки з 6-7 років за умови, якщо це не призведе до плутанини у розумінні реальної сутності предметів і явищ довкілля. Водночас практика роботи з дітьми в дошкільних закладах переконує досвідченого вченого-педагога, що діти надзвичайно люблять казки, вони їм близькі й доступні. Це змушує її у 1934 році знову виступити на захист народної казки й розробити методику її використання в роботі з дітьми, як у дошкільному закладі, так і в сім'ї.

Не обійшла увагою Є.О.Фльорина й методику заучування віршів. Вона виступала проти механічного цілеспрямованого заучування напам'ять віршів дітьми дошкільного віку. На її думку, краще декілька разів виразно емоційно прочитати дітям вірш, і вони поступово його запам'ятають, тобто педагог пропагувала невимушене запам'ятовування поетичних творів. Отже, Є.О.Фльорина заклала основи організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільному закладі.