Теплов Б.М. Психологические вопросьі художественного воспитания // Известия АПН РСФСР . - М., 1947. - №11. - С. 13.

Схема 1 Взаємозв'язок компонентів художньо-мовленнєвої діяльності

Виконавча

мовленнєва

діяльність

Як бачимо, всі компоненти художньо-мовленнєвої діяльності знаходяться в тісному взаємозв’язку. Сприймання є основою виконавчої діяльності й творчості, в яких дитина втілює здобуті у процесі сприймання художні уявлення, образи, виражає почуття і враження. Існує закономірний зв'язок: чим тонше дитина сприймає, усвідомлює, переживає художні образи, тим повніший, яскравіший відбиток знаходять вони у виконанні художнього твору чи складанні власної розповіді, створенні зображення тощо (за умови достатнього рівня володіння технічними навичками та вміннями будувати художній образ). І навпаки, тільки через власну творчу активність у будь-якому виді художньої діяльності дитина підноситься до рівня художньо-естетичного сприймання твору в єдності його змісту та художньої

форми. Характер і якість художнього сприймання творів різних видів мистецтва значною мірою залежать від вербалізованого сприймання, оскільки мовлення і супроводжує сприймання, і бере в ньому активну участь. Дитина сприймає твір мистецтва не тільки зором, на слух, але й через своє мовлення. Це пояснюється тим, що художнє сприймання діалогічне за своєю структурою, а мовлення (зовнішнє і внутрішнє) є засобом цього діалогу. Отже, якщо йдеться про розвивальний ефект мистецтва, слід враховувати і зворотну залежність якості сприймання творів мистецтва від рівня мовленнєвого розвитку дитини.

Сприймання пов'язане з процесом відтворювальної уяви, яка буде тим активнішою, чим вище буде рівень образності мови художнього твору. У виконанні на перший план виступає виразність мовлення (вираження свого ставлення через використання інтонацій, логічних пауз тощо); у творчості найважливішою умовою продуктивності та якості теж є якнайкраще втілення уявного образу у власному висловлюванні чи будь-якому іншому власному творі.

Н.Ветлугіна, відомий дослідник і знавець дитячої творчості, простежує взаємозв'язки всіх компонентів художньої діяльності, відзначає залежність між рівнем розвитку художньо-естетичного сприймання і творчою діяльністю: «Художні образи в їх складному естетичному розумінні, не можуть бути створені дітьми, в яких немає певного рівня якості сприймання, узагальнень, вони володіють край обмеженими засобами вираження і зображення».¹

Для формування культури художньо-естетичного сприймання і навчання будь-якій художній діяльності важливе значення має елементарний художній аналіз твору, що закладає когнітивну базу творчої діяльності дитини, адже для її продуктивного успішного перебігу необхідні певні знання і вміння. Водночас потрібне обов'язкове дозування й тактовність мистецтвознавчої пропедевтики, адже перебільшення її може заподіяти шкоду естетичному розвиткові та вихованню дитини.

Існує міцний зв'язок між компонентами художньо-мовленнєвої діяльності - виконавчою діяльністю і творчістю, оскільки перший - вимагає творчого прояву. Тільки за таких умов у виконанні (читанні вірша напам'ять, переказі, інсценуванні) дитина виявляє свою індивідуальність, своєрідність власного художнього бачення. Водночас відтворення класичного зразка

' Художественное творчество в детском саду / Под ред. Н.В.Ветлугиной.—М.: Просвещение, 1974—С. 3.

художнього мовлення через виконавчу діяльність полегшує усвідомлення дитиною зв'язків між подіями й персонажами, сприяє виробленню адекватної оцінки мовлення, формує операції порівняння, узагальнення, допомагає встановити залежність між засобами художньої виразності та змістом. Усе це є обов'язковим етапом засвоєння дитиною способів художньо-мовленнєвих дій, важливим етапом переходу до власної творчості.

Для вітчизняної лінгводидактики традиційним є звужування змісту художньо-мовленнєвої діяльності в межах літературного мистецтва. З одного боку, це можна визнати виправданим, оскільки воно розкриває суть самого терміна - діяльність, що пов'язана зі сприйманням, елементарним естетичним аналізом, відтворенням і власною творчістю під впливом художнього слова. З другого боку, сучасні тенденції до використання синтезу мистецтв вимагають поширення меж художньо-мовленнєвої діяльності за рахунок об'єднання різних видів художньої творчості навколо мовленнєвої діяльності. Звернемося до історії виникнення цього терміна.

Науковці здавна прагнули виокремити мовленнєву діяльність, яка відбувається під впливом художньої літератури, щоб підкреслити її естетичний аспект, і використовували для цього різні терміни.

У XIX - на початку XX ст. педагоги і психологи активно вживали термін «живе слово», що передавав сутність засобу донесення до дітей творів художньої літератури і визначав естетику дитячого мовлення (Є.Тихеєва, К.Ушинський, В.Федяєвська). Продовжуючи розробку теорії й практики формування в дошкільників діяльності, пов'язаної з творами художньої літератури, вчені (Р.Жуковська, Н.Карпинська, С.Русова, Л.Пеньєвська, Є.Фльорина та ін.) ввели в обіг терміни «художнє слово», «художня література» для характеристики літературних творів, процесу ознайомлення з ними і підкреслення естетичної функції дитячого мовлення.

У процесі розробки програм 70-х XX ст. років для розділу «Самостійна художня діяльність» було запропоновано термін «літературна діяльність», що об'єднував три важливі компо­ненти художньої діяльності, пов'язані з літературним мистецтвом - сприймання, виразне читання і переказ та словесну творчість. Літературна діяльність, пов'язувалася з мистецтвом слова таким чином, як музична - з мистецтвом музики, а образотворча - з образотворчим мистецтвом. Усі три види діяль­ності об'єднувалися поняттям «художня діяльність». Пізніше у

працях Л.Панкратової, А.Богуш, О.Ушакової, С.Чемортан з'явився термін «художньо-мовленнєва діяльність, який функціонує й у сучасних дослідженнях.

Отже, в результаті багатолітнього вивчення й удосконален­ня змісту художньо-мовленнєвої діяльності дітей змінювалися, уточнювалися терміни, що відбивали суть процесу засвоєння дітьми літературних творів.

Сучасна тенденція інтегративного використання різних видів художньої діяльності у процесі виховання дошкільників, вимагає перегляду змісту поняття «художньо-мовленнєва діяльність», яке має читатися ширше, поза межами тільки літературного мистецтва, але за його пріоритетної ролі, як художня діяльність, що опосередковується мовленням.

У численних дослідженнях неодноразово підкреслювалася думка про синкретичність дитячої творчості, що у старшому дошкільному віці хоч і виокремлюється в певні види художньої діяльності, але все ж зберігає взаємопроникливість, міцний взаємозв'язок. У процесі різних за змістом і предметом художніх діяльностей мовленнєва діяльність в її естетичному аспекті виступає одним з найважливіших компонентів, що пояснюється унікальною роллю мови та мовлення в життєдіяльності людини. Мовлення бере участь у всіх етапах творчого процесу: створенні задуму, пошуку способів його реалізації, спрямуванні, уточненні, стимулюванні творення, на контрольному етапі оцінки - у співвіднесенні одержаного результату із задумом. Причому дитина виявляє творчість у власному мовленні під впливом творів мистецтва, що збуджують естетичні почуття, переживання, художні враження. Дослідники наводять численні приклади того, як сповнена естетичних переживань дитина у своєму бажанні втілити, відбити їх у власній розповіді не знаходить відповідних слів, тому діє найдоступнішим їй шляхом: жестами, звуконаслідуванням, фарбами, глиною, олівцями, рухами тощо.

Відтак, емоційно, естетично забарвлене мовлення збагачує, спрямовує, стимулює невербальні творчі прояви дитини, водночас у процесі художньої діяльності відбувається й зворотний позитивний вплив на розвиток зв'язного монологічного мовлення передусім за рахунок збагачення художнього, емоційно-чуттєвого досвіду. Тому провідним принципом активізації мовленнєвого розвитку дітей науковці справедливо вважають взаємозв'язок сенсорного й лінгвістичного виховання дітей, усіх видів «дитячих»

діяльностей (А.Богуш, Л.Венгер, О.Дяченко, Ф.Сохін, Є.Тихеєва).

Місце і роль мовленнєвої творчості у структурі художньо-мовленнєвої діяльності подано в схемі 2.¹

Схема 2

Місце і роль творчості в межах художньо-мовленнєвої діяльності