Інстанції

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони в господарському процесі користуються рівними процесуальними права. Вони мають право:

- знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії;

- брати участь у господарських засіданнях;

- подавати докази, брати участь в їх дослідженні;

- заявляти клопотання;

- давати усні і письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході господарського процесу;

- заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу;

- оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому законом порядку, користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм законом.

Позивач має право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи (ст. 78 ГПК України).

Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору (ст. 28 ГПК України).

Складне питання щодо характеристики повноважень адвоката в господарському процесі полягає у визначенні меж його самостійності, у тому числі й у доказуванні. З норм законодавства, що регламентують судове представництво, випливає, що межі повноважень представника залежать від волі особи, яку він представляє. Подібне правило поширюється і на доказування. Разом із тим зі сказаного не випливає, що адвокат виступає в ролі пасивного виконавця волі свого довірителя. Його активність виявляється при вирішенні різних питань судового розгляду. Він зобов’язаний звертати увагу суду на неповне чи неправильне визначення предмета доказування в справі - сукупності фактів, що мають юридичне значення, які необхідно довести сторонам для того, щоб суд правильно застосував норми матеріального права, визначив права та обов’язки сторін. Відповідно до цього адвокат зобов’язаний також заявляти клопотання про витребування додаткових засобів доказування, а якщо вони є, то про залучення їх до справи. Представник повинен клопотати про виключення з процесу наданих письмових, речових доказів, у зв’язку з тим, що вони не мають значення для розгляду справи тощо.

Дискусійним є питання про міру відповідальності адвоката за зміст тих документів чи усних заяв, що виходять від його довірителя. Якщо документ складений і посвідчений адвокатом, то це означає, що він цілком розділяє позицію свого клієнта. Тому, якщо позиція адвоката не збігається з позицією особи, яку він представляє, адвокат зобов’язаний або переконати цю особу в необхідності зміни позиції, або відмовитися від здійснення представництва.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто кожна сторона повинна довести обставини, які обґрунтовують її правову позицію по справі. Зрозуміло, що сторона в процесі повинна дбати про встановлення всіх вигідних для себе фактів незалежно від того, чи були посилання на них у позовній заяві чи ні.

Доказування містить у собі дії з надання, збирання і дослідження доказів, а також їхню оцінку. Адвокату необхідно насамперед встановити, які завдання він ставить перед собою, працюючи з доказами. На відміну від кримінального процесу, у якому доказовий матеріал в основному збирається і подається в суд органами, які висунули обвинувачення, у господарському (і цивільному) процесі докази позову і докази заперечень сторін розробляються і подаються до суду в основному сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обов’язок надання сторонами доказів чітко виражений у законі - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень. Докази надаються сторонами й іншими учасниками господарського процесу.

Виходячи з принципу верховенства закону в діяльності адвоката, який він не вправі порушувати, наявність доказів, що підтверджують законні вимоги (заперечення), є необхідним елементом його правової позиції. У зв’язку з тим адвокату варто вирішувати: приймати на себе доручення на ведення справи чи ні. Разом із тим не завжди в момент прийняття доручення відомо, які є докази і яким чином вони можуть бути отримані, тому що досить часто це з’ясовується вже в процесі судового розгляду. Крім того, робота над доказами набуває сенсу саме тоді, коли необхідно їх зібрати, оцінити з урахування вимоги належності, допустимості, достатності тощо, привести їх у систему, коли виникають неясні і спірні питання. Тому відмова адвоката від представництва в господарському процесі за мотивами відсутності доказів може вважатися обґрунтованою лише в таких випадках:

- коли наявність доказів служить неодмінною умовою самої постановки питання (тобто коли доведеність фактів є обов’язковою для самої постановки вимоги);

- якщо встановлено повну відсутність доказової бази в конкретній вимозі особи, яка звернулася (тобто висування останньою абсолютно голослівних тверджень, які, крім власної заяви, підтвердити нічим не можна).

При підготовці справи до судового розгляду адвокат повинен чітко визначити предмет доказування. Правильно визначити предмет доказування по господарській справі означає надати всьому процесу збирання, дослідження й оцінки доказів потрібний напрямок. Для того щоб це зробити, адвокату необхідно перш за все звернутися до Господарського кодексу України, який визначає засоби захисту прав суб’єктів господарювання (ст. 20 ГК України). Адвокату слід з’ясувати, який із перелічених засобів необхідно обрати в конкретній справі. Перелік цих засобів не є вичерпним. Це означає, що права і законні інтереси зазначених суб’єктів можуть захищатися іншими засобами, передбаченими законом. Викласти чітке формулювання предмета позову адвокату допоможе вивчення роз’яснень господарських судів, що містять у собі такі формулювання.

Одночасно адвокат повинен працювати над викладенням підстав позовних вимог. Під підставами розуміються факти, що обґрунтовують вимогу позивача до відповідача. Вони поділяються на юридичні і фактичні. У позовній заяві необхідно викласти як правову підставу своєї вимоги, тобто зробити посилання на певну норму закону, так і фактичні обставини справи, що доводять сформульовані вимоги.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі та підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків за його наявності;

3) документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

4) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

5) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, зміст позовних вимог щодо кожного з них;

6) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

7) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

8) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу У ГПК;

9) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору (ст. 54 ГПК України).

Досить часто в діяльності адвоката при підготовці справ до судового розгляду або в процесі розгляду справи в суді виникають питання, пов’язані із заходами для забезпечення заявленого позову. Про забезпечення позову виноситься ухвала (розділ Х ГПК України).

У стадії розгляду господарської справи по суті адвокат ставить перед собою вже інше завдання: переконати суд у своїй правоті за допомогою наявних доказів та інших доводів. У процесі розгляду справи в суді адвокат викладає свої міркування з приводу предмета спору, надає докази та бере участь у їх дослідженні та оцінці.

У складеному адвокатом документі (позовній заяві, запереченні на позов, апеляційній чи касаційній скарзі тощо) чи в процесі судового розгляду надаються основні докази в справі. Це можуть бути письмові, речові докази, консультативні висновки, висновки експертів, власні письмові пояснення до поданої в суд заяви.

Сторони вільні у наданні господарському суду своїх доказів і доведенні їх переконливості. Проте вирішуючи питання щодо надання доказів, адвокати повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлений перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

Адвокату слід ураховувати, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ст. 35 ГПК України).

Таке ж значення для господарського суду має вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, то воно є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (ст. 35 ГПК України).

У ході судового розгляду справи адвокату доцільно заявити клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відтворення якого здійснюється в судовому засіданні при розгляді справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також при розгляді зауважень на протокол судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду (ст. 81-1 ГПК України).

Представник має право знайомитися з протоколом судового засідання і протягом п’яти днів після його підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених неправильностей або неповноти протоколу. Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони в господарському процесі користуються рівними процесуальними права. Вони мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії; брати участь у господарських засіданнях; подавати докази, брати участь в їх дослідженні; заявляти клопотання; давати усні і письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході господарського процесу; заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу; оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому законом порядку, користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм законом.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі та підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.

У стадії розгляду господарської справи по суті адвокат ставить перед собою завдання переконати суд у своїй правоті за допомогою наявних доказів та інших доводів. У процесі розгляду справи в суді адвокат викладає свої міркування з приводу предмета спору, надає докази та бере участь у їх дослідженні та оцінці. У складеному адвокатом документі (позовній заяві, запереченні на позов, апеляційній чи касаційній скарзі тощо) чи в процесі судового розгляду надаються основні докази в справі. Це можуть бути письмові, речові докази, консультативні висновки, висновки експертів, власні письмові пояснення до поданої в суд заяви.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Адвокатура як незалежний правозахисний інститут держави покликана виконувати роль гаранта в дотриманні суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ і організацій, інших суб’єктів господарського процесу. У господарському процесі адвокат виконує функції представника сторони чи третьої особи.

Під представництвом у господарському судочинстві слід розуміти вчинення представником у межах наданих йому законом повноважень юридичних дій від імені іншої особи, яку він представляє, з метою захисту її прав та законних інтересів, реалізації її процесуальних прав і обов’язків та сприяння господарському суду в здійсненні правосуддя по справах, віднесених законом до його відання. Представництво в господарському процесі є важливою гарантією захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Підготовка процесуальних документів до господарського суду має свої особливості, пов’язані зі специфікою господарських спорів. Глибоке вивчення матеріалів, що обґрунтовують позов, адвокатом, розробка чіткої правової позиції на стадії підготовки претензії є неодномісною умовою майбутнього позову.

З метою безпосереднього врегулювання спору з підприємством чи організацією, що порушили права та законні інтереси інших підприємств та організацій, представники звертаються до порушників із письмовою претензією. Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання. Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони в господарському процесі користуються рівними процесуальними права. Вони мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії; брати участь у господарських засіданнях; подавати докази, брати участь в їх дослідженні; заявляти клопотання; давати усні і письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході господарського процесу; заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу; оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому законом порядку, користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм законом.

У стадії розгляду господарської справи по суті адвокат ставить перед собою завдання переконати суд у своїй правоті за допомогою наявних доказів та інших доводів. У процесі розгляду справи в суді адвокат викладає свої міркування з приводу предмета спору, надає докази та бере участь у їх дослідженні та оцінці. У складеному адвокатом документі (позовній заяві, запереченні на позов, апеляційній чи касаційній скарзі тощо) чи в процесі судового розгляду надаються основні докази в справі. Це можуть бути письмові, речові докази, консультативні висновки, висновки експертів, власні письмові пояснення до поданої в суд заяви.

Старший викладач

кафедри кримінально-правових

дисциплін А.Г. Шиян