Програма

I. Текст як цілісна семіотична форма знакової психоментальної діяльності автора, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури. Конститутивні ознаки тексту: зв’язність, інформативність, комунікативність, інтерактивність (знаковий континуум, інтенції, стратегії й тактики, програма адресації), модальність (оціннка/нейтральність, можливість/неможливість, істинність/неістинність, співвідношення авторського світу з реальним.

II. Конститутивні ознаки журналістського тексту. Причини виникнення журналістики на початку ХVII cт. та закладення основних якостей журналістського тексту (аксіологічність новини, соціальна актуальність, інформативність, достовірність, доступність). Форма газетного тексту: рід, жанр, сюжет, композиція, образи, стиль. Ефективність та дієвість.

III. Маніпулятивні можливості мас-медійного тексту (від софістів до сучасного PR). Найчастотніші маніпулятивні технології: підміна понять, мозаїчність інформації, руйнівне висміювання символів, негативізація, примітивізація, перенос значення, аргументативні викривлення, використання міфів, «ярлик»-узагальнення, тенденційний підбір інформації, термінологічна дезорієнтація, випередження, логічний підлог, дифамація, спотворення сказаного опонентом, виключення критичного сприйняття, «єднання з аудиторією», створення заданої інформаційної атмосфери, нав’язування власного бачення, «порядок денний» та замовчування (подія та факт).

IV. Об’єктивність як філософська, журналістикознавча та журналістська проблема. Співвідношення понять «об’єктивність», «істина», «правда». «Неупередженість», «точність», «повнота», «достовірність» та «збалансованість» як головні складові об’єктивності. Журналістика факту та журналістика думки.

І. Проблема визначення поняття «текст»

1. Текст є одиницею різних соціальних комунікацій, як вербальних так і невербальних. «Усе є текст», «немає нічого поза текстом», «текстом стає усе на світі і не залишається місця для реальності». У цих висловлюваннях Р. Барта, Ж. Деріда, В. Руднєва –– найбільш яскраве й демонстративне відображення загальної текстуальної свідомості, текстуалізації світу, концепції «розсіяних текстів» [ Найман, 9].

Словом «письмо», як зазначає Ж. Дерріда, «позначаються не лише фізичні жести буквеного, піктографічного або ідеографічного запису, але й уся цілісність його можливості; < …> це може бути кінематографія, хореографія, «письмо» у живопису, музиці, скульптурі, архітектурі та ін. Можна говорити про «спортивне», «військове», «політичне» письмо, маючи на увазі під цим прийоми, що панують нині в цих сферах. Слово «письмо», належить не лише до системи запису, яка тут вторинна, але й до самої суті й змісту цих видів діяльності » [ Дерріда, 122 ]. Тобто «У практику текстуалізації світу потрапляє практично все», ‑ – [ Шестакова 28, 17 ].

Отже, концепція «текстуалізації світу» ‑ – провідна сучасна концепція як текстології, так і комунікативістики. Саме в межах цієї концепції й спробуємо визначити поняття «текст», оскільки без визначення ключової дефініції не можна говорити про особливості її різновидів, зокрема, про журналістський текст, стандарти журналістського тексту та їх порушення.

2. Проблему визначення поняття «текст» деякі науковці відносять до «вічних» проблем [ Залевская ]. Труднощі полягають, передусім, у дефініціюванні того, що можна назвати текстом. Відсутність сьогодні (з появою Інтернет-текстуальності) єдиної, сталої концепції тексту вказує на їх онтологічну неоднорідність, визначення і опис якої станеться, мабуть, у недалекому майбутньому.

Етимологія слова «текст» пов’язана з трьома латинськими джерелами:

а) textum (тканина, одежа, зв’язок, з’єднання, будова, слог, стиль);

б) textus (сплетіння, структура, зв’язне викладення);

в) texo (ткати, сплітати, творити, вигадувати, переплітати, з’єднувати).

На цих трьох джерелах будуються сучасні визначення поняття «текст».

Незважаючи на те, що текст є одиницею різних типів соціальних комунікацій, найбільшу і найзначнішу частку в розробку цього поняття внесли тим не менше лінгвісти. Тому ми спочатку зупинимось на лінгвістичних визначеннях тексту, але при цьому будемо мати на увазі не тільки вербальні, а й будь-які інші тексти: фотографію, телевізійний новинарний сюжет, плакат і т. ін.

Традиційне академічне визначення тексту містить «Лингвистический энциклопедический словарь» (1990 р.), де зазначено: «Текст –– об’єднана змістовим зв’язком послідовність знакових одиниць, головними властивостями якої є зв’язність і цільність» [14, 507].

Сьогодні можна зустріти, як зазначає В. Бєлянін, більше трьохсот визначень тексту [2, 65]. Для нашої розвідки важливими є міркування Ю. А. Сорокіна, по-перше, про те, що крім зв’язності й цільності важливою ознакою тексту є ще й емотивність [24, 61], а, по-друге, про те, що текст ‑ – це не тільки «зафіксоване повідомлення», а й «складне ціле, що перебуває на перетині поза- та внутрішньо текстових зв’язків» [24, 69].

Сучасні дослідники цікавляться не стільки формальними ознаками тексту, скільки його сутнісними характеристиками та властивостями. Так А. Кінцель пропонує визначення тексту через поняття «комунікація»: «текст ‑ комунікативно спрямований твір, що має структурно-смислову єдність, зумовлену емоційною домінантою» [11, 42], а В. Красних пов’язує текст передусім з дискурсом: «текст є елементарною (тобто базовою, мінімальною, основною) одиницею дискурсу» [12, 192].

Поглиблює це визначення В. П. Руднєв, розробляючи проблематику лінгвістичної філософії тексту як одного з ключових понять гуманітарної культури ХХ ст.

3. Сучасна лінгвофілософія тексту (за В. П. Руднєвим [ ] ):

1) Текст є створеним людиною, тобто неприродним.

2) Усі елементи тексту взаємопов’язані (закон герменевтичного кола).

3) Зв’язок між елементами тексту носить трансрівневий характер і виявляється через систему мотивів.

4) Зробленість тексту може вирізнятися певною майстерністю.

5) У тексті немає нічого випадкового, усі його елементи семантичні.

6) За кожним сегментом тексту лежать глибинні й універсальні закономірності, що мають міф ологічний характер (К. Юнг).

8) Текст не відбиває реальність, а вступає із нею у складні взаємини.

7) Те, що є істиною в одному тексті, може бути не істиною в іншому (семантика можливих світів);

8) Текст –– не застигла сутність, а діалог між автором, читачем і культурним контекстом; текст існує тільки в діалоговому режимі з читачем та інтерпретатором (М. Бахтін).

4. Лінгвофілософія В. Руднєва приводить нас до міркування про текст у загальному філософському плані.

▪ Класичний структуралізм визначає тексти як «певні сукупності культурних кодів, у відповідності з якими організується знакова розмаїтість культури [ Грякалов ].

▪ Герменевтика йшла від розуміння тексту як «відбитку цілісної суб’єктивності Автора» (Ф. Шлейермахер) через уявлення про текст як «вираження герменевтичного, онтологічно осмисленого досвіду, який є невідривним від змісту цього досвіду» (М. Хайдеггер, Г. Гадамер) до трактування тексту як «атрибутивного способу існування життєвого світу людини» (П. Рікьор) [ Владимиров ].

▪ Постструктуралізм найбільш послідовно й розгорнуто надав тексту статус одного з центральних філософських концептів: «грамматологія» Ж. Дерріда [ ], «текстовий аналіз» Р. Барта [ ], «семаналіз» Ю. Кристєвої [ ] з характерними для них інтерпретативними процедурами засвоєння тексту.

▪ Комунікативне визначення тексту: текст ‑ – цілісна семіотична форма знакової психоментальної діяльності автора, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури.

Найбільш узагальнене сучасне визначення тексту: зв’язана і повна послідовність знаків.