Наголос

Наголос (словесний) — виділення за допомогою сили голосу одного складу в слові. Кожне самостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не мають наголосу. Вони приєднуються до самостійного слова, утворюючи разом з ним одне фонетичне слово.

Слово без наголосу, що приєднується до самостійного слова спереду, називається проклітика: [на ں стол′ і], [неи ں знá jу], [знаў/ алеи ں забý ў].

Ненаголошене слово, що стоїть після самостійного, називається енклітикою: [в’ ідпов’ідá ǐ ں же], [знаǐ шлá ں б]

Складні слова, особливо багатоскладові, крім основного, можуть мати ще побічний, додатковий, наголос, який характеризується меншою силою: [багá тотú с′ ачниǐ ], [пé дун′ івеирсиетé т]

Функції наголосу:

1) об’єднує звуки в слова (звуки [с][т][у][д][е][н][т][и] стануть словом, коли об’єднаються в одне ціле за допомогою наголосу);

2) є необхідним для взнавання слова: [ замок ] — [ замок ], [ плакати ] — [ плакати ];

3) розрізняє слова й форми слова: [ гó ри ](іменник) — [ горú ] (дієслово в наказовому способі), [ насú пати ] (дієслово в формі доконаного виду) — [ насиепá ти ] (дієслово в формі недоконаного виду).

У межах фрази силою голосу може виділятися одне або кілька слів. Таке виділення певного слова називається фразовим (смисловим, логічним) наголосом. (Проговоріть фразу Ніхто не погодився з цією пропозицією чотири рази, виділяючи за допомогою фразового наголосу по черзі кожний раз різне слово).

Характеристики українського наголосу

1) Український наголос є динамічним (силовим): один із складів у слові виділяється за допомогою сили голосу (на наголошеному складі відбувається посилення голосу, збільшення його тривалості). (У китайській, в’єтнамській, корейській, сербській, литовській, шведській та деяких інших мовах наголос музичний: наголошений склад вимовляється вищим тоном).

2) За місцем у слові український наголос вільний (нефіксований), тобто він може падати на будь-який склад у слові: [ вú садиети ], [ хатú на ], [ сиеровиенá ].

(У деяких мовах наголос фіксований: у польській мові наголос завжди в усіх словах на передостанньому складі: dzenkú e, kolezá nka, do vidzé nia, у французькій, турецькій мовах — на останньому складі: жалюзú, лямý р, дежав ю), у фінській мові – на першому складі (рá вентола – ресторан, кá уппа — магазин, ё улупукки – Санта Клаус).

3) В українській мові наголос рухомий, тобто він може змінювати своє місце: вé село — весé лий — весел і ший, мá тір — матý ся — матерú нський.