Скептицизм - Філософська концепція, яка піддає сумніву можливість пізнання об'єктивності дійсності.

Об'єктивний - який існує поза людською свідомістю і незалежно від неї; незалежний від волі, бажань людини; зовнішній, довколишній, реальний, дійсний. 73. Об'єктивний ідеалізм — термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо.

Одиничне — це система властивостей, ознак особливостей, притаманних тільки даному, конкретному, окремому предмету, і які складають його якісну і кількісну характеристики, його якісну відмінність від інших предметів, явищ. Іншими словами, одиничне — це те неповторне, що належить тільки даному окремому предмету. Але окремий предмет характеризується не тільки наявністю одиничного, неповторного. У кожному окремому є поряд з одиничним те, що притаманне й іншим предметам і об'єднує їх у певну цілісність.

Онтоло́ гія — (лат. ontologia від дав.-гр. ώ ν рід. п. грец. ό ν τ ο ς — суще, те, що існує і грец. λ ό γ ο ς — учення, наука) — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.

Особистість — це поняття, вироблене для відображення біо-соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин

Особливе — це система ознак, властивостей, притаманних якійсь групі предметів, що входять у більш широку систему.

Пантеїзм (англ. pantheism, грецьке: π α ν — усе і θ ε ό ς — Бог) — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества.

Парадигма- система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, які взяті за зразок розв'язування наукових задач і які поділяють всі члени наукового співтовариства.

Перекона́ ння — вірування без жодного відтінку сумніву, але часто з емоційним забарвленням; встановлена думка, прийняте вірування.

Плюралізм в філософії означає «доктрина множинності», згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання, часто використовується як протилежність монізму («доктрина єдиності») та дуалізму («доктрині подвійності»). Термін має різні значення вметафізиці та епістеміології.

Позитиві́ зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові відфілософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал.

Поня́ ття — форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв'язки і відношення предметів і явищ в їхній суперечності і розвитку; думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками.

Прагматизм — доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

Практика (грец. π ρ ά ξ ι ς «діяльність») — доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.

86. Предмет філософії - питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Принципи діалектики - це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають основи буття й пізнання, виражають їх най-фундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну та регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

88. Причинність або причинно-наслідковий зв'язок, також каузальність — зв'язок між однією подією, яку називають причиною, та іншою подією, яку називають наслідком, що з необхідністю слідує за першою.

89. Про́ стір (латинське: spatium) — протяжність, вмістилище, в якому розташовані предмети і відбуваються події. У філософії тривають дискусії щодо того, чи є простір окремою сутністю чи лише формою існування матерії. Простір характеризує співіснування об'єктів, їх протяжність і структурність, взаємне розташування.

90. Протиріччя, в логіці — це хиба, пов'язана з порушенням закону протиріччя, і означає, що в деякому судженні припускається два взаємно протилежних та несумісних твердження про один предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні

91. Раціоналі́ зм (від лат. ratio — розум) — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму — філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід.

92. Релі́ гія (від лат. religio — зв'язок) — віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини

93. Релятивізм (від лат. relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.

94. Рефлексія (від лат. reflexio — звернення назад) — філософський метод, при якому об'єктом пізнання може бути сам спосіб пізнання (гносеологія) або знання, думка, вчинок (епістемологія).

95. Рух, Шлях — поняття, яке використовується для позначення будь-яких змін, які відбуваються у Всесвіті.

96. Свідо́ мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

97. Світо́ гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.

98. Свобо́ да — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності.

99. Сенсуалізм (від фр. sensualisme, лат. sensus — сприйняття, почуття, відчуття) — напрямок в теорії пізнання, згідно з яким відчуття й сприйняття — основна й головна форма достовірного пізнання.

100. Систе́ ма (від дав.-гр. σ ύ σ τ η μ α — «сполучення») — множина взаємопов'язаних елементів, відокремлена від середовища і яка взаємодіє з ним, як ціле.

скептицизм - Філософська концепція, яка піддає сумніву можливість пізнання об'єктивності дійсності.

Софістика — це спосіб міркування заснований на свідомому, навмисному порушенні законів логіки (неправильному виборі вихідних положень, абсолютизації відносних визначень, змішуванні суттєвого з несуттєвим, хибних доведеннях, багатозначності понять, свавільному вип’ячуванні другорядних властивостей предмету тощо).

Сприйняття́, сприйма́ ння (перцепція, від лат. perceptio) — психічнопізнавальний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття. Сприйняття — низка процесів, в ході яких інформація сполучається в сенсорний образ та інтерпретується як інформація породжена об'єктами або подіями оточуючого середовища

Стоїци́ зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. σ τ ο ά π ο ι κ ί λ η, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя.