Психологічних наслідків участі військовослужбовців

у бойових діях (іноземний досвід)

Для здійснення заходів, передбачених в попередньому підрозділі, необхідно знати сучасний досвід іноземних країн щодо діагностики і корекції психічних наслідків участі воїнів у бойових діях. Коли така допомога не надається своєчасно, у воїнів, що брали участь у бойових діях, можуть виникнути відстрочені реакції на вплив стрес-факторів бойової обстановки. Спеціальний обіжник для вивчення відстрочених реакцій на вплив стрес-факторів бойової обстановки був опрацьований А. Кардинером ще у 20-ті pp. XX ст. В ньому є розділи, присвячені вивченню біографічних даних, історії служби в армії, ситуацій, що травмують психіку, психосоматичних симптомів [145, с. 242-245].

Під час Другої світової війни Р. Гринкер і Б. Шпігель для вивчен­ня психічних наслідків бойового стресу використовували тест толерантності до стресу Гаровера-Ериксона (Harrower-Erickson test), тест Роршаха і тест тематичної апперцепції Морея [140, с 419].

На сучасному етапі першим кроком дослідження психологічних наслідків участі в бойових діях визнається аналіз причин психічних травм, що отримали ветерани. З цією метою використовується розгорнуте клінічне інтерв'ю, Найпопулярніший варіант такого інтерв'ю опрацьова­ний Р. Скерфілдом і А. Бланком [153]. Він включає такі розділи:

—обставини життя до призову в армію;

—обставини призову в армію;

—військова підготовка до служби в зоні бойових дій;

—служба в зоні бойових дій: отримання повідомлення про
направлення у зону бойових дій; відбуття з країни і прибуття в зону бойових дій; військова спеціальність і службово-
бойові завдання, які виконував у зоні бойових дій; зміни у
званнях і посадах, основні місця служби в зоні бойових дій
та їхня хронологія; взаємини з начальниками тощо;

—особливості служби тих, що не брали участі у бойових діях;
участь у головних операціях, служба поза бойовими діями;
взаємини з місцевим населенням; зміни у ставленні до служби і поведінки в армії; ставлення до певних унікальних
особливостей війни; стреси та конфлікти на національному
ґрунті;

—специфічні події, що травмують психіку;

—позитивні переживання, які пов'язані зі службою в зоні
бойових дій;

— вживання алкоголю та наркотиків;

—можливість відпочинку і відновлення сил;

—випадки відрядження додому;

—моральні та ціннісні конфлікти, що обумовлені специфічними особливостями війни;

—особливості служби перед демобілізацією, підготовка до
демобілізації, повернення на Батьківщину;

—обставини демобілізації в запас, нагороди, пільги та ін.;

—особливості післявоєнної адаптації.

Д ругим кроком у вивченні психічних проблем ветеранів є дослідження актуальних психічних реакцій на фактори, що травмують психіку і які мали місце у минулому. Для цього опрацьовані різноманітні діагностичні технології. Вони переважно призначені для обстеження ветеранів, що не отримали бойових психічних травм. Найпопулярнішими серед них є:

Структуроване клінічне інтерв'ю для психічно здорових пацієнтів (SCID — DSM — III — R, Non-patient Version-Vietnam) [154], яке призначене для вивчення 17 різних видів посттравматичних синдромів реакцій на травматичний бойовий стрес, а також для оцінки бойової активності;

Місисітська шкала оцінки посттравматичних реакцій, обумовлених участю в бойових діях (Mississippi Scale for Combat-Related PTSD) [147, с. 85-90], що використовується для оцінки у ветеранів ступеня виразності посттравматичного синдрому реакцій, об'єднані в шість груп (нав'язливі спогади та депресії, труднощі у спілкуванні, афективна лабільність, проблеми пам'яті, порушення сну, різноманітні особистісні проблеми), а також ступеня впливу бойового стресу;

Шкала оцінки ступеня впливу травматичного явища (Impact of Event Scale) [143, с. 209-218] використовується для оцінки двох видів реакцій ветерана на травматичний стрес (періодичні повторні переживання того, що відбулося; вихід із спогадів явища, шо найбільш травмує, а також про інше, що може його викликати). Результати, отримані за допомогою цієї шкали, дають змогу судити про фазу розвитку посттрав­матичного процесу (згідно з концепцією М. Горовица) [142]; субшка­ла Мінесоцького багатофакторного особистіспого обіжника (ММР1) для оцінки виразності посттравматичних синдромів реакцій [147].

З цією метою досить ефективно використовували тест Роршаха, як допоміжні інструменти інколи застосовується Шкала депресії Бека [134], Шкала тривожності Спілбергера, а також нова версія Мінесоцького обіжника (ММРІ-2) [136]. Для виявлення можливих психічних відхи­лень у ветеранів і падання їм медичної допомоги використовується симптоматичний обіжник SCL-90 (Derogatis L.R., et al, 1973).

Останнім часом для підвищення валідності та надійності діагностики посттравматичних стресових розладів все частіше використовують різні фізіологічні показники частоти серцевих скорочень, шкірно-гальваніч­них реакцій, електроміограму тощо у поєднанні з подразниками, які нагадують про психотравматичні явища (фільми про війну, військова музика, описання бонових епізодів тощо) (Pitman P.K., et al (1987, 1990), Orr S.P., etal(1990)TaiH.).

Заслуговують на увагу також західні методи психологічної реабілітації воїнів, які мають психотравматичні синдроми.

Після Першої світової війни С.В. Гольман наголошував па ефективності методу впливу за допомогою електричного струму, який був опрацьований 1916 р. німецьким лікарем Ф. Кауфманом [22, с. 63]. МЛ. Астваца-туров називав цей метод «сугестивною електризацією», виокремлюючи в цьому випадку психологічний механізм впливу [6, с. 203-205]. Підкреслю­ється також ефективність гіпнозу [22], «навіювання у стані, коли людина не спить», особливо в поєднанні із вправами [6], трудовою терапією. Під час Великої Вітчизняної війни ефективними способами психотерапії істерич­них симптомів визнавалися методи, які поєднували пряме й опосередкова­не навіювання і ефірною маскою Свядоща, кальцієвим ударом, судомною психотерапією [107, с 303-308].

П.Я. Гальперин, О.М. Леонтьев, О.В. Запорожець та Інші під час Вели­кої Вітчизняної війни займалися відновленням функцій кінцівок; Б.Г. Анань­ев, Є.С. Бейн, О.Р. Лурія — відновленням пам'яті, мови і письма після отри­мання бойових психічних травм. В основі їхнього підходу був діяльнісний підхід.

У процесі надання психотерапевтичної допомоги американським солдатам у роки Другої світової війни Р. Гринкер і Б. Шпігель опрацювали систему комплексного психотерапевтичного впливу. Складовими цієї системи с:

—наркосинтетичний метод (використання снодійних ліків для
полегшення досягнення катарсису);

—психотерапія з обмеженою кількістю сеансів (brief psycho­
therapy);

—судомна шокова психотерапія;

—терапія довгим сном;

—трудотерапія;

—групова психотерапія і загальна атмосфера психічного ком­
форту для пацієнтів [139, с 77-114].

Завданнями бриф - терапії Р. Гринкер і Б. Шпігель вважали зниження неусвідомленої напруженості, зміцнення «еґо» і модифікацію «супер-его» у ветеранів. Вони виокремлювали вісім принципів цього виду психотерапії: встановлення позитивного ставлення пацієнта до психотерапевта; попереджання бажань пацієнта використовувати вторинну вигоду від власного розладу; десенситизація до ситуацій, що викликають страх; подолання негативної реакції «супер-еґо» (негативної самооцінки); подолання тенденції до пасивної залежності від інших; звільнення від можливих істеричних симптомів; зменшення неусвідомленої ненависті до інших [140, с 86-105].

На сучасному етапі психологічна допомога ветеранам у подоланні відстрочених реакцій на вплив стрес-факторів бойової обстановки ґрунтується на концепції посттравматичних стресових реакцій.

Нарцисичний стиль характеризується панічною дезорієнтацією і фрагментарністю сприйняття травматичного досвіду. Ця категорія пацієнтів надзвичайно чутлива до всього, що може стосуватися їхньої самооцінки.

Основними принципами психологічної допомоги у подоланні відстрочених реакцій на травматичний стрес, яка розрахована на тривалий період, Р. Скерфілд вважає:

—встановлення довірливих взаємин між пацієнтом і психотерапевтом;

—ознайомлення пацієнта з необхідною інформацією про процес подолання посттравматичного стресу;

—контроль за станом пацієнта;

—редукція підвищеної напруженості;

—повернення до повторних переживань, що мають відношення до психічної травми;

— інтеграція травматичного досвіду [153, с. 241].

Д. Сміт розглядає процес індивідуальної психотерапії з ветеранами, що розрахований на тривалий термін, з погляду когнітивно-емоційного підходу. Він визначає його як процес, у ході якого пацієнт інтегрує свідомі та підсвідомі ефекти травматичного досвіду І опановує його [154, с 144].

Цілями психотерапії у цьому разі вважаються подолання посттравматичного стресу, підвищення самооцінки та самоконтролю, а також відновлення особистісної інтегрованості, відновлення почуття власної гідності та відповідальності за власне майбутнє.