Термінологічний апарат дослідження

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження …………………………………

1.1. Термінологічний апарат дослідження………………………………………5

1.2. Культурне життя сучасного міста………………………………………….11

РОЗДІЛ 2. Нічна культура міст …………………………………………

2.1. Особливості культурного життя світових мегаполісів…………………...16

2.2. Культурне життя міст України ………………………………………….…22

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...………………………………….31

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає у тому, що сучасні міста з кожним роком розростаються, притягуючи усе більше і більше людей. Місто стає втіленням та уособленням сучасного способу життя, світогляду, одночасно будучи осередком різноманітних можливостей для реалізації та культурного розвитку особистості.

Кожне місто живе своїм культурним життям. Одне місто стає осередком кінофестивалів, інше – мистецького життя, третє – різноманітних культурних подій та акцій. Сучасний міський житель має широкі можливості для вибору установ дозвілля – парки культури й відпочинку, атракціони, кафе й ресторани, театри й музеї, бібліотеки, галереї тощо. І кожен день місто дарує нові враження від нової п’єси, виступу популярного співака, перегляду відомого кінофільму. Коли ж місто завмирає на ніч, його обійми відкриваються для представників нічного образу життя.

Аналіз останніх досліджень дає підстави вважати, що питання сучасної культури міст піднімалися неодноразово (Болотова В.В., Жаркова Л.С., Кисельова Т.Г., Красильников Ю.Д., Коган Л.Н., Кравченко А.І, Савченко М.Р. та ін.). Однак, на жаль, у багатьох дослідженнях приділено мало уваги нічній культурі міст, що і визначило актуальність даної курсової роботи.

Мета курсової роботи – дослідити особливості нічного культурного життя міст України та світу.

Поставлена мета зумовила виконання таких завдань:

- проаналізувати термінологічний апарат дослідження;

- визначити особливості культурного життя сучасного міста;

- дослідити нічне культурне життя міст України та світу.

Об’єкт дослідження – культурне життя сучасного міста.

Предмет дослідження – нічна культура сучасного міста.

Структура курсової роботи включає вступ, основну частину – два розділи, загальні висновки, список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Термінологічний апарат дослідження

Найважливішим «капіталом» і джерелом розвитку будь-якого суспільства є той величезний соціально-культурний потенціал, який був накопичений протягом сторіч і зосереджений у такому суспільному феномені, як місто. Міста являють собою специфічне утворення не тільки в системі розселення, але й у системі суспільних відносин [1, с. 96].

Сучасна міська культура складалася протягом багатьох десятиліть під безпосереднім впливом різнорідних взаємодіючих факторів. Основною тенденцією розвитку міської культури протягом останніх 100-150 років є перехід від переважно традиційних (доіндустріальних) до переважно урбаністичних (індустріальних і постіндустріальних) форм її розвитку.

Визначаючи рамки поняття «міська культура», необхідно, насамперед, відзначити, що воно значно вужче за поняття «культура міста».

Термін «культура міста» є узагальненою категорією, яка позначає створене людьми штучне середовище існування й самореалізації. Це організована сукупність фізичних, символічних об'єктів, технологій, нормативних і ціннісних утворень, які включають в себе не тільки матеріальні (природними або штучні, тобто створені людьми об'єкти (артефакти), але й своєрідну «душу міста». З позицій сучасної науки остання складається з таких елементів культури міста як норми й цінності даної міської громади, соціальна психологія міського співтовариства, спосіб життя й менталітет городян, соціальна комунікація й соціальне проектування й т.п. Рамками даного поняття – «культура міста» - є зовнішні відносно нього адміністративно-територіальні рамки. Основними складовими культури міста є субкультури вищого порядку: «міська культура» (властиво міська культура), традиційна культура (властиво сільська культура) і гібридна (квазіурбаністична або квазіміська) [1, с. 98].

Властиво поняттю «міська культура» (у подальшому ми будемо використовувати саме це поняття) важко дати точне визначення. Так, Орлова Е.А. під міською культурою розуміє рухливий, хиткий у контурах образ, який виникає в результаті переломлення універсальних культуро-творчих процесів у конкретно-індивідуальному міському середовищі [22, с. 70].

За Глазичевим В.Л., міська культура - це культура великих і середніх несільськогосподарських поселень, як правило, великих індустріальних й адміністративних центрів. Малі міста й селища міського типу (від 3 тис. жителів) за розмірами і виглядом часто нагадують села. Водночас рівень культури жителів тут певним чином відрізняється від села. Чим вищий ступінь урбанізації поселення й більші його розміри, тим більше він відрізняється за своїм культурним виглядом від села й сільської культури [5, с. 43].

Сучасна міська культура має складну поліаморфну структуру, яка складається з безлічі взаємодіючих субкультур і має в основі свого розвитку тенденції до диференціації й ускладнення внутрішньої структури. У рамках сучасної міської культури можна виділити три великі типи, які відповідають основним етапам суспільного розвитку [22, с. 71]:

Перший найбільш загальний тип - традиційна міська культура доіндустріального суспільства. Місто, як особлива система поселення й організації суспільних сил виникло у досить віддаленому історичному минулому й протягом багатьох сторіч свого існування виробило особливий тип культури.

Другий тип культури - міська культура індустріального типу - починає формуватися у ХVІІІ ст. на основі процесів первинної індустріалізації, яка ула безпосередньо пов'язана з переходом до машинного виробництва із широким використанням парового двигуна, електроенергії й «первинної» урбанізації, пов'язаної з різким ростом як чисельності міст, так і міського населення.

Третій тип міської культури - урбаністична культура - є безпосереднім результатом науково-технічної революції й переходом до постіндустріального розвитку. Перші паростки цієї культури стали пробивати собі дорогу наприкінці 1950-х - початку 60-х рр.

Таким чином, сучасна міська культура є складним утворенням, яке складається з усіх трьох вище зазначених типів культури: «залишків» традиційної міської культури, міської культури індустріального типу (яка є основною і найбільш «розповсюдженою») і культури нового типу – урбаністичної, яка вже зайняла домінуючі позиції [22, с. 71].

Наразі єдиного для всіх міських поселень типу культури не існує. Міста різняться не тільки за своїм географічним і геополітичним (ближче до Європи або Японії) положенням, чисельністю населення (багатомільйонний гігант Москва та 200-300-тисячні міста з напівпровінційним укладом життя) і розмірами, але також спеціалізацією: є текстильні міста (Іваново у Росії), гірської промисловості й шахтарські міста (Єнакієво в Україні), центри автомобільної промисловості (Мюнхен у Німеччині), міста науки (Харків в Україні), міста-курорти (Анталія у Туреччині), «військові містечка» - бази морського флоту й сухопутних гарнізонів (м. Севастополь у Криму), релігійні центри (Ватикан) і т.п. Природно, що в кожному типі міста свій уклад і тип культури [12, с. 34]

Загальними рисами міської культури, що відрізняють її від сільської, виступають такі ознаки, як висока щільність забудови міської території; наявність великої кількості транспортних магістралей соціокультурного (двори, вулиці, проспекти, площі, парки) та інженерного (шосе й транспортні розв'язки, залізничні вузли й вокзали, водопровідні й телекомунікаційні мережі) призначення.

Культурний простір міста організований зовсім інакше, ніж у селі; присутні широкі можливості вибору установ дозвілля, побуту й культури (парки культури й відпочинку, атракціони, хімчистки й пральні, кафе й ресторани, театри й музеї, бібліотеки, галереї, танцювальні зали й т.п.); наявність величезного числа незнайомих людей (анонімність соціальних відносин), завдяки чому індивід почуває себе більш вільним і розкутим і в той же час одержує можливість створювати або вибирати коло спілкування за інтересами [12, с. 34].

Відмінною рисою міської культури виступає самотність у юрбі, можливість довго ні з ким не спілкуватися, заміна особистих контактів телефонними дзвінками, можливість майже безконтрольно займатися сумнівними й злочинними справами. Характерною рисою міського життя й міської культури є транспортна втома, що виникає внаслідок щоденних переїздів на великі відстані й тісноти в громадському транспорті. Нервові перевантаження можуть викликатися також більше напруженим, ніж у селі, і рівномірним трудовим ритмом, стоянням у чергах, ажіотажним попитом і дефіцитом, мітингами й демонстраціями, постійним знаходженням у юрбі (на вулицях, у транспорті, магазинах).

Міське середовище насичене набагато більшим числом шкідливих і канцерогенних речовин, ніж сільське. Звідси ослаблене здоров'я й прагнення городян усіма доступними його способами підтримати. Рівень медичного обслуговування, число звернень до лікарів і людей, які займаються фізкультурно-оздоровчими заходами, у місті істотно більше, ніж на селі. Тривала відірваність від живої природи також несприятливо впливає на городян. Звідси масове захоплення «дачами» [12, с. 35].

Якщо для сільської культури характерна триєдність – єдність місця роботи, місця проживання й місця відпочинку – то для міської культури характерна саме зворотна тенденція. Більшість установ культури й бізнесу зосереджені в центрі міста, а більшість жителів живе в так званих «спальних районах» на окраїні. Тому їздити в суспільному або особистому транспорті городянам доводиться набагато частіше й більше. Городяни частіше, ніж селяни, виїжджають на відпочинок в інші міста й країни.

Якщо розглядати особливості сільської культури, то літературі вона отримала ряд найменувань: сільський тип культури, культура села, сільська культура, культура селянства. Селяни – це носії цієї культури.

Коган Л.Н. виділяє такі особливості сільської культури [11, с. 112]:

1. Нерівномірна завантаженість аграрною працею протягом року.

2. Персоніфікація міжособистісних відносин, тобто, витиснення й заміна всіх інших типів відносин довірчо особистими. Село являє собою невелику за чисельністю територіальну спільність, всі члени якої знаходяться в прямому або непрямому спорідненні (племінник, кум, сват, сусід і т.д.).

3. Щільний неформальний контроль за поведінкою кожного члена такої локальної спільноти. Все життя селянина проходить на очах всього села. Поступово формується дух згуртованої закритої громади, де всі за одного й один за всіх. Високий рівень взаємоконтролю сусідить із настільки ж високим ступенем взаємозамінності та взаємообміна (предметами, діями). Непрацюючі сусіди забезпечують догляд за дітьми, коли батьки перебувають у полі, на косовиці або фермі. Принципи виховання дітей, вибір шлюбного партнера й інших ключових питань піддаються колективному обговоренню. У результаті виноситься суспільна думка, яка і є основою ухвалення індивідуального рішення.

4. Особлива якість міжособистісних відносин у селі ґрунтується на підкресленій грубуватості й фамільярності звернення один з одним (так зване «тикання», зменшувальні звернення – Федько, Васько, або тільки по батькові – Петрович, Кузьмич).

5. У потоці інформаційного обміну в селі провідну роль виконують місцеві слухи, місцева інтерпретація історичних і загальнодержавних подій. Внутрішньообщинна інформація домінує над офіційною державною.

6. Практично всім жителям села властивий обмежений життєвий досвід: мало хто із селян, особливо за старих часів, залишав границі свого села. Їх життя небагате історичними й загальнолюдськими подіями. Локальна замкнутість сільської культури формує особливий менталітет селянина, який не розуміє швидкого та мінливого міського життя.

7. Більш висока, ніж у місті, питома вага колективної діяльності. Навіть перегляд телепередач відбувається колективно - всією родиною або дружньою компанією.

8. Приділяється більше, ніж у місті, уваги екологічній культурі й охороні навколишнього середовища.

9. Обмежений культурний вибір. Відсутність культурного вибору, неприступність для селян багатьох видів культурної діяльності, що існують у городян (відвідування музеїв, театрів, художніх виставок, ресторанів, нічних клубів і т.п.), обмежує культурні запити й культурний кругозір, не дозволяють сформувати в селян, особливо молоді, розвинутий культурний смак, різнобічні потреби, уміння вибирати серед декількох фільмів або передач кращі.

10. Раннє заняття фізичною працею на відкритому повітрі сформувало інше відношення до фізкультури. На селі мало хто займається додатковими вузькофункціональними вправами (пілатес, йога, аеробіка) для підтримки здоров'я. У результаті значною мірою втрачається організована ритміка робочого дня, здатність раціонально підходити до витрат часу, до свого здоров'я.

Отже, місто - це особлива соціально-територіальна форма організації суспільного виробництва, де здійснюється не тільки виробництво речей, але й «виробництво» самих людей, їх способу життя. Якість «виробництва» людини багато в чому, якщо не у всьому, залежить від стану соціально-культурного середовища, що визначається в тому числі й таким факторами, як наявність та якість житла й комунальних послуг, внутрішньоміського транспорту й зв'язку, торгівлі й громадського харчування, побутового обслуговування, стану охорони здоров'я й освіти тощо. Процес ускладнення міського середовища приводить до зміни «якостей» самої людини.

Міська культура - це культура великих, середніх і маленьких міст. Особливістю формування міської культури є її взаємодія з іншими культурами, з наукою та з технікою, що розширюють поле фантазії. Місто - поняття глибоко культурологічне; це спосіб життя людей і спосіб існування й розвитку ними культури в умовах цивілізації