Основні принципи та ідеї конфуціанства

Конфуцій і його послідовники в своїх рекомендаціях про методи управління народом, о нормах поведінки людей віддавали перевагу культурним і етичним нормам, вважаючи, що закони повинні мати другорядне значення, а для покращення суспільства необхідно чітко дотримуватись соціально-етичних норм, встановлені на основі минулого досвіду. Це дасть змогу виховати людей як мудрих правителів.

У своїх судженнях про державу він виділяв два соціальні шари: керуючі і керовані. Під керуючими він розумів цзинь-цзи як «шляхетного мужа» чи «шляхетного чиновника».

Загалом, центральне місце у конфуціанстві займає поняття «шляхетного мужа». Керувати державою, згідно з Конфуцію, покликані благородні мужі на чолі государем – Сином Неба. Варто зазначити, що згідно зі схемою Конфуція, пише дослідник конфуціанства Л. С. Переломов, правитель держави «був вище лише на кілька сходинок глави родини. Таким чином Вчитель як би вводив правителя в коло їхніх звичайних представлень, підкреслюючи, що держава – та ж сім'я, тільки велика». Однак Конфуцій не прирівнював правителя до «великої сім'ї»: останній містився всередині такої спільності і зовсім не являв собою державу в цілому. Зберігався портрет специфічної (по-родинному організованої) колективності [17, с. 29].

Відмінність його поглядів від поглядів спадкової знаті полягала в тому, що Конфуцій виділив благородних не за ознаками походження, а за моральними якостями і рівнем знань. Благородний чоловік у вченні Конфуція – це зразок моральної досконалості, людина, яка всією своєю поведінкою стверджує норми моралі. Саме за цими критеріями Конфуцій пропонував висувати людей на державну службу: «Якщо висувати справедливих, усувати несправедливих, народ буде підкорятися. Коли вгорі люблять належні правила поведінки, то й народ кориться легко». Учень запитав Конфуція: «Що треба зробити, щоб народ став слухняним?» Конфуцій відповів: «Якщо висувати прямих душею і ставити їх вище тих, у кого в душі кривда, тоді народ стане слухняним. Якщо ж висувати тих, у кого в душі кривда, і ставити над тими, хто прям душею, тоді народ не буде слухняним»[16, с. 51].

Конфуцій надзвичайно велику увагу приділяв «главі сімейства». Для Конфуція і його Навчання був дуже важливий особистий приклад у реалізації правил. Цзинь-цзи («абсолютно мудрий») по Конфуцію (носій правил), не повинен знаходиться в віддаленняі від державного правління, а повинен навпаки бути активним членом суспільства і державним мужем. Саме на образі Цзинь-цзи заснована ідея державного правління. Подолання самого себе і повний внутрішній спокій і гармонія – ось ті необхідні передумови, з якими слід було виходити на політичну арену. «Державний муж» повинен був пройти складний процес етичної трансформації, щоб стати гідним носієм влади.

Насамперед важливо зрозуміти, що мова йде про найперший і непорушний постулат конфуціанців − про їх тверду впевнененість в тому, що політика визначається не якістю застосовуваних законів і засобів управління, а якістю діючих у ній людей: перебуваючи в руках «досконалого чоловіка», політика мимоволі стає досконалою. Іншими словами, в політиці основну увагу слід приділяти підбору людей.

Величезне місце в конфуціанської теорії управління державою приділяється питанню про взаємини правителя і народу. В основному своему сенсі воно заключаеться в тому, що народом треба керувати «великодушно», а годувати народ треба «милостиво», і переконання, що народ спочатку треба збагатити і тільки потім навчати, виражають зміст поняття «людинолюбство». Ідея необхідності надавати народу милість поставила питання про «обов’язок та вигоду». У повній відповідності з конфуціанською традицією, що ставила пошану вище багатства, звучить його максима: «Шляхетна людина на перше місце ставить обов'язок», яка багато в чому визначала байдуже ставлення китайського інтеліґента до матеріальних благ. Конфуцій вважав, що владі (правителю) слід діяти так, щоб і народ розумів обов'язок, інакше «низькі люди», які мають сміливість, але позбавлені обов'язку, почнуть розбійничати. Отже, його погляди щодо управління на основі доброчесності та людинолюбства не обмежувалися настановами морального виховання, а передбачали й покарання. У даному випадку слід звернути увагу на важливе застереження, що полягає в застосовуванні кари лише тоді, коли народ навчений. Спочатку, як вважав Конфуцій, народ потрібно «вчити, а вже потім карати».

Надзвичайно ґрунтовною обставиною у конфуціанській методології реформізму і одним з основних ланцюгів його ідеології є поняття «золотої середини». Вона полягає у необхідності «тримати в руках дві крайності», але використовувати для народу «середину», яка лежить між ними» [18, с. 42]. Тобто між двома суперечливими тенденціями повинен обиратися шлях, який не допускає як надмірностей, так і відставання, з тим щоб пом'якшити суперечності та запобігти їхньому загостренню. Іншими словами, взаємини між владою і народом мають обумовлюватися компромісом. Але останній повинен ґрунтуватися на принциповій основі. Інакше безпринципні компроміси та угодництво, намагання спокійно прожити, бажання здобути прихильність для своєї вигоди, що розмиває межу між добром і злом, є «лицемірством», «ворогом доброчесності». Виходячи з ідеї «серединного шляху», Конфуцій, таким чином, виступав проти усього, що належить до поняття екстремізму, всіляких надмірностей, революційних перетворень тощо.

Мир і гармонія ‒ ось ідеал політичної концепції конфуціанців. Мудрець з князівства Лу був впевнений, що людина, досконало опанувавши всіма нормами суспільної поведінки, перетворюється в «досконалого чоловіка», здатного покласти на себе тягар влади. Подібна перетворена людина вже не могла вживати зло у своїх особистих цілях, оскільки не володіла ні своєкорисливістю, ні жагою влади, відсутність якої можна вважати проявом особливого різновиду людинолюбства – політичної гуманності. Звідси ж випливає негативне ставлення до всякого роду соціальної смути. Ніколи не можна на думку Конфуція, піддаватися щохвилинним бажанням руйнування. Він не тільки не закликав «досконалих мужів» до боротьби зі заворушеннями, але й застерігав їх від перебування і активної діяльності в неспокійних місцях: «Не входьте в державу, яке знаходиться в небезпеці, не живіть в державі, в якій смута»[18, с. 52 ].

Конфуцію належить величезна заслуга привнесення в суспільну свідомість головної ідеї - абстрактного гуманізму, незалежно від того, яке місце він займає в суспільстві. Необхідно відзначити, що конфуціанський гуманізм, безумовно, становить епоху в духовному розвитку всього людства. До іншого треба підходити як до самого себе з позицій рівності і пам'ятати при цьому, що цей інший вартий любові. Вперше ідея людинолюбства, гуманності та відповідальності за інших, розроблялася в політичних вченнях про управління державою. Моральність і політика, на думку Конфуція повинні бути нероздільні, етичні та політичні категорії розглядаються в політичному вченні нетільки як рівноцінні, а й саме моральні цінності повинні стати основою політики, переконаний Конфуцій.

Пристуність у вченні Конфуція гуманістичного начала безсумнівне, але бесперечна і наявність в ньому таких принципів, які випрадовують політику патріархально- авторитарної влади.

Особливу увагу в конфуціанстві приділяється значенню державної ідеї. На думку учня Конфуція, Мен-цзи, народ можна об'єднати не силою і примусом, а на основі єдиної, спільної для всіх ідеї. І тоді, «якщо використовувати народ, не відриваючи його від справ, то хоча народ і буде працювати, він не стане нарікати; а якщо вбивати народ заради збереження життя інших, то хоча і будуть убиті, народ не стане нарікати на вбивць» [20, с. 12].

До середини періоду Чжаньго гостро постали питання про те, як ліквідувати феодальну роздробленість і створити єдину централізовану державу. У цих умовах проблеми, пов'язані з доброчесним правителем і правителем, що керує за допомогою сили, стали предметом широкої дискусії між двома політичними угрупованнями, представленими конфуціанцями і легістами, що сперечалися про те, як домогтися єдності країни. У Конфуція немає чіткої і докладної схеми організації керування, як такої. Цим зайнялися згодом легісти, які доповнивши і переосмисливши конфуціанство, незабаром вивели його на якісно новий рівень.

Зазначимо, що легісти стояли за «підпорядкування людей силою», і цей метод Мен-цзи (учень Конфуція) називав «шляхом правителя, керуючого за допомогою сили» – бадан. Конфуціанці, включаючи Мен-цзи, наполягали на «підпорядкуванні людей чеснотою», тобто бачили досягнення об'єднання шляхом «управління заснованого на людинолюбстві» і цей метод китайський філософ називав «шляхом доброчесного правителя, – вандала. Він вважав, що «той, хто підміняє людинолюбство силою, є правителем, керуючим силою, а той, хто дотримуючись чеснот, діє по-людськи, і є доброчесним правителем». «Якщо правитель держави приймає людинолюбство, для нього немає ворога в Піднебесній» [20, с. 2-3].

Згідно Мен-цзи, основною причиною того, що правитель, що йде шляхом чесноти і здійснює управління на основі людинолюбства, до того ж не має ворогів у Піднебесній, полягає в тому, що він «придбав серце народу». Мен-цзи вважав, що підпорядкування людей силою не призводить до підпорядкування сердець, підпорядкування людей чеснотою викликає радість у серцях, і люди виявляють справжню покірність. З точки зору Мен-цзи правителі Цзе і Чжоу «позбулися Піднебесної» через те, що вони «позбулися свого народу», а «свого народу позбулися» через те, що «втратили його сердець». Виходячи з цього переконання, він вважав, що «для придбання Піднебесної існує шлях – придбання народу означає придбання Піднебесної; для придбання народу існує шлях - придбання сердець народу; для придбання сердець народу існує шлях - збирати все, що хоче народ, і віддавати йому, не здійснювати нічого, чого не любить народ». Сенс цитати гранично ясний: робити для народу благо і не робити нічого, що викликає його неприязнь, – ось шлях завоювання симпатій народу. Коли це буде досягнуто, «народ не буде страждати від холоду і голоду і не виявиться нікого, хто б не з'явився до правителя»[18, с. 42].

Хотілося б згадати, що даний час активно обговорюється питання про сумісність ідей демократичного розвитку суспільства з конфуціанством. Багато західних політологів, в тому числі і С. Хантінгтон, вважають, що «конфуціанська демократія» є внутрішньо суперечливим поняттям: але серед них спостерігається одностайне визнання того факту, що традиційне конфуціанство слід вважати або недемократичним, або антидемократичним [26, с. 11]. Тим не менше, Ф. Фукуяма в своїй роботі «Конфуціанство і демократія» спробував розглянути області, де конфуціанство не суперечить демократії. У якості однієї з таких областей він виділяє традиційну конфуцианскую систему іспитів для відбору претендентів на посади в державному апараті. Незважаючи на те, що в стародавньому Китаї ця система не була по-справжньому відкритою, у сучасному вигляді, як зазначає Фукуяма, екзаменаційна система стає перепусткою для виходу на вищій рівень, перетворюючись тим самим у важливий інструмент соціальної мобільності. Іншими областями, де конфуціанські і демократичні принципи не суперечать один одному, він називає саме увагу до освіти, високий рівень якої є важливою опорою демократичного розвитку, а також відносну терпимість конфуціанства, що дозволяє суспільству бути сприйнятливим до різного роду новацій. На думку Фукуями, сумісність конфуціанства з сучасною демократією ще глибше, ніж це прийнято вважати. І це виражається в тому, що конфуціанство будує високоорганізоване суспільство знизу вгору, а не зверху вниз, приділяючи особливу увагу моральним зобов'язанням. Держава і інші політичні сили розглядаються як якась общинність сімей, що об'єднує всіх китайців в єдину соціальну спільність. Кровні сімейні узи вважаються важливішими, ніж зобов'язання перед державою. У китайському конфуціанстві сім’я або рід виступають фортецею, де можна сховатися від свавілля держави [25].

Загалом, конфуціанська концепція держави була дуже популярна в Китаї протягом багатьох століть. Під її прапором Китай об'єднався. На її основі було створено і плідно існувало ханьських держава, її принципи, будучи не настільки нешкідливими, в поєднання з принципами легистов, як це вже було показано на прикладі їх використання в особистих цілях, тим не менш, змогли забезпечити стабільне існування Піднебесної імперії. Конфуціанство до цих пір є однією з найбільших світових релігій і предметом дослідження сучасних політологів, теологів, філософів, лінгвістів, істориків і мистецтвознавців усього світу.

Потрібно зауважити, що Конфуцій, будучи прихильником авторитарної системи, у той же час був противником змін абсолютизації влади.