Поняття господарського договору

ПЛАН

Вступ

Поняття господарського договору

Укладення господарських договорів

Зміна, розірвання та пролонгація дії договору

Виконання договорів

Способи забезпечення виконання договорів

Висновки

Використана література

Вступ

Проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні форми власності та підприємництва.

Наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовою формою опосередкування таких відносин є господарський договір, адже результати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах.

Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірним регулюванням підприємницьких відносин, зумовлена не лише відсутністю монографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребами юридичної практики і завданнями щодо нової кодифікації цивільного законодавства України.

Новий Цивільний кодекс України має закласти стабільну основу правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіх сферах громадянського суспільства і передусім у підприємницької діяльності.

У роботі зроблена спроба провести аналіз чинного законодавства, порівняти його із Проектом Цивільного кодексу, дати можливі способи вирішення окремих проблем та колізій, які виникають при застосуванні законодавства під час укладання, зміни, виконанні, розірванні господарських договорів.

Поняття господарського договору

Суб'єктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характером договори (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо), які регулюються як нормами ЦК, так і інших нормативних актів.

Особливістю розвитку сучасного приватного права є тенденція до уніфікації правових систем, завдяки яким відбувається стикування та взаємодія різних систем національного законодавства з метою спрощення міжнародних відносин, зняття перешкод у міжнародному обороті товарів, капіталів та робочої сили. Прискоренню цих процесів сприяє діяльність численних міжнародних організацій з уніфікації міжнародного права. Серед міжнародних організацій, які відіграли помітну роль в уніфікації колізійних та матеріальних цивільно-правових норм у сфері купівлі-продажу, факторингу, лізингу та деяких інших, слід назвати Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА).

У рамках УНІДРУА у вигляді неформальної уніфікації були розроблені Принципи міжнародних комерційних договорів. В основі створення Принципів лежить порівняльно-правовий аналіз норм різних національних правових систем у контексті регулювання міжнародних угод. Як відзначила Адміністративна рада УНІДРУА у вступі до Принципів, останні є досить гнучкими для того, щоб враховувати постійні зміни, які відбуваються в результаті розвитку технології й економіки та торкаються практики торгівлі, яка перетинає кордони. У той же час вони намагаються забезпечити чесність у міжнародних комерційних відносинах шляхом прямого формулювання загального обов'язку сторін діяти згідно з добросовісністю і чесною діловою практикою та встановленням в деяких випадках стандартів розумної поведінки[1].

Важливість врахування зазначених Принципів у нормотворчій та правозастосовній практиці зумовлена проведенням в Україні нової кодифікації цивільного законодавства і в її складі – інститутів договірного права.

У чинному законодавстві (статті 10 і 11 Господарського процесуального кодексу України), судовій практиці і літературі використовуються поняття " господарський договір" або " комерційний договір" [2].

Безумовно, в сучасних умовах деякі з названих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських договорів можуть виступати не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які у встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність; договори з участю зазначених осіб є переважно неплановими.

У проекті ЦК України категорія так званих споживчих договорів представлена, зокрема, поняттям " публічний договір" (ст. 665). Публічним визнається договір, в якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконувати роботи або надавати послуги кожному, хто до нього звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Підприємець не повинен надавати перевагу одній особі перед іншою щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законом або іншими нормативними актами. Відмова підприємця від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів, робіт чи послуг не допускається, а необґрунтоване ухилення від укладання публічного договору може потягнути за собою покладення на нього обов'язку відшкодування збитків, заподіяних споживачеві таким ухиленням.

Як зазначено у коментарях до Принципів міжнародних комерційних договорів, критерії, що їх використовують на національному і міжнародному рівнях, також різняться великою різноманітністю у встановленні відмінностей між споживчими та неспоживчими договорами. У Принципах немає будь-якого визначення, проте припускається, що концепція " комерційні договори" повинна розумітися по можливості широко з тим, щоб включати в себе не лише підприємницькі угоди на поставку або обмін товарами чи послугами, а й інші типи економічних угод, таких, як інвестиційні або концесійні угоди, договори про надання професійних послуг тощо[3].

У попередньому проекті (аванпроекті) Господарського (Комерційного) кодексу України 1994 р. (ст. 49 глави 22) господарський договір як підстава виникнення господарсько-договірного зобов'язання визначається як ділова угода між суб'єктами господарювання про розподіл між ними кореспондуючих господарських прав та обов'язків, необхідних для досягнення цілей, і про ті умови, яких повинні додержуватися сторони при виконанні взаємно прийнятих ними зобов'язань. Таке визначення господарського договору викликає ряд зауважень. По-перше, саме поняття ділової угоди потребує пояснень. По-друге, права та обов'язки сторін у договорі визначаються через його умови. По-третє, виникає питання: які ж права та обов'язки слід вважати господарськими.

У законодавстві та доктрині ряду зарубіжних країн відоме поняття " торговельна угода". У дореволюційній Росії практикою було встановлено такі ознаки угод торговельного характеру: 1) спекулятивність угоди; 2) кількість товарів, які набуваються особою, перевищує межі звичайного особистого споживання; 3) двосторонність, тобто торговельне значення угода має для обох її сторін; 4) наявність кредиту[4].

У проекті ЦК України закріплюється категорія підприємницького договору, зокрема у ст. 55 передбачено, що суд може за заявою дружини, повнолітніх дітей, батьків обмежити фізичну особу в праві займатися підприємництвом, якщо вона діє нерозважливо, як марнотратник. У разі задоволення такої заяви суд призначає над цією особою піклувальника. Особа, яка обмежена у праві на заняття підприємництвом, може укладати підприємницькі договори лише за згодою піклувальника. Про ці договори йдеться і в ч. 3 ст. 54 ЦК, хоч вони і не називаються прямо підприємницькими. Так, якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила про зобов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю, зокрема, поклавши на підприємця відповідальність за порушення зобов'язання і за відсутності його вини (за винятком дії непереборної сили), як це передбачено ст. 640 проекту ЦК.

У господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві цивільно-правовому договору, так і особливі риси. Такими особливостями є:

1) суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) зміст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу товарів. За Віденською конвенцією ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких містяться в різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право держави, що домовляється. Проте ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи у момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання;

3) для деяких видів господарських договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації (Указ Президента України " Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 7 листопада 1994 p.[5]);

4) певними особливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови відповідальності сторін за господарським договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини в порушенні зобов'язання).

Враховуючи наведені ознаки, господарським слід вважати такий цивільно-правовий договір, сторонами якого є юридичні чи фізичні особи – суб’єкти господарювання і за яким передається майно, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.