![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Корекційна спрямованість формування дочислових уявлень в молодших класах допоміжної школи
К. В. Ардобацька, ст. наук, співробітник лабораторії олігофренопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки АПН України Головна мета загальноосвітньої школи для розумово відсталих дітей є соціалізація та інтеграція їх у суспільство. Необхідною умовою реалізації цього завдання має бути усвідомлене засвоєння учнями знань, умінь і навичок з основних навчальних дисциплін, які допоможуть їм оволодіти професією і адаптуватись до суспільного середовища, стати по можливості соціально активним і корисним його членом. Набуті знання, уміння, навички та сформовані якості особистості на початковому етапі навчання забезпечують базу для подальшого навчання й виховання, оволодіння професійно-трудовою діяльністю. Аналіз програм і підручників з математики для початкових класів свідчить, що їх зміст дає змогу формувати в розумово відсталих учнів не тільки математичні уявлення та поняття, обчислювальні, вимірювальні і графічні вміння, а й розвивати пам'ять, увагу, мислення. Однак слід нагадати, що для розвитку розумово відсталої дитини, корекції вад пізнавальної діяльності, адаптування в навколишньому середовищі, важливим чинником є спеціально організоване навчання, яке враховує специфічність особистості та пізнавальної діяльності. Навчання математиці в допоміжній школі починається з пропедевтичного періоду, завданням якого є: 1. визначення стану наявних математичних знань, умінь і навичок в учнів; 2. розвиток пізнавальних процесів (сприймання, мовлення, мислення тощо) й інтелектуальних умінь (орієнтування в завданні, способів виконання завдання); 3. формування загально навчальних умінь (правил поведінки в класі, розуміння вимог педагога тощо); 4. формування дочислових уявлень; 5. підготовка до систематичного вивчення курсу математики. Визначення вчителем компонентів пізнавальної діяльності учнів, які необхідно розвивати й формувати в цей період, можливо за умови врахування ним: 1. ступеня готовності всіх учнів класу до навчальних знань; 2. індивідуальні особливості школярів у засвоєнні математичного матеріалу; 3) особливості організації роботи з розумово відсталими учнями. В основі формування математичних знань у пропедевтичний період лежить концентричний принцип. Його ефективність полягає в тому, що діти постійно повторюють вивчений матеріал, утворюють зв'язки з наступним і таким чином систематизують свої знання. Поступове ускладнення завдань, які пропонуються учням, полягає як у збільшенні об'єму кількісних, просторових та часових уявлень, так і ступені їх узагальнення. Оскільки вивчення математики в допоміжній школі починається з вивчення кольорів, то учні мають засвоїти їх назви, класифікувати і порівнювати предмети за кольором, знаходити відповідні предмети й визначати самостійно їх колір. У цьому випадку корекційно-розвивальна робота має бути спрямована: по-перше, на формування зорового сприймання кольорів з урахуванням того, що відомо; сприймання розумово відсталих школярів характеризується повільністю, вузькістю, інактивністю, недостатньою диференційованістю. Відповідно, враховуючи вузькість зорового сприймання, слід подовжити час експозиції кольорових зображень, поступово збільшуючи кількість об'єктів. Недостатня диференційованість призводить до глобального сприймання об'єкту, тому бажано поступово ускладнювати об'єкти для визначення їх кольору (мається на увазі кількість деталей різного кольору на одному об'єкті). Результатом зниженої гостроти зору є сприймання різних об'єктів, які близько розташовані один від одного, як одного великого об'єкту. У цьому випадку, під час демонстрації кольорових предметів та їх зображень доцільно дотримуватися певної відстані між ними; по-друге, у процесі вивчення кольорів увага звертається на розвиток пам'яті. Наші спостереження свідчать, що розумово відсталі діти не визначають або плутають кольори, не лише внаслідок порушення сприймання кольорів, а й тому, що в їхньому активному словнику відсутні ці назви. Відтак, засвоєння назв кольорів, їх відтворення є важливим засобом поповнення словникового запасу. Крім того, необхідно прагнути до розвитку обсягу й точності пам'яті. Цьому сприятиме поступове збільшення кількості об'єктів для визначення кольору й правильного відтворення їх назв. Враховуючи особливості пам'яті розумово відсталих дітей, доцільно постійно повторювати назви кольорів, спочатку без співвідношення з об'єктами, а потім за еталоном шляхом багаторазового пред'явлення предметів одного кольору. Розвитку розумових операцій сприяє робота над класифікацією предметів за кольором, їх порівняння. Удосконалення способів узагальнення відбувається в процесі визначення зайвого (за кольором) предмету. Розвиток наочно-образного мислення здійснюється під час виконання вправ з малювання предметів певного кольору, пригадування кольорів предметів тощо. Необхідно прагнути, щоб діти словесно описували предмет (спершу за запитаннями, а потім -самостійно), що в поєднанні із зоровим сприйманням сприятиме формуванню уявлення про колір. Формування в розумово відсталих школярів кількісних уявлень - одна з найскладніших тем дочислового періоду. Порівнювання множин за кількістю, виділення підмножини з множини, класифікація множин сприяє усвідомленому сприйманню множин, підготовці розумово відсталої дитини до адекватного сприймання числа, числового ряду, виконання арифметичних дій тощо. У 1-му класі учні мають навчитися визначати кількісну величину множини (багато - мало, багато - один); порівнювати множини за кількістю (більше, менше, однакова кількість); знаходити запропоновану кількість; складати множини за кількістю тощо. Саме під час вивчення кількісних уявлень, формується сприймання множини, що має розвиватись у процесі виконання дій над предметними множинами. На першому етапі діти визначають і створюють множини, які різняться значною кількістю предметів (багато - один, багато - мало). Тільки після усвідомлення цих понять потрібно переходити до поелементного порівняння множин, визначення їх еквівалентності. Враховуючи своєрідність сприймання розумово відсталих дітей, доцільно поступово ускладнювати завдання, спочатку пропонуються предметні множини тотожні за всіма ознаками і розташовані горизонтально на однаковій відстані (їх має бути не більше трьох); предмети, з яких створюються множини, мають відрізнятись однією, а потім кількома ознаками. Практична діяльність учнів з множинами сприяє розвитку таких розумових операцій як класифікація, порівняння, синтез, аналіз. Поелементне співвідношення двох, а потім більшої кількості множин забезпечує усвідомленість розуміння потужності величин, а дії з предметами та множинами під час формування кількісних уявлень - розвиток наочно-дійового та наочно-образного мислення. Другий етап у роботі з першим десятком - вивчення нумерації. Учні вивчають назви цифр, усвідомлюють послідовність чисел у числовому ряду, виконують практичні вправи на об'єднання двох груп предметів і визначають кількість шляхом їх перелічування. Спрямованість корекційної роботи на цьому етапі полягає в розвитку аналітико-синтетичного сприймання множини предметів. Школярі повинні не лише співвідносити кожне число з одним із предметів, а й усвідомлювати, що останній числівник стосується всієї групи перерахованих предметів. При вивченні нумерації доцільно застосовувати методи і прийоми, які б сприяли розвитку зорового, слухового, тактильного сприймання (використання дидактичного матеріалу, усна лічба, запис цифр на слух тощо). Під час вивчення порядку наступності чисел у числовому ряду та їх порівняння, є можливість розвивати просторові уявлення. Саме розуміння просторових відношень між числами допоможе учням визначити «сусідів» числа, попереднє, наступне, більше чи менше число. Багаторазове повторення назв чисел, їх порівняння (з опорою на числовий ряд), запис цифр розвиває пам'ять. Варіативне повторення матеріалу підвищує ефективність запам'ятовування. Поступове ускладнення матеріалу сприяє розвиткові обсягу й точності пам'яті. Під час обведення цифр та їх шаблонів відбувається розвиток рухової пам'яті. У процесі формування математичних уявлень і понять, необхідно прагнути до розвитку уваги. Як відомо, вироблення уваги в розумово відсталих школярів пов'язане з формуванням їх особистості. Увага супроводжує формування таких особистісних якостей як цілеспрямованість, самостійність, дисциплінованість тощо. Притаманні учням з особливостями розумового розвитку порушення мимовільної уваги перешкоджають цілеспрямованості поведінки й діяльності, знижують їх працездатність. Зауважимо, що саме в підготовчому та 1-му класах, коли розумово відсталі діти тільки-но звикають до навчального процесу, необхідно враховувати особливості їхньої уваги в процесі вивчення математики. Нагадаємо, що обсяг уваги в розумово відсталих першокласників дуже вузький (1-2 об'єкти). Розвитку обсягу уваги сприятиме: попередній інструктаж, який підвищує мотивацію діяльності; попереднє ознайомлення з предметами й робота з ними; оптимальна кількість зорової інформації, яка сприймається одночасно (1-3 об'єкти, 3-5 об'єктів). Враховуючи це, рекомендуємо використовувати спочатку предмети одного кольору, однакової форми, розташовані на одній площині. Згодом можна застосовувати об'єкти, які відрізняються однією ознакою чи належать до однієї категорії (овочі, фрукти, іграшки тощо). Змістом роботи над першим десятком є арифметичні дії в межах 10. Успішність виконання арифметичних дій залежить від знань складу чисел, який діти мають опанувати в процесі вивчення нумерації. Усвідомлення складу чисел потребує не лише механічного запам'ятовування та відтворення, а й розуміння, що множина не змінюється, а перетворення здійснюються в її межах. Це сприяє розвитку цілісного сприймання множини і величин у цілому. На основі сформованих кількісних уявлень і понять про множину діти мають самостійно збільшувати чи зменшувати кількість предметів, записувати дії у вигляді арифметичного приклада, усвідомлюючи значення знаків «плюс», «мінус». Під час розв'язування прикладів необхідно враховувати особливості уваги цієї категорії дітей. Спеціальної роботи потребує порядок запису цифр і знаків в арифметичних діях. На цьому етапі триває розвиток просторового уявлення. Розвитку аналітико-синтетичного сприймання прикладів сприятиме їх попередній аналіз, ілюстрація виконання операцій на предметних множинах і малюнках. Доцільно демонструвати можливі варіанти розв'язання арифметичних дій: з опорою на числовий ряд, перелічування предметів і їх зображень тощо. У процесі таких дій розвивається наочно-дійове й наочно-образне мислення. Тільки після такої роботи можливо переходити до абстрактного розв'язання прикладів, яке і є передумовою розвитку логічного мислення. На цьому етапі необхідно використовувати різні види вправ: доповнення чисел, визначення невідомого доданку, зменшуваного, від'ємника. Виконанню цих вправ має передувати повторення інструкції, визначення арифметичної дії, яка виконується, пояснення запису кожного компонента дії. Під час формування дочислових уявлень відбувається розвиток супроводжуючого мовлення. Багаторазове повторення способу виконання завдання, відтворення словесне й дійове розвивають пам'ять, її обсяг і точність. Таким чином, формування елементарних математичних уявлень - це цілеспрямований та організований процес передачі й засвоєння знань, прийомів та способів розумової діяльності, корекції психічних процесів розумово відсталих дітей.
4. Урок математики у школі даного типу має корекційну спрямованість. На ньому організовуються і проводиться корекція та розвиток мисленнєвих процесів, уваги, пам'яті, мовлення тощо. Вирішення корекційно-розвивального завдання залежить від вміння вчителя використовувати такі специфічні засоби, як чіткість організації режиму роботи, доцільне чергування методів, прийомів і способів діяльності, спрощеність структури знань, уповільненість темпу навчання, постійне повторення, диференційоване керівництво діяльністю школярів тощо. Також на уроці математики педагог враховує і виховну спрямованість навчальних завдань. Він формує такі якості особистості учнів, як працьовитість, наполегливість, вихованість, стриманість, почуття товариськості та взаємодопомоги, проводить національно-патріотичне виховання, формує почуття гордості за свою Батьківщину. Готуючись до уроку він не лише чітко визначає, які виховні завдання будуть на ньому вирішуватись, але й підбирає їх з урахуванням математичного змісту. Розробляючи урок математики вчитель постійно пам'ятає про кінцеву мету кожного заняття - свідомість засвоєння програмного матеріалу вихованцями, вироблення у них практичних умінь і навичок. Враховуючи це він, у процесі його підготовки, чітко продумує, як пов'язати його з життям, із побутовою, професійно-трудовою діяльністю школярів. Майстерність проведення уроку математики багато в чому залежить від розуміння й виконання вчителем педагогічних вимог, яким повинен він відповідати. Основними групами вимог є: дидактичні; психологічні; вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів; вимоги до організаційної сторони уроку. До дидактичних (змістовно-методичних) вимог уроку відносяться: · чітке визначення загальноосвітніх завдань уроку в цілому і його складових елементів, місця конкретного уроку в загальній системі. Оскільки на уроці математики, поряд з арифметичним, учні вивчають і геометричний матеріал, він може переслідувати вирішення не однієї, а декількох дидактичних цілей. визначення оптимального змісту уроку згідно з вимогами навчальної програми з математики, цілями уроку, з урахуванням рівня підготовки учнів та сформованості їхніх умінь і навичок. Наповнюваність класу дозволяє вчителю максимум уваги приділити кожному школяреві, організувати індивідуальний підхід без порушень фронтальної роботи; · корекційний вплив усіх елементів уроку на школярів; · дидактична цілеспрямованість, визначеність і чіткість мети. Вона повинна бути триєдиною: навчальною, корекційно-розвивальною і виховною. Лише завдяки такому поєднанню можливо організувати загальний розвиток особистості учнів і формування у них соціально ціннісних якостей; · реалізація основних дидактичних принципів, що передбачає максимальне використання засобів наочності під час оволодіння математичними знаннями, їхнє оптимальне поєднання, організацію практичного тренування школярів з метою формування уміння використовувати набуті знання у соціальному середовищі; · вибір найбільш раціональних методів, прийомів і засобів навчання. Вони повинні відповідати віковим особливостям учнів, розвивати й коригувати їхню пізнавальну діяльність, сприяти формуванню мислення і відповідно корекції його недоліків; · логічна й композиційна стрункість і завершеність уроку. Потрібно чітко визначити кількість часу на кожну його структурну частину, підпорядкувати всі його структурні елементи для вирішення головної мети, добиватись оптимального поєднання фронтальної роботи з індивідуальним та диференційованим навчанням; · доступність пояснення змісту домашнього завдання; · достатнє забезпечення відповідним наочно-технічним обладнанням та матеріалами, що дозволяє учням навіть старших класів перевірити теорію безпосередньою практичною діяльністю. До психологічних вимог уроку відносяться: - організація правильного психологічного налаштування уроку. відповідний контакт вчителя й учнів під час діяльності дозволяє попередити негативні риси поведінки школярів, уникнути конфліктних ситуацій, спрямувати їхню енергію на засвоєння навчального матеріалу; · система оптимальних вимог учителя до школярів; · педагогічний такт у спілкуванні вчителя і учнів формує у них відповідні поведінкові навички й звички; · підтримка доцільного темпу уроку й оптимального лікувального психолого-педагогічного режиму з урахуванням рівня працездатності та стомлюваності школярів, чому сприяє чергування видів діяльності, проведення фізкультпаузи, оптимальний розподіл навчального матеріалу тощо. Вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів: · корекції пізнавальної діяльності, активний розвивальний характер уроку, якому сприяє: спрощена структура і зменшений обсяг нового матеріалу відповідно до обмежених пізнавальних можливостей учнів; уповільнення темпу навчання, що відповідає особливостям їхнього психофізичного розвитку; використання кількаразового повторення на всіх етапах вивчення матеріалу з метою запобігання його швидкого забування; максимальне використання наочності, предметної діяльності, особистого досвіду у процесі формування важких узагальнень; забезпечення взаємокомпенсації функцій різних аналізаторів у поєднанні з аналітико-синтетичною діяльністю мозку; розчленування складних завдань на окремі частини для ґрунтовнішого вивчення кожної з них окремо; педагогічно правильне керівництво пізнавальною діяльністю: визначення навчальних завдань, чітке дозування часу й праці; озброєння школярів раціональними способами пізнавальної діяльності; попереднє планування дій, систематичний і планомірний контроль за якістю засвоєння навчального матеріалу; виправлення й уточнення неправильно засвоєного матеріалу; · включення учнів в елементарний самостійний пошук; · зв'язок уроку з іншими предметами, який повинен носити практичну спрямованість, сприяти вирішенню завдань соціальної адаптації та реабілітації учнів; · організація індивідуального підходу з урахування наявних порушень пізнавальної й емоційно-вольової сфери, рівня розвитку математичних здібностей; · дотримання вимог гігієни розумової праці; · використання різних видів інструкцій: попередня інструкція повного і скороченого характеру, поетапне та поточне інструктування. Вимоги до організаційної сторони уроку: · своєчасна підготовка робочого місця вчителя й учнів; · оптимальний темп і ритм роботи на уроці, чітке дозування навчальної праці на кожному його етапі; · послідовність елементів уроку, попередження неробочих пауз; · чітка установка вчителя на наступний вид діяльності; · завершеність операцій, вербальний звіт школярів про виконане завдання; · організація уваги й стимуляція навчальної діяльності учнів; · організоване закінчення уроку, пояснення домашнього завдання. Останнє повинно не просто задаватись, а аналізуватись вчителем з метою попередження помилкового його виконання і закріплення неправильних математичних знань. Тому потрібно на його пояснення відводити достатню кількість часу; · підведення підсумків і оцінка пізнавальної діяльності учнів. Вчитель ставить мету і домагається від кожного учня, залежно від його психофізіологічних можливостей, її реалізації, контролює їхню діяльність, вносить корективи й у випадку необхідності надає допомогу, зміцнює впевненість у своїх силах, заохочує навіть мінімальні успіхи,
|