Заняття № 47

Тема. Природокористування. Збереження біорізноманіття. Охорона біосфери.

Мета: ознайомити студентів з основними принципами концепції стійкого розвитку природи і людства.

Література: л.3. Малімон С.С.Основи екології. Підручник. –Вінниця: Нова Книга, 2009. – 240 с.: іл., с.190-192.

Л.4 Основи загальної екології: Підручник / Г. О. Білявський. – 2-е вид., зі змінами. К.: Либідь, 1995. – 368 с., с 338.

План

1. Принципи природокористування.

2. Охорона видового різноманіття організмів.

3. Дії людства щодо збереження біосфери і планети вцілому.

1. Природокористування – це сукупність всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження. Це видобуток і переробка природних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя і природних систем.

Природокористування може бути раціональним і нераціональним.

Раціональне природокористування – це високоефективне, екологічно обгрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує і підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об’єктів. Воно спрямоване на забезпечення умов існування людства і стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональне природокористування – це таке природокористування, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосистем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекреаційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики ландшафтів.

Це екстенсивне, хижацьке ставлення до природних ресурсів (перезабруднення повітря, води, грунтів промисловими транспортними, енергетичними викидами та отрутохімікатами).

Принципи природокористування в різні історичні періоди були різними. Критерієм ефективності людської діяльності до середини ХХ ст. – було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а головним принципом ставлення до природи – панування над нею й цілковите підкорення людині. Після об’єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями, стало зрозуміло, що принципи природокорис-тування мають бути іншими, якщо ми хочемо вижити.

Тому провідним принципом природокористування в теперішній час стає еколого- економічний принцип за якого критерій ефективності господа-рювання формулююється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами мінімальними порушеннями природного середовища.

2. Основні напрями збереження різноманітності організмів. З метою збереження видового різноманіття понад 30 країн світу приєдналися до розробленої МСОП Всесвітньої стратегії охорони природи, теоретичною базою якої є розуміння того, що кожний вид організмів є необхідним компонентом біосфери.

У 1948 році при МСОП було організовано постійну Комісію по видах рослин і тварин, яким загрожує зникнення. Результатом роботи комісії стало створення Міжнародної Червоної книги, окремі випуски якої почали видавати з 1966 року. В Україні перше видання Червоної книги вийшло у світ у 1980 році (їй передував виданий у 1977 році список рідкісних видів, та тих, що перебувають під загрозою зникнення). Згідно з «Положенням про «Червону книгу України», прийнятим Верховною Радою у 1992 році, Червона книга – це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження й науково обґрунтованого відтворення. Нині в Україні потребують охорони близько 600 видів рослин і понад 380 видів тварин.

Охороняють та відновлюють види види, занесені до Червоної книги, різними способами, зокрема створенням різноманітних природоохоронних територій: заповідників, заказників, національних парків, пам'яток природи.

Заповідники – це природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження у природному стані типових для данної місцевості або унікальних природних комплексів, вивчення природних процесів і явищ, в них відбуваються, розробки нових засад охорони природи. На території України заповідники розміщенв в усіх природних зонах: мішаних лісів (Поліський), лісостеповій (Каневський, «Розточчя», «Медобори»), степовій (Чорноморський, Асканія-Нова, Луганський, Український степовий, Дніпровсько-Орільський, «Дунайські плавні», «Єланецький степ»), гір Криму та на його південному узбережжі (Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, «Мис Мартьян»), в Українських Карпатах (Карпатський, «Горгани»).

3.Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об’єднання зусиль націй і народів за врятування біосфери, здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм подаль-шого розвитку та виживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості.

Існування й благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться нам піднести принципи довгострокового розвитку до рівня всесвітньої етики. Для цього слід докласти великих зусиль і підвищити готовність до співробітництва націй в таких сферах, як глобальна ліквідація бідності, активна підтримка миру в усьому світі, підвищення міжнародної безпеки, раціональне, бережливе використання глобальних загальних природних ресурсів, регулювання народонаселення, вирішення проблем енергетики, харчування, урбанізації, охорони флори та фауни.

Час спонукає відмовитися від практики підтримання соціальної та еколо гічної стабільності за допомогою старих підходів до розвитку та охорони довкілля. Запорука безпеки –в пошуках докорінних змін, перш за все - організаційних.

Природоохоронні завдання й забезпечення стійкого розвитку повинні бути невід’ємною частиною діяльності усіх урядових відомств, міжнародних і великих приватних організацій.

Сьогоднішнє покоління має активно діяти вже зараз, на національному й міжнародному рівнях, щоб у майбутніх поколінь ще залишалася можливість вибору.

Цілі розвитку людства на нове тисячоліття (Матеріли з «Декларації тисячоліття», 2000 р.)

«Ціль 1: викоренити крайню бідність і голод». Скоротити вдвічі до 2015 року частку людей, прибуток яких складає менш ніж 1 долар у день.

«Ціль 2: досягнути загальної навчальної освіти». Забезпечити усім дітям можливість отримання нормальної початкової освіти.

«Ціль 3: сприяти рівності чоловіків і жінок та розширенню прав і можливостей жінок». Усунення нерівностей чоловіків і жінок у сфері початкової і середньої освіти (до 2005 р.) та на всіх рівнях освіти на пізніше 2015р.

«Ціль 4: зменшення дитячої смертності». Зменшити показник дитячої смертності дітей до 5 років на дві треті з 1990 по 2015рік.

«Ціль 5: покращити здоров’я матері». Протягом 1990 – 2015 рр. зменшити коефіцієнт материнської смертності на три чверті.

«Ціль 6: боротьба з ВІЛ/СНІД, малярією, та іншими хворобами». До 2015 р. припинити поширення захворювання ВІЛ /СНІД та покласти початок тенденції до скорочення масштабів поширення цих хвороб.

«Ціль 7: забезпечити екологічну сталість». Ввести принцип сталого розвитку в політику і програми держав та покласти початок тенденції до покращення витрат екологічних ресурсів.

«Ціль 8: розвивати глобальне партнерство в цілях розвитку». Розвивати далі відкриту, регульовану, передбачувану торгівлю і фінансову систему. Вирішувати проблему особливих потреб найменш розвинутих країн. Повністю урегулювати проблеми заборгованості країн, що розвиваються, за допомогою національних і міжнародних заходів, спрямованих на те, щоб ці країни могли погасити заборгованість у довгостроковій перспективі.