Фермерські та колективні підприємства в сільському госпо­дарстві. Фермерство в Україні

У сільському господарстві дедалі більше утверджуються селянські (фермерські) господарства, які є формою підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 19-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в ньому. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Фермерські господарства можуть використовувати найману робочу силу.Селянські (фермерські) господарства мають значний потенціал для розв'язання соціально-економічних проблем сільського господарства, є привабливою формою підприємства на селі і розвиваються високими темпами. Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського господарства, займатися її переробкою і реалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності. Колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням.Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.Закон України «Про фермерське господарство» 1991 року розглядає селянське господарство в якості самостійного господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою інших осіб, здійснює виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції на основі використання майна та земельнихх ділянок, що знаходяться в їх користуванні, в тому числі і в оренду, в довічному успадковане володінні чи у власності. Формою здійснення підприємницької діяльності селянина виступає сімейне, індивідуальне підприємство, що характеризується сукупністю прав і обов'язків

49.Державні підприємства в ринковій економіці. Державні підприємства в Україні. Д. п- підпр, осн засоби якого є держ власн, керівники признач державними органами, або прац за контрактом. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. в Україні існує 11 175 утворених при міністерствах і відомствах державних госпрозрахункових підприємств, установ та організацій. Зокрема, 7 608 з них входять до сфери управління міністерств, 3 567 – інших центральних органів виконавчої влади.

50.Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот. Фонди підприємс – це матеріально-речова та фінансова база підпри, яка забезп його життєдіяльність.Види – 1)виробничі фонди(основні(засоби праці-верстати, інструменти) та оборотні (предмети праці (сировина, матеріали); 2) невиробн. фонди (не пов’язані з виробн.товарів та послуг). Кругооборот фондів – це рух фондів, в якому вони проходять 3 стадії – 1 раз в сфері виробн і 2 рази в сфері обігу. Обороти фондів – це рух фондів, як процес, який включає нескінченну к-ть кругооборотів.

51.Витрати виробництва та підприємницький дохід. Витрати вииробництва – це грошові застрати фірми на купівлю ресурсів, необхідних для організац фиробн та збуту продукції. Види – 1)в залежн від обсягу виробн (постійні-не залеж від обсяг виробн і змінні-залежать) 2) в залежн від приналеж грош витрат(явні- витрати повяз з купівл ресурсів, неявні- з альтерн використ власних ресурсів підприємств). Підприємницький дохід – дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо.

52.Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки. Доходи та витрати домогосподарств.Домогосподарства в Україні. Д г- єкон суб’єкт, який склад з одного або більш к-сті індивід, що спільно здійсн господ діяльн і маюсть спільн бедж. Домогосп є посередн між держ і споживач До них відносяться такі економічні агенти, як приватні підприємства, державні господарюючі структури, кооперативи, акціонерні організації, банки, страхові і кредитні товариства, індивідуальні підприємства і товариства. В Україні, якщо вважати складом сім'ї три особи, налічується близько 16 млн. домогосподарств. Загальні доходи складаються з грошових доходів, а також вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного домогосподарства (за винятком поточних витрат на її виробництво), в порядку самозаготівель, суми безготівкових пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива, суми безготівкових пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті,, вартості подарованих родичами та іншими особами продовольчих товарів. Сукупні витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих сукупних витрат. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.

53.Зміст управлінської діяльності підприємства. Менеджмент. Еволюція теорій управління. Терм менеджм в Укр поч. використав з 90-х рр. 20 ст. В умовах розв ринков віднос він активно проник на укр. Підприємства Менеджмент - ціле спрям вплив на колект працівників з метою виконання поставл завдань. Одним із перших, хто створив цілісну систему управління виробництвом, був американський інженер Фредерік Уінслоу Тейлор Ця система стосовно заробітної плати означала: заробітна плата платиться людині, а не місцю; встановлення розцінок повинно ґрунтуватися на точних знаннях, а не на здогадках; розцінки, які ґрунтуються на точних знаннях, повинні бути єдиними; Суттєвий вклад в теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці.Важливою стороною управління виробництвом є керівництво людьми, адміністративна діяльність. Цій діяльності, її раціоналізації присвятив ряд робіт видний керівник виробництва французький інженер Анрі Файоль (1841-1925). Головну увагу Файоль приділяв управлінню персоналом, насамперед - адміністративним кадрам

54.Функції управління фірмою. Організаційні структури управління підприємством.Ф-ї менеджм -види управлінськ діяльн, які забезпеч формув способу управлінськ впливу.- планування(вид упр діяльн, який визнач перспективу і майб стан підпр)- організування(вид у. д. який відобраз проц. Формув управління ограніз)- мотивування(вид у.д., який забезпеч проц. Спонукання прац до діяльн)- контролювання(вид у.д. щодо виявл відхилень, збоїв у проц. Виробн. Та причин їх виникн)- регулювання.(вид у.д. спрям на усун відхилень, шляхом впровадж відповідн заходів). Організаційна структура управління будь-яким суб`єктом господарювання – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.Типи організаційних структур управління: Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділ Функціональна – структура, яка передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень Лінійно-функціональна – структура управління, яка спирається на розподіл повноважень та відповідальність за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі Дивізіональна – це структура управління, яка будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування Матрична – це структура, яка передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (послуг).

55. Необхідність, суть та функції маркетингу. Маркетинг – це діяльність підприємства, яка спрямована на доведення товарів та послуг до кінця, з метою задовл потреб сопживачів.До основних функцій маркетингу належать: Аналітична функція(1. Аналіз і систематичне вивчення існуючих ринків. 2. Вивчення потреб різних груп споживачів.3. Вивчення фірмової структури ринку.4. Вивчення товарної структури ринку.5. Аналіз внутрішнього середовища підприємства.) Виробнича функція(1. Організація виробництва нових товарів, розроблення нових технологій. 2. Організація матеріально-технічного постачання. 3. Управління якістю і конкурентноздатністю готової продукції.) Збутова функція(1. Організація системи товароруху.2. Організація сервісу. 3. Організація системи формування попиту і стимулювання збуту. 4. Проведення ціленаправленої товарної політики. 5. Проведення ціленаправленої цінової політики.) Функція управління і контролю (1. Організація стратегічного і оперативного планування на підприємстві. 2. Інформаційне забезпечення управління маркетингом.3. Організація контролю маркетингу.)

56.Національна економіка як ціле. Поняття макроекономічної рівноваги. Національна економіка - сукупність взаємопов’язаних сфер та галузей народного господарства. Об’єктом аналізу є всі соц.-екон. Процеси, які відбуваються на макрорівні, тобто на рівні макроекономіки в цілому, рівень держави, країни. Макроекономіка- наука, яка вивчає екон. закони і закономірності і механізм функціонування нац. економіки. Мета макроекономіки- аналіз макроекономічних параметрів розвитку країни з метою видачі рекомендацій уряду з питань підвищення економіки. Макроекономічні явища - зростання, макроекономічна рівновага, рівень зайнятості і безробіття, рівень цін і інфляція, податки, державний бюджет, платіжний баланс. Цілі макроекономіки: досягнення стійкого екон. зростання, екон. свобода суб’єктів, оптимальність платіжного балансу, високий рівень життя і соціальний захист населення, досягнення повної зайнятості ресурсів, справедливий розподіл доходів суспільства, підвищення ефективності виробництва. Макроекономічна рівновага – явище ідеальне, являє собою такий стан економіки, за якого всі ресурси задіяні і в найкращих комбінаціях. Види: 1. між сукупними доходами і сукупними витратами 2.між сукупною пропозицією і сукупним попитом.

57.Сукупні доходи та сукупні витрати, необхідність їх урівноваження. Сукупні доходи- доходи всіх суб’єктів економіки, домогосподарств (зарплата, рента та %), підприємств(прибуток, амортизаційні відрахування, заощадження держави (податки).Сукупні витрати - витрати всіх суб’єктів економіки, домогосподарств(споживчі), підприємств(інвестиційні), державні витрати(закупка товарів і послуг), закордонного сектору(чистий експорт - різниця експорту і імпорту). Умова рівності доходів і витрат виявляється в тім, що ВВП — основний показник економічного розвитку країни може розраховуватися методом витрат і методом доходів. Для аналізу макроекономічної рівноваги важливо, що сукупність усіх витрат являє собою сукупний попит. Класична теорія передбачає можливість автоматичного встановлення рівноваги між доходами й витратами через зміну цін, зарплати, ренти, відсотка — через дію законів попиту та пропозиції. Теорія Кейнса визначає державу як головного «регулювальника» рівноваги; при цьому вона використовує монетарну та фіскальну політику (схема 13).Якщо витрати перевищують доходи, то в суспільстві буде спостерігатися інфляція. Держава повинна знизити сукупний попит, тобто при тих самих доходах знизити можливість їхньої витрати. Для цього підвищуються податки як зі споживачів, так і на бізнес. Держава знижує витрати, але їй потрібно також знизити кількість грошей в обігу: для цього підвищуються облікова відсоткова ставка, норма банківських резервів. У такий спосіб держава проводить політику стримування.При перевищенні доходів над витратами виникає проблема зайнятості. У цьому випадку гроші не потрапляють до виробників товарів і послуг, бо не витрачаються. Бізнес скорочує попит на робочу силу — зростає безробіття. Держава застосовує стимулюючі методи, спрямовані на збільшення витрат. Методи фіскальної політики — зменшення податків і збільшення державних витрат. Методи монетарної — зниження облікової відсоткової ставки та норми обов’язкових резервів.

58.Сукупний попит і сукупна пропозиція, їх урівноваження. Сукупний попит – це ек.категор, яка відобр той обсяг нац.виробн товарів та послуг, який взмозі і бажають купити всі споживачі економіки. Сукупна пропозиція – це ек.категорія, яка характ той обсяг нац.виробн, які готові виробити і поставити на ринок всі товаро-виробники економіки. В ринкових умовах важливішими елементами економіки є попит і пропозиція, а також ціна, яка виконує функцію їх урівноваження.

59. Класичний, кейнсіанський та неокласичні погляди на можливість досягнення макрорівноваги. Макроекономічна рівновага - стан економічної системи, при якому має місце рівність обсягу виробництва та обсягу купівельного попиту.Сьогодні існує два основні погляди щодо досягнення макроекономічної рівноваги за природного ВВП. Згідно класичного погляду, ціни і заробітна плата є гнучкими, що забезпечує швидке досягнення рівноважного стану за повної зайнятості після збурення. Тому крива AS є вертикальною або дуже крутою у довго- і короткостроковому періодах. Це означає, що зміни AD позначаються лише на рівні цін і не впливають на обсяг національного виробництва.В кейнсианской теории для рыночной экономики характерно неравновесие; она не гарантирует полной занятости, поэтому не обладает механизмом автоматического саморегулирования. Во-первых, вызывает сомнения основные взаимосвязи инвестиций, сбережений и процентной ставки. Между ними есть несоответствие, так как субъекты сбережений и инвесторы - разные группы, поэтому и решения о сбережениях и инвестициях принимаются различными группами лиц. Кроме того, на денежном рынке кроме сбережений есть еще один источник инвестиций - кредитные учреждения. Во-вторых, экономика развивается не гладко; нет эластичности соотношения цен и зарплаты. Таким образом, Кейнс считает совокупный спрос изменчивым, а цены - неэластичными, поэтому безработица сохраняется в течение длительного периода времени. Отсюда необходимость макроэкономической политики регулирования совокупного спроса со стороны государства. Государство помогает приблизиться к уровню равновесия путем проведения экспансионистскую финансовую и денежно-кредитную политику. В период кризисов рекомендовалось расширять государственные расходы, стимулировать инвестиции частного сектора через снижение налогов, низкую ставку процента.

60.Валовий внутрішній (національний) продукт та інші макроекономічні показники.

ВНП – ринкова вартість вироблених товарів та послуг в країні за рік виключно національними суб’єктами. ВВП – сукупна ринкова вартість, вироблених в середині країни товарів та послуг за рік, як національними, так і іноземн.субєктами. Кінцевий продукт – сукупність товарів і послуг, що купуються для особистого споживання, а не для перепродажу або подальшої переробки. Націона́ льний дохі́ д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за кордоном.

61. Циклічність як форма руху ринкової економіки. Ек.цикл – це коливання обсягу нац..виробн, доходів і зайнятості, що характ розширенням або звуженням виробн. В багатьох галузях. Кризис - резкое падение темпов эконом. роста, сокращение масштабов производства, увеличение товарных запасов, рост безработицы, расстройство кредитно-денежной системы.Но: возникают мотивы к сокращению издержек производства и увеличению прибыли, усиливается конкуренция, идет обновление основного капитала фирм.Депрессия - низкий уровень пр-ва, который уже не уменьшается; значительные масштабы безработицы; более/менее стабильные цены; товарные запасы уже не растут; ссудный % на низком уровне.Оживление - повышается уровень производства, сокращается безработица, небольшое увеличение цен на ресурсы и продукты, улучшения в кредитной сфере, курс акций стабилизируется.Подъем всегда носит лихорадочный характер - повышение цен на продукцию фирм, произв. средства производства; рост спроса на эл-ты основного капитала; сокращение безработицы; рост кредита.

62-63.Безробіття, його рівень та наслідки. Безробітні – це люди, віком 15-60 р, що не мають роботи, але намаг.працевлаштув найбл часом. Безробіття – це така ситуація на ринку праці, коли пропозиція роб.сили перевищую попит на неї, внаслідок чого частина працезд насел не може знайти роб місце. Форми безроб - фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, приховане, застійне, молодіжне. Прични Б: - пошук кращої роботи; негнучкість зп; недостат попит на робсилу.

64.Інфляція: суть, причини, рівень. Инфляция - это снижение покупательской способности денег, их обесценение и в результате возрастание общего уровня цен.Раньше инфляция рассматривалась как нечто из ряда вон выходящее, связанное с войнами и кризисами. Теперь рассматривается как естественное следствие сбоев денежного механизма.Монетаристска формула MV=PQ (ВНП) где M - количество денег, V - скорость их обращения PQ - ВНП, таким образом при росте ВНП и непропорциональном повышении V количество денег должно быть увеличено т.е. их стоимость снижается . Причинами инфляции может служить: -Превышение совокупного спроса над совокупным предложением. Если экономика будет пытаться тратить больше чем она способна производить. " Слишком много денег охотится за слишком малым количеством товаров. -Рост издержек производства или уменьшением совокупного предложения. Таким образом повышение издержек на единицу продукции приводит к инфляции.Инфляция издержек представляет кейнсианский вариант объяснения инфляции. Цена зависит от соотношения прироста заработной платы и производительности труда: P=KW/A, где P - цена, W- заработная плата; А - производительность труда; К - доля заработной платы в издержках производства. Инфляция предложения означает рост цен, спровоцированный увеличением. Инфляция бывает открытая и подавленная.Открытая инфляция выражается в росте цен. Подавленная инфляция характеризуется тем, что цены и заработная плата находятся под жестким контролем государства, а основной формой ее выражения является всеобщая нехватка товаров.Еще, инфляция бывает умеренная (не более 10% в год) и гиперинфляция достигающая сотен процентов.Социально-экономическими последствиями инфляции является резкое перераспределение доходов от тех групп населения, сбережения которых были в деньгах, потерявших свою ценность, и теми группами населения, которые в период инфляции в условиях разбалансирования темпа падения цен успели купить товары.

65.Антиінфляційне регулювання економіки в розвинутих країнах. Інфляція в Україні в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.Інфляційні процеси протягом 1991 -- 1993 рр набули в україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні: Невиважена первинна емісія; Структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці; Затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв; Значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків.

66.Податки: сутність, види, роль в макроекономічному регулюванні Под налогом, сбором, пошлиной и другим платежом понимается обязательный взнос в бюджет соответствующего уровня или во внебюджетный фонд, осуществляемый плательщиками в порядке и на условиях, определенных законодательными актами. Совокупность взимаемых в государстве налогов, сборов, пошлин и других платежей, а также форм и методов их построения образует налоговую систему. Объектами налогообложения являются: доходы (прибыль), стоимость определенных отваров, отдельные виды деятельности налогоплательщиков, операции с ценными бумагами, пользование природными ресурсами, имуществом юридических и физических лиц, передача имущества, добавленная стоимость продукции, работ, услуг и другие объекты, установленные законодательными актами. Принципы налогообложения: уровень налоговой ставки должен устанавливаться с учетом возможностей налогоплательщика, то есть уровня доходов; необходимо прилагать все усилия, чтобы налогообложение носило однократный характер; обязательность уплаты налогов. Налоговая система не должна оставлять сомнений у налогоплательщика в неизбежности платежа; система и процедура выплаты налогов должны быть простыми, понятными и удобными; налоговая система должна быть гибкой и легко адаптируемой к меняющимся общественно-политическим потребностям. Основные формы налогов: налоги на имущество: подоходный налог с граждан и налог на прибыль предприятий; на социальное страхование и на фонд заработной платы и рабочую силу (социальные налоги, социальные взносы); поимущественные налоги, в том числе налоги на собственность, включая налоги на землю; налоги на перевод прибыли и капиталов за рубеж и т.п. Эти налоги называются прямыми налогами. Налоги на товары и услуги: налог с оборота (или налог на добавленную стоимость); акцизы; на наследство; на сделки с недвижимостью и ценными бумагами и т.п. Это косвенные налоги. Налоги делятся также на центральные и местные.Налоги выполняют 4 функции: 1)Фискальную 2)Регулирующую 3)Стимулирующую 4)Распределительную (распределяет денежные средства среди социальными слоями)

67.Оподаткування в Україні. В Україні після проголошення незалежності почався процес закладання підвалин власної податкової системи. Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також і відповідальність, які виступають невід'ємною частиною системи оподаткування, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. Правовою основою податкової системи є закони України " Про оподаткування доходів підприємств і організацій", " Про податок на додану вартість", " Про акцизний збір", " Про державну податкову службу", " Про систему оподаткування". Серед заходів відповідальності в податковому законодавстві особливе місце займають санкції як ефективний інструмент державного економічного і адміністративного впливу на платників податків і посадових осіб, які не дотримуються чинного законодавства. Санкції передбачають стягнення з порушника певної грошової суми до бюджету і покликані посилити економічну відповідальність за ефективність господарської діяльності, а також за виконання законів про оподаткування.Важливим засобом ефективного застосування законів про оподаткування повинно стати і прийняття податкового Кодексу України, який би систематизував усі нормативні акти про податки і зменшив кількість податків.

68.Державний бюджет. Структура надходжень та видатків. Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності. Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни.В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень. Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування: а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт; б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення; в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення; г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження; д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури; е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф; є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

69. Державний бюджет України на поточний рік. Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи. Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним " благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів: * зниженням рівня суспільного виробництва; * глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу; * послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією; * нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави; * великомасштабним оборотом " тіньового" капіталу; * великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції. три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу. Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

70.Кредитно-грошове регулювання та кредитно-грошова політика держави. Грошово-кредитна або монетарна політика – це сукупність економічних заходів Центрального банку по регулюванню обсягу грошової пропозиції, націлених на досягнення стабільної макроекономічної рівноваги, завдяки впливу на рівень і динаміку виробництва, зайнятості, інфляції. Головним суб’єктом монетарної політики в Україні є Національний банк, який здійснює грошову емісію, регулює пропозицію грошей, контролює діяльність комерційних банків. в умовах економічного спаду та зростання рівня безробіття НБУ проводить політику дешевих грошей. Її метою є стимулювання зростання виробництва і зайнятості завдяки збільшенню пропозиції грошей і зниженню ціни кредиту В умовах надмірної активності сукупного попиту та високого рівня інфляції НБУ починає проводити політику, націлену на зниження загальних видатків і пропозиції грошей завдяки комплексу заходів, які сприяють зниженню резервів комерційних банків. Ця політика називається політикою дорогих грошей. Операції на відкритому ринку або операції з державними цінними паперами. Центральний банк може продавати комерційним банкам, нефінансовим організаціям чи населенню або купувати у них державні цінні папери.

71.Макроекономічне регулювання в Україні. макроекономічне регулювання - механізм, за допомогою якого досягається збалансованість національної економіки. Для впливу на економіку держава використовує різноманітний інструментарій. Економісти виділяють два принципово відмінні види цього інструментарію: 1) правові та адміністративні; 2) економічні.Правовий інструментарій включає в себе нормативні, законодавчі акти. Економічний інструментарій - державний бюджет з його податками та видатками, гроші, кредит Одне з основних макроекономічних завдань України є вибір моделі макроекономічної координації. Розрізняють такі три ринкові підсистеми макроекономічного регулювання: ринкову, підсистему регулювання з боку фірм, державне регулювання. Ринкова підсистема механізму макрорегулювання координує господарську діяльність стихійно через систему цін та конкуренції. Держава поліпшує функціонування ринкової системи шляхом: створення незалежного правового і суспільного середовища, і поглиблення конкуренції. У перехідний період держава повинна координувати економічні процеси на макрорівні, підтримувати оптимальні пропорції суспільного виробництва та безперервність процесу відтворення.

72.Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають. Світове господарство. міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва в окремих країнах певної продукції, якою вони обмінюються. види міжнародного поділу праці загальний (між великими сферами економіки різних країн – промисловістю, сільським господарством, транспортом тощо), частковий (між галузями та всередині галузей великих сфер економіки) і одиничний (в окремих підприємствах, фірмах). Завдяки участі в міжнародному поділі праці кожна країна отримує певні переваги, зумовлені вибором країнами форм спеціалізації та кооперації виробництва, які найбільшою мірою відповідають: 1) її природним умовам; 2) досягнутому рівню розвитку продуктивних сил (передусім, особистого фактора і техніки) і 3) національним затратам праці. Світове господарство (всесвітнє, світова економіка), – це внутрішньо суперечлива єдність національних економік та економічних відносин між ними, які розвиваються на основі інтернаціоналізації виробництва і створюють цілісну глобальну економічну систему

73.Форми міжнародних економічних відносин. МЕВ – це сукупність міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної організації країн та інших чинників.Форми поділяються на три основні групи: традиційні, стратегічні та перехідні до стратегічних. До традиційних, які виникли в глибоку давнину, належать різноманітні форми обміну у вигляді міжнародної торгівлі, що нині мають нові різновиди та вияви. Стратегічними, за якими майбутнє розвитку світогосподарських зв’язків в умовах транснаціоналізації виробництва, є виробничо-інвестиційні зв’язки у формі спеціалізації і кооперування безпосереднього виробництва. Перехідними до стратегічних формами МЕВ стали: вивіз капіталу та міжнародна інвестиційна діяльність, міжнародна міграція робочої сили, науково-технічні зв’язки, міжнародні валютні відносини. Останні обслуговують розвиток усіх груп МЕВ.

74) Міжнародна торгівля. Світова ціна. Протекціонізм і лібералізм у міжнародній торгівлі. Світова організація торгівлі (СОТ). Україна як член СОТ. Міжнародна торгівля відкриває безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, якої вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку. Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішній ринок.
Лібералізм — державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі. Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 156 країн, на долю яких припадає більше 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг. Загалом процес приєднання України до СОТ передбачав дві головні складові: -проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів та підписання угод з доступу до ринків товарів та послуг з країнами-членами Робочої групи СОТ; - гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ. 5 лютого 2008 р. на засіданні Генеральної Ради Світової організації торгівлі прийнято рішення про приєднання України до Марракеської угоди про заснування СОТ. Того ж дня Президент України Віктор Ющенко та керівники СОТ підписали угоду про вступ України до організації.У Верховної Ради було 5 місяців для ратифікації цієї угоди. У цей же день було оприлюднено прес-реліз СОТ стосовно зобов'язань України.10 квітня 2008 року Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 411 голосами. 16 квітня МЗС України направило ноту генеральному секретареві СОТ, в якій повідомило керівництво СОТ про ратифікацію Протоколу про вступ України до цієї організації. Також було ухвалено постановуКабінету Міністрів. 16 травня Україна стала 152-им офіційним членом СОТ.

75.Платіжний баланс країни: сутність, структура.Платіжний баланс України.Платіжний баланс (balance of Payments) - співвідношення між валютними надходженнями в країну і платежами держави за кордон протягом певного часу; статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, зазвичай за рік.У структурному відношенні платіжний баланс має такі розділи: - торговельний баланс (співвідношення між ввозом і вивозом товарів); - баланс послуг і некомерційних платежів (баланс " невидимих" операцій); - баланс руху капіталів і кредитів.Торговельний баланс визначається як співвідношення вартості експорту та імпорту товарів. До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни. Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця у світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв'язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави. Цю Концепцію було затверджено Постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р. З квітня 1996р. видається щоквартальник " Платіжний баланс України", в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан. Стан платіжного балансу України у 2005-2009 рр. (табл. 18.2, 18.3) характеризується перевищенням надходжень з-за кордону над платежами за кордон, тобто має позитивне сальдо, що відображається у зростанні курсу національної валюти. За активним сальдо платіжного балансу зростають офіційні резерви країни.

76.Міжнародна валютна система Міжнародна валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.Міжнародна валютна система виникла на основі грошових систем, що існували у деяких країнах. Перша міжнародна грошова система почала зароджуватися в XIX ст. і юридично була оформлена на Міжнародній конференції 1867 p., що відбулася в Парижі. Конференція визнала золото єдиною формою світових грошей і вперше накреслила напрям уніфікації національних грошових систем. Ця система відома в історії як система «золотого стандарту» і в чистому вигляді проіснувала до першої світової війни, а окремі її елементи збереглися до 70-х років XX ст.Міжнародна валютна система містить ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки й міжнародні валютно-фінансові організації.Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Другим елементом міжнародної валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Розрізняють валютні курси фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі). Фіксований валютний курс заснований на монетному паритеті (ваговому вміст і золота у національних грошових одиницях). Плаваючий валютний курс не пов'язаний з монетним паритетом, а визначається зіставленням паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного «кошика» товарів.Третім елементом міжнародної валютної системи є валютний ринок. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де воно продавалося за офіційною ціною, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31, 1035 г чистого золота1) становила в 1837—1934 рр. —20, 67 дол. США, 1934—1968 pp. — 35, у 1968 p. вона підвищилася до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42, 22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 p., коли офіційну ціну на золото було ліквідовано. Тепер ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.Змістом четвертого елементу міжнародної валютної системи є міжнародні валютно-фінансові організації. Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом із своїми філіалами — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) та Багатостороннім агентством щодо гарантій інвестицій (БАГІ) — утворюють групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку тощо.

77.Форми міжнародного підприємництва До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію — науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб’єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом. Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб’єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв’язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо). Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльност досягається двома способами: перший — без створення нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії

78.Міжнародні фінансово-кредитні установи Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) та ін. Міжнародний валютний фонд – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створено на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. як спеціалізовану представницьку організацію ООН. МВФ почав працювати у 1947 р., його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, на сприяння конвертованості валют, на надання кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, на організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філії: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна організація, яка надає довгострокові кредити на державні програми урядам і центральним банкам країн. Нині з метою сприяння соціальному і економічному розвитку країн МВФ надається технічна і фінансова допомога понад 100 країнам. Термін виплати кредитів – 15 – 25 років, період відстрочки – від 3 до 5 років. Відсотки по кредитах встановлюються на рівні процентних ставок міжнародних ринків позичкового капіталу.Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – це міжнародна міжурядова організація, котра також є спеціалізованим закладом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн з річним доходом на душу населення не вище 790 доларів США. Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створена в 1956 році для стимулювання приватного підприємства головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.МФК надає кредити приватним підприємствам і купує їхні цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її доля в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5 – 15 років. Рівень відсотка встановлюється в залежності від ставок грошового ринку.

79.Місце та економічні зв'язки України у сучасному світовому господарстві Інтеграція України в систему світового господарства має свої особливості, які обумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. Незважаючи на значні потенційні можливості включення України в систему світового господарства, існує цілий ряд об’єктивних перепон. Це, насамперед, зниження темпів економічного розвитку, як наслідок загальної кризи, що охопила суспільне виробництво в Україні; інтегрування з державами СНД, що зумовлене існуванням традиційних економічних зв’язків між ними та відносно низьким рівнем якості продукції; недосконалістю системи управління зовнішньоекономічними відносинами; відсутністю достатнього досвіду ведення міжнародних економічних відносин і т.ін. Все це потребує формування нових сучасних основ співробітництва, розробки і впровадження на практиці національної геополітичної стратегії. Інтегрування економіки України у світове господарство може відбуватися дише на основі НТП разом зі зміною зовнішньоторговельної політики у напрямі більшої її відкритості, використання нових форм економічних зв'язків і нових інструментів співробітництва.Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньо-економічну політику.Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не незаймається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі звязки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяе створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.Процес утворення світового господарства ще не завершився, оскільки це тривалий період. Проте всі країни світу тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насамперед торгівельні) з іншими країнами. Тому світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного поділу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних надходжень.