Розділ 2 джерела та поняття авторського права

Авторське право – інститут цивільного права; сукупність правових норм, якими регулюються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використанням творів літератури, науки, мистецтва [5, 11]. Законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована.

Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу. Конституція України є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність.

Ст. 54 Конституції України гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчості, ніхто не може використати, або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законами [1].

Після Конституції України наступним джерелом авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу ІV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», ст. 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності» книги V «Зобов`язальне право» кодексу. Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарсько-процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушника до відповідальності [4, 17].

Наступним у структурі законодавства є Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. та ряд спеціальних Законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2001 р., «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. Варто назвати галузеві закони, які регламентують творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу» та ін. На жаль не всі норми цих законів узгоджені з нормами Закону України «Про авторське право і суміжні права», а деякі навіть суперечать їм.

Важливе значення у системі нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема Указ Президента України від 27 квітня 2001 р. №285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 р. №85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності у процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».

Джерелами авторського права є постанови Кабінету Міністрів, зокрема «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 р. №1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. №1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагород (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р., «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм та порядку їх виплати» від 18 січня 2003 р. №71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, або відеограмах» від 27 червня 2003 р. №932.

Серед актів центральних органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності.

Для правильного тлумачення і однозначного застосування законів з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює і аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Відповідну роботу, що стосується загальної судової практики також проводить Вищий господарський суд України [4, 18-19].

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять універсальні, регіональні і двохсторонні міжнародні договори, учасником яких є Україна: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право, Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців виробників фонограм і організацій ефірного мовлення; Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право; Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання фонограми; Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права, укладеної в рамках Співдружності Незалежних Держав; Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною.

Сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва становить систему законодавства України про авторське право і суміжні права [4, 20].