Робота над конспектом

Єдина мета нарисів — не краса, не ефектність написаної про­мови, а її доступність при виступі. Робота над конспектом досягає цієї мети, якщо її робити, не лякаючись повторів і не забуваючи про призначення промови і про слухачів. Перший крок до найкра щої систематизації — складання без всякої класифікації переліку фактів і міркувань, які були накопичені при підготовці. Робити це найкраще на картках. Конспекти в зошитах або на великих арку­шах дуже зв’язують. А компактний набір карток завжди можна розкласти перед собою на столі, «тасуючи» їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами завжди можна легко вставити нову картку — з новою цитатою або з власного думкою.

При роботі над конспектом необхідно дотримуватись наступ­них правил:

· Користуйтесь повними реченнями. Існує два найбільш ужива­ні засоби складання конспекту: короткий запис одних тільки найменувань пунктів і запис закінчених речень.

Перший полягає в більш чи менш систематизованому сполу­ченні слів та окремих висловів, що викликають в уявленні оратора закінчену думку. Такий прийом з успіхом можуть застосовувати до­свідчені оратори, котрі завдяки практиці й знанню предмета в змозі повністю утримувати в пам’яті всю промову.

· Використовуйте загальновизнаний спосіб визначень. Визначення повинні вказувати на головну або підлеглу роль

розділу. Кожне визначення має бути розміщено в конспекті у ви­гляді ясного абзацу.

· Розміщуйте розділи відповідно до їх взаємозалежності.

· Уникайте суджень складних і з різним змістом.

· Користуйтеся твердженнями, уникайте запитань. Головна слабкість запитальних формулювань в конспекті полягає в тому, що вони не вказують на своє відношення до голов­ної й підлеглої тези. З одного боку, запитання — не теза, яка підлягає доведенню, тому що в ній нічого не стверджується, з іншого — воно не може бути опорою для головної тези, тому що не містить певної констатації.

Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Під­леглі положення розмістити під головними. Потрібно уважно про­глянути текст — чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови, аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту сти­лістично? Зверніть увагу на елементи художності в тексті — без них промова виглядає занадто сухою. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.

Після складання конспекту необхідно його відредагувати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але виважене його словесне оформлення — передумова вражаючої сили виступу оратора.

Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:

а) ясності;

б) конкретності;

в) специфіки питання;

г) кратності.

Перш ніж розпочати роботу над композицією своєї промови, необхідно визначити порядок, за яким буде викладатися матеріал, тобто скласти план.

План виступу. Стиль мовлення

План — це взаємне розташування частин, коротка програма будь-якого викладення. План виступу – це послідовність і взаємозв’язок тематичних частин виступу, що зафіксовано у вигляді переліку ключових понять або суджень.
Неабияке значення для підготовки виступу має складання плану.
Його треба після повного усвідомлення теми та ідеї виступу й опрацювання необхідної літератури.

План – найкоротший від записів, де висвітлено підтеми тексту. Щоб скласти простий план, необхідно вдумливо прочитати текст, з’ясувати його тему та головну думку (ідею), визначити підтеми, чітко й лаконічно їх сформулювати та записати у вигляді підпунктів.
Пункти плану – здебільшого складні словосполучення.
Щоб скласти складний план тексту, потрібно підтеми тексту поділити ще на мікротеми та чітко їх сформулювати. Мікротеми тексту стануть підпунктами складного плану.
Звичайно, складний план має вступ, основну частину та заключну частину з висновками.
План також може бути цитатний.

Вступ – початкова частина твору, яка передує викладу його змісту.

Основна частина – ґрунтовна частина виступу. Де базується головна частина змісту.

Висновок (заключна частина) – остаточна думка щодо чогось, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань чи на підставі достатньої аргументації.
Після того як вивчена література, обміркована тема, зібраний фактичний матеріал, складається робочий план.

Виділіть питання обраної теми, відберіть суттєві й основні, визначіть, в якій послідовності їх викладати. До робочого плану вносяться формулювання окремих положень, наводяться приклади, факти, цифри, які ви хочете використати.

Робочий план допомагає краще обміркувати структуру висту­пу, визначити, які розділи виявились перевантаженими фактичним матеріалом, які, навпаки, не мають прикладів, які питання слід пропустити, які включити тощо.

Робочий план може мати декілька варіантів, тому що він по­стійно уточнюється.

Характерною особливістю робочого плану є те, що він являє цінність для самого оратора, тому що його пунктами бувають не тільки закінчені речення, але й незакінчені, а також словосполу­чення і навіть окремі слова.

На основі робочого плану складається основний план. Цей план не стільки для оратора, скільки для слухачів.

Формулювання пунктів основного плану повинні бути чітки­ми і ясними. Цей план оголошується слухачам після повідомлення теми виступу або у вступі при розкритті мети промови. План промо­ви не завжди оголошується оратором. Це залежить від виду виступу, складу і настрою аудиторії, намірів оратора. Найчастіше план оголо­шується в лекціях, доповідях, наукових повідомленнях. Слухачі під час таких виступів ведуть записи, і план допомагає їм слідкувати за ходом викладення матеріалу. Наприклад, у вітальних, призивних промовах оголошення плану є недоречним.

Плани бувають трьох видів: простий, складний та цитатний.

Щоб виступ був переконливим слід використовувати цитати. Але необхідно пам’ятати: виступ не повинен перетворитися на су­цільну цитату.

Найчастіше в публічних виступах на суспільну тему вдаються до ораторського підстилю публіцистичного стилю.

Публіцистичний стиль – такий стиль, що висвітлює актуальні суспільно-політичні й інші проблеми сучасності в періодичній пресі й окремих виданнях; сукупність літературних творів цього роду.

Запитання та завдання для самоконтролю.

1. Назвіть відомі вам джерела накопичення інформації для ораторської промови, виступу.

2. Які ви запам’ятали правила роботи над конспектом?

3. Що таке план? Коли він укладається?

4. Назвіть відомі вам види планів.

5. Що допомагає надати переконливості виступу?

6. Прочитайте текст виступу студентки. Оцініть його з погляду вимог щодо публічної промови. Максимально скоротіть виступ і запишіть.

Шановні слухачі! Сьогодні я хочу розповісти вам про най­кращу рису людського характеру — інтелігентність. Інтелігент­ність потрібна нам завжди. Але це не тільки блискуча і всебіч­на освіченість, начитаність, знання багатьох мов, але й певний стан людської душі. Інтелігентна людина має намагатися завжди трішки переоцінювати світ і трішки недооцінювати себе, вміти бачити в житті те хороше, що в ньому є, вона не повинна бути дріб’язковою, така людина має взяти від життя все найцінніше, що воно може дати. Інтелігентна людина повинна завжди терпи­мо ставитись до недоліків інших. Ці правила створюють життєву позицію, яка виявляється в способі життя. Інтелігентна особа за­вжди пам’ятає, що щастя людини не може полягати в тому, щоб приносити нещастя іншим; людина не може бути щасливою серед нещасних. Інтелігентна людина усвідомлює, що як в нещасті не можна втрачати мужності, так і в щасті не можна губити розуму. Якщо ти вмієш бути щасливим щастям інших, якщо ти відчуваєш красу світу, бережеш її, то ти — інтелігентна людина. Інтелігент­ність — це передовсім свобода, а свобода завжди передбачає від­повідальність, тож особистість має відповідати за кожен свій вчи­нок і звітувати насамперед перед своєю совістю. Бо якщо людина приймає всю відповідальність на себе, то тим самим вона відстоює свої людські можливості, доводить у щоденній борні з життєвими випробуваннями свою інтелігентність.

Розвинутість будь-якого суспільства залежить від кількості інтелігентних людей у ньому. Молодь! Діти! Плекаймо в собі інте­лігентність!

7. Проаналізуйте висловлювання і визначте, які з них можуть служити взірцем, а які потребують правки. Відредагуйте невдалі вислови й за­пишіть їх.

«Данте був людиною, яка однією ногою ще стояла в Середньо­віччі, а другою вітала вранішню зорю людства», — відзначив один оратор.

«Єдиний шанс, щоб євреї забули, що з ними трапилося, по­лягає в тому, щоб ми не забули, що сталося з ними», — сказав ні­мецький політик.

Оратор вжив образний вислів: «Двом пернатим в одному бар­лозі не жити».

Охорона природи — обов’язок кожної людини, яка хоче вести гідне життя, обов’язок кожної держави, яка хоче дати гідне життя своєму народові.

Був такий вчений, Чарлз Дарвін. Він багато створив нового про те, як людина походить від мавпи.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити теоретичний матеріал. Підготувати конспект виступу на тему «Інтелігентність». Укласти план виступу за цією темою.

Лекція № 5. Структурування ораторської промови. Композиція

висловлювання (вступ, основна частина, завершення)

План

1. Вступ.

2. Основна частина.

3. Висновки.

Для успішного публічного виступу недостатньо вивчити лі­тературу з обраної теми, знайти цікаві дані, зібрати переконливі факти, цифри, приклади. Необхідно подумати, як розташувати цей матеріал, в якій послідовності. Перед оратором виникає низка пи­тань: якими словами розпочати виступ, як продовжити розмову, чим закінчити виступ, як завоювати увагу слухачів та втримати її. Тому важливо приділити серйозну увагу роботі над композицією промови.

У теорії ораторського мистецтва під композицією промови ро­зуміють побудову виступу, співвідношення його основних частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого. Цля найменування цього поняття поряд зі словом «композиція» ви­користовують також близьке за значенням слово «структура».

Композиція матеріалу в промові, розташування всіх частин виступу визначається задумом оратора, змістом виступу. Якщо спів­відношення частин виступу порушується, то ефективність промови знижується, а іноді зводиться до нуля.

Структура усного виступу містить у собі вступ, основну частину, висновки. Кожна частина промови має певні особливо­сті, які необхідно враховувати під час підготовки до ораторської промови. Основну увагу слід приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Вступ і висновки не повинні бути занадто великими. Пропорційно вони менші за основну частину, бо функції першо­го — ввести в тему, другого — підбити підсумки того, що було сказано. Психологи радять приблизно 10-12 % загального часу присвячувати вступові, 4-5 % — закінченню, а решту часу — головній частині.

1. ВСТУП

У вступі підкреслюється актуальність теми, її значення для аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається істо­рія питання. Перед виступом стоїть важливе психологічне завдан­ня — підготувати слухачів до сприйняття даної теми.

Таким чином, під час вступу оратор повинен виконати два зав­дання: встановити зв’язок зі слухачами, а також ввести їх у курс справи.

Мета вступу полягає в тому, щоб стисло пояснити (зміст) завдання промови і вказати часткові питання, на яких промовець збирається зу­пинитись.

Помилки промовців під час підготовки вступу.

1. Роблять вступ або довгим, або нудним, або те й інше разом.

2. Не вміють докладно пояснити, про що йтиметься, внаслідок чого

слухачі орієнтуються зовсім не на те, про що йтиметься.

3. Інколи промовець починає з досить цікавого випадку, який, проте, не має ніякого відношення до суті справи.

Найгірша ситуація, коли протягом виступу промовець так і не зумів привернути увагу слухачів.

Виходячи на трибуну, оратор звертається до аудиторії. Тут на допо­могу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, ша­новні колеги, високоповажні гості і т. д.

Можна, наприклад, розпочати виступ прикладом із власного досві­ду: «Зовсім недавно трапилось зі мною таке...» Це одразу ж зацікавлює, вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життє­вий досвід.

Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого ви­слову, з відомого афоризму, наприклад: «Недарма кажуть, що краще з ро­зумним загубити, ніж з дурнем знайти. От і...»

Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент су­спільство — скажімо, з радісної звістки про важливі прогресивні перетво­рення. Варто процитувати газетний матеріал, приклад з книги, що в усіх на вустах, або з передач радіо чи телебачення. Так виступ непомітно зі­ллється з настроєм аудиторії. Можна розпочати просто з якогось влучно­го і пристойного жарту, що одразу викличе людські симпатії.

Існує чотири способи формування ефективного вступу: спо­сіб підкріплення; спосіб приводу; спосіб спонукання до роздуму; прямий спосіб.

Спосіб підкріплення в цілому спрямований на встановлення контакту зі слухачами. Це може досягатися теплим зверненням, жартами. Підкріплення називають забезпеченням «сприятливості». Наступний приклад такого підкріплення містить важливу ознаку доброго узгодження: спочатку йдуть слова, що викликають посміш­ку, за ними — звернення і подяка, виражається радість з приводу можливості звернутися з промовою. Додаються: посилання на місце, де проголошується промова, звернення до окремих осіб, загальний комплімент, особисті спогади.

Техніка використання приводу. Привід яскраво висвітлює ситуацію або те, що має пряме відношення до проблеми, яка об­говорюється, привід напряму пов’язаний зі змістом промови. Не­велика подія, порівняння, особисте переживання, анекдот, несподі­вана постановка питання дають можливість у подальшому пов’язати з ними промову.

Техніка спонукання до роздуму. Цей спосіб можна викорис­товувати на початку промови, особливо для підготовлених слуха­чів. Він полягає в тому, що оратор називає проблему або низку проблем і ставить аудиторії питання, які потім розглядаються в основній частині.

Така техніка активізує мислення й спонукає слухача до спів­робітництва. Відкрито поставлені питання чи навіть запропонована точка зору, яка потім буде спростована, — все це збуджує у слухача роботу думки, в якій він іде за оратором.

Пряма техніка. Цей спосіб передбачає безпосередній перехід до суті справи. Відмовляємось від будь-якого з вище перелічених вступів. У цьому випадку коротко говоримо про причину виступу, швидко переходимо від загального до конкретного й починаємо основну частину. Дана техніка раціональна, холодна, прямолінійна і властива тисячам невеликих ділових повідомлень.

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Добре обміркований вступ і особлива заключна частина ще не забезпечують успіху виступу. Буває, що оратор оригінально розпо­чав свій виступ, зацікавив слухачів, але поволі їх увага згасає, а по­тім і зовсім пропадає. Перед промовцем стоїть завдання — не тільки привернути увагу слухачів, а й зберегти її до кінця виступу. Тому найбільш відповідальною є головна частина ораторської промови.

Якщо у виступі немає логіки, послідовності розвитку думки, то важко сприймати зміст промови, слідкувати за ходом міркувань оратора, запам’ятати те, що почули. В головній частині виступу важливо дотримуватись основного правила композиції — логічної послідовності й стрункості викладення матеріалу.

Перш за все дайте опис ситуації, змалювавши ті обставини, які будуть об’єктом уваги. Опис мусить плавно перетекти в опо­відь. Але опис — статичний, а оповідь — динамічна, рухлива. По­тім ми розкриваємо суть проблеми за допомогою системи логічних арґументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому потрібно нарощувати арґументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші арґументи зберігати на кі­нець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу під­тримувати неослабну увагу аудиторії.

При побудові головної частини зробіть усе можливе, щоб план і допоміжні дані були ясні та цікаві. Організуйте головні ідеї у ви­гляді простих, конкретних тез. Відкидайте все, що не відноситься до вашої мети. Дайте визначення незвичних термінів; використовуйте якомога більше конкретних прикладів; у випадку необхідності на­водьте висловлювання авторитетних осіб; задавайте питання, щоб підкреслити перехід від однієї думки до іншої.

Задача оратора на цьому етапі — вміло розташувати всі компо­ненти, щоб своїм виступом бажаним чином вплинути на аудиторію.

У виступі можна користуватися такими формами викладу.

Опис — найменш цікава форма. Надто довгий і детальний опис ви­кликає нудьгу. Доцільно його скоротити, використовуючи виразні при­кметники замість однотипних означальних речень, які стомлюють слу­хачів через часте вживання.

Розповідь — найцікавіша форма викладу, особливо коли учасниками подій, про які розповідається, були певні люди. Чому розповідь діє наба­гато краще? Тому що кожній людині цікавіше те, що відбувається з жи­вими істотами, що перебуває в русі, діється насамперед з людьми.

Нерухоме й неживе слухачів менше цікавить. Тому описи неживих предметів, і навіть живих істот, зокрема деталей їх зовнішнього ви­гляду, не привертають слухачів, якщо ці описи не пов'язані з рухами, з дією.

Зверніть увагу на такі слова промовця: «А зараз я розповім вам про подію, що сталася...» Аудиторія зразу завмирає, спрямовує свої погля­ди на промовця.

• Не забувайте підживити сухі твердження й описи колоритною роз­повіддю про якісь цікаві події.

• Ще одним способом викладу є доведення певного твердження за

допомогою аргументів.

3. ВИСНОВКИ

Важливою композиційною частиною будь-якого виступу є за­кінчення. Переконливе і яскраве запам’ятовується слухачами, за­лишає добре враження щодо промови. Навпаки, невдале закінчення іноді губить непогану промову.

Складається, як правило, з двох частин:

1. Узагальнення головних думок.

2. Обов'язкове підбиття підсумків, наголошення на поставленій меті,

заклик до виконання певних дій (залежно від характеру виступу).

Про наближення закінчення виступу слухачів треба повідомити. Це

дещо загострить їхню увагу — вони захочуть послухати узагальнення й під­сумки промови. Після цього промову треба закінчити за 2—3 хвилини.

Прикінцеві речення треба підготувати й записати заздалегідь так са­мо, як і початкові. Подумайте над ними в спокійній обстановці, поста­райтеся сформулювати їх виразніше й переконливіше. Без попередньої підготовки, коли ви стоїте перед аудиторією, зробити це набагато важ­че, а то й неможливо. Ви не повинні читати записані речення. Вивчіть їх перед виступом напам'ять.

Ніколи не закінчуйте свого виступу словами: «Оце і все, що я вам хотів сказати». Це неправильно. Закінчення вирішує, що саме слухачі запам'ятають, що вони візьмуть для себе з вашого виступу.

У висновках необхідно повторити основну думку, заради якої проголошується промова, підсумувати найбільш важливі положен­ня, підбити підсумки сказаного, окреслити тему наступного висту­пу, викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Наприклад, лекція у ВНЗ може закінчуватися логічними виснов­ками й означенням теми наступного заняття, мітингова промова чи проповідь — закликом, судова промова — зверненням до суду із закликом про справедливе рішення справи.

Особливо ретельно потрібно попрацювати над останніми сло­вами виступу. Останні слова надовго залишаються в пам’яті. Якщо перші слова привертають увагу слухачів, то останні покликані по­силити ефект виступу.

Деякі оратори наприкінці промови починають вибачатися пе­ред слухачами за те, що у них не було досить часу на підготовку промови, тому їм не вдалося добре виступити. Цього не слід робити. Погано, якщо оратор закінчує виступ жартом, який не стосується теми виступу. Таке закінчення відвертає увагу аудиторії від голов­них положень промови.

Наведена тричастинна модель ораторського твору є най­більш поширеним варіантом композиційної структури, але не обов’язковим. Уже в давні часи оратори не завжди

дотримувалися цієї жорсткої структури. Можна експериментувати, міняти части­ни твору, почати промову, наприклад, з кульмінаційного моменту чи навіть із висновків. Але це може використовувати лише досвід­чений оратор, початківцеві так поступати ризиковано. Не зайвим буде зауважити, що при будь-якій композиції логічний зв’язок між частинами твору є обов’язковим.

Висновок: Композиція тексту промови

1.Вступ: визначення проблеми, її окремих складових.

2. Основна частина: характеристика обговорюваної проблеми, шляхи її розв’язання.

3. Закінчення: теоретичні висновки, практичні пропозиції.

Запитання та завдання для самоконтролю.

• З яких частин будується композиція ораторської промови?

• У чому полягає мета вступу промови?

• Що висвітлює головна частина виступу?

• Як правильно завершити виступ?

• Яка частина виступу пропорційно є найбільшою? Найменшою?

• Чого не слід робити, виголошуючи промову?

• Яка модель ораторського твору є найпоширенішою?

Домашнє завдання: вивчити теоретичний матеріал; розтлумачте вислів Г. Гайара «Вступ до ораторської промови є те саме, що для тіла голова»