Постмодернізм

(2 половина ХХ – початок ХХІ ст.)

У широкому розумінні постмодернізм – цеглобальний стан цивілізації останніх десятиліть, уся сума культурних настроїв та філософських тенденцій, пов’язаних з відчуттям завершеності цілого етапу культурно-історичного розвитку, кінцевості «сучасності», входження в смугу еволюційної кризи. Зміни, що породили постмодернізм, відобразились у колективному підсвідомому людства, розчарованого результатами реалізації панівних у ХХ столітті світових ідей та проектів «законодавчого розуму», що підійшов до межі самознищення. Постмодерністи шукають шляхи для взаємодії і співіснування надзвичайно відмінних одна від одної рас, народів, націй, державно-політичних, суспільних, громадських та релігійних систем.

Теоретичне підґрунтя постмодернізму – постструктуралізм – напрям філософської думки, що виник у 60-70-х роках ХХ ст. у Франції та США як критика й «методологічна основа для відродження, вивільнення внутрішніх принципів, невирішуваних суперечностей сучасного світу» (Т.Керімов)

У працях постструктуралістів (Жак Лакан, Жиль Дельоз, Мішель Фуко, Фелікс Ґваттарі, Жак Ліотар) чітко простежується тенденція до розмивання кордонів між різними галузями знань – філософією, наукою, мистецтвом. Ця особливість стала домінантною в сучасних умовах. Постструктуралізм, а відтак і постмодернізм «проявляють себе як ствердження принципу «методологічного сумніву» відносно «позитивних істин», настанов та переконань, що існували й існують у західному суспільстві й застосовують його з метою… самовиправдання та надання законної чинності». (Ильин И. Постструктурализм// Современное зарубежное литературоведение (Страны Западной Европы и США). Концепции. Школы. Термины: Энциклопедический справочник. – М.: Интрада, 1996. – С. 106).

З «філософії майбутнього» Фрідріха Ніцше постмодернізм узяв ідею «безкінечного числа інтерпретацій» безкінечного світу (близько до цієї ідеї стоїть неевклідова геометрія Лобачевського, теорія множин у математиці, теорія відносності Ейнштейна у фізиці).

Переосмисливши основні положення ніцшеанства, постмодерністи взяли на озброєння ідею буття як становлення, світової гри й здійснення переоцінки цінностей (Див.: Ніцше Ф. По той бік добра і зла. До генеалогії моралі.).

Пост модерністи розуміють процес читання як процес творення текстів (читач – співавтор тексту). Кожен постмодерний твір – це безмежне поле інтерпретацій та тлумачень, читач вільний, не обмежений автором і його задумом у процесі читання тексту («Смерть автора» Ролана Барта).

На формування теорії постмодернізму і розвиток самої постмодерністської літератури величезний вплив мала ідея деконструкції, що стала провідною у формуванні принципів аналізу тексту та пізнавального інструментарію «постмодерністської чуттєвості». Дерріда вводить нове поняття тексту, під яким розуміє складне багатосмислове гетерогенне утворення, що здатне генерувати нові смисли, й називає його інтертекстуальність.