Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Постмодернізм






(2 половина ХХ – початок ХХІ ст.)

У широкому розумінні постмодернізм – цеглобальний стан цивілізації останніх десятиліть, уся сума культурних настроїв та філософських тенденцій, пов’язаних з відчуттям завершеності цілого етапу культурно-історичного розвитку, кінцевості «сучасності», входження в смугу еволюційної кризи. Зміни, що породили постмодернізм, відобразились у колективному підсвідомому людства, розчарованого результатами реалізації панівних у ХХ столітті світових ідей та проектів «законодавчого розуму», що підійшов до межі самознищення. Постмодерністи шукають шляхи для взаємодії і співіснування надзвичайно відмінних одна від одної рас, народів, націй, державно-політичних, суспільних, громадських та релігійних систем.

Теоретичне підґрунтя постмодернізму – постструктуралізм – напрям філософської думки, що виник у 60-70-х роках ХХ ст. у Франції та США як критика й «методологічна основа для відродження, вивільнення внутрішніх принципів, невирішуваних суперечностей сучасного світу» (Т.Керімов)

У працях постструктуралістів (Жак Лакан, Жиль Дельоз, Мішель Фуко, Фелікс Ґваттарі, Жак Ліотар) чітко простежується тенденція до розмивання кордонів між різними галузями знань – філософією, наукою, мистецтвом. Ця особливість стала домінантною в сучасних умовах. Постструктуралізм, а відтак і постмодернізм «проявляють себе як ствердження принципу «методологічного сумніву» відносно «позитивних істин», настанов та переконань, що існували й існують у західному суспільстві й застосовують його з метою… самовиправдання та надання законної чинності». (Ильин И. Постструктурализм// Современное зарубежное литературоведение (Страны Западной Европы и США). Концепции. Школы. Термины: Энциклопедический справочник. – М.: Интрада, 1996. – С. 106).

З «філософії майбутнього» Фрідріха Ніцше постмодернізм узяв ідею «безкінечного числа інтерпретацій» безкінечного світу (близько до цієї ідеї стоїть неевклідова геометрія Лобачевського, теорія множин у математиці, теорія відносності Ейнштейна у фізиці).

Переосмисливши основні положення ніцшеанства, постмодерністи взяли на озброєння ідею буття як становлення, світової гри й здійснення переоцінки цінностей (Див.: Ніцше Ф. По той бік добра і зла. До генеалогії моралі.).

Пост модерністи розуміють процес читання як процес творення текстів (читач – співавтор тексту). Кожен постмодерний твір – це безмежне поле інтерпретацій та тлумачень, читач вільний, не обмежений автором і його задумом у процесі читання тексту («Смерть автора» Ролана Барта).

На формування теорії постмодернізму і розвиток самої постмодерністської літератури величезний вплив мала ідея деконструкції, що стала провідною у формуванні принципів аналізу тексту та пізнавального інструментарію «постмодерністської чуттєвості». Дерріда вводить нове поняття тексту, під яким розуміє складне багатосмислове гетерогенне утворення, що здатне генерувати нові смисли, й називає його інтертекстуальність.

Інтертекст здатний до варіювання елементів, взаємонакладання, довічного зміщення, він не має кордонів, зв’язки смислів у ньому нелінійні, він утворюється з інших текстів.

Інтертекстуальність розмиває кордони тексту, в результаті чого текст позбавляється закритості, завершеності. Крім того, інтертекстуальність передбачає включення одного тексту в інший. Текст стає переплетенням текстів і кодів, трансформацією інших кодів (Юлія Крістева, Умберто Еко).

«Текстуалізація» реальності призвела до стирання кордонів між різними мовами та культурами, і насамперед між філософією та літературою, що виводить їх у контекст більш широкої творчої розумності, де фантазія, інтуїція, вимисел є такими самими необхідними ланками аналізу, як і закони формальної логіки. (Н. Маньковська)

Основні риси постмодернізму:

1. Культ незалежної особистості (головний герой – маргінал, аутсайдер, що не бажає або нездатний грати за правилами більшості).

2. Потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.

3. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

4. Використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя (літературна гра автора з читачами).

5. Зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо).

6. Суміш багатьох традиційних жанрових різновидів.

7. Сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

8. Запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях.

9. Нестандартні наративні стратегії.

10. Іронічність та пародійність.

11. Розмитість меж між елітарною та масовою культурою (використання прийомів масової (розважальної) літератури у інтелектуальній філософській прозі і навпаки).

12. Колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів), алюзії, «бриколаж» (непряме досягнення авторського задуму), пастиш.

 

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал