Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам у сфері економіки.

1. Заходи профілактики:

– зменшення готiвкових розрахункiв у господарському та цивільному оборотi;

– зменшення перелiку видiв пiдприємницької дiяльностi, якi лiцензуються;

– реалізація механізму повної чи часткової деприватизацiї, якщо приватизацiя здiйснена з порушенням передбачених законом умов та порядку її проведення;

– фінансовий моніторинг обігу грошової маси, приватизаційних паперів;

– законодавче врегулювання механізму обмеження політичного i управлінського лобізму;

– декларування доходів населення;

– забезпечення відкритості державних закупівель, проведення їх на конкурентних засадах;

– забезпечення механізму конкуренції та обліку при наданні юридичним та фізичним особам прав на земельні ділянки;

– диверсифікація джерел надходження в Україну енергоносіїв та стратегічних промислових матеріалів;

– поширення енергозберігаючих технологій у народному господарстві, використання альтернативних джерел енергії;

– співпраця із закордонними правоохоронними органами, які спеціалізуються на запобіганні злочинам у сфері економіки;

– забезпечення превенції щодо порушень авторських прав з реалізацією повноважень судів, державних органів виконавчої влади.

2. Заходи випередження злочинів у сфері економіки є такими:

– створення служб, підрозділів на підприємствах, які б відповідали за їх економічну безпеку;

– створення об’єднань товаровиробників за відомчою належністю, статутна діяльність яких була б спрямована на захист галузевого бізнесу.

3. Заходи припинення злочинів у сфері економіки повинні здійснюватися в межах компетенції уповноважених суб’єктів: Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю, Державної податкової служби України, Державного контрольно-ревізійного управління, Національного банку, Державної митної служби України та ін.

85. Протидія тероризму за законодавством України.

Сьогодні у світі є чітке усвідомлення, що однією з головних загроз його спокою і безпеки є тероризм. І це цілком слушно, зважаючи на його природу. Як відомо, терор (від лат. terror - страх, жах) - це цілеспрямована застрашлива дія, а також ідеологія насильства і практика впливу на суспільну

свідомість, пов'язана із залякуванням населення різними формами протиправних насильницьких дій. Багато дослідників розглядають тероризм як один із способів політичної боротьби із застосуванням ідеологічно мотивованого насильства. Тероризм можливий за умови співчуття справі терористів хоча б частини суспільства, тобто терористи потребують підтримки населення, саме з якого можуть формуватися так званні терористичні мережі.

Обов'язкова умова тероризму - резонанс терористичної акції в суспільстві. Широке поширення інформації про теракт, перетворення його на найбільш обговорювану подію є ключовим елементом тактики терроризму. Теракт, який залишився непоміченим або засекречений, втрачає всякий сенс.

Усвідомлюючи, яку загрозу особистості, суспільству та державі несе в собі сучасний тероризм, Україна, як суб'єкт міжнародного права, приєдналася до міжнародних конвенцій і протоколів по боротьбі з тероризмом. Виходячи з рішень Варшавської конференції 2001 року, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Україна бере участь у діяльності антитерористичних структур, розвиває співробітництво зі спецслужбами багатьох держав. Водночас Україна постійно вживає заходів щодо удосконалення національного антитерористичного права.

Правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 р., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за терористичний акт, розслідування якого віднесене до виняткової підслідності Служби безпеки України.

Крім того, СБ У розслідуються злочини терористичної спрямованості «Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.. 112), «Напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення» (ст.. 261).

У прийнятому Законі України «Про боротьбу з тероризмом» Служба безпеки України визначена головним виконавчим органом у загальнодержавній системі боротьби з тероризмом. 11 грудня 1998 р. Указом Президента України було створено Антитерористичний центр (АТЦ) при Службі безпеки України, основним призначенням якого стала координація діяльності органів виконавчої влади з попередження та припинення терористичних актів. На Антитерористичний центр при Службі безпеки України покладається:

- розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з
терористичною метою;

- збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;

- організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

- організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціальних навчань та тренувань;

- участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, підготовка і подання в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб'єктами, які ведуть боротьбу з
тероризмом, антитерористичних операцій, здійснення заходів щодо запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності;

- взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом.

АТЦ розроблено Програму реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму (затверджена постановою Кабінету Міністрів України) і спеціальну програму антитерористичних заходів, а також План заходів щодо протидії терористичним актам із застосуванням бактеріальних засобів.

Законом України «Про боротьбу з терроризмом» встановлен, що суб'єкти, які залучаються до боротьби з терроризмом (ним наприклад є Служба безпеки України; Міністерство внутрішніх справ України; Міністерство оборони України; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи), у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.

86. Організована злочинність в Україні на сучасному етапі.

Організована злочинність являє собою згуртування кримінального середовища в масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об’єднань) або в деяких сферах управління шляхом утворення стійких, згуртованих, ієрархічно побудованих злочинних угруповань (співтовариств), зорієнтованих на тривалу спільну злочинну діяльність з метою здобування постійних значних доходів, часто із замаскованим використанням економічних і організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Основними сферами кримінальної активності сучасної організованої злочинності є: торгівля наркотиками; контрабанда (тютюнових виробів, сировини, радіоактивних матеріалів тощо); викрадення та перепродаж автомобілів, антикваріату і культурних цінностей тощо; незаконний обіг зброї; вимагання; торгівля людьми, незаконна імміграція, експлуатація проституції; екологічні злочини, наприклад, незаконна утилізація токсичних відходів (зокрема, в міжнародних водах); фінансові шахрайства наприклад, псевдобанкрутства;

Проникнення у сферу легального підприємництва (інвестиції у будівництво, ігорний бізнес і сферу розваг, нерухомість, сільськогосподарські підприємства) і міжнародну фінансову систему, відмивання грошей;

Таємна конкуренція у державних конкурсах за різними прибутковими проектами, отримання шляхом підкупу державних контрактів на будівництво, імпорт сировини або товарів, що мають важливе значення для економіки, застосовуючи при цьому спеціальні схеми, які дають злочинцям змогу отримати великий прибуток, наприклад, за рахунок низької якості послуг; тероризм, піратство.

Особливу роль у визріванні організованої злочинності відіграють корупція та її найбільш небезпечний прояв — хабарництво. Згубний вплив корупції, тобто зловживання владою в особистих цілях (продажність влади), відчувається у всьому світі. А відбувається це тому, що владні і управлінські повноваження криють у собі велику спокусу для осіб, схильних до протиправного збагачення. Цим користуються учасники організованої злочинності, зближаючись з чиновництвом. Кримінальні структури витрачають на підкуп посадових осіб різного рангу значні суми своїх злочинних доходів.

На стані боротьби з організованою злочинністю негативно відображаються деякі безпосередні причини конкретних злочинних проявів. Маються на увазі негативні явища і процеси нашої діяльності, під впливом яких у свідомості окремих індивідів виникають стійкі антигромадські погляди, які викликають у них високу готовність стати на шлях скоєння суспільно небезпечних діянь. Це є результатом погіршення морального клімату в нашому суспільстві та девальвації моральних цінностей в ньому. Деякі прошарки населення виявилися поглинутими корисливо-здирницькою, міщанською, паразитарною психологією.

За статистичними даними УМВС України рівень організованої злочинності в Україні характеризується за виявленням організованих груп і злочинних організацій (ОГ і ЗО).

Всього станом на 2010 роки ОГ та ЗО були скоєно наступну кількість окремих видів злочинів: бандитизму – 15; умисного вбивство - 12; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом - 45; створення злочинної організації - 15.

Серед першочергових завдань держави щодо протидії організованої злочинності є викриття організованих злочинних груп і припинення їх дій, підвищення ефективності боротьби із законспірованими злочинними співтовариствами, що використовують міжнаціональні конфлікти, пов’язаними з „тіньовою" економікою, а також зі злочинними групами за кордоном. Перед правоохоронними органами стоїть завдання доведення існування організованої злочинності, а не доведення окремих видів чи злочинів. Окремо слід вказати на прорахунки в стратегії та тактиці боротьби з організованою злочинністю.

По-перше, недооцінювався і практично не враховувався стан цієї злочинності, незадовільно аналізувалися результати боротьби з нею та не визначалися пріоритетні напрями протидії цим явищам, не здійснювалося програмно-цільове планування та належне ресурсне забезпечення.

По-друге, оперативні підрозділи та слідчі апарати органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, використовували застарілі методи викриття й розслідування злочинів організованих угруповань, обліку та звітності щодо результатів своєї роботи.

По-третє, на сьогоднішній день немає досконалої правової бази боротьби з цією злочинністю, у той час як кримінальна ситуація змінюється стрімкими темпами.

По-четверте, повільно вживаються запобіжні заходи, спрямовані на усунення злочинів, скоєних організованою злочинністю.

По-п’яте, професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не повною мірою відповідає вимогам часу, серед них переважно молоді фахівці, які не мають відповідного досвіду.

Аналіз таких зведень нарешті дозволить дійсно контролювати організовану злочинність в Україні.

В країні існують певні умови, що об’єктивно сприяють вчиненню організованих злочинів, а саме: відсутність оптимальних форм і досвіду щодо протидії цьому роду злочинності; поспішне необґрунтоване розчленування великих багатоепізодних і багатосуб’єктних справ, яке не дає можливості встановлювати до кінця всі злочинні зв’язки усередині кримінальних співтовариств, що дозволяє багатьом їх членам уникнути кримінальної відповідальності; невиправданий лібералізм при призначенні покарання, а то і взагалі порушення принципу його невідворотності щодо окремих винних. На сучасному етапі діє Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю. Він є робочим органом при Раді національної безпеки і оборони України, який здійснює опрацювання питань боротьби з організованою злочинністю, що мають міжгалузевий характер, забезпечує науково-аналітичне та прогнозне супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України з проблем боротьби з організованою злочинністю. Основні завдання центру містяться в Указі Президента України «Про Положення про Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю» від 26 лютого 2007 року № 144/2007, ними є:

1) здійснення науково-аналітичного та прогнозного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України з проблем боротьби з організованою злочинністю;

2) підготовка та подання в установленому порядку пропозицій щодо реалізації основ державної політики у сфері протидії організованій злочинності;

3) аналіз і прогнозування трансформації організованої злочинності у державі в умовах інформатизації та глобалізації;

4) виявлення та дослідження основних тенденцій щодо транснаціональної організованої злочинності, загроз і ризиків у цій сфері для розвитку суспільно-політичних та соціально-економічних процесів в Україні;

5) розроблення науково обґрунтованих пропозицій щодо нових форм та методів боротьби з організованою злочинністю, методичних рекомендацій для державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю;

6) вивчення законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань боротьби з організованою злочинністю, моніторинг заходів, здійснюваних державними органами у цій сфері.

87. Основні проблеми протидії корупції в Україні на сучасному етапі.

Реалізація заходів подолання та попередження корупції в органах державної влади вимагає чіткого уявлення про масштаби цього явища. Така оцінка повинна ґрунтуватися як на даних офіційної статистичної звітності, так і на опитуванні громадської думки щодо відповідних процесів.

З одного боку, представники правоохоронних органів, опираючись на стан злочинності, роблять висновки про відсутність високого рівня корупції в органах влади, зазначаючи, що в останні роки до різних видів відповідальності за корупцію щорічно притягуються не більше 1% державних службовців.

З іншого боку, існує тенденція, особливо серед представників неурядових організацій та журналістів, будувати висновки про рівень корупції в органах влади виключно на матеріалах опитування громадської думки.

Такі дослідження часто є методично коректними щодо процедур, однак інтерпретація результатів є надто вільною. Не враховуються такі суттєві параметри отримуваних оцінок: як наявність стереотипів масової свідомості, нечіткість уявлень про корупцію як політично-правове явище, нездатність розрізняти корупцію в приватній та публічній сфері, обмеження корупції лише (або переважно) хабарництвом тощо.

Очевидно, для таких висновків недостатньо аргументів, побудованих лише на стереотипах зі сфери масової свідомості.

На сьогоднішній день для усунення названих явищ в законодавстві були вжиті такі заходи, зокрема, прийняті: Закон України " Про засади запобігання і протидії корупції, Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 р., затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367. Закон України " Про засади запобігання та протидії корупції", встановив правові та організаційні засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, порядок відшкодування завданих внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, вимоги щодо поновлення прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, регулює міжнародне співробітництво у сфері запобігання та протидії корупції.

Крім того, Україною були підписанні базові міжнародні документи у сфері боротьби з корупцією (Конвенція " Про кримінальну відповідальність за корупцію" 173 від 27 січня 1999 року, Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 року), які зобов’язують держави-учасниці вживати заходи щодо розробки єдиної антикорупційної політики держави. Інституційне забезпечення цього процесу було здійснено серед створення спеціальних підрозділів МВС, СБУ, ДПА тощо для боротьби з корупцією, які ефективно здійснюють своє призначення лише на рівні нижчих посадових осіб.

Крім того, зацікавленими органами влади було проаналізовано ситуацію, що існує в Україні на сьогодні, враховані всі заходи, що вживались для боротьби з цими явищами, визначено слабкі та сильні сторони та розроблений новий підхід боротьби з корупцією. Як наслідок, створена робоча група з розроблення концепції утворення та організації діяльності Національного бюро розслідувань України; до Верховної Ради України поданий проект Закону України " Про Національне бюро розслідувань України", автором якого є народний депутат України Король В.М. Основними завданнями зазначеного проекту є:

гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, що регулюють всі аспекти попередження та протидії корупції;

визначення єдиного підходу до розуміння сутності корупції, різновидів її проявів, законодавчого врегулювання юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь.

Характерними елементами корупції в сучасній Україні виступають, зокрема:

Тіньова економіка. Корумпованість чиновників суттєво ускладнює вільний доступ суб'єктів підприємництва на ринок (зокрема, для започаткування бізнесу в Україні необхідно отримати близько 30 ліцензій та дозволів, а вітчизняна процедура оподаткування – одна з найскладніших у світі). В свою чергу, небажання деяких суб'єктів ринкових відносин легалізувати свою діяльність спричиняє поширення корупції серед чиновників.

Створенням нерівних умов для різних суб'єктів економіки корупція негативним чином впливає на діловий клімат, формує систему протиправних переваг у доступі до влади, матеріальних ресурсів і благ, унеможливлюючи вільну ринкову конкуренцію, порушуючи принципи демократії та соціальної справедливості. Так, за даними Міністерства економіки 2008-2010 рр., в умовах погіршення світової кон'юнктури підприємства почали створювати резерви для існування в 2010 році шляхом приховування частини прибутку. Найбільший рівень тінізації виявлений у виробництві коксу і продуктів нафтопереробки (45, 1%), легкої (42, 9%) і харчової (40, 8%) промисловості. Трохи менше рівень тіньових операцій - в металургії (39, 3%) і машинобудуванні (36, 2%).

Суспільна лояльність до корупції є одним з основних чинників умовного поділу суспільства: на офіційне і неофіційне (частково кримінальне). В її основі, перш за все, лежать такі традиції корупційних відносин у суспільстві. У сучасних вітчизняних реаліях фактор корупційної активності громадян залишається маловрахованим. Проте, такий підхід необґрунтовано обмежує увагу суспільства фокусуючи її лише на корупційній активності посадових (службових) осіб держави. Тобто, із стратегії і тактики протидії корупції фактично виключається такий потенціально важливий аспект як «діяльність, спрямована на зменшення корупційної активності громадян», яка має вирішальне значення.

Організована злочинність породжує корупцію як засіб забезпечення протегування кримінальним структурам з боку посадових осіб держави, які отримують винагороду за таку протиправну діяльність. Подальший розвиток організованої злочинності спричиняє соціальну напругу і дестабілізує суспільні відносини, перешкоджає просуванню ринкових реформ. Організована злочинність зацікавлена у створенні відповідних позицій у владних структурах для відстоювання власних інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення від відповідальності, а корупція, у свою чергу, зацікавлена в можливостях організованих злочинних угруповань (фінансових, організаційних тощо).

Зрощення бізнесу і влади. Політика і економіка перебувають у функціональній взаємозалежності. Економічні інтереси окремих груп потребують політико-правової підтримки держави, на ґрунті чого формуються відповідні політичні інтереси. В умовах недосконалої демократії наслідком зрощення влади та бізнесу стає виникнення корупції. Адже соціальні групи (або окремі особи), які домінують у сфері володіння ресурсами, прагнуть збереження економічного і політичного ладу, що відповідає їх інтересам. За допомогою корупції формується система протиправних переваг у доступі до влади, матеріальних ресурсів і благ, унеможливлюючи вільну ринкову конкуренцію, порушуючи принципи демократії та соціальної справедливості

Низький рівень громадянської активності населення, зокрема - відсутність достатньо потужної громадської організації, яка б ефективно займалась проблемами запобігання та протидії корупції і служила б впливовим партнером органів державної влади.

88. Правове регулювання протидії організованої злочинності та корупції: загальна характеристика.

Корупція, особливо в умовах поглиблення соціально-політичної та фінансово-економічної кризи в державі, становить серйозну загрозу національній безпеці України. Вона стала одним із негативних чинників, який суттєво впливає на ефективність діяльності органів державної влади, підриває стабільність і систему правопорядку, захищеність прав, свобод і законних інтересів громадян.

Протидія корупції в Україні ускладнюється тим, що більшість членів українського суспільства розглядає корупцію як соціальний механізм «прискорення» вирішення власних проблем і вважає корупційну поведінку цілком виправданою. Як правило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювати власні права в законний спосіб через впевненість, що такі спроби будуть марними.

З метою активізації регулювання протидії організованої злочинності та корупції в Україні необхідно:

Забезпечити системний підхід у реалізації антикорупційних ініціатив Необхідно організувати процес збирання та аналізу статистичних даних, іншої інформації про реалізацію заходів щодо запобігання і протидії корупції і оцінки їх ефективності, виявлення чинників, що сприяють корупційним проявам, підготовки пропозицій щодо їх усунення. Розробити дієвий механізм реалізації відповідних ініціатив у пакеті новоприйнятих антикорупційних законів. Удосконалювати в національних законодавчих актах засади запобігання та протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. І, створювати необхідні умови для встановленої відповідальності юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень, а також розробляти дієві механізми порядку притягнення їх до відповідальності.

Запобігати та протидіяти політичній корупції, зокрема - шляхом позбавлення імунітетів депутатського і судейського корпусів. Загалом - забезпечити умови, за яких політики, найвищі посадові особи в державі, а також судді, винуваті в корупційних правопорушеннях, також будуть притягуватися до відповідальності. В державі не повинно бути касти абсолютно недоторканних осіб, яких неможливо покарати за вчинені ними корупційні правопорушення (недопущення зловживань та безкарності).

Законодавчо врегулювати процедуру оприлюднення в засобах масової інформації даних про факти притягнення до відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій, державних службовців, суддів, політичних діячів, які визнані в судовому порядку винуватими у вчиненні корупційних правопорушень, з тим, щоб вони зазнавали громадського осуду за ці діяння.

Здійснювати гармонізацію та систематизацію національного антикорупційного законодавства у відповідності зі світовими стандартами попередження та боротьби з корупцією, шляхом:

- аналізу законодавства з метою виявлення системних вад, які полегшують чи сприяють вчиненню корупційних правопорушень, та підготовки пропозицій щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію корупції;

- створення належної законодавчої бази для більш ефективної протидії корупції;

- посилення відповідальності за корупційні діяння;

- обмеження імунітетів;

- інституційного забезпечення протидії корупції.

Поліпшити стан координації заходів щодо запобігання та протидії корупції. Зокрема, передбачивши механізми координації діяльності органів виконавчої влади з питань реалізації міжнародних проектів технічної допомоги у сфері протидії корупції, механізми моніторингу та контролю за їх належним виконанням.

Вдосконалювати діяльність органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики національної безпеки у сфері запобігання корупції в Україні. Провести антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, підготовку яких здійснюють центральні органи виконавчої влади. Розробити методику оцінки поширення корупції у сферах державного управління з урахуванням кількості та значимості виявлених фактів корупційних діянь і оцінки незаконно одержаних матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Модернізувати діяльність правоохоронних органів та активізувати процеси очищення правоохоронних органів від корупціонерів. Визначити пріоритетним завданням правоохоронних органів України - виявлення, припинення, розкриття та розслідування найбільш небезпечних корупційних злочинів та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які їх вчинили.

Забезпечити правові, інституційні, ідеологічні та інші необхідні умови для формування атмосфери професійної доброчесності в органах виконавчої влади, виборних органах та органах судової влади. Головним напрямом повинно бути вдосконалення інституту державної служби, а також адміністративних процедур у цих органах. Доцільно доопрацювати та прийняти у новій редакції Закон України «Про державну службу» та інші нормативно-правові акти, необхідні для вдосконалення системи державної служби в Україні, зокрема Кодекс доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування, який повинен базуватись на положеннях Морального кодексу Ради Європи, інших міжнародно-правових актів у цій сфері. Законодавчо слід закріпити більш високі вимоги до порядку підбору кандидатів на посади державних службовців і власне до кандидатів.

Очікувальні результати у короткостроковій перспективі. Законодавче закріплення дієвого механізму запобігання та протидії корупції.

Встановлення правових засад формування та реалізації державної антикорупційної політики.

Створення ефективної антикорупційної системи та чіткий розподіл компетенції суб'єктів запобігання та протидії корупції.

Покращення керованості антикорупційної системи з боку демократичних інститутів влади і збільшення прозорості для контролю з боку суспільства.

Зростання громадської антикорупційної активності населення.

Посилення громадського контролю за діяльністю державних інститутів.

Зміцнення авторитету органів державної влади, покращення умов ведення бізнесу.

Зміцнення законності й створення умов для зниження рівня корупції як у самій правоохоронній системі, так і в системі державного управління в цілому.

Зростання відповідальності органів державної влади та їх посадових осіб за виконання антикорупційного законодавства.

Очікувальні результати у довгостроковій перспективі.

Відчутне зниження (мінімізація) рівня корупції.

Поліпшення якості й ефективності надання управлінських послуг населенню.

Зростання довіри населення України до державної влади.

Гарантування судового захисту прав людини, забезпечення доступного і справедливого правосуддя, прозорість діяльності судів.

Підвищення міжнародного авторитету України й рівня інвестиційної привабливості вітчизняної економіки.

89. Кримінологічна характеристика необережних злочинів.

Необережна злочинність є складовою частиною загальної злочинності і містить сукупність передбачених чинним кримінальним законодавством злочинів, вчинених у результаті злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості. Ці злочини посягають на різні суспільні відносини і вчиняються у багатьох сферах діяльності людини: на виробництві при роботі з машинами, механізмами та іншим устаткуванням підвищеної небезпеки; при експлуатації різноманітних транспортних засобів; у господарській діяльності під час виконання будівельних, вибухових та інших небезпечних робіт; при поводженні з небезпечними для здоров’я людини матеріалами і речовинами; при використанні і освоєнні природного середовища; у медичній і ветеринарній практиці; у різних сферах управлінської діяльності посадових осіб; у домашньому господарстві громадян при користуванні технікою побутового характеру тощо. У зв’язку з цим і їх кримінологічну класифікацію для більш ефективного попередження доцільно проводити за сферами діяльності, в яких вони були вчинені. На цій підставі необережні злочини традиційно поділяються на чотири основні групи:

1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної небезпеки. До цієї групи слід відносити ті злочини, при яких необережні дії особи приводять до виходу техніки з-під контролю цієї особи. Це злочини проти безпеки руху та експлуатації різних видів транспорту: залізничного, водного, повітряного, автомобільного (статті 276, 286, 287 КК України); проти безпеки виробництва: порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК України), порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (статті 272, 273 КК України) та деякі ін.

2. Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини, внаслідок яких шкода заподіюється у результаті неналежного виконання або невиконання особою своїх професійних обов’язків, установлених спеціальними правилами. Наприклад, неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК України), порушення різних правил охорони довкілля та робіт у природній сфері (глава VIII КК України), порушення правил поводження з різними небезпечними матеріалами та речовинами (статті 267, 320, 326 КК України), розголошення державної таємниці або втрата документів, що містять державну таємницю (статті 328, 329 КК України), та ін.

3. Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або управлінських функцій. Це такі злочини, як службова недбалість (ст. 367 КК України), певна частина військових злочинів (наприклад, недбале ставлення до військової служби (ст. 425 КК України) та деякі злочини проти довкілля.

4. Необережні злочини, вчинені у сфері побуту: вбивство через необережність (ст. 119 КК України), тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК України), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби або венеричною хворобою (статті 130, 133 КК України), необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК України), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК України), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК України) та деякі інші.

Кримінологічні дослідження показують, що у структурі необережної злочинності переважають злочини проти безпеки дорожнього руху й експлуатації автомобілів та інших механічних транспортних засобів, які становлять майже 75 % всіх злочинів, учинених з необережності.

Близько 10–15 % припадає на службову недбалість, 3–5 % — на порушення законодавства про охорону праці, 3–4 % — на вбивство через необережність. Решта — це порушення спеціальних норм і правил, які призводять до аварій, катастроф, пожеж та інших техногенних катаклізмів, що виникають у процесі безвідповідального ставлення посадовими та іншими особами до виконання своїх професійних чи службових обов’язків. При цьому слід враховувати, що з розвитком виробничої і технічної інфраструктури, подальшою механізацією і автоматизацією виробництва, впровадженням нових сучасних технологій та, як правило, розширенням у КК України переліку складів злочинів, що передбачають необережну форму вини, структура необережної злочинності у подальшому буде змінюватися.

Вибіркові кримінологічні дослідження свідчать, що в осіб, які учиняють злочини з необережності, не спостерігається яскраво вираженої антисоціальної спрямованості, що характерно для осіб, які вчиняють умисні злочини. Це можна пояснити специфікою злочинної необережної поведінки, у генезисі якої завжди є породжена неуважністю помилка особи, і механізм цієї поведінки, по суті, починається з останнього ланцюга — з помилки у прийнятті рішення, що призводить до помилкових висновків і вчинення злочину. У більшості випадків, на відміну від навмисних злочинів, механізм необережної поведінки згорнутий, а іноді й імпульсивний.

Помилці при вчиненні злочину з необережності сприяють у більшості випадків негативні морально-психологічні риси особи. Для осіб, що вчиняють злочини з необережності, характерні несформованість почуття обов’язку і відповідальності, які у свою чергу приводять до безтурботного, легковажного, недисциплінованого ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку членів суспільства, невміння або небажання правильно оцінити і спрогнозувати можливі наслідки своєї поведінки.

Серед осіб, що вчиняють необережні злочини, переважають особи віком від 20 до 40 років. Це пов’язано з тим, що перш ніж приступити до роботи у певній сфері діяльності, потрібно мати спеціальну або вищу освіту, відповідну кваліфікацію, а інколи ще й стаж роботи у відповідній галузі. Вікова характеристика осіб, що вчиняють злочини у сфері дорожнього руху, в зв’язку з тим, що керування мототранспортними засобами дозволяється з 16-річного віку, а автомобільним транспортом — з 18-річного віку, більш низька — 18–24 роки. Далі з віком спостерігається різке зменшення вчинення водіями транспорту необережних злочинів, що пов’язано з придбанням достатньої кваліфікації для керування транспортом і більш відповідальним ставленням до виконання своїх обов’язків.

90. Попередження необережних злочинів.

Запобігання злочинам, учиненим з необережності, як і іншим видам злочинів, повинно здійснюватися на двох взаємопов’язаних рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. При цьому пріоритет, безумовно, має належати заходам загальносоціального запобігання, спрямованим на удосконалення управління суспільством, розвиток науково-технічного прогресу, покращення умов і охорони праці, поліпшення техніки безпеки, впровадження сучасних засобів механізації, автоматизації, комп’ютеризації виробництва і до певної міри сфери побуту, укріплення соціальної, виробничої і технологічної дисципліни, виховання у населення почуттів громадянської відповідальності й обов’язків, екологічної правосвідомості тощо. Це різні за змістом заходи соціального, економічного, організаційно-управлінського, технічного та іншого характеру, що передбачені, як правило, у загальнодержавних соціальних програмах та інших не менш важливих документах вищих органів влади і управління і реалізація яких розрахована на тривалий строк.

Спеціально-кримінологічні заходи при запобіганні необережній злочинності мають певною мірою обмежений характер порівняно із запобіганням умисним злочинам. При вчиненні необережних злочинів відсутні підготовка до злочину або замах на злочин, співучасть, і тому неможливо застосувати деякі форми і методи, що характерні для запобігання умисним злочинам (наприклад, виявлення особи, що готується до злочину, та запобігання злочину, припинення розпочатих злочинів, встановлення співучасників, злочинної організованої групи тощо). Тому в системі заходів запобігання необережній злочинності питома вага зально-соціальних заходів є значно вищою.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного запобігання злочинам, учиненим з необережності, домінуюче становище повинна займати профілактика, серед головних напрямів якої слід визначити такі. Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки. Цей напрямок передбачає розробку нових, максимально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; впровадження нових, особливо, екологічно чистих технологій; технічне удосконалення і підвищення надійності устаткування, що вже використовується на виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасна діагностика; нейтралізація небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність відповідної технічної документації на устаткування, чітка регламентація вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструктованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об’єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об’єктивної можливості й економічної доцільності; виведення з експлуатації будівель і споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; встановлення надійного попереднього контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації, або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацювання стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників для роботи, що пов’язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і удосконалення контролю за діяльністю осіб, пов’язаною з підвищеною небезпекою, постійний огляд стану їх здоров’я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обов’язковий інструктаж за спеціальними програмами.

Певну специфіку мають заходи профілактики злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, які полягають у комплексному впливі на всі елементи «людина — дорога — транспорт». До таких заходів необхідно віднести постійний контроль за додержанням правил безпеки дорожнього руху всіма учасниками руху; своєчасне запобігання порушенням незлочинного характеру, які можуть перерости в злочини; виховний і правовий вплив на водіїв, обслуговуючий персонал, населення; вивчення та роз’яснення Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; підтримка в належному стані доріг і дорожнього господарства, технічного стану транспортних засобів; удосконалення діяльності державних органів безпеки руху тощо.

Усі заходи профілактики необережних злочинів мають схожість і можуть збігатися із заходами захисту від випадкового заподіяння шкоди, оскільки вони зорієнтовані не тільки на можливих правопорушників, але і на запобігання випадковій шкоді. Проте це не зменшує їх антикриміногенного впливу, через те що досягається та сама мета — недопущення необережної злочинної поведінки особи.

91. Вивчення та попередження злочинності жінок.

Жіноча злочинність являє собою сукупність злочинів, які вчиняються жінками, хоча у КК України передбачений тільки один склад злочину (ст. 117), спеціальним суб’єктом якого є тільки жінка (вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини). Жіноча злочинність — складова частина всієї злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне ж у кримінології відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов’язані як із біологічними, так і значною мірою із соціальними факторами, які, визначаючи місце жінки в суспільстві, відбиваються на формуванні її свідомості, обмежують коло її зовнішніх зв’язків і життєву активність, тип реагування на криміногенні прояви зовнішнього середовища.

Взагалі жіночій злочинності — порівняно з чоловічою — притаманні такі риси, як більша стабільність її кількісно-якісних показників, певна структурна одноманітність, менші агресивність, жорстокість, вандалізм тощо. Звичайно, історично змінюються соціальні умови, гострота реагування держави на недопустимі форми поведінки, у зв’язку з чим змінюється і кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

Жіночій злочинності властиві певні особливості, зокрема, переважну частину в її структурі займають такі корисливі злочини, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Переважна більшість цих злочинів безпосередньо стосується тієї роботи, яку виконують жінки (промисловість, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, освіта, охорона здоров’я, культура, соціальне забезпечення, сільське господарство, підприємницька діяльність тощо).

В умовах соціально-економічних негараздів, які значною мірою впливають на соціально-психологічний стан сімейно-побутових відносин і виникнення сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім’ї. Мотивами вбивств і тяжких тілесних ушкоджень стають прагнення вирішити проблемні ситуації, конфлікти; помста, ревнощі, корисливість, страх тощо.

Жертвами сімейно-побутових злочинів стають подружжя, діти, сусіди, співмешканці, родичі, друзі та знайомі. За деякими спостереженнями, в організації вбивств родичів на замовлення, як це не дивно, «пріоритет» належить жінкам.

Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання причинно-наслідкових зв’язків, які лежать в основі жіночої злочинності і забезпечують застосування відповідних попереджувальних заходів. Даній категорії осіб властиві як деякі загальні для всіх злочинців риси, так і специфічні, що виділяє їх з основної маси правопорушників. На думку дослідників, біологічні особливості жінок, обумовлюючи або в деяких випадках обмежуючи кількісні показники окремих видів злочинів, не виступають головними у поясненні детермінації злочинів.

І все ж не можна не враховувати те, що жінки виявляються, наприклад, менш захищеними психологічно від різних ускладнень в їхньому житті. Основну масу злочинниць, які перебувають у місцях позбавлення волі, становлять жінки віком від 20 до 40 років, що пов’язано зі зміною соціального статусу жінок, їх соціальною незахищеністю, безробіттям, посадовим становищем та становищем у сім’ї. Понад третина жінок одружені, інші — незаміжні або вдови. Для жінок-злочинниць характерна середня і середня спеціальна освіта. Зростає кількість злочинниць, які мають вищу освіту. Освітній рівень жінок завжди був вищий за такий у чоловіків, що взагалі характерно для населення нашої країни.

Запобігання жіночій злочинності — невід’ємна частина системи запобігання злочинності взагалі. Вона також здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. Загальносоціальне запобігання жіночій злочинності — це завдання соціально-економічної та політичної систем країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкретних, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у нашому суспільстві.

Спеціально-кримінологічне запобігання жіночій злочинності складається із заходів кримінологічної профілактики, відвернення злочинів та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім’ї тощо); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають виникненню, поширенню і рецидиву криміногенних явищ зовнішнього середовища, де відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім’ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (наприклад, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що проведення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.

Ще багато негативних суспільних явищ у сучасному житті не можуть бути усунуті тими заходами, які є зараз у розпорядженні суспільства. Це реальний факт і на нього необхідно зважати. Єдино можливий засіб профілактичного впливу на такі явища — обмеження їх криміногенного впливу. Обмеження криміногенного сімейного неблагополуччя, віктимності, кримінальної субкультури, пияцтва, наркоманії, бездоглядності дітей, бродяжництва, жебрацтва — шлях до скорочення злочинності жінок.

За сучасних умов важливого значення набувають питання усунення детермінант злочинної поведінки жінок. До речі, суспільство не може похвалитися успішним знищенням найбільш поширених негативних явищ, що супроводжують людство. Навпаки, все більше жінок уражаються цими антисуспільними явищами.

Криміногенні явища, що детермінують жіночу злочинність, як відомо, розрізняються залежно від соціального рівня суспільних відносин: від недоліків, пов’язаних з порушеннями у сімейно-побутовій сфері конкретних осіб чи груп населення, до криміногенних явищ і процесів, що охоплюють значний прошарок населення.

Отже, компетентні органи повинні максимально конкретизувати заходи щодо профілактики криміногенних явищ у певні строки. Невдачі у проведенні профілактики злочинів, які вчиняють жінки, можуть свідчити як про неадекватність використання засобів, так і про неналежний для цього час.

Профілактика захисту ставить за мету створення достатнього захисту і безпеки матеріальних цінностей і особи, а також зовнішні перешкоди для такого посягання (наприклад, введення особливого порядку придбання і реалізації цінностей, усунення віктимного стану певних осіб, негайне реагування на насильство в сім’ї тощо).

Відвернення злочинів. Головне завдання відвернення злочинів полягає в тому, щоб не допустити їх вчинення з боку певних осіб чи груп, у яких виник чи є вже сталим намір на вчинення злочину, або їх поведінка свідчить про можливість такого розвитку подій. Це стосується перш за все тих жінок, у яких склалася несприятлива конкретна життєва ситуація в сім’ї чи на виробництві, або які ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, наркотиками тощо. Крім того, ефект запобігання злочинам може дати тяжка, але необхідна робота з жінками-рецидивістками, бродягами, проститутками та ін. Індивідуальна робота щодо запобігання злочинам з боку жінок по суті не відрізняється від такої ж діяльності серед чоловіків — потенційних злочинців, але й тут є своя специфіка. Робота щодо відвернення жіночої злочинності повинна охоплювати ті сфери життєдіяльності жінок, які формують їх негативні риси і найчастіше викликають намір вчинити злочин. Це сім’я, побут, виробництво.

Припинення злочинів. Для запобігання незакінченим злочинам можуть використовуватися заходи спонукання, обережності або активного втручання. Заходи спонукання здійснюються з метою досягнення добровільної відмови від продовження злочинної діяльності (своєчасне виявлення розпочатої злочинної діяльності, спонукання винних до добровільної відмови, проведення органами внутрішніх справ різних оперативних заходів щодо виявлення антигромадських елементів, пропаганда законодавства про добровільну відмову, усунення умов, які безпосередньо сприяють вчиненню злочину, та ін.). Заходи обережності застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають саму можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної діяльності (наприклад, посилення патрулювання громадських місць, зміна режиму роботи особи, виклик до міліції з поясненням причин антигромадської поведінки, вирішення міжособистістних стосунків мирним шляхом тощо). Заходи активного втручання — це оперативна робота відповідних державних органів і громадських організацій щодо припинення розпочатого злочину, який не встигли попередити (затримання під час вчинення незаконних дій, притягнення жінок до кримінальної відповідальності за інші закінчені посягання, арешт та ін.).

Зрозуміло, що ефективність заходів припинення злочинів, які вчиняють жінки, потребує наявності добротної оперативної інформації, технічної оснащеності і професіоналізму співробітників правоохоронних органів і громадських формувань.

92. Попередження військової злочинності.

Загалом заходи запобігання поділяються на загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні. Найвпливовішими заходами на загальносоціальному рівні вважаємо виховні та економічні, спрямовані на підняття іміджу та престижу армії, а також покращення її матеріального забезпечення.

До того ж необхідно вживати конкретних заходів на рівні усіх Збройних Сил України в умовах їх реформування (згідно з Концепцією переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року, затвердженої Указом Президента України від 07. 04. 2001 № 239/2001, а також згідно з Державною програмою переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом від 17. 04. 2002 № 348/2002).

Серед нагальних заходів запобігання на загальносоціальному рівні виділяємо такі: 1) вироблення чіткої доктрини побудови та функціонування Збройних Сил, а також складання поетапної, максимально деталізованої програми їх подальшого розвитку; 2) здійснення вказаної реформи Збройних Сил поступово, ґрунтовно розробляючи та зважуючи кожен крок; 3) забезпечення якісного навчання майбутніх військо-вослужбовців; 4) вживання заходів щодо забезпечення неухильного дотримання суворих вимог до морально-психологічних, ділових, фізичних та інтелектуальних якостей членів офіцерського корпусу.

Спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи мають орієнтуватися на систему детермінант військових злочинів з метою зменшення їх впливу чи повного усунення. Має йтися про: 1) поліпшення роботи правоохоронних органів з виявлення та розслідування військових злочинів; 2) підвищення морального та професійного рівня командирів з метою недопущення замовчування ними випадків учинення злочинів їх підлеглими чи колегами; 3) надання максимального розголосу фактів учинення резонансних злочинів та заходів, вжитих при їх розслідуванні й для усунення їх причин та умов; 4) розширення мережі громадських організацій, для забезпечення дотримання прав людини, полегшення процедури звернення військовослужбовців різних рівнів до таких організацій; 5) покращення системи обліку правопорушень у Збройних Силах і розроблення заходів запобігання військовим злочинам на рівні окремої структурної одиниці, усіх Збройних Сил; 6) покращення мікроклімату в колективах, недопущення проявів агресії, жорстокості тощо; 7) постійне контролювання командирами вказаного мікроклімату, підвищення їх відповідальності при вивченні та веденні особових справ підлеглих; 8) створення системи контролювання результативності реалізації вказаних та інших запобіжних заходів.

Індивідуальні заходи запобігання військовим злочинам мають бути спрямовані на окрему особу з метою виявлення та вчасного недопущення розвитку криміногенних нахилів різних категорій військовослужбовців. До заходів на індивідуальному рівні має належати: 1) уважна, неупереджена робота психологів та лікарів щодо виявлення порушень розвитку чи схильностей до асоціальних дій, детальне вивчення особистостей військових; 2) дотримання жорстких вимог щодо прийому до лав Збройних Сил; 3) проведення командирами відповідної виховної роботи з підлеглими з метою формування їх ціннісних орієнтирів, якісної фізичної та психологічної підготовки.

93. Основні міжнародно-правові документи по боротьбі зі злочинністю.

З переходом України до світових загальноприйнятих юридичних норм особливу роль у правовому регулюванні відведено міжнародним нормативно-правовим актам, ратифікованим Україною. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. заклав основні принципи дій міжнародних договорів в Україні, його основні положення знайшли відображення у ст. 9 Конституції України.

У міжнародній співпраці з органами МВС України дотримується основних міжнародно-правових документів, що регламентують захист прав і свобод людини, визначають світові підходи до боротьби зі злочинністю і встановлюють загальноприйняті правила поведінки посадових осіб. До таких міжнародно-правових документів можна зарахувати: Загальну декларацію прав людини, прийняту 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий 16 грудня 1966 р., Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують їхню гідність, видів поведінки чи покарання, прийняту 10 грудня 1984 р., Мінімальні стандартні правила поведінки з в’язнями, прийняті 31 липня 1957 р., Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами для підтримки правопорядку, прийняті 27 серпня – 7 вересня 1990 р.

Також до міжнародно-правових актів належать: Конвенція про боротьбу із захопленням заручників, прийнята 17 грудня 1979 р., Типовий договір про взаємну допомогу у сфері кримінального правосуддя, прийнятий 14 грудня 1990 р., Факультативний протокол до Типового договору про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, стосовно прибутків від злочинів, прийнятий 14 грудня 1990 р., та інші документи. Тим паче, що наша країна приєдналась і ратифікувала практично всі міжнародно-правові конвенції, присвячені боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, іншими злочинами проти життя людей.

У таких умовах істотно змінюється характер правового регулювання діяльності міліції. З одного боку, це виражається у підвищенні питомої ваги правових норм, які володіють найвищою юридичною силою. З іншого – внутрішня нормативна база доповнюється міжнародно-правовими нормами, які впливають на різні аспекти функціонування не тільки міліції, а й усього державного апарату в цілому.

Приведення національного законодавства, зокрема відомчих нормативних актів МВС, у відповідність до вимог міжнародно-правових документів сприяє налагодженню, поширенню та поглибленню міжнародної поліційної співпраці.

Приєднання до європейських конвенцій у галузі кримінального правосуддя створює принципово нові умови організації взаємодії правоохоронних органів України з компетентними інститутами країн Європейського Союзу в рамках єдиного правового простору.

Важливою передумовою участі України в єдиному напрямку боротьби зі злочинністю стало приєднання України до основних конвенцій у галузі кримінального права та судочинства. А саме:

1) Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (набула чинності 9 червня 1998 р.);

2) Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими особами або умовно звільненими особами 1964 р. (набула чинності 1 січня 1996 р.);

3) Європейська конвенція про передання провадження у кримінальних справах 1972 р. (набула чинності 1 січня 1996 р.);

4) Конвенція про передання засуджених осіб 1983 р. (набула чинності 1 січня 1996 р.);

5) Конвенція про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним способом, 1990 р. (набула чинності 1 травня 1998 р.);

6) Європейська конвенція про екстрадицію 1957 р. (набула чинності 9 червня 1998 р.);

7) Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (набула чинності 21 травня 2004 р.);

8) Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції (набула чинності 1 січня 2010 р.)

Застосування наведених міжнародно-правових документів свідчить про те, що всі вони відповідають міжнародним загальнолюдським стандартам прав людини. У сучасних умовах істотних змін зазнали форми міжнародної співпраці в галузі захисту прав свобод особи. Бажаючи стати повноправним членом світового співтовариства, Україна керується відповідними міжнародними конвенціями, участь у яких викликає необхідність імплементації їхніх норм у національне законодавство. Вивчення та засвоєння положень цих міжнародно-правових документів дасть змогу працівникам міліції використовувати їх для захисту прав і свобод осіб, які перебувають на території України. Сьогодні вітчизняна правова система містить значну частку міжнародно-правових норм, оскільки міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою, стають невід’ємною складовою правових основ діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

94. Роль та функції спеціалізованих установ ООН по боротьбі зі злочинністю та поводженню з правопорушниками.

Загальновизнаним центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю є ООН, статутний обов'язком якої є вирішення проблем соціального та гуманітарного характеру. Це досягається шляхом встановлення єдиних стандартів і норм у цій сфері співробітництва, прийняття уніфікованих конвенцій, типових договорів, інших міжнародно-правових актів та правил поводження з правопорушниками. У цю роботу включені головні, допоміжні органи ООН і більшість її спеціалізованих установ. ООН координує також діяльність інших міжнародних організацій у цій сфері.

Так, Генеральна Асамблея ООН за допомогою Комісії міжнародного права готує і приймає конвенції по боротьбі з окремими злочинами, рекомендації з координації заходів попередження актів міжнародного тероризму, найманства, незаконного обороту наркотиків і т.п. На засіданнях Ради Безпеки ООН ці питання розглядають у зв'язку зі скаргами держав на акти агресії, тероризму та ін.. У разі необхідності він передає ці питання в свою Комісію по розслідуванню. Міжнародний суд ООН розглядає конкретні справи, що стосуються питань боротьби зі злочинністю. (У 1980 р. тут розглянуто справу про захоплення американських заручників в Ірані та прийняті рекомендації державам.)

В рамках ЕКОСОР зосереджені основні правоохоронні структури ООН. Серед них особливе місце займає Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, створена в 1992 р. Її попередником був Комітет з профілактики злочинності та боротьби з нею. Вона складається з 40 осіб, що обираються ЕКОСОР в індивідуальному порядку від держав - членів ООН на основі справедливого географічного розподілу строком на 3 роки. Засідання Комісії проводяться у м. Відні. Наприклад, в 1996 р. на своїй 2-тижневої сесії Комісія прийняла 8 резолюцій: про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю; про розробку проекту конвенції по боротьбі з дитячою порнографією, дитячою проституцією, усиновленням з використанням послуг " чорного" ринку і придбанням дітей з метою трансплантації органів; про незаконний обіг вогнепальної зброї; про контрабанду мігрантів; про заходи з поширення у світі знань, про стандарти ООН в галузі боротьби зі злочинністю та ін.

Один раз в 5 років Комісія проводить Конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Вони стали глобальними форумами по координації зусиль всього людства в боротьбі зі злочинністю та уніфікації міжнародного кримінального права.

Велике значення в діяльності ООН має розробка і прийняття довгострокових планів і програм. Серед них слід відзначити Рекомендації щодо міжнародного співробітництва в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя в контексті розвитку, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН в 1990 р. Тут містяться рекомендації до держав про зміцнення законності, вдосконаленні міжнародного кримінального права, забезпеченні прав людини, реформування кримінального правосуддя та ін.

У 1991 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН була прийнята нова Програма ООН в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя. Вона розрахована на надання державам допомоги в зборі та обмін інформацією, підготовці кадрів, надання консультативних послуг в справі створення національних програм попередження злочинності, розробки та впровадження навчальних програм для підготовки фахівців.

У Програмі формулюються її основні цілі, завдання, сфера дії, першочергові заходи, а також структура і компетенція спеціальних органів та структурних підрозділів ООН, які безпосередньо здійснюють виконання Програми. Крім названої Комісії та Конгресів ООН до них відносяться: Секретаріат Програми - постійний робочий орган, відповідальний за виконання всіх положень цього документа і надання практичної допомоги Комісії; Інститути ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, які перебувають у м. Футю (Японія), Римі (Італія), Сан-Хосе (Коста-Рика), Хельсінкі (Фінляндія), Кампалі (Уганда), які координують питання боротьби зі злочинністю на регіональному рівні; мережа призначаються урядами національних кореспондентів в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя, які підтримують прямий зв'язок з Секретаріатом, інформують про заходи національного характеру і сприяють здійсненню намічених Програмою положень; глобальна інформаційна мережа в області злочинності та кримінального правосуддя, яка займається збором, аналізом, обміном і поширенням інформації про стан злочинності в державах і окремих регіонах. На цій основі розробляється стратегія боротьби з міжнародною злочинністю.

Фінансування Програми здійснюється не тільки з регулярного бюджету ООН, але і шляхом добровільних внесків держав до спеціального Фонд ООН з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Ці кошти витрачаються на здійснення оперативних заходів, відрядження персоналу, організацію курсів, семінарів, закупівлю обладнання та ін
В рамках Секретаріату ООН є Відділ з попередження злочинності та кримінального правосуддя. Завдяки його діяльності Секретаріат володіє інформацією про стан злочинності і бере участь в організації заходів по боротьбі з нею.

Відділ з попередження злочинності одночасно вико