ТЕМА 8. Пошуки нових концепцій. Жанри творення в суспільній журналістиці

1. Поняття «жанру». Визначення «літературного жанру».

2. Сучасний стан розвитку журналістських жанрів.

3. Історіографія досліджень жанрової системи української журналістики.

4. Основні моделі жанротворення. «Преса новин» та «преса думок».

5. Ознаки журналістських жанрів, їх класифікація в українському та зарубіжному журналістикознавстві.

Література:

1. Ассуирова Л. В. Риторические основы журналистики. Работа над жанрами газеты: учеб. пособ. / Л.В. Ассуирова, З.С. Смелкова. – М.: Флинта: Наука, 2003. – 320 с.

2. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія / М.К. Василенко. – К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 238 с.

3. Гриценко О. М.Основи теорії міжнародної журналістики / О.М. Гриценко, В.І. Шкляр. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. – 304 с.

4. Здоровега В. Й.Теорія і методика журналістської творчості: підручник / В.Й. Здоровега. – Львів: ПАІС, 2008. – 276 с.

5. Ким М. Н. Жанры современной журналистики / М.Н. Ким. – С.Пб.: Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 355 с.

6. Клюев Ю. В. Теория жанров: новые подходы // Жанры в журналистском творчестве: материалы науч.-практ. сем. «Современная периодическая печать в контексте коммуникативных процес сов» [Санкт-Петербург, 19 марта 2003 г.]; отв. ред. Б. Я. Мисонжников. – С.Пб.: С.-Петерб. гос. ун-т, 2004. – С. 67–78.

7. Кройчик Л. Е.Система журналистских жанров / Л.Е. Кройчик // Основы творческой деятельности журналиста: учеб. для студ. вузов по спец. «Журналистика»; ред.-сост. С.Г. Корконосенко. – С.Пб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. – С. 125–167.

8. Мельник Г. С.Процесс жанрообразования в журналистике, литературе и PR: аналогии и различия / Г.С. Мельник// Жанры в журналистском творчестве: материалы научн.-практ. сем. «Современная периодическая печать в контексте коммуникативных процес сов» [Санкт-Петербург, 19 марта 2003 г.]; отв. ред. Б.Я. Мисонжников. – С.Пб.: С.-Петерб. гос. ун-т, 2004. – С. 28–45.

9. Пельт В. Д.Дифференциация жанров газетной публицистики: учеб.-метод. пособ. для студ. ф-тов и отд-ний журналистики гос. ун-тов / В.Д. Пельт. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 48 с.

10. Тертычный О. О. Жанры периодической печати: учеб. пособ. / А. А. Тертычный. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.

1. Жанр – категорія, яка має свої специфічні ознаки.

Термін «жанр» (франц. «рід, вид») дуже поширене поняття у теорії літератури, журналістики, у мистецтвознавстві, та вважається творчим інструментом, до якого звертається митець.

Жанр – рід творів у галузі будь-якого мистецтва, що характеризується стильовими, сюжетними ознаками // особлива форма моделювання подій, явищ, сторін реального життя, це усталений різновид, тип твору, що складається історично, певним способом та характеризується чіткими структурними ознаками, адже для кожного жанру притаманні особливості структурування тексту.

В журналістиці теж є свої закони, які визначають характер взаємин між автором матеріалу і його спостерігачем. Журналістський жанр – засіб зв’язку творчості журналіста із споживачем для задоволення читацьких сподівань // це комунікативні канали для певного типу інформації. Жанр – особливий вид інформаційного продукту. Жанр – цілісна форма, усталений тип, що будується на основі сприйняття журналістом реалій життя.

Поняття «журналістський жанр» є чітко визначеним поняттям, але при змінах – умовним.

Синкретизм – змішування різних понять в одному жанрі.

Будь-який жанр є історично сформованим типом твору, що синтезує характерні особливості у сталу композиційну будову. Не обов’язково поява нових форм у тому чи іншому жанрі призводить до появи нового жанру. Процес кристалізації жанру триває стільки, скільки потрібно для того, щоб жанр став традиційним.

2. Актуальність сучасної системи жанротворення та динаміки розвитку окремих жанрів зумовлені складними процесами. Сьогодні жанри в журналістиці мають тенденцію до дуже швидких, мобільних, мало прогнозованих змін. Зумовлюється тим, що ЗМІ змушені боротись за право потрапити до реципієнта великої кількості суміжних видань, за якими стоять поважні транснаціональні компанії з великим рекламним бюджетом.

З досвіду теорії журналістики можна стверджувати, що основними системами жанрів, що досліджують сьогодні в друкованих ЗМІ є інформаційні та аналітичні. Їм трохи поступилась система художньо-публіцистичних жанрів, які чекають ще свого читача.

Вважається, що етапною подією у жанроутворенні є кардинальні зміни масової свідомості, пов’язані із Помаранчевою революцією. Внаслідок цієї події спостерігалась зміна в інформаційній групі жанрів: цікаві інтерв’ю, звіти.

Сьогодні жанроутворення набуває нових ознак, оскільки переважають не лише запити читача, а й національний менталітет. Неабияке значення для зміни має орієнтація на європейські та світові стандарти, внаслідок цього активізувався жанр журналістського розслідування (інвестигативна журналістика). По-новому сприймаються і зміни в жанрі інтерв’ю («питання-відповіді» розвиваються в інтимну співбесіду, полеміку, дискусію). Огляди, огляди преси, коментарі набирають нових ознак. Згодом з’являється версія, що нагадує жанр розслідування.

Сучасні проблеми еволюції жанрової системи періодичної преси активно й плідно вивчають українські та російські журналістикознавці М. Василенко, В. Шкляр, І. Михайлин, Н. Мантуло, О. Дупак, О. Нерух, Ю. Гордєєв, Л. Кройчик, Є. Пронін, О. Тертичний, М. Кім, О. Колесниченко, Б. Місонжников та ін. Проте наразі немає дослідження, яке б мало системний, узагальнюючий характер, визначило й об'єднало основні напрями та тенденції цього процесу.

Система журналістських жанрів – складна структура, компоненти якої поєднані за певними ознаками, характеристиками. Специфіка функціонування цієї системи полягає у рухливості, гнучкості, еластичності її елементів, можливості їх переходу та взаємодії.

Враховуючи властивості журналістської жанрової системи (динамічність, ієрархаїчність, наступність, спадковість, гнучкість, рухомість компонентів тощо), дослідники Г. Мельник, В. Шкляр, М. Василенко, В. Тулупов та ін. виділяють три типи текстів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні, у яких можна назвати у кожному випадку одну стійку (домінантну) ознаку: інформаційність, аналітичність, художність журналістського тексту.

Сучасні журналістикознавці пропонують нові підходи, концептуальні розробки щодо класифікації журналістських текстів, які характеризуються такими особливостями:

· відсутність єдиного принципу поділу;

· застосування принципу перехресного класифікування;

· виокремлення соціологічних методів збирання інформації як самостійних жанрів;

· тенденції як до спрощення (за В. Третьяковим), так і до надмірного ускладнення (за Є. Проніним, М. Кімом, О. Тертичним, Л. Кройчиком), нагромадження елементів у типологічній структурі жанрів;

· намагання класифікувати всі журналістські тексти, навіть ті, що не вкладаються у межі традиційних жанрів;

· спроба упорядкувати гібридні жанрові форми, що є результатом взаємокореляційних процесів.

Складність упорядкування журналістських матеріалів у єдину типологічну структуру полягає у наявності численних різновидів та модифікацій жанрів. Вони з'являються як наслідок детальної тематичної розгалуженості (наприклад, біографічне портретне інтерв'ю, подорожній нарис, кінорецензія), функціонального призначення (хронікальний звіт, звіт-свідчення, інтерв'ю «потік свідомості», пропагандистська стаття), специфіки певного методу збирання та обробки інформації (журналістське опитування, інтерв'ю-анкета, фокусоване інтерв'ю, журналістське розслідування, соціологічний нарис), обсягу тексту (розширена інформація, міні-огляд, звіт короткий та звіт розгорнутий, маленький фейлетон), міжжанрової дифузії та взаємокореляції (звіт-замітка, звіт-нарис, репортаж-зарисовка, репортаж-роздум, репортаж-інтерв'ю, рецензія-діалог, рецензія-лист, рецензія-есе).

Крім наведених жанрових моделей, існують такі різновиди, які ще не знайшли своє остаточне місце в жанровій системі, як-от: аналітичне опитування, аналітичний прес-реліз, моніторинг, експеримент, рейтинг, анкета, прогноз, версія, життєва історія, легенда тощо. Тривають дискусії щодо доречності зарахування їх до самостійних жанрів, лунають пропозиції розглядати їх як новітні методи збирання та обробки інформації.

Таким чином, жанрова система журналістських текстів є динамічною, рухливою, гнучкою та множинною структурою. Саме у цьому і полягає складність її дослідження.

3. Становлення і класифікація жанрів української журналістики має свою історіографію (стан дослідження проблеми) та свої наукові джерела. Досить повне уявлення про систему жанрів з’явилися на початку ХХ століття. Воно було покладене в основу журналістики.

Найперше – у дослідженнях виходили з того, що загалом жанр і жанр журналістики – категорії історичні. Друге – категорія типологічна: аналітичні, інформаційні, художньо-публіцистичні «групи» підпорядковуються через принципи. Третє – жанр – категорія морфологічна, бо кожен жанр може передбачати свою побудову, архітектоніку, а також кожна група жанрів морфологічно вибудувана. Четверте – жанр – категорія технологічна, бо до утворення жанрів долучаються різні теорії і постійно відбувається поповнення уявлень та практик. П’яте – жанри журналістики – категорія соціальна, бо кожна типологічна група жанрів має свою аудиторію і працює на формування думки соціуму. Шосте – жанри – категорія політична, бо за своєю функцією кожен жанр відповідає інтересам груп.

Вважається, що першими ґрунтовно розробили систему жанрів в українському журналістикознавстві Д. Прилюк, В. Здоровега.

Основними домінантами в класифікації було три позиції: інформаційність; аналітичність; художність.

Головною ознакою всіх жанрів була і залишається публіцистичність, тобто кожен жанр передбачає публіцистичність. Система жанрів сучасної української журналістики зберігає домінанти, але поряд із цим розвивається та змінюється. В сучасній журналістиці жанр – завжди певна точка зору, адекватного сприйняття об’єкта. У кожному жанрі аналітичної групи по-різному віддзеркалюється авторська думка, найбільше – в художньо-публіцистичних жанрах. Кожен жанр не тільки інтерпретує подію, а цією інтерпретацією впливає на подальший розвиток подій. Внутрішній зв’язок зумовлений публіцистичністю. Жанри журналістики існують і розвиваються як за законами журналістської творчості, так і переосмислюються, виходячи з реалій.

Зміни сьогодні у жанроутворенні є наслідком кардинальних змін соціально-економічних та культурних тенденцій. Це не є процесом спонтанним, потреба у змінах диктується певними вимогами, також зміни виникають в результаті творчого процесу окремих індивідів і реалізуються в подальшій практиці. Певні зміни диктують виділення і посилення окремих видів діяльності журналіста, як сьогодні активно розвивається у ЗМІ інвестигативна (розслідувальна) журналістика, що продовжує традицію жанрів: репортаж, проблемна стаття, а також версія.

В інформаційній та аналітичній групах особливо інтенсивно розвиваються жанри, що активно впливають на масову свідомість, що оперативно насичені. Це є основною вимогою до жанрів.

Українські друковані ЗМІ творчо використовують досвід західноєвропейської, американської преси, оригінально інтерпретуючи та адаптуючи до своїх форм. У сучасній системі жанрів журналістики спостерігається процес злиття жанрів, взаємоперехід, а також використання стилістики одних жанрів у стильові особливості інших.

4. У світовій журналістиці прийнято розрізняти кілька основних моделей жанроутворення: острівна, англо-американська, європейська. Відмінність між теоріями полягає у кількох термінологічних визначеннях.

Англо-американська теорія вважає, що пріоритетними у формуванні жанрів журналістики є репортаж та нарис.

Континентальна теорія акцентує увагу на написанні матеріалів у форматі текстів як класичного жанру та з дотриманням компонентів. Європейська теорія визначає помилково, що факт – окремий жанр. Свої погляди мають О. Тертичний та М. Кім. Над методологією проблеми жанрового поділу працював В. Різун.

На основі різних теорій виділяють три типи журналістики:

· деклараційна, що передбачає суто інформаційне повідомлення без коментарій та оцінок («Сьогодні», «День», «Факти та Коментарі»).

· журналістика власного погляду, пов’язана із суб’єктивним баченням проблем («Дзеркало Тижня»).

· пошукова журналістика (інвестигатигативна, розслідувальна), яка шукає цікаві та небезпечні новини і активно поширюється сьогодні.

Інформаційна та аналітична преса («Преса думки»): замітка; репортаж; інтерв’ю; огляд; рецензія; стаття; журналістське розслідування.

Художньо-публіцистична преса («Пошукова журналістика»): есе; памфлет; фейлетон.

Нині формують вітчизняний інформаційний простір (Шкляр, Мелещенко), під яким розуміють структурність та протяжність у процесі збирання, обробки, поширення інформації на території країни та за її межами.

5. Основними ознаками жанрів у журналістиці є задум твору за змістом, за призначенням, за типізацією, за способом відображення, за особливостями. За типологічними ознаками теорія журналістики виділяє первинні ознаки жанру та вторинні, які є нероздільними.

Первинні ознаки жанру: характер факту; явища, які наявні у відповідному жанрі.

Вторинні ознаки жанру: широта охоплення діяльності; прямий ефір чи записові форма.

Жанри, які в літературі, склались історично і виробляють свої тенденції побутування. Жанри поділяються на:

· групи в українському традиційному журналістикознавстві (інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні);

· поділ, запропонований В. Шклярем (інфораційно-публіцистичні, аналітично-публіцистичні, художньо-публіцистичні);

· поділ, запропонований В. Карпенком (інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні, сатирично-гумористичні, зображувальні (фотохроніки). В. Карпенко вважає, що фотожурнал має свою перспективу.

Класифікація жанрів у зарубіжній журналістиці:

· французька класифікація – інформаційні (факт, розширене повідомлення, замітка-«суміш», звіт, репортаж, інтерв'ю, розслідування) та публіцистичні (коментар, передова стаття, аналітична стаття, хроніка, критика, репліка, відгук, замальовка, портрет);

· німецька класифікація – форми подання новин (повідомлення та короткі звіти), власної думки (іронічна замітка, коментар), розважальної інформації (нарис) та інтерв'ю;

· американська школа – чотири великих класи повідомлень: загальні (промови, інтерв'ю, звіт); прості (про хвороби, пожежі, злочини); складні (судові слухання, робота уряду, освіта, релігія тощо); спеціальні (спорт, мистецтво, розваги, літературно-художня критика, редакційні статті, колонка коментатора).

Таким чином, класифікації жанрів зарубіжної преси мають дещо спрощений характер, основними принципами для групування є тематика та наявність чи відсутність авторського аналізу, зважаючи, що повідомлення чітко розділяються на новини та коментарі до них.

Традиційний поділ жанрів:

· інформаційна група: