Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Засновницьки документи підприємства та їх підготовка
Лекція 3 ОРГАНІЗАЦІЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ До засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб і без яких неможливо заснувати фірму, відносять статут та установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, асоціацій, об'єднань підприємств та інших підприємницьких структур без цих основних документів неможливе. Для тих, хто створює приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для підприємств колективною формою організації бізнесу (товариства, об'єднання підприємств тощо) — необхідні статут та установчий договір. Установчі документи оформлюють українською мовою, докладно вивіряють і зшивають у вигляді окремого зошита. Всі оригінали та копії повинні мати однакове виконання й оформлення. Що ж таке статут підприємства? Статут підприємства — це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства — це його мала конституція, його основний закон. Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей), як: - найменування та місцезнаходження фірми; - загальні положення; - предмет, цілі та напрямки діяльності фірми; - юридичний статус фірми; - зовнішньоекономічна діяльність; - майно фірми; - фонди фірми; -виробничо-господарська діяльність; - прибуток фірми та його розподіл; - відшкодування збитків; - органи управління та контролю фірми; - організація та оплата праці; - облік та звітність; - припинення діяльності фірми. Організація підприємства, якщо кількість осіб, які бажають його заснувати, двоє або більше, починається з розробки та прийняття установчого договору. Установчий договір — це угода (договір), яка укладається між двома або декількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. В установчому договорі визначають: - преамбулу; - предмет договору; - назву та місцезнаходження фірми; - загальні положення договору; - юридичний статус фірми; - статутний фонд і вклади учасників (засновників); - права та обов'язки учасників (засновників); - майно фірми. Розподіл прибутку; порядок виходу зі складу учасників; -форс-мажор; - розв’язання суперечок; - умови припинення (розірвання) договору; - умови та строки набуття договором чинності; Установчий договір набирає чинності з моменту його підписання всіма засновниками (учасниками) фірми. Засновницькі документи — важливий атрибут підприємницького бізнесу. Вони підтверджують юридичний статус підприємства і через те потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Користуючись кваліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо підприємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно. Процес укладання засновницьких документів передбачає: - підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства; - попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств з колективною формою власності; - збирання й узагальнення необхідних матеріалів; - створення робочої групи для розробки статуту та установчого договору;. - юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів; - підготовку і проведення установчих зборів. На установчих зборах розглядають: - питання створення (заснування) підприємства (фірми), форми власності; - проекти найменування фірми та її юридичну адресу; - склад засновників; - строки розробки засновницьких документів; - питання щодо вибору керівних органів фірми та інші організаційні питання.__ Рішення зборів оформлюють протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та установчий договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємство (фірма) дістає право на функціонування. Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) потрібен стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд. Статутний фонд — це сукупність грошових коштів та майна, необхідних для організації та початку функціонування підприємства (фірми). Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби й за рахунок додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути усі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, «ноу-хау», інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість. До моменту реєстрації підприємства, яке функціонує наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю), кожний із його учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30% коштів, як зазначено в засновницьких документах що має підтвердити банк. З цією метою за заявою засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, який після реєстрації перетворюється у розрахунковий. Мінімальний обсяг статутного фонду становить: для акціонерного товариства — суму, еквівалентну 1250 мінімальній заробітним платам (відповідно до ставки на момент йот створення); для інших товариств (товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю, повних та командитних товариств) — 100 мінімальним заробітним платам. Кошти статутного фонду спрямовують на розвиток виробництва. Використовувати кошти статутного фонду на заробітну плату, заохочення та інші потреби — забороняється. Статутний фонд є власністю засновників (учасників) у межах їхніх вкладів. 2.Державна реєстрація новоствореного підприємства Перелік документів для державної реєстрації суб'єкта
Для державної реєстрації приватного підприємства подаються:
Для державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю,
Документи на реєстрацію подаються засновником або довіреною особою, повноваження якої підтверджується нотаріально засвідченою копією доручення. Для обліку суб'єкта господарювання в районній державній
Суми реєстраційного збору для юридичних осіб: - за державну реєстрацію (перереєстрацію) – 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що складає суму реєстраційного збору); Перелік документів для реєстрації в органах державної статистики: 1. Статут. Всі документи подаються в папці. 1. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (копія, завірена печаткою підприємства або нотаріально). Перелік документів для реєстрації в органах соціального страхування: 1. Заява (завірена печаткою підприємства, якщо є) та 2 копії (завірені печаткою підприємства, якщо є). Додатково пред'явити: оригінал свідоцтва про державну реєстрацію та оригінал довідки Держкомстату України. Для перереєстрації юридичних осіб, які мають документи 1. Довідку про зняття з обліку; Перелік документів для реєстрації у Фонді загальнообов'язкового 1. Копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. 3.Ліцензування підприємницької діяльності. Ліцензія — це дозвільний документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким його власник має право на здійснення певного виду підприємницької діяльності, який потребує такого дозволу. Ліцензуванню підлягають понад 50 видів діяльності, вичерпний перелік яких наведено у ст. 9 Закону: ♦ пошук та експлуатація корисних копалин; ♦ ремонт зброї всіх видів; ♦ виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин; ♦ виготовлення пива, вина, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, торгівля ними; ♦ медична та ветеринарна практика; ♦ юридичні послуги; ♦ створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор; ♦ міжнародні транспортні послуги; ♦ агентування морського торгового флоту; ♦ охоронна діяльність; ♦ діяльність, пов'язана з використанням радіоактивних речовин, ядерних матеріалів і джерел іонізуючого випромінювання; . ♦ видобування дорогоцінних металів і каменів, виготовлення та реалізація виробів із них; ♦ будівельні, будівельно-монтажні та будівельно-ремонтні роботи; ♦ інші види за затвердженим переліком. Органами ліцензування, які забезпечують видачу ліцензій на більшість видів господарської діяльності, є центральні органи виконавчої влади. Окремі ліцензії видають обласні державні адміністрації. Облдержадміністраціям надано право видачі ліцензій на: • будівельну діяльність • централізоване водопостачання та водовідведення; • організацію та утримання тоталізаторів, гральних закладів; • туристичну діяльність; • оптову торгівлю насінням. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України, а діяльність на підставі ліцензії І, виданої органом, яким є місцевий орган виконавчої влади, — на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Для отримання ліцензії (ст. 10 Закону) подають такі документи: • заяву встановленого зразка; • копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєструпідприємств та організацій України, засвідчені нотаріально або органом, який видав оригінал документа; • перелік документів, які додають до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності щодо відповідності організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших вимог, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 756 від 04.07.2001 р. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у термін не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження заяви з переліком необхідних документів (ст. 10 Закону). На підставі повідомлення органу ліцензування про прийняття рішення про видачу ліцензії, яке надсилають (видають) заявнику у письмовій формі впродовж трьох робочих днів з дати прийняття рішення, суб'єкт господарювання сплачує ліцензійний збір. Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочих дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії (ст. 14 Закону). Термін дії ліцензії не менше ніж 3 роки. Якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, плата за видачу ліцензії становить 20 н.м.д.г. (340 грн), або а якщо місцевий орган виконавчої влади — 15 н.м.д.г. (255 грн). За переоформлення ліцензії та видачу дубліката ліцензії - плата у розмірі 5 н.м.д.г. (85 грн). Підставами для переоформлення ліцензії є ст. 16 Закону. Ліцензування окремих сфер діяльності — банківської діяльності, надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, у сфері електроенергетики, використання ядерної енергії, у сфері інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами — здійснюється згідно із спеціальними законами, що регулюють відносини у цих сферах. Торгівля алкогольними напоями здійснюється тільки за наявності ліцензій. Ліцензію на торгівлю алкогольними напоями видають, якщо суб'єкт господарювання: ♦ забезпечив стан приміщень для роздрібної торгівлі алкогольними напоями згідно з санітарно-технічними, санітарно-гігієнічними, технологічними, протипожежними та іншими нормами; ♦ має закрите приміщення з торговельним залом площею не менш як 20 м2, яке обладнане електронними контрольно-касовими апаратами (Роздрібна торгівля алкоголем забороняється: ♦ у дрібно-роздрібній мережі, з рук, лотків, на ринках (крім розміщених на них підприємствах громадського харчування); ♦ у необладнаних і непристосованих для зберігання і продажу Приміщеннях; ♦ особами, які не досягли 18 років; ♦ особам, які не досягли 18 років; ♦ у приміщеннях та на території дошкільних, навчальних закладів і закладів охорони здоров'я; ♦ у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також увідповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; ♦ у місцях проведення спортивних змагань; ♦ з торгових автоматів; ♦ в інших місцях, визначених органами місцевого самоврядування. Ліцензія може бути анульованою у разі: ♦ виявлення свідомо недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії або доданих документах; ♦ передавання ліцензії іншому суб'єкту підприємництва; ♦ скасування державної реєстрації суб'єкта підприємництва; ♦ повторного грубого порушення ліцензійних умов.
|