Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Методи біологічної індикації води річок
Оцінка якості води водойм і водотоків може бути проведена з використанням фізико-хімічних та біологічних методів. Біологічні методи оцінки - це характеристика стану водної екосистеми по рослинному і тваринному населенню водойми. Біологічна рівновага у наземних і водних екосистемах підтримується динамічними зв'язками організмів між собою та з абіотичними факторами оточуючого середовища. Антропогенні впливи можуть порушувати цю рівновагу, що проявляється у зміні видового і чисельного складу біоценозів. Біоіндикація стану середовища має ряд переваг перед хімічними та фізикохімічними методами дослідження, а саме: а) виключно чутлива до надслабких антропогенних змін якості середовища, які навіть не фіксуються звичайною апаратурою, хімічними та фізико-хімічними методами дослідження; б) дозволяє якомога раніше виявити антропогенні зміни в середовищі (наприклад, передбачити «цвітіння» води, попередити токсикози, пов'язані з цим явищем та з впливом стічних вод); в) у випадку різноманітності ситуацій дозволяє оцінити рівень забруднення обмеженим числом термінів (або в балах); г) надає можливість вирішувати завдання, які не під силу вирішити іншими методами дослідження; д) дозволяє виявити наслідки одноразового (або періодичного) забруднення, яке хімік (або фізик) може пропустити, оскільки результати хімічного (фізичного) аналізу відносяться тільки до моменту відбору проб; е) дозволяє виявити та охарактеризувати не тільки антропогенні впливи на екосистему, які відбувалися в минулому (або напередодні аналізу), але й скласти прогноз їх післядії. Індикаційний підхід використовується і в тих випадках, коли необхідно за обмежений відрізок часу отримати інформацію про стан конкретної системи (організму, біогеоценозу, екосистеми) згідно із станом інших систем, більш доступних для досліджень та вимірювань. Найдавніший напрямок індикації - агроіндикація, тобто індикація для сільськогосподарських потреб. Перші кроки були зроблені ще у Стародавньому Римі. За допомогою організмів-індикаторів як «сигналу» на присутність в середовищі тих або інших шкідливих чинників, можна здійснювати постійний контроль (моніторинг) якості та зміни стану довкілля. Зміна видового складу зообентосу (тварин, що мешкають на поверхні або в товщі мулу) є певним індикатором газового та хімічного режиму водойми. Наприклад, якщо у мулі личинки комах одноденок та веснянок поступаються за щільністю личинкам красульок та бабок, а ті надалі - личинкам хірономід та черв'якам, то це свідчить про підвищення вмісту біогенних та органічних речовин в екосистемі водойми. Крім того, оскільки одноденки та веснянки є особливо чутливими до вмісту у воді кисню, то їх зникнення водночас вкаже й на зниження його концентрації раніше, ніж це буде зафіксоване хімічними методами дослідження. Біоіндикатором зниження вмісту кисню у воді до 0, 5 мг/л є також і поява на поверхні водойми водяних клопів, кориксу, гладунців та ранатр. Жук-плавунець випливає на поверхню під час виникнення у водоймі заморної для риб ситуації (тобто, коли вміст кисню у воді дорівнює 0, 2 мг/л), жук-водолюб - при повній загибелі риб. Біотестування - це оцінка (випробуванням) дії факторів (фізичні, хімічні, фізико-хімічні) або групи факторів на живі організми шляхом реєстрації змін того чи іншого біологічного показника (фізіологічного, біохімічного, цито-генетичного та ін.) піддослідного тест- об'єкту (індикатора) порівняно з контролем в чітко заданих (тобто стандартних, лабораторних) умовах. Таким чином, біотестування - це експериментальне визначення токсичності (шкідливості) середовища за допомогою біологічних об'єктів або процесів. В цьому відмінність методу біотестування від біоін- дикації і біомоніторингу середовища, які здійснюються в натуральних умовах (в природі). Фактично, біотест - це тест-реакція організму на певний вид забруднення. Біотестування допомагає коригувати розрахунки ГДВ для забруднюючих речовин стічних вод у випадках, коли їх розбавлення водою об'єкту не дає безпечного рівня. Біотестування має певні переваги, бо допомагає: а)вирішувати одне з головних завдань токсикології - визначення ГДК і ГДВ; б)швидко отримати відповідь на запитання: є токсичність чи її немає; в)виявити ділянки та джерела забруднення; г)визначити рівень очищення стічних вод; д)виявити залишкову токсичність біоматеріалу, середовища та ін. У наш час відомо понад 40 методів біотестування (та їх модифікацій) якості стічних вод. Для попереднього контролю часто використовується дафнія (Daphnia magna), а для оперативного і безперервного контролю - реакція покидання рибами небезпечної ділянки акваторії. Взагалі до найбільш поширених методів контролю за якістю води відносяться п'ятнадцять, серед яких: ü виживання та плодючість рачка дафнія магна (стічні та природні води); ü зміна статичного стану медичної п'явки на динамічний (стічні та природні води); ü рухома активність, виживання та темп росту інфузорій (стічні та природні води); ü реакція біолюмінесценції бактерій, що світяться (стічні та природні води); ü рівень загальної та повільної флуоресценції водоростей (стічні та природні води); ü біоелектрична реакція поживних водоростей (стічні та природні води); ü реакція покидання рибами токсичної зони (стічні води); ü частота дихання та серцебиття риб (стічні води); ü реакція закривання стулок черепашок двостулковими молюсками (стічні води); ü активність окислювальних ферментів мікроорганізмів активного мулу (стічні води); ü ростова реакція бактерій (природні води); ü виживання та реакція регенерації гідри (природні води); ü виживання та зміни фототаксису коловерток (природні води); ü активність ферменту холінестерази (природні води). Таким чином, біоіндикація і біотестування, на відміну від відомих аналітичних методів контролю за станом середовища, являються незмінними у визначенні токсичності і шкідливості факторів для живих організмів, бо ці характеристики є біологічними, а тому визначають біологічну повноцінність (або неякісність) середовища.
|