Пропозиція та рівноваги на ринку праці

Праця – це один з факторів виробництва, власниками якого є працівники, а саме – фізичні й розумові здібності людей, які можуть бути використані у виробництві благ.

Обсяг використання праці вимірюється в годинах роботи протягом певного періоду.

Вартість праці – заробітна плата (P_L=W) – винагорода власника трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг. Але час належить до найбільш обмежених ресурсів.

Мета робітника – максимізація сукупної корисності часу, складається з корисності робочого часу (часу на виконання певного виду діяльності) та корисності дозвілля (часу вільного від роботи).

Для досягнення мети робітник повинен прийняти індивідуальне рішення: яку частину бюджету часу витратити на дозвілля, а яку на працю.

Основним фактори, що впливає на вибір робітника є годинна ставка заробітної плати (W), яка визначає тривалість робочого часу кожного індивіда.

Підвищення ставки заробітної плати спонукає робітника працювати більше за рахунок скорочення часу дозвілля. Виникає ефект заміни дозвілля працею – це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливостей споживання. Але через зростання доходу індивід схильний скорочувати робочий час. Це – прояв ефекту доходу, який виявляється у зменшенні бажання працювати і підвищенні цінності вільного часу для робітників за досягнення певного рівня доходу, незважаючи на підвищення ставки заробітної плати.

Ефект доходу діє у протилежному напрямку ефекту заміни.

Чим вищий є рівень заробітної плати, тим більшим стає ефект доходу. Коли ефект доходу перевищує ефект заміни, тривалість робочого часу скорочується.

Одночасна дія обох ефектів спричиняє дві конфігурації кривої індивідуальної пропозиції праці, вони зображені на рис. 12.3.

Індивідуальна пропозиція праці (S_L) – це бажання і здатність працювати в залежності від рівня ставки заробітної плати.

На рис. 12.3.а зображена ситуація, коли збільшення заробітної плати з W₀ – це найменший рівень заробітної плати, при якому робітник починає працювати – веде до збільшення кількість годин праці (L), тобто переважає ефект заміни, а крива індивідуальної пропозиції є висхідною (прямий зв’язок між реальною ставкою заробітної плати і робочим часом).

Коли починає переважати ефект доходу крива індивідуальної пропозиції відхиляється ліворуч (рис. 11.3.б), тобто починаючи зі ставки W₁ і за подальшого її підвищення кількість годин праці скорочується з L₁ до L₂, ефект доходу переважає ефект заміни, пропозиція праці скорочується.

Крива пропозиції галузі та економіки в цілому є зростаючою, вважають, що в масштабах всієї економіки переважає ефект заміни, тому з підвищенням ставки заробітної плати пропозиція робочої сили зростає.

Ринкова рівновага на ринку праці – це стан, у якому встановлюється рівноважна ставка заробітної плати (W*) і рівноважний рівень зайнятості (L^*) в економіці; визначається точкою перетину кривих ринкового попиту та пропозиції праці.

Оскільки заробітна плата є ціною трудових послуг, то механізм її формування залежить від моделі ринку.

Рівновага фірми і галузі на конкурентному ринку

На конкурентному ринку праці фірма погоджується з ціною трудових послуг, що складалась на ринку, тому пропозиція праці для окремої фірми є абсолютно еластичною та співпадає з граничними витрати на ресурс:

S_L=W*=MRC.

Графічно рівноважна ставка зарплати (W*) і рівень зайнятості в економіці (L^*) зображено на рис. 12.4.а.

Рівноважний обсяг праці (рис.12.4.б) конкурентна фірма знаходить, керуючись правилом:

MRP_L=MRC=W*.

Таким чином, у стані рівноваги заробітна плата завжди стає рівною граничній доходності останнього із залучених робітників:

W*=MRP_L.

В результаті встановлення рівноваги на ринку праці найманий працівник і фірма отримують виграш. Вигідність конкурентного ринку праці для найманих робітників визначається величиною економічної ренти.

Економічна рента – це різниця між рівноважною ставкою заробітної плати і мінімальними витратами, які могли б забезпечити найом робітників.

Рівновага ринку праці недосконалої конкуренції

Типовою ситуацією на ринку праці є монопсонія – це ситуація, коли певна фірма є єдиним наймачем робочої сили в межах окремої території, а тому має можливість вплинути на рівень заробітної плати за рахунок скорочення кількості найманих працівників.

На ринку монопсонії крива пропозиції праці фірми співпадає з кривою ринкової пропозиції, яка є вихідною. Це означає, що для найму додаткових робітників необхідно підвищення ставки заробітної плати не тільки для додаткового, але й для всіх попередньо найнятих робітників. Оскільки для робітників однакової кваліфікації виплачується однакова заробітної плати, крива пропозиції відображає середні витрати наймача на одиницю праці:

.

Залучення додаткових робітників зумовить підвищення заробітної плати вище від середнього рівня (фірма буде виплачувати більшу заробітну плату всім робітникам), граничні витрати зростають швидше, ніж середні. Тому крива граничних витрат MRC_L розташована вище від кривої середніх витрат АС_L (див. рис.12.5).

Рівноважний обсяг праці (L_m) для монопсоніста визначається за правилом:

MRP_L =MRC_L,

а рівноважну ставка заробітної плати (W_m) встановлюється на рівні середніх витрат (S_L=АС_L), відповідних визначеному обсягу праці.

Якщо ринок праці був би досконало конкурентним, то рівновага на ньому встановилася б у точці перетину кривих попиту та пропозиції. При цьому було б найнято робітників L_c з оплатою праці W_c. Монополіст знижує як зайнятість робочої сили, так і рівень доходу найманих робітників. У результаті суспільного одержує меншу кількість продукції, а всі робітники отримують ставку заробітної плати нижчу за їхню граничну доходність на величину відрізка ас. (див. рис.12.5).