![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Нормативний вплив у групі.
Важливою ознакою життя малої групи є реалізація групових норм. Вони становлять сукупність вироблених і санкціонованих групою правил і вимог, які регулюють поведінку індивідів, зумовлюють специфічну для кожної групи систему взаємодії, взаємовпливу і спілкування. Групову норму характеризують такі параметри: 1.групова норма є продуктом соціальної взаємодії, що виникає в процесі життєдіяльності групи; 2. групова норма може бути задана і більш широким соціальним оточенням; 3. для кожної групової ситуації норми на встановлюються, вони формуюються, залежно від значущих для більшості груп ситуацій; 4. система норм забезпечує індивіда орієнтирами в навколишньому середовищі; 5. соціальні норми не лише уніфікують поведінку в групі, а й регулюють внутрішньогрупові відмінності; 6. норми різняться за мірою і широтою девіантності, які вони допускають, а також діапазоном санкцій, які при цьому застосовуються; 7. групові норми призначені забезпечувати існування групи як цілісної системи; 8. норми можуть бути чинником ригідності (лат. rigidus – твердий, заціплений) групи та особистості, обмежувати їх діяльність у нових чи невизначених ситуаціях, гальмуючи процеси індивідуального та групового розвитку.
4. Керівництво і лідерство у малих групах. Оргаізація внутрішньогрупового життя, забезпечення різноманітних аспектів життєдіяльності групи та управління нею безпосередньо пов’язані з вирішенням проблеми лідерства і керівництва. Єдність, організованість, мобільність соціальної групи залежать від багатьох зовнішніх (особливоті структури, в яку група включена) і внутрішніх чинників. Впливовими чинниками внутрішньогрупової єдності є керівництво та лідерство. Керівництво – здійснюваний індивідом чи колективом суб’єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації). Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально-організованим процесом. Реалізують функції керівництва спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо керівник. Керівник – індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.) Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. З феноменом керівництва пов’язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти. Лідерство (англ. Leader – провідник, ведучий, керівник) – один з процесів організації й управління мало. Соціальною групою, який сприяє досягеннню групових цілей в оптимальні термни та з оптимальним ефектом. Лідерство спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть, наснаження їх необхідною для цього енергієюю Ефективність його залежить від наявності у соціальній групі визнаного всіма, авторитетного лідера. Лідер – наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивіда, який має провідний вплив у групі. Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну позицію за явної чи прихованої її згоди. Між лідерством і керівництвом, керівником і лідероміснують певні відмінності. Однозначної думки про доцільність поєднання в одній особі керівника і групового лідера у соціально-психологічній науці немає. Поширеним є твердження, що лідерські моживості збільшують силу впливу керівника; за активної реалізації керівником якостей ділового і мотиваційного лідера зростає задоволеність індивідів членством у групі. Не менш настирним є міркування, що ролі керівника і лідера у групі мають належати різним особам. Щодо цього використовують такі аргументи: - діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість. Керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, лідер – на її внутрішні інтереси; - експресивний лідер, стаючи формальним керівником, розвалює групову діяльність або змушений переорієнтовуватися на інструментальні функції (ділова сфера). Це може спричинити його конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером); - існує не так багато груп, яким властиве поєднання в одній особі керівника та інструментального лідера. Як правило, такими є наукові колективи; - у багатьох групах (шкільний клас, студентська група) таке поєднання неможливе через вікові, статусні відмінності керівника групи.
|