Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Анатомія сечовода
Подвоэння нирки Подвоєння нирки є повне і неповне.повне подвоєння- нирка представлена двома половинами в кожній з яких є чашечко мискова система та сечовід.Подвоєння нирки неповне-це подвоєння паренхіми і судин нирки без подвоєння мисок.
21. До фіксуючих елементів нирки відносять: фасції і жирову клітковину, які її оточують, міцну судинну ніжку, внутрішньочеревний тиск і м'язове ложе. Праву нирку додатково фіксують дві очеревинні зв'язки (дуоденально-ренальна та гепато-ренальна), а ліву – одна (діафрагмально-ободова). 2. Полакіурія (часте сечовипускання) може бути фізіологічним чи патологічним явищем. Фізіологічна полакіурія спостерігається при посиленому споживанні рідини та переохолодженні. Патологічна полакіурія може бути наслідком неурологічного або урологічного захворювання. Олігокіурія — патологічно зменшена частота сечовипускання, яка спостерігається при порушенні спіналь-ної іннервації сечового міхура. При цьому поступово розвивається атонічний сечовий міхур. Странгурія — утруднення сечовипускання в поєднанні з його почастішанням і болючістю, іноді акт сечовипускання є нестерпним. Странгурія буває симптомом багатьох захворювань, при яких порушується спорожнення сечового міхура — гострого простатиту, доброякісної гіперплазії та раку передміхурової залози, склерозу або пухлини шийки сечового міхура, стриктури сечівника, кили сечового міхура, конкременту або пухлини сечівника, нейрогенних розладів сечовипускання при захворюваннях або ушкодженнях спинного мозку. Гостра затримка сечовипускання, на відміну від хронічної затримки, виникає раптово, частіше у чоловіків похилого віку з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ) або раком простати. У молодшому віці гостра затримка сечі виникає при конкрементах у сечівнику, травмі сечівника, наявності стороннього тіла в сечівнику, гострому простатиті, і її проявом є цілковита неспроможність спорожнити сечовий міхур Хронічна затримка сечіпризводить до гіпертрофії детрузора. При прогресуванні процесу детрузор надмірно розтягується, внаслідок чого порушується його гемодинаміка і лімфодинаміка, мікроциркуляція, іннервація. Сеча виділяється самовільно по кра-плях без позиву до сечовипускання(парадоксальна ішурія). Нетримання сечі — самовільне її виділення без позиву до сечовипускання. Воно може бути природженим і набутим. Нетримання сечі спостерігається також при тяжких аномалі-ях сечостатевих органів — екстрофії сечового міхура, тотальній епіспадії, ектопії вічок сечоводів при сечоста-тевих норицях, нейрогенній дисфункції сечового міхура. Набуті дефекти здебільшого зумовлені травмою. Таке нетримання сечі називають несправжнім. При справжньому нетриманні сечі немає дефектів і аномалій сечових шляхів. Сеча не утримується через недостатність сфінктерів сечового міхура. Неутримання сечі — це мимовільне виділення сечі внаслідок імперативного позиву до сечовипускання. Спостерігається при захворюваннях передміхурової залози-, гострому циститі, ураженнях шийки сечового міхура. Енурез — нічне нетримання сечі. Виникає переважно у дітей. 3. Цистоскопія - огляд внутрішньої поверхні сечового міхура за допомогою спеціального оптичного приладу - цистоскопа. Це один з головних методів інструментального дослідження при захворюваннях сечового міхура. Розрізняють оглядову (діагностичну) цистоскопію, хромоцистоскопію і операційну цистоскопію, при якій виконують катетеризацію сечоводів і ендовезикальні операції.
4. Пневморен - одержання рентгенівського зображення тіні нирок шляхом уведення кисню або вуглекислого газу в навколониркову клітковину за методом поперекової пункції.
5. Набагато частіше трапляються природжені дивертикули сечового міхура, ніж набуті, які виникають внаслідок декомпенсаціїта розширення детрузора міхура у хворих із порушеною прохідністю міхурово-уретрального сегмента. Дивертикули проявляються здебільшого у зрілому віці, тому інколи виникають сумніви щодо їх походження. Для природженого дивертикула характерне вузьке сполучення із порожниною сечового міхура. Частіше він поодинокий, стінка його складається із тих же трьох шарів, що і стінка міхура. Набуті дивертикули здебільшого множинні: помітна трабекулярність стінки міхура; сполучення між порожниною дивертикула та сечового міхура широке. Стінка набутого дивертикула або зовсім не має м’язових волокон, або вони нечисленні. Характерною ознакою природженого дивертикула є відкриття сечовода у порожнину дивертикула. Найчастіше дивертикули розташовуються на бічних стінках міхура, в зоні вічок сечоводів що завдає додаткових технічних труднощів при оперативному лікуванні. Великі дивертикули сечового міхура є причиною сечовипускан ня у два етапи: спочатку випорожнюється сечовий міхур, а потім сеча надходить з дивертикула. Такі дивертикули вдається пальпувати у вигляді круглих утворень по боках чи над сечовим міхуром, виповненим сечею. Якщо дивертикул розміщується поблизу шийки сечового міхура, у дитини можуть з’явитися дизуричні прояви. Несприятливий вплив наявності дивертикула реалізується в уростазі та інфекційному забрудненні сечі, що постійно знаходиться в його порожнині. Поступове приєднання симптомів сечової інфекції пояснює тривалий безсимптомний перебіг аномалії і прояв її лише у зрілому віці. Діагностика. Діагноз дивертикула визначають за даними цистоскопії (виявляється вхід до дивертикула). Повну інформацію про дивертикул можна дістати при цистографії у двох проекціях. Цистографія допомагає також вивчити скорочувальну здатність стінок дивертикула. Знімок повторюють після сечовипускання. Якщо сечовий міхур порожній, а в дивертикулі ще міститься контрастна речовина, то це свідчить про атонію стінок дивертикула із затриманням сечі. Лікування хірургічне — дивертикулектомія. Антибактеріальна терапія спрямована на усунення інфекції сечових шляхів.
31. Будова чоловічої уретри. Сечовипускний канал поділяють на три частини: простатичну, перетинчасту (мембранозну) і спонгіозну (кавернозну, губчасту або висячу). Зовнішній сфінктер розташований нижче, на рівні сечостатевої діафрагми, тобто м'язів тазового дна (уретральний), і складається із поперечно-смугастої мускулатури. Зовнішній сфінктер поділяє чоловічий сечовипускний канал на дві частини: передню і задню. Задня частина починається з простатичного, оточеного передміхуровою залозою відділу, який переходить у мембранозний, оточений сечостатевою діафрагмою, тобто м'язами тазового дна. Простатична частина сечівника починається від сечового міхура і має довжину 3-4 см. У простатичному відділі на задній стінці сечовипускного каналу розташовується сім'яний горбик, на якому відкриваються вічка сім'явиносних протоків, а з боків його — вивідні протоки передміхурової залози. Сім'яний горбик є нижньою межею під час трансуретрального видалення передміхурової залози, бо він завжди розташовується на 1-2 см від початку зовнішнього сфінктера сечового міхура. Ушкодження сфінктера під час операції небезпечне виникненням нетримання сечі. У передній частині розрізняють цибулеподібно розширений і вигнутий бульбозний відділ, що переходить у самий зовнішній (пенальний або висячий) відділ сечовипускного каналу. Цей відділ каналу входить до складу статевого члена і оточений власним кавернозним тілом. Дистальний кінець сечовипускного каналу напротязі приблизно 1 см дещо розширений (човникоподібна ямка). Сечовипускний канал вистелений послідовно перехідним, багаторядним призматичним, а у човникоподібній ямці, багатошаровим плоским епітелієм. Перетинчаста частина сечівника має довжину до 2 см і знаходиться в місці переходу його через сечостатеву діафрагму. В цьому місці сечівник має значний вигин і найменший діаметр (до 5 мм). За рахунок m. transversus perinei profundus утворюється вольовий сфінктер сечівника. Губчаста частина чоловічого сечівника має значну довжину (14–16 см), проходить через промежину, статевий член і закінчується зовнішнім отвором, діаметр якого досягає 1 см. Більшість стриктур сечівника утворюється саме у цій частині. Чоловічий сечівник оточується власним губчастим тілом статевого члена, до якого прилягають два печеристих тіла статевого члена. В чоловічому сечівнику виділяють три фізіологічні звуження: у стінці сечового міхура, в перетинчастій частині, в межах зовнішнього отвору сечівника. Крім того, в його просвіті є три розширення: в передміхуровій частині, в цибулинній частині, в ділянці голівки статевого члена. Сечівник утворює S-подібний вигин. Перша кривина утворена передміхуровою і перетинчастою частинами уретри. Вершина випуклості цього вигину знаходиться в промежнній частині, ввігнутість направлена вперед і догори. Друга кривина утворена губчастою частиною і обернена назад і вниз.
2. Протягом доби здорова людина виділяє з сечею близько 60 г твердої речовини - органічних і неорганічних солей. Вони розчинені у сечі й визначають її відносну густину. У різні періоди доби вона коливається в межах 1, 010-1, 025 при рН 6-7. Підвищення відносної густини до 1, 030 і більше-цегіперстенурія, зниження до 1, 005 і менше-гіпостенурія, монотонна відносна щільність -ізостенурія. Реакція сечі в нормі слабокисла. Ступінь кислотності залежить від рівня в ній вільних Н-іонів. У нормі рН сечі коливається від 5 до 7 і залежить від харчування. Основна (лужна) реакція сечі спостерігається при запальних процесах, які супроводжуються основно-аміачним бродінням. 3. Усі види катетерів, призначених для проведення через сечівник, мають номер (за шкалою Шар'єра), який відображує їхній діаметр. Кожний номер відрізняється від інших на 1/3 мм, тобто № 18 означає, що діаметр катетера становить 6 мм. 4. Пневморетроперитонеум є інформативнішим методом дослідження, ніж пневморен, який дає уявлення про стан лише однієї нирки.
5. Аномалії взаємних зв’язків нирок виникають внаслідок їх зрощення. При цьому у хворого виявляється одна велика нирка. Залежно від виду зрощення може виявлятися підковоподібна, L-подібна, S-подібна і галетоподібна нирка. Зрощення нирок може характеризуватися і одно-, і двобічною їх дистопією: при S-подібній нирці одна із половин знаходиться на своєму місці, а друга — у здухвинній ділянці. При об’єктивному обстеженні зрощення нирок може сприйматися за пухлини черевної Найчастішою формою зрощення є підковоподібна нирка. Нирки з’єднуються перешийком, який розташовується попереду аорти і нижньої порожнистої вени. Здебільшого пере- шийок утворює ниркову структуру, або фіброзний тяж. Нирки у цьому разі розміщуються на рівні попереку. Судинна система складається з багатьох артерій, які відходять від аорти або від інших великих артерій суміжних органів. Найчастішими ускладненнями при підковоподібній нирці є пієлонефрит і сечокам’яна хвороба, які виникають через конфлікт сечоводів із нирковими артеріями і порушення відтоку сечі з ниркових мисок. Нерідко розвивається синдром нижньої порожнистої вени. Діти скаржаться на біль у черевній порожнині (синдром Мартинова і Ровзінга). Лікування залежить від того, чи є біль і ускладнення, чи ні. При ускладненнях показано хірургічне лікування: потрібно ліквідувати перешийок і розвести полюси нирок.
Анатомія сечовода Сечовід — довгий і вузький трубчастий орган, що з'єднує миску із сечовим міхуром і розташований у заочеревинному просторі з обох сторін від хребта. Верхня і середня частини сечовода розміщені паралельно до хребта, а нижня його третина описує дугу, вип'ячену назовні — тазова кривизна сечовода. Довжина сечовода у дорослого 25-30 см (варіює залежно від росту), у чоловіків – 30-32 см, у жінок – 27-29 см. Правий сечовід дещо коротший лівого. Діаметр просвіту сечовода 4-6 мм. Він дещо менший у місцях фізіологічних звужень: відходження від миски (мисково-сечовідний сегмент), перехрестя сечовода із здухвинними судинами (приблизно на межі середньої і нижньої його третин) і проходження його у товщі стінки сечового міхура у косому напрямку (інтрамуральний відділ сечовода). Довжина інтрамурального відділу сечовода близько 2 см. Нижнє звуження найбільш виразне: діаметр сечоводу становить 0, 25-0, 35 см. Звуження сечовода чергуються з веретеноподібними розширеннями, виразність яких різна. У сечоводі виділяють черевну і тазову частини. Та частина сечовода, що проходить до його перехрестя з клубовими судинами, називається черевною, а розташована нижче цього перехрестя — тазовою. У межах пограничної ліній сечоводи залягають наперед від крижово-клубового зчленування. Лівий сечовід на границі середньої та нижньої третини перехрещується з загальною клубовою артерією, а правий сечовід перетинає зовнішня клубова артерія. Тазові відділи сечоводів залягають на боковій стінці таза в підочеревинному просторі. До середини і назад від сечовода лежить бокова і передня стінка прямої кишки, а латерально – нервові стовбури і судини таза. Сечовід підходить до дна сечового міхура і там перетинає затульний судинно-нервовий пучок і початок пупкової артерії. Після цього він займає положення між задньою стінкою сечового міхура та передньо-боковою стінкою прямої кишки, перетинаючи під прямим кутом сім'явиносну протоку, займає положення ззовні від неї і наперед від сім'яних міхурців. Сечовід косо пронизує стінку сечового міхура зверху донизу і ззовні досередини. Навколоміхурова частина сечовода є однією з найвужчих відносно загальної довжини його. Сечоводи оточує біля органна клітковина і біля органна фасція. Сечовід тісно зв'язаний з пристінковим листком очеревини багаточисленними сполучнотканинними перетинками. В інтрамуральному відділі сечоводів (в стінці сечового міхура) сечовід утворює вигин, який переходячи з фронтальної площини в сагітальну, здатний скорочуватись та перекривати просвіт сечовода, перешкоджаючи міхурно-сечовідному рефлюксу сечі під час сечовипускання при наповненому сечовому міхурі. Будова стінки сечовода. Стінка сечовода складається із слизової оболонки, що вистелена багаторядовим перехідним епітелієм уротелієм, підслизового, м'язового і зовнішнього адвентиційного шарів. Слизова сечовода утворює велику кількість повздовжньо-спіральних складок, тому на розрізі сечовід має зірчасту форму. Стінка сечовода має два м'язових шари – зовнішній циркулярний і внутрішній повздовжній. В тазовій частині приєднується третій шар – зовнішній повздовжній. 2. Нетримання сечі — самовільне її виділення без позиву до сечовипускання. Воно може бути природженим і набутим. Нетримання сечі спостерігається також при тяжких аномалі-ях сечостатевих органів — екстрофії сечового міхура, тотальній епіспадії, ектопії вічок сечоводів при сечоста-тевих норицях, нейрогенній дисфункції сечового міхура. Набуті дефекти здебільшого зумовлені травмою. Таке нетримання сечі називають несправжнім. При справжньому нетриманні сечі немає дефектів і аномалій сечових шляхів. Сеча не утримується через недостатність сфінктерів сечового міхура. Справжнє нетримання сечі може бути постійним або виникати внаслідок зміни положення тіла і фізічного навантаження. Зазвичай справжнє нетримання сечі спостерігається у жінок при опущенні піхви і послабленні тонусу сфінктерів сечового міхура та сечівника. Воно може бути ускладненням операцій на сечовому міхурі, передміхуровій залозі, сечівнику (простатектомія; аденомектомія; трансуретральні, ендоскопічні операції і т.ін.).
3. Бужування сечівникавикористовують з діагностичною (для виявлення звуження, каменів, стороннього тіла) і лікувальною (для розширення стриктури) метою. Для цього застосовують напівтверді (еластичні) і тверді (металеві) бужі.
4. Ниркова артеріографія - одержання рентгеноконтрастного зображення артеріальної системи нирки. 5. Полікістоз нирок — спадкове захворювання, яке може передаватися за домінантним або рецесивним типом: за домінантним типом — від матері до дитини, а за рецесивним — за батьківською лінією. Захворювання може перебігати злоякісно і латентно. При злоякісній формі кількість збережених нефронів невелика, і дитина вмирає у віці 8–10 років, при латентній — кількість нефронів достатня для нормальної роботи нирки. Недуга у цьому разі проявляється у віці 30–40 років, коли в нирках розвивається хроніч- не інфекційне захворювання — пієлонефрит. Ця аномалія виникає внаслідок дефекту з’єднання збірних канальців із мезонефрогенною бластемою на 2–3-му місяці вагітності, що призводить до порушень відтоку сечі й утворення кіст. Під час макроскопічного дослідження нирка має великі розміри, містить багато кіст різних діаметрів. При ускладненнях у кістах скупчуються геморагічні або гнійні маси. Клінічні прояви. Полікістоз — захворювання обох нирок. Клінічним проявом полікістозу є біль у поперековій ділянці. Якщо розвивається пієлонефрит, то з’являється така симптоматика: підвищення температури, зміни в аналізах крові та сечі, прояви ХНН. Діагностика. Діагноз полікістозу визначають на підставі анамнезу, скарг хворого, даних об’єктивного, лабораторного, рентгеноурологічного, ультразвукового і радіоізотопного досліджень. Диференційну діагностику полікістозу проводять із пухлинами нирок. Пухлина нирок — майже завжди однобічне ураження. Частіше проявляється моносимптомною макрогематурією. Ангіографія і УЗД —надійні методи діагностики пухлини нирок. Лікування хворих на полікістоз на початкових етапах консервативне. По-перше, потрібно зменшити негативний вплив на ушкоджені нирки за допомогою щадної, але достатньо калорійної дієти. По-друге, слід запобігти пієлонефриту, а за його наявності протистояти прогресуючому перебігу запального процесу (санація осередків інфекції, антибактеріальна терапія). У разі нападів болю, швидкого збільшення розмірів нирок показана операція — декапсуляція (розтин) стінок великих кіст і пункція малих. Така операція зменшує внутрішньонирковий тиск і покращує функцію резервних нефронів. Якщо в родині виявлено хворого на полікістоз, обов’язково обстежують усіх її членів. Ці заходи сприяють виявленню та диспансеризації хворих, поліпшують профілактику пієлонефриту і хронічної ниркової недостатності Діафаноскопія(від грец. Diaphanes - прозорий і skopia), трансілюмінація— просвічування вузьким пучком світла. В урології діафаноскопію застосовують при наявності збільшення однієї або обох половин мошонки. Сутність методу полягає в тому, що до задньої поверхні мошонки ближче до її дна, або до ніжньобічної поверхні, підноситься джерело світла (часто світловодів цистоскопа). При цьому, якщо світло добре проникає крізь мошонку і вона починає світитися як червоний китайський ліхтар, це означає, що її збільшення обумовлено скупченням рідини (водянка оболонок яєчка або гідроцеле, або кіста придатка яєчка або сперматоцеле). Якщо ж мошонка залишається для світла непроникною - значить її збільшення обумовлено запаленням або пухлиною яєчка та / або його придатка 2. Енурез — нічне нетримання сечі. Виникає переважно у дітей. Ніктурія — це стан, коли пацієнт скаржиться на необхідність прокидатися один або більше разів уночі для сечовипускання (Міжнародне товариство з тримання сечі (ICS), 2002). До і після кожного сечовипускання пацієнт повинен спати, тобто термін “ніктурія” не поширюється на перше сечовипускання зранку. Ніктурією не можна вважати епізоди сечовипускання, коли пацієнт ліг у ліжко, але ще не заснув. Цю патологію слід відрізняти від енурезу (мимовільного сечовипускання під час сну). 3. Для чоловіків: Показання: гостра затримка сечовипускання, яка спостерігається внаслідок гіперплазії чи раку передміхурової залози, захворювань нервової системи або при необхідності у перед- та післяопераційному періоді. Протипоказання: Стриктура або обтурація сечовивідного каналу, пошкодження сечівнику, гострий уретрит або простатит, орхіт або епідидиміт. Для жінок: Показання: гостра затримка сечовипускання, необхідність виведення або забору сечі, а також при захворюваннях нервової системи або у перед- та післяопераційному періоді
Протипоказання: Стриктура або обтурація сечівнику, його ушкодження сечівнику, гострий уретрит.
4. Уретрографія- це рентгенографія сечівника після заповнення його рентгеноконтрастною речовиною. Застосовується переважно в чоловіків з метою виявлення пошкоджень і захворювань сечівника. 5. Мультикістозна хвороба нирок - це вроджена ниркова патологія, яка проявляється кістозним переродженням ниркової паренхіми внаслідок первинного розширення збірних канальців. Процес може бути двобічним, однобічним чи сегментарним. Мультикістозна нирка - це конгломерат різного розміру тонкостінних кіст, між якими практично відсутня ниркова паренхіма. Частіше всього нирка збільшена в об'ємі, маса може досягати кількох сотень грамів. Відсутня диференціація шарів, видно лише кісти, різко зменшена кількість нефронів. Миска часто відсутня чи гіпоплазована, але може бути атрезія, дилатація, подвоєння. Гістологічними маркерами служать примітивні протоки, канальці і клубочки фетального типу. Ниркові кісти являють собою термінальні відділи збірних трубочок, можуть бути оточені сполучною тканиною, гладком'язовими волокнами. При односторонньому процесі на протилежній стороні виявляють гідронефроз. Двобічний процес несумісний з життям. Однобічний процес може бути безсимптомним. Але при збільшеній мультикістозній нирці відмічається великий живіт, пухлиноподібний утвір у підребер'ї, приступоподібні болі у животі, поперековій ділянці. Захворювання часто виявляється при інфікуванні сечовивідних шляхів. Дані обстежень: Пренатальне ультразвукове дослідження (кістозно змінені нирки збільшених чи зменшених розмірів, недостатня візуалізація сечового міхура плода, маловіддя). Ангіографія (виявляється відсутність ниркової ангіограми та нефрограми). Внутрішньовенна урографія (виявляється мультикістозно змінена нирка). Цистоскопія (часто відсутнє устя сечоводу або наявна облітерація самого сечоводу). Лікування: Симптоматичне і хірургічне. При хронічній нирковій недостатності проводять гемодіаліз, у подальшому показана пересадка нирки.
1. Будова жіночої уретри. Жіночий сечовипускний канал починається від сечового міхура внутрішнім отвором уретри і являє собою трубку довжиною 3, 5-4 см, дещо вигнуту вип'яченням дозаду і яка огинає знизу і ззаду нижній край лонного з`єднання. Поза проходженням сечі передня і задня стінки сечовипускного каналу прилягають одна до другої. Жіноча уретра відрізняється значною розтягнутістю. Задня стінка сечовипускного каналу тісно пов'язана з передньою стінкою піхви. Стінка жіночої уретри складається із слизової, підслизової і м'язової оболонок. Слизова вистелена перехідним епітелієм і утворює повздовжні складки. Артерії жіночий сечовипускний канал одержує із басейну нижньої міхурової і внутрішньої соромітної артерій. Венозний відток здійснюється через міхурове сплетіння у внутрішню здухвинну вену. Лімфатичні судини з проксимальних відділів направляються у здухвинні, із дистальних — у пахові лімфовузли. Іннервація здійснюється нижнім підчеревним сплетінням, тазовим і соромітним нервами. Скупчення залоз, що відкриваються з обох боків від зовнішнього отвору уретри двома протоками довжиною 1-2 см, називаються парауретральними ходами Скене. Подібно до того, як у чоловіків сечовипускний канал являє собою не лише частину сечових шляхів, але є однією із структур, яка утворює зовнішні статеві органи, сечовипускний канал жінок також пов'язаний із зовнішніми статевими органами.
2. Лейкоцитурія – виділення із сечею підвищеної кількості лейкоцитів – більше 4000 в 1 мл сечі. Масивну лейкоцитурію (лейкоцити покривають усе поле зору) називають піурією. Лейкоцитурію виявляють при мікроскопічному дослідженні залишку сечі. Для виявлення і оцінки степені вираженості лейкоцитурії найбільш інформативні кількісні методи: проби Нечипоренко (середня порція ранішньої сечі) і Каковського-Аддіса. Лейкоцитурія частіше обумовлена бактеріальним (банальним або туберкульозним) запаленням нирок або сечових шляхів. Для розмежування ниркової лейкоцитурії та лейкоцитурії при захворюваннях сечових шляхів і статевих органів використовують 3-стаканну пробу, цистоскопію, УЗД, радіонуклідні та рентгенологічні Проба трьох склянок. З а допомогою цього методу виявляють, на якому рівні сечових шляхів виділяється кров або лейкоцити. Метод Амбурже - підрахунок формених елементів, що виділяються і з сечею за 1 хвилину, тобто, швидкість їх виведення (за 1 хвилину і з сечею виділяється до 1000 еритроцитів, до 2000 лейкоцитів). Метод Аддіс-Каковського - кількість формених елементів і циліндрів у добовій кількості сечі (до 1 млн еритроцитів, 2 млн лейкоцитів, до 20 тис. гіалінових циліндрів). Метод Нечипоренк а - визначення кількості формених елементів в 1 мл сечі (еритроцитів – до 1000-2000, лейкоцитів – до 2000-4000, гіалінових циліндрів – до 200-250).
3.Покази до проведення: Покази: • хронічні захворювання сечового міхура • діагностика хвороб сечостатевої системи • пухлини матки та додатків, а також сигмовидної та прямої кишки з метою діагностики поширення онкопроцесу • гематурія – кров в сечі • оцінка ефективності лікування • видалення стороннього тіла • підозра на ракову пухлину Протипокази: • гострі запальні процеси в уретрі, передміхуровій залозі, яєчках, сечовому міхурі • травма уретри • атонія (втрата тонусу та еластичності) сечового міхура • виражене звуження сечостатевого каналу 4. Оглядова урографія.Рентгенологічне дослідження нирок верхніх сечових шляхів розпочинають з оглядового знімка-оглядової урографії. Оглядова рентгенографія повинна охоплювати всю сечову систему від верхніх кінців нирок до нижнього краю лобкового симфізу. Тому знімок слід робити на плівці розміром 30*40 см. Знімок вважається чітким, якщо кишкові гази не закривають ділянки розташування нирок і чітко визначаються зовнішні краї поперекових м'язів. 5. Епіспаді́ я — вада статевої системи людини — розщеплення частини, чи усієї передньої (дорсальної) стінки сечовипускного каналу. Зустрічається серед хлопчиків у 5 разів частіше ніж серед дівчаток. Форма статевих органів при цьому значно змінюється. У хлопчиків розрізняють: епіспадію головки; епіспадію пенісу; повну епіспадію У дівчаток розрізняють: кліторальну епіспадію; субсимфізарну; повну (ретросимфізарну) Лікування епіспадії хірургічне, яке полягає у корекції статевого члена (висічення хорди та звільнення статевого члена від жирової клітковини), формуванні внутрішнього сфінктера шийки сечового міхура і створенні уретри. Шовний матеріал - синтетичні нитки, що розсмоктуються - вікріл, PDS, дексон діаметром 5/0 (можливі коливання в межах 4/0 - 6/0). При епіспадії головки статевого члена оперативне втручання включає в себе формування уретри і зовнішнього отвору уретри, висічення хорди, звільнення статевого члена від жирової клітковини. Лікування цієї форми епіспадії проводиться в 2 - 3 етапи. При члено-лобковій і повній епіспадії оперативне втручання включає корекцію статевого члена та формуванні сфінктера сечового міхура і уретри. При цих формах епіспадії виконують операції за методикою Rapin, Cantwell-Ransley, пластику внутрішнього сфінктера за В. М. Державіним. Дренування сечового міхура здійснюється хлорвініловим катетером або балон-катетером Фолі через зовнішній отвір уретри. ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНЕ ЛІКУВАННЯ. Впродовж періоду перебування хворого в стаціонарі проводиться наступний обсяг лікувальних заходів: - для профілактики кровотечі, набряку тканин статевого члена накладається туго-еластична марлево-лейкопластирна пов'язка, яка знімається через 3 - 6 діб; - антибактеріальна терапія впродовж 12 - 14 днів шляхом парентерального введення антибіотика широкого спектра дії після відповідної проби на переносимість;
Види рухливості нирок: 2) Статична – проявляється при переході людини з горизон. Положення у вертикальне чи навпаки (1-2см) 3)Пальпаторна – відстань на яку можна пересунути (донизу і медіально) нирку при пальпації (3 -5 см.) 2. 3. Хромоцистоскопія - метод огляду слизової оболонки сечового міхура в поєднанні з визначенням секреторної й евакуаторної функцій нирок (кожної окремо) за допомогою індигокармінової проби. Методика хромоцистоскопії. Внутрішньовенне вводять 2-5 мл 0, 4 % розчину індигокарміну і спостерігають за отворами сечоводів. У нормі забарвлена в синій колір сеча з'являється на 3-5-й хвилині практично одночасно з обох боків. Під час дослідження стежать за інтенсивністю кольору, силою викидів, їх частотою. Якщо забарвлення своєчасно не з'являється, вичікують ще 10- 15 хв, після чого спостереження припиняють. 4. Ретроградна (висхідна) уретеропієлографія застосовується у разі недостатньої інформації щодо анатомічних змін, яку одержано за допомогою екскреторної урографії або при наявності протипоказань до неї. Ретроградна уретеропієлографія грунтується на одержанні рентгенівського зображення верхніх сечових шляхів після введення рентгеноконтрастної речовини через сечовідний катетер. Тому необхідна катетеризація сечовода. Катетер уводять на глибину 18-20 см (якщо сечовід прохідний і контрастна речовина надходить у ниркову миску). 5. Гіпоспадія - Найбільш частий порок розвитку. Дана аномалія реєструється у 1 на 300-400 новонароджених хлопчиків. Цей порок характеризується недорозвиненням сечовипускального каналу з заміщенням відсутнього відділу щільним сполучнотканинних тяжем (хорда), що є причиною викривлення статевого члена. В основу численних класифікацій гіпоспадії покладена локалізація зовнішнього отвору сечовипускального каналу. · Гіпоспадія вінця статевого члена. · Окологоловчатая (околовенечную) гіпоспадія. · Гіпоспадія дистальної, середньої і проксимальної третини статевого члена. · Мошоночной-промежинна і промежинні форми гіпоспадії. Жіноча гіпоспадія характеризується розщепленням задньої стінки уретри і передньої стінки піхви. Епіспадія - Вроджене розщеплення всієї або частини передньої стінки сечовипускального каналу. На дорсальній поверхні статевого члена виявляється отвір уретри. · Епіспадія головки статевого члена зустрічається вкрай рідко і не вимагає хірургічної корекції. · Епіспадія статевого члена. Зовнішній отвір уретри знаходиться в області вінця на тильній поверхні статевого члена. · Повна (тотальна) епіспадія - найважча форма при якій зовнішній отвір уретри розташовується біля кореня статевого члена. Отвір нагадує широку воронку. · Кліторная форма епіспадії у дівчаток - незначне розщеплення термінального відділу уретри. Найчастіше ця форма залишається непоміченою. · Подлобковая епіспадія характеризується розщепленням сечівника до шийки сечового міхура і розщепленням клітора. · Повна (залобковая) епіспадія: передня стінка сечовипускального каналу і стінка переднього сегмента шийки сечового міхура відсутні. Вроджені клапани сечівника зустрічаються у хлопчиків у співвідношенні 1: 50 000 новонароджених. Клапани є перетинку, з обох сторін вони покриті слизовою оболонкою. Розташовуються в задній частині уретри вище або нижче сім'яного горбка. Порушення сечовипускання виникає внаслідок розкриття клапана потоком сечі, що йде в сечовипускальний канал з сечового міхура. Постійне порушення уродинаміки викликає підвищення внутріпузирного тиску, що поступово призводить до розвитку ретенційних змін в сечовому міхурі і верхніх сечових шляхах.
1. 2. При яких патологічних станах спостерігається парадоксальна ішурія: - гіперплазія передміхурової залози. -гостра затримка сечі. 3. Необхідні умови для виконання цистоскопії: а) достатній для проведення цистоскопа діаметр сечівника; б) достатня місткість сечового міхура: у немовлят- не менше 30 мл, у старших дітей - 75-100 мл; в) прозоре середовище у сечовому міхурі протягом дослідження. Перед дослідженням хворий повинен помочитися. У немовлят сечу випускають катетером або через цистоскоп. Положення на спині з трохи піднятими і зігнутими ногами. 4. Радіонуклідна ренографія дає графічне зображення динаміки накопичення і виведення кожною ниркою радіофармацевтичного препарату. Дослідження проводять у положенні хворого сидячи (або лежачи на животі); метод не потребує спеціальної підготовки. Використовують гіпуран, мічений 131І або 125І, який вводять внутрішньовенне з розрахунку 0, 2-0, 3 мкКи на 1 кг маси тіла хворого, але не більше 1 мл. Прилади автоматично фіксують на графіку основні етапи транспорту радіофармацевтичного препарату з крові через нирки в сечовий міхур, а також виведення його з крові. Дослідження триває 16-20 хв. Ренограма має три сегменти: судинний, секреторний і видільний, які характеризують функції різних анатомічних відділів нирки. (мал.4.1) 5. Екстрофія сечового міхура — це відсутність його передньої стінки і відповідно передньої черевної стінки. Лобкові кістки відстають одна від одної на велику відстань. Під час огляду новонародженого на рівні лобка визначається кругле червоне утворення, в кутах якого розташовані вічка сечоводів. Помітні викиди порцій
|