Ніжна Настя

На сьогоднішній день у Меджибізькій фортеці, яка отримала статус заповідника, тривають реставраційні роботи. Приведено до ладу та відновлено ряд будівель, зокрема, відреставровано північно-західний корпус заповідника та «Лицарську» вежу, яка стала оглядовим майданчиком для відвідувачів. Окрім того, ведеться серйозна робота по перетворенню заповідника в тому числі і на науково-дослідницький та культурно-освітній центр. У північно-західному корпусі заповідника відкрито краєзнавчий музей із 6 музейних залів з експозиціями; працює постійна експозиція «Український традиційний одяг подолян в обрядах та звичаях»; «Творчість українських художників і скульпторів другої половини XX століття» тощо. У заповіднику проходять різного роду просвітницькі та освітні заходи.

Палац Санґушків (Ізяслав)

Ізяслав – одне з найдавніших міст сучасної Хмельниччини, що може похвалитися майже тисячолітньою історією свого існування. Водночас, його справедливо можна віднести до числа тих населених пунктів, які представляють не тільки історичну, а й архітектурну цінність. Адже від давньої і багатої на події історії міста збереглась значна кількість унікальних пам’яток. Перлиною серед них по праву можна вважати садибний комплекс князів Сангушків, збудований у стилі бароко видатним італійським архітектором П.-А. Фонтана в 1746-1750 рр. Та сучасний стан пам’ятки замість захоплення справляє тяжке, гнітюче враження. Дивлячись на безверхі стіни, купи облупленої вікової штукатурки, залишки колись розкішного настінного ліплення, навіть не віриться, що свого часу палац приймав найсановитiших осіб Європи – королів та імператорів.

Початок побудови комплексу припадає на 1-шу половину XVII ст., коли князі Заславські, власники міста, вирішили збудувати новий замок на протилежному березі Горині з суттєво більшою площею і застосуванням більш надійних бастіонних фортифікацій. Будівництво нового замку бастіонного типу розпочалось в 1624 р. Територія обмежувалася з півночі руслом р. Топори, з заходу – течією Горині, з двох інших боків – штучними ровами, котрі, очевидно, могли наповнюватися водою. По периметру комплекс оточував невисокий кам’яний мур, що був складовою частиною бастіонних укріплень. Під головним приміщенням був великий підвал, з якого йшов вихід до Горині.

Подальша розбудова ансамблю пов’язана з родиною князів Сангушків. У середині XVIIІ ст. нові власники Ізяслава на руїнах замку XVII ст. будують великий двоповерховий палац, який також обносять високим оборонним муром та поступово створюють суттєво новий садибний комплекс.

До цього унікального архітектурного ансамблю входили замок-палац, подвір’я з аркадами та службовими приміщеннями, місточок, залишки оборонних укріплень та флігель, в 1750 р. на території садиби було зведено ще й костьол св. Йозефа та монастир місіонерів.

Весь ансамбль у стилі пізнього бароко був виконаний під керівництвом італійського архітектора Пауло-Антонiо Фонтана. І прикрашено його було відповідним чином. Адже він, хоч і на деякий час, став репрезентативною резиденцією успішних аристократів. Як свідчать джерела, тут зберігалися справжні скарби: оригінальні полотна видатних майстрів пензля того часу, родовий князівський архів, художня бронза, рідкісна бібліотека, колекція китайської порцеляни, чудові меблі – справжні витвори мистецтва. Розкішний палац за свою історію не раз приймав королів і імператорів. 1711 р. у маєтку князів Сангушків побував російський імператор Петро I. Він приїздив сюди на переговори з польським королем Станіславом-Августом про спiльнi воєнні дії проти Туреччини. У 1780 i 1787 рр. тут побував австрійський імператор Йосиф II. У палаці в різний час також бували О. В. Суворов, М. І. Кутузов. У листопаді 1780 р., повертаючись з Кам’янця-Подільського, в палаці гостював останній польський король Станiслав-Август IV Понятовський. Власниця маєтку Кароліна Сангушко на балу, даному на честь високого гостя, вразила всіх присутніх своїми коштовностями. В 1787 р., їдучи до Канева, король ще раз відвідав маєток Сангушків в Ізяславі. На його честь дали бал з феєрверком. Опісля гучних приймань Станiслава-Августа Понятовського, палац більше не бачив подій такої ваги, а після смерті князя Кароля Сангушко (1779-1840) в палаці ніхто постійно не проживав. Відтепер він використовувався лише для концертів та театральних вистав. Найбільше подібне свято відбулося в 1852 р., коли з ініціативи Клементини Сангушко тут було організовано грандіозний концерт, на якому були присутні триста чоловік.

Палацовий комплекс Сангушків володіє не тільки значною архітектурною, а й історичною цінністю.

Вже в ХІХ ст. палац став занепадати та поступово руйнувався впродовж ХХ ст. На сучасному етапі від колись розкішного комплексу залишилися лише руїни, які потребують проведення необхідних заходів з реставрації та подальшого пристосування.