Релігійні вірування про виховання моральних якостей та благодійність

Уявлення про милосердя, допомогу нужденним і любов до ближнього знайшли своє втілення у найдавніших релігійних книгах. Вони висвітлюють образ ідеальної людини, яка дотримується ряду правил, що витікають із основного принципу служіння ближньому. Серед них – жертовна любов, що має на меті полегшити біль та переживання інших. Ця висока любов приносить страждання, оскільки втягує людину у складні проблеми, закликає, незважаючи ні на що, допомогти іншим. Яскравими прикладами такої любові можуть служити Ісус Христос, який віддав життя за відкуп людських гріхів; Будда, котрий дав клятву присвятити себе порятунку всіх живих і відчути їх страждання як власні. Другим правилом служіння ближньому є віддача і роздавання – віддаючи іншому щось вільно, без будь-яких умов, допомагаючи іншому нести його тягар, людина отримує значно більше, ніж дала: “Кожному, хто в тебе просить – подай, а від того, хто твоє забирає, – назад не жадай... Давайте – і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою мірою міряєте, такою відміряють вам” (Євангеліє від Св. Луки). Наступним правилом є милосердя і гостинність. Давати милостиню бідним і проявляти гостинність – це якості, які схвалюють усі релігії. В індійських джайністів у “Кундакунді” стверджується: “Милосердя – не залишитися байдужим до голодного, нещасного і постаратися полегшити їх страждання” (8, 35).

У той же час допомога біднякам у священних книгах (текстах) уособлюється із принесенням жертви Богу або вищим святим. “Коли Господь полюбить людину, він посилає їм дар у вигляді бідняка, щоб той міг здійснити благодіяння для бідного” (Іудаїзм). “Якщо хто полегшить долю потребуючого, Аллах полегшить долю того в цьому світі і в майбутньому” (Іслам).

Найбільш широка картина милосердя і любові до ближнього розгорнута у Новому заповіті. Ісус Христос закликає людей складати собі скарби на небі. “Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються та викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій – там буде й серце твоє” (“Євангелія від Матвія”).

Зрозуміло, що складання скарбів на небі передбачає любов до ближнього, праведні вчинки – виявлення допомоги тим, хто її потребує. Доля самого Ісуса, що постраждав за гріхи інших і загинув заради їх спасіння людей, дає ще одне правило служіння ближньому – прощення і примирення: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує...” (“Євангеліє від Матвія”).

Крім Біблії, ідеї благодійності, допомоги потребуючим знайшли своє відображення і в Корані. Так, в його другій главі говориться: “Благочестиві ті, хто вірить в Бога, в останній день, в ангелів, в Писання, в пророків; з любові до нього дають з майна свого ближнім, сиротам, бідним, злидарям, на викуп рабів”.

Таким чином, у релігійних текстах знайшов втілення ідеал людини, що прагне до досконалості. Серед рис такого ідеалу – благодійність, яка полягала в роздачі милостині, харчуванні убогих, допомозі сиротам, вдовам.

Поширення християнства сприяло виникненню принципово нової форми виховання – християнського виховання. Для нього були характерні особлива увага до особистості людини, її душі, пріоритет віри над знаннями, наукою; нерозривний зв’язок освіти з моральним вихованням; усвідомлення виховної ролі праці і важливості здійснення з ранніх років трудового виховання. Важливо відзначити вироблене християнством нове ставлення до праці, тісно пов’язане з ученням про моральність. Добре відомі слова апостола Павла: “Хто не хоче працювати, той не їсть”. Дітям слід прививати повагу до праці, почуття радості від неї Така оцінка ролі праці в житті людини була цілком новою для початку першого тисячоліття н.е.

Сильний вплив на культурний і духовний розвиток усіх християнських народів виявив Новий заповіт, в основі якого лежить Євангеліє. В перекладі з грецької – “блага вість”. Четверте Євангеліє є зібранням повістей про життя і вчення Ісуса Христа. У ньому не тільки викладена нова мета виховання, але і шляхи її досягнення. Новий заповіт включає 27 книг, написаних різними авторами (найбільш відомі Матвій, Марк, Лука, Іоан, Петро і Павло). В основі їх педагогічних ідей лежить вчення про любов до всіх людей як шлях до порятунку: щоб досягти спасіння і йти по шляху самовдосконалення в напрямку християнського ідеалу. У перші століття нашої ери зберігалася практика виховання і книжного навчання мандрівними учителями, тепер уже християнами. Сам Ісус Христос також був мандрівним учителем, чиє завдання полягало в проповіді нового вчення про людину та Бога.