Характеристика обслуговування різними видами транспорту в логістиці.

Особливостями цього виду транспорту є універсальність, висока провізна спроможність та регулярність (незалежно від погодних умов) перевезень при середній вантажонапруженості залізниць у 25-27 млн. ткм. На окремих напрямках вона досягає 90 млн. ткм на рік і більше. Швидкість доставки вантажу в середньому складає 350-380 км/добу.

Господарство залізничного транспорту включає колійне господарство, вагонний й локомотивний парк, вантажні дво­ри й товарні контори, діяльність яких здійс­нюється за єдиним технологічним процесом залізничної станції. Вантажні двори є особли­вою частиною станційної території, на якій розміщені комплекс будівель і дороги. Завдан­нями вантажних дворів є приймання, наван­тажування, розвантажування, видача, сорту­вання і тимчасове зберігання вантажі. На вантажному дворі зосереджують усі основні об'єкти і при­строї комерційного характеру, що слугують для переробки вантажів.

Останнім часом на залізницях почали будувати механізовані вантажні двори, де повністю ме­ханізовані процеси переробки вантажів та ба­гато допоміжних операцій (відкриття і закрит­тя люків піввагонів тощо).

Товарні контори призначені для оформлення вантажних пе­ревезень та розрахунків з вантажовідправниками та вантажо­одержувачами. Територіальне їх розміщують біля в'їзду на ван­тажні двори, що пояснюється Характером їх роботи. Щоб при­скорити оформлення навантажень і розвантажень на під'їзних шляхах організують спеціальні відділення (філії) товарної контори. У товарній конторі:

· оформляють документи на вантажі, призна­чені для перевезення;

· проводять грошові розрахунки за переве­зення; стягують штрафи та збори;

· передають інформацію одер­жувачам про надходження вантажу; здійснюють облік виконан­ня плану перевезень;

· приймають замовлення на подачу вагонів, дозволених до навантаження;

· відшукують вантаж і складають комерційні акти та проводять інші операції;

· ведуть автоматизований облік перевезень.

Нині у відділеннях залізниць створені вузлові розрахункові контори, ідо виконують основні функції товарних контор усіх станцій. Це дає змогу ме­ханізувати й централізувати багато комерційних операцій, ши­роко використовувати ЕОМ.

Тривалість роботи встановлюють так, щоб можна було якомога краще обслуговувати відправників та одержувачів вантажів, а також якнайраціональніше використовувати засоби для переве­зення. На великих станціях товарні контори працюють цілогобово, на дрібних - в одну або дві зміни. Вантажний двір пови­нен працювати в тому самому режимі, що й товарна станція.

На станціях, де організовано централізоване завезення і вивезення вантажів автомобільним транспортом загального користування, вантаж­ний двір, як правило, працює цілодобово.

До рухомого составу залізничного транспорту належать ло­комотиви й вагони.

На залізницях України використовують два види тяги: тепловозну й електровозну.

Вагонний парк складаєть­ся з простих вагонів, платформ, піввагонів, цистерн, ізотерміч­них та спеціальних вагонів. Найбільше тут піввагонів. Усі вагони за кількістю осей поділяються на чотири-, шести- й восьмивісні.

Експлуатаційні характеристики вагонного парку визначають за такими показниками.

1. Технічний коефіцієнт тари вагонів, який визначають за відношенням маси всієї тари вагона до Його вантажопідйомності:

При зменшенні технічного коефіцієнта тари вагона скорочу­ється обсяг роботи, пов'язаної з перевезенням тари вагонів, завдяки чому зменшуються витрати на транспорт, використання легких сплавів, синтетичних матеріалів, знижується маса тари до 18 т (чотиривісних вагонів) і, відповідно, коефіцієнт тари вагона до 0, 288.

2. Вантажний коефіцієнт тари вагонів визначають з від­ношення маси тари до маси вантажу, навантаженого у ваго­ни. Він відображує використання вантажопідйомності вагонів при перевезенні відповідних вантажів. Чим вищий цей кое­фіцієнт, тим гірше використовується вантажопідйомність ва­гонів:

Вантажний коефіцієнт тари для критих вагонів становить 0, 62-0, 5, піввагонів 0, 5-0, 38, платформ 0, 54-0, 51, цистерн 0, 85-0, 56.

3. Коефіцієнт використання вантажопідйомності вагона ви­значають за відношенням маси вантажу, завантаженого у вагон, до вантажопідйомності вагона. Чим більше наближається коефіцієнт до одиниці, тим краще використовується вантажопідйомність вагона. Якщо кое­фіцієнт дорівнює одиниці, вантажопідйомність вагона викорис­товується повністю.

4. Коефіцієнт використання місткості вагона визначають з відношення об'єму, зайнятого вантажем, до повної місткості (об'єму) вагона. При перевезенні легких вантажів місткість вагона використовується і повністю, а вантажопідйомність - ні.

5. Коефіцієнт питомого об'єму вагона — відношення корис­ного об'єму кузова вагона до його вантажопідйомності. Він відо­бражує розмір корисного об'єму (м³), що припадає на одну тон­ну вантажопідйомності вагона. Величина цього коефіцієнта в простих чотиривісних вагонів — 1, 5 м³/т.

Автомобільний транспорт характеризується високою маневреністю, можливістю прямого постачання вантажів “від дверей до дверей” і відповідно високою швидкістю постачання вантажів (350-400 км/добу). Середня собівартість перевезень вантажів у 10-15 разів вище залізничної. При перевезенні вантажів в автопотягах по якісних дорогах вона знижується в 2-3 рази. Обмежена вантажопідйомність транспортних одиниць, висока енерго- та трудомісткість перевезень, недостатньо висока регулярність перевезень та їх екологічна безпека – специфічні особливості автомобільного транспорту. Не дивлячись на це, автомобіль незамінний при внутрішньоміських та приміських перевезеннях, а також як технологічний вид транспорту на підприємствах промисловості та сільського господарства.

Технічна база сучасного автомобільного транспорту є сукуп­ністю засобів та шляхів сполучення, технічних пристроїв і будівель. Засобами сполучення є автомобілі, автомобілі-тягачі, напівпричіпи, причіпи транспортного призначення, що пере­возять вантажі й пасажирів. Засоби сполучення називаються рухомим складом автомобільного транспорту. Вони поділяють­ся на транспортні, призначені для перевезення вантажів, і спеціальні — для виконання різних нетранспортних робіт за допомогою встановленого на них обладнання. На автомобі­льному транспорті загального користування використовують переважно транспортні засоби загального призначення з ку­зовом типу «бортова платформа», що називається бортовим (бортовий автомобіль, бортовий причіп), та спеціального — автомобілі, причіпи, напівпричіпи та причіпи-розпуски транспортного призначення, кузови, що спеціально пристосовані для перевезення одного або кількох однорідних ванта­жів.

За прохідністю автомобілі поділяють на:

дорожні (обмеженої прохідності) — для роботи на дорогах, у тому числі й на ґрунто­вих;

підвищеної і високої прохідності — для роботи у важких до-рожних умовах і на бездоріжжі.

Залежно від конструкції двигуна автомобілі підвищеної і високої прохідності поділяються на колісні, напівгусеничні, колі­сно-гусеничні та амфібії.

Автомобілі-тягачі поділяються на сідель­ні та буксирні. Сідельні тягачі працюють у зчепленні з напівпричіпами і не мають кузова. На рамі тягача встановлений опо­рно-зчіпний пристрій, який з'єднує напівпричіп з тягачем. Бук­сирні тягачі призначені для роботи з причіпами-ваговозами. їх роблять на базі шасі вантажних автомобілів і обладнують зчіп­ними пристроями.

Причіпи буксируються автомобілями та автомобілями-тягачами, з'єднуючись з ними за допомогою буксирного при­строю. За кількістю осей причіпи бувають одно-, дво- і багатовісними. Напівпричіпи призначені для роботи у зчепленні із сідельними автомобілями-тягачами. Вони можуть бути одно-і двовісними, до того ж осі містяться в задній їх частині.

Автопоїзд є автомобі­лем чи автомобілем-тягачем у зчепленні з одним або кілько­ма причіпами чи автомобілем-тягачем з напівпричіпом. На думку західноєвропейських спе­ціалістів, найбільш економічним вантажним транспортним засобом є автопоїзд, що складається з двовісного тягача з тривісним причіпом.

Вантажні автомобілі і причіпні засоби розрізняються за вантажопідйомністю і типом кузова. Авто­мобілі, причіпи, напівпричіпи залежно від вантажопідйомно­сті умовно поділяються на такі групи: особливо малої ванта­жопідйомності - до 0, 5 т; малої - від 0, 5 до 2 т; середньої -від 2 до 5 т; великої - від 5 до 15 т; особливо великої - 15 т і більше.

Шляхи сполучення — це шляхи руху рухомого составу, тобто доставки вантажів і пасажирів.

Залежно від адміністративного підпорядкування, економіч­ного та культурного значення розрізняють автодороги:

· загально­державного,

· республіканського та обласного,

· районного значення,

· міські,

· населених пунктів (вулиці),

· підприємств і організацій промисловості, сільського, лісного господарства.

До технічних пристроїв та будівель автомобільного транспор­ту належать гаражі, авторемонтні майстерні, станції технічного обслуговування.

Вантажні автомобільні перевезення розрізняють за:

1) галузевими ознаками - перевезення промислових, будіве­льних, сільськогосподарських, торгівельних вантажів, а також вантажів комунального господарства, поштових;

2) розміром партій вантажів — масові перевезення великої кількості однорідних вантажів та дрібними партіями вантажів різної номенклатури;

3) територіальними ознаками — внутрішньовиробничі, міські, приміські (до 50 км за межами населеного пункту), міжміські (більш як 50 км за межами міста), внутрішньорайонні, міжра­йонні та міжнародні перевезення;

4) способом виконання: місцеві - здійснюються одним авто­транспортним підприємством; прямого сполучення — при пере­везенні діють кілька автотранспортних організацій; змішаного сполучення — перевезення двома або кількома видами транс­порту.

Водний транспорт. Є найстарішим та найбільш дешевим видом транспорту, який має потужну провозоспроможність і є основним видом транспорту в міжнародній логістиці. Морський транспорт. Розвиток цього виду транспорту обумовлюєтьсянаявністю природного глибоководного шляху. Основні переваги морського транспорту: відсутність обмежень в вантажопідйомності транспортного флоту, мала енергомісткість, достатньо висока середня тривалість навігації – в умовах морів близько 330 діб. Швидкість доставки вантажів не нижча ніж на залізницях (350-550 км/добу). Середня собівартість перевезень вантажів морським транспортом нижче ніж на залізничному транспорті. Вона істотно залежить від виду плавання, виду вантажу та дальності перевезень.

Річковий транспорт. Цей вид транспорту має ті ж самі переваги, що і морський, але з суттєвими обмеженнями: сезонність роботи, необхідність підтримання гарантованих глибин, звивистість судноплавного ходу. Середня тривалість навігації на річках України біля 200 діб. Швидкість доставки вантажів річковим транспортом в ряді басейнів не нижча за залізничну (280-300 км/добу). Собівартість перевезень вантажів в середньому близька до собівартості перевезень залізничним транспортом і має тенденцію до підвищення.

Для перевезень вантажів, пасажирів, багажу, пошти та забез­печення високої якості вантажних і комерційних операцій паро­плавства повинні мати вантажні та технічні причали з необхід­ним обладнанням і устаткуванням, що забезпечують зберігання, навантаження і розвантаження вантажів з відповідними ванта­жопідйомністю, технічним станом і складом. Велика різноманіт­ність дорожних умов і широка номенклатура вантажів, що пере­возяться, зумовили значну кількість типів суден, які можна кла­сифікувати так:

· за наявністю джерел рушійної сили — на са­мохідні й несамохідні;

· за призначенням і складом перевезень — на пасажирські, вантажні, вантажо-пасажирські, буксирні;

· за характером вантажів, що перевозяться, — на наливні й су­ховантажні, в тому числі на універсальні та спеціальні (лісовози, рудовози, рефрижератори);

· за матеріалом, з якого зроблено корпус, — на металеві, дерев'яні, композитні, пластмасові, залі­зобетонні;

· за районами плавання - на озерні, річкові, морські, ріка-море; океанські;

· за архітектурним оформленням та умовами перевезення - на трю­мні, палубні, напівпалубні, відкриті з люковим закриттям і без нього, бункерні, судна-майданчики;

· за наявністю вантажних пристроїв - на само- й несаморозвантажувальні;

· за приписом до вантажних ліній — на транзитні й місцеві.

Основними показниками річкових та морських суден є: одотоннажність, вантажопідйомність, вантажомісткість, роз­міри — довжина, ширина, висота борту та осадження у наван­таженому й порожньому стані;

Вантажне осадження судна визначають від зовнішньої обшивки до вантажної ватерлінії (при повному завантаженні).

Вантажопідйомність судна - це кількість вантажу на ньому при навантаженні до вантажної ватерлінії.

Вантажопідйомність судна визначають як різницю між його ваговою водотоннажністю з повним вантажем (тобто мсою води, витисненої судном) і водотоннажністю без вантажу. Розрізняють повну й чисту вантажопідйомність судна. Повна є критичною кількістю вантажу, що приймаєть­ся на судно, в тому числі й запаси води, палива, провіанту; чиста — лише маса вантажу без маси службового вантажу. Чиста вантажопідйомність морських суден становить 80—93 % повної вантажопідйомності.

Вантажомісткість судна обчислюється за об'ємом його критих вантажних приміщень. Розрізняють ординарну та складну, або подвійну, вантажоміст­кість, під якою розуміють спроможність судна вміщувати визначену кількість вантажів (м³) почергово. За характером вантажу, що перевозиться, розрізняють такі види вантажомісткості:

1. Для тарнопакувальних і штучних вантажів - характеризує об'єм вантажних приміщень, крім просторів, що не можуть бути використані для навантаження через криволінійність обрисів корпусу судна та різні виступи на ньому.

2. Для сипких вантажів (зерно) - включає площу вантажних приміщень, крім невеликих підпалубних просторів. При переве­зенні насипних вантажів ця вантажомісткість використовується

повністю.

3. Для наливних вантажів — включає увесь об'єм наливних вантажів. Під питомою вантажомісткістю розуміють від­ношення вантажомісткості судна до його чистої вантажопід­йомності, цей показник означає, скільки кубічних метрів місткості судна припадає на 1т чистої вантажопідйо­мності.

Кожен вид вантажу характеризується його вантажним об'ємом (у), вираженим у кубічних метрах на 1 т.

На морському транспорті найпоширенішими є спеціалізо­вані судна. Судна, призначені для перевезення генеральних ван­тажів, мають дві і більше палуби з великою кількістю люків. Суховантажні судна призначені для перевезення будь-якого вантажу - генерального, наливних, якщо є спеціальні танки для рідких вантажів. Для перевезення зерна часто використо­вують однопалубні судна з великими трюмами.

Несамохідні су­ховантажні судна призначені для перевезення масових ван­тажів, для яких потрібні укриття від атмосферних опадів і які перевозяться на тентованих палубних баржах.

Використовую­ться також буксирні судна для штовхання барж, криголамні рі­чкові, будуються судна, більш придатні для плавання на водо­сховищах і озерах.

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним й ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів тощо. Його розвиток обумовлений розміщенням в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. Через Україну проходять важливі трубопровідні магістралі з Росії в Західну Європу. Нафтопровідний транспорт України включає 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю близько 3, 0 тис. км. Трансєвропейська нафтопровідна мережа представлена нафтопроводом " Дружба", протяжність якого в межах України 680 км. Великими міжнародними нафтопроводами є Самара–Лисичанськ–Кременчук–Херсон і Мічуринськ–Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта. Протяжність трубопроводів газопровідного транспорту в Україні сягає 33 тис. км. Магістральні газопроводи Дашава–Київ–Москва, Шебелинка–Брянськ, Шебелинка–Острогожськ–Москва, Дашава–Мінськ–Віль­нюс–Рига виконують також функції міжнародних. Особливостями цього транспорту є відсутність рухомого складу, а звідси і порожніх пробігів, постійний режим роботи незалежно від стану погоди та кліматичних умов, простота експлуатації та режиму управління перевезеннями, в яких власно транспортування та вантажо-розвантажувальні операції злиті в єдиному процесі.

Трубопроводи є спеціалізованим (не універсальним) видом транспорту, що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи. Собівартість перекачки нафти та нафтопродуктів по трубопроводах у 2-3 рази нижче собівартості відповідних залізничних перевезень. В експлуатаційних витратах висока їх доля на утримування постійних пристроїв, майже не залежних від обсягу перекачки, а також енергетичних затрат, що визначаються в’язкістю нафтопродуктів. Середній доход від перекачки 1 т нафти на відстані 100 км складає 0, 685 дол. США, від перекачки 1000 м³ газу – 1, 73 дол. США.

Питома вага вкладень нижча, ніж на залізничному транспорті (в розрахунку на одну і ту ж провізну спроможність), приблизно у 2 рази. Швидкість перекачки нафтовантажів залежить від діаметра труби та складає в середньому 70-80 км/добу.

Трубопровідний транспорт доцільно використовувати при транспортуванні масових однорідних вантажів з місця добування до місця розпилення (розподілу по території) при потужності потоків від сотень тисяч до мільйонів тонн на рік.

Авіаційний транспорт визначається найвищою швидкістю перевезень. Специфіка цього виду транспорту (швидкість, комфортність тощо) зумовлює його пріоритетний подальший розвиток. Дякуючи швидкості перевезень в повітрі доцільно перевозити швидкопсувні товари. Повітряний транспорт — найшвидший і в той же час найдорожчий вид транспорту. Основна сфера застосування повітряного транспорту — пасажирські перевезення на відстанях понад тисячу кілометрів. Також здійснюються й вантажні перевезення, але їхня частка дуже низька. В основному авіатранспортом перевозять швидкопсувні продукти й особливо коштовні вантажі, а також пошту. У багатьох важкодоступних районах (у горах, зонах стихійного лиха, районах Крайньої Півночі) повітряному транспорту немає альтернатив. У таких випадках, коли в місці посадки відсутній аеродром використовують не літаки, а гелікоптери, які не мають потреби в посадковій смузі.

Розвиток повітряного транспорту спирається як на базу рухомого складу власного виробництва, так і на імпортні літаки й гелікоптери. Роль повітряного транспорту є найважливішою для виконання стратегічних швидкісних перевезень, відносин з іншими країнами, виконання спеціальних завдань транспортування вантажів у важкодоступні регіони. В Україні в усіх областях є благоустроєні аеропорти, серед яких виділяється аеропорт міжнародного класу у м. Бориспіль. Розвитку повітряного транспорту сприяє діяльність на українських теренах багатьох державних та комерційних вітчизняних й зарубіжних авіакомпаній, які здійснюють перевезення пасажирів та вантажів з нашої держави у більшість країн світу.До переваг цього виду транспорту відносяться повсюдна наявність повітряного природного середовища, яке грає роль “транспортного коридору”, висока швидкість доставки вантажів та пасажирів в будь-які, самі віддалені точки суші та світового океану. Середня швидкість перевезень на повітряному транспорті складає близько 800-900 км/год.

До недоліків повітряного транспорту відносяться висока енергомісткісь, залежність від погодних умов, обмеженість габаритних розмірів та маси вантажів, що перевозяться. Собівартість перевезень вантажів на повітряному транспорті дуже висока, в 60-70 разів вища, ніж на залізничному.

У вантажних перевезеннях літаки використовуються головним чином при доставці на далекі відстані овочів, фруктів та інших швидкопсувних продуктів, а також пошти, цінних та дефіцитних вантажів (коштовності, запасні частини та ін.).