Функції держави в ринковій економіці.

З моменту свого виникнення держава є суб’єктом економічної системи. Проте роль і функції держави у тій чи іншій системі відрізняються. В умовах ринку держава, як правило, не втручається в господарські процеси. Проблеми виробництва відносяться до сфери діяльності недержавного сектору. Однак сам ринковий механізм також має недоліки і є недосконалим. Тому для сучасної економіки характерна змішана економічна система, яка поєднує ринковий механізм з державним регулюванням економіки.

Економічні функції держави пов’язані з випадками неефективності ринку, до яких можна віднести такі.

Ринок розвивається циклічно, для нього характерна стихійність, яка може викликати кризові явища. Тому функцією держави є забезпечення економічної стабільності та здійснення антициклічного регулювання економіки.

Ринок немає механізмів захисту від монополії. Тому держава повинна здійснювати захист конкуренції та антимонопольну політику.

Ринок не здатен забезпечувати економіку достатньою кількістю грошей. Це може викликати платіжні кризи, гальмування економічного розвитку. Тому держава повинна контролювати грошовий обіг здійснюючи грошово-кредитну політику.

Ринок не регулює виробництво та споживання суспільних благ. Тому держава виступає як виробник або замовник суспільних благ, здійснює їх розподіл та регулює споживання.

Ринок не регулює зовнішні ефекти. Це випадки, коли економічна діяльність одних суб’єктів може зменшувати або підвищувати добробут суб’єктів, які не приймають участі в угоді. Наприклад, шкідливі викиди промислових підприємств зменшують добробут людей, які проживають поряд, викликають у них додаткові витрати на лікування, прибирання, ремонт тощо. Навпаки, такі види діяльності як охорона здоров’я, освіта, комунальне господарство пов’язані з позитивними зовнішніми ефектами.

Ринок не здатен забезпечити правильну структуру економіки. В умовах ринку розвиваються ті галузі які забезпечують оптимальне поєднання прибутковості і інвестиційного ризику. Держава повинна підтримувати галузі, які є низько прибутковими, але забезпечують загальну цілісність та працездатність економіки; наукомісткі галузі, які пов’язані з високими інвестиційними ризиками; галузі які забезпечують економічну незалежність, лідерство на світовій арені та національний престиж.Таким чином, важливою функцією держави є проведення структурної політики.

Ринок не гарантує збалансований регіональний розвиток економіки. Це може викликати економічні протиріччя між регіонами, соціальні проблеми. Тому задача держави – забезпечити правильні регіональні пропорції економіки.

Для ринку характерна соціальна нерівність. Певні категорії людей в умовах ринку позбавлені доходів, або їх доходи недостатні для підтримання споживання на прийнятному і достойному рівні. Крім того існують соціальні ризики: безробіття, втрата працездатності тощо. Тому функція держави – здійснення соціального захисту населення на основі перерозподілу доходів.

Ринок не забезпечує збалансованого природокористування. Тому держава повинна проводити екологічне регулювання, здійснювати природоохоронну діяльність.

Ринок не гарантує збалансованість зовнішньоекономічних відносин. Тому функцією держави є регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Нарешті, ринок потребує певної інституційної оформленості. Саме державі під силу встановити загальні правила економічної діяльності, слідкувати за їх виконанням, гарантувати права економічних суб’єктів. Без чого неможливе функціонування економіки. Держава є суб’єктом міжнародних відносин. Саме вона може укладати міжнародні угоди, створюючи тим самим умови для виходу національних економічних суб’єктів на міжнародні ринки.

Випадки неефективності ринку є об’єктивною причиною існування державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це сукупність функцій держави, пов’язаних з економічною і соціальною діяльністю та покликаних забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. Державне регулювання поєднує форми і методи впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, на досягнення цілей державної економічної політики, а також сукупність знань і теоретичних концепцій такого регулювання.

Методи державного регулювання поділяють на:

- правові – законодавчі та інші правові акти, які регламентують економічну діяльність, міжнародні угоди та ін.;

- адміністративні – методи прямого адміністративного регулювання, які обмежують волю поведінки господарюючих суб’єктів: нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, штрафи і т.п.;

- економічні – вони впливають на економічну мотивацію, не обмежуючи при цьому свободу вибору: методи податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, амортизаційна політика та ін.;

- пропагандистські – вплив на поведінку економічних суб’єктів через засоби масової інформації, пропагандистські заходи та ін.

За характером дії методи державного регулювання поділяють на методи прямого й непрямого впливу.

Пряме регулювання здійснюється шляхом законодавчих актів та, заснованих на них, дій виконавчої влади. Пряме втручання виражається у тому, що держава надає кредити, виступає власником підприємств, приймає законодавчі акти.

Непряме регулювання опирається на використання різних фінансових (бюджетно-податкових та кредитно-грошових) важелів, за допомогою яких уряд має можливість з певною мірою ефективності впливати на поведінку приватних фірм, підприємств.