Роздуми Івана Франка над долею рідного краю (за поемою Мойсей) Франко Іван

Поема «Мойсей» — філософський твір про майбутнє українського народу, про могутні сили мас. Це твір, у якому Франко осмислює історичну долю українського народу, трагічний шлях його розвитку.

І. Франко написав поему в період першої революції 1905 року, піднявши важливі проблеми, якими жило українське селянство. Тема та ідея тексту визначена у пролозі. Поет висловлює жаль з приводу того, що українському народові, роз'єднаному між двома державами, судилося тяжке життя. Та він твердо переконаний, що всі жертви, злигодні й поневіряння не пропадуть марно, і визволення українців та возз'єднання українських земель в єдиній державі обов'язково відбудеться.

Поема «Мойсей» написана для українського народу. Біблійну легенду автор переосмислив і написав про проблеми визволення трудящих від гніту. Франко, малюючи древніх ізраїльтян, бачить знедолених земляків.

Сорокарічне блукання єврейського народу пустелею в пошуках землі обітованої асоціюється із сумними і навіть трагічними подіями в житті українців. Здобуття ж Єрихона воскрешало пам'ять про героїчну боротьбу народу України за своє соціальне й національне визволення, зміцнювало віру в його світле, щасливе майбутнє.

У поемі автор проголошує єдність вождя і народу, погляди на історичну роль народу. Особливо виразно показано це в казці про те, як дерева обирали собі короля. Франко розкриває алегорію казки:

Дерева — се народи землі,

А король у їх колі —

Божий вибранець, син і слуга

Господевої волі.

Автор підносить ідею безмежної відданості людини-керівника своєму народові. Справжній керівник, на думку поета, той, хто усвідомлює інтереси і прагнення людей. Справедливі слова слуги і патріота Мойсея:

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.

Ці ж слова можна поставити епіграфом до всієї творчості великого Каменяра. А сповідь-освідчення пророка можна вважати сповіддю самого Франка, бо устами Мойсея автор висловлює свої погляди на призначення людини, роздумує над долею свого народу, засуджує дух рабської покори, лінощі, закликає до боротьби.

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМАТИКИ ПОЕМИ „МОЙСЙ” ФРАНКА

Як " Мойсей" Мiкеланджело - один з найвидатнiших творiв свiтового мистецтва, так i однойменна поема I. Франка - унiкальне явище не лише в украï нськiй, а й свiтовiй лiтературi. Франко прагнув не лише висловити своï погляди на минуле рiдного народу " замученого, розбитого", а спрямувати його на активнi дiï, на здобуття людських прав. Ця думка є основною фiлософською сентенцiєю твору. Вона знайшла iдейно-художнє втiлення у прозi.

Поема " Мойсей" порушувала важливi проблеми, якими жило украï нське
громадянство в часи революцiйного пiднесення: зростання свiдомостi трудящих мас та ï х iсторична роль, вiддане служiння народовi, суспiльна роль слова; мобiлiзуюче значення смертi героя; поступ народу. Твiр пробуджував у народi моральнi сили, полiтичну свiдомiсть, революцiйний дух.

Тему та iдею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що украï нському народовi, роз'єднаному Австро-Угорською монархiєю i царською Росiєю - суджено було нести безмiрнi страждання, а також тверде переконання, що всi жертви, злигоднi й муки не пройдуть марно. На думку I. Франка, визволення украï нського народу i возз'єднання його в єдинiй вiльнiй державi може вiдбутися разом iз визволенням iнших народiв.

Обравши за основу бiблiйну легенду i, вiдповiдно до свого задуму, змiнивши ï ï, I. Франко намалював в образi Мойсея вождя, що самовiддано служить народовi, любить свiй народ i присвячує себе боротьбi за його майбутнє. На шляху до високоï мети перешкоджають йому дрiбнi людцi, що вважають за мету не великий iдеал, а мiзерну особисту користь, намагаючись демагогiчно схилити до цього маси:

Серед них Авiрон i Датан

Верховодять сьогоднi.

На пророцькi слова, - ï х одвiт:

" Нашi кози голоднi! "

Датан i Авiрон розвiнчуються поетом як " лихi демони громади", що прагнуть вiдвернути ï ï iз обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадникiв революцiйного руху, реформiстiв i угодовцiв. Словами Мойсея вiн картає антинародну суть ï хнiх демагогiчних заяв, спрямованих в днi бунту на захист спокою як " найблаженнiшого стану".

В своï й поемi Франко застерiгає народ перед " ошуканцями й дурнями", розкриває трагедiю Мойсея, який перестає бути справжнiм вождем з того часу, коли пiддається сумнiвам щодо правильностi обраного шляху та остаточноï перемоги. З глибокою симпатiєю передає письменник беззавiтну любов Мойсея до свого народу i вiру в те, що народ прийде до сподiваного щастя.

Зневiра й хитання, роздуми i вiдчай Мойсея напередоднi нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нiкому не спинити, бо народ є творцем iсторiï. Саме тому народ i виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей i залишив табiр, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, " князя конюхiв", здатного пiдвести маси для переможного бою. Могутнiм акордом народноï революцiï завершує поему I. Франко: А Єгошуа зично кричить: " До походу! До зброï! "

Як бачимо, поему " Мойсей" проймають нацiональнi i вселюдськi проблеми. Це твiр-роздум про майбутнє украï нського народу, про взаємини вождя i мас у процесi боротьби за свiтле життя, про могутнi сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесi революцiйного руху поводирiв, якi приведуть до остаточноï перемоги.

ГIМН
Замiсть пролога

Вiчний революцйонер -
Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськiї тортури,
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi,
Ні гармати лаштованi,
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.

Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився,
Та аж вчора розповився
I о власнiй силi йде.
I простується, мiцнiє,
I спiшить туди, де днiє;
Словом сильним, мов трубою
Мiлiони зве з собою, -
Мiлiони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
I де тiльки вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.

Вiчний революцйонер -
Дух, наука, думка, воля -
Не уступить пiтьмi поля.
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
I де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?

Коментар
Вірш «Гімн» 1. Франка — одна із найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі Вони прямуватимуть уперед і кликатимуть за собою інших, не боячись переслідувань та покарання з боку офіційної влади. Але поет бачить боротьбу у сфері духовній — «дух, наука, думка, воля Не уступить пітьмі поля...» Він вірить, що розвалиться «зла руїна» і настане новий день, прихід якого ніхто не зможе спинити.

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!