Автентична лялька

Ось, що пише на початку своєї книги «Українська народна лялька», відомий сучасний етнограф, дослідник української народної іграшки Олександр Семенович Найден: «Усе, про що йтиметься в цій книжці, пов’язано з народною автентичною лялькою, яку здавна робили по наших селах бабусі й матері для дітей, старші й молодші дівчатка для себе.”

В Україні традиційна лялька-мотанка має найрізноманітніші форми. Це свідчення того, що кожна жінка, вкладала своє бачення, природний хист, смак, традиції родини в створення ляльки-мотанки. Майже в кожній селянській хаті були власні традиції виготовлення ляльок. Наприклад, вузлові ляльки-«княгині» села Хрещатик, на Черкащині, мали на обличчі хрест, виплетений чорною ниткою, на голові ляльки було багато стрічок з тканини, та коса з ниток; в той же час, мотанка-«княгиня» із села Золотоношка, тієї ж Черкаської області, мала на голові справжню корону, вирізану «зубчиками» і примотану до шиї.

За дослідженнями О. Найдена, у різних місцевостях ляльки мають свій образний та конструктивний тип. Про це свідчить вивчення вченим саморобних ляльок, зібраних

протягом 1960–1970-х рр. у селах Середнього Подніпров’я, та Карпат (Черкаської, Полтавської, Київської, Харківської, Чернігівської та Івано-Франківської областей.)

Характерними ознаками українських автентичних ляльок є об’ємна голова, намотаний хрест, та примотані до шиї клапті тканини, що імітують одяг ляльки.

Ось, як О.С.Найден описує етапи створення автентичної ляльки: «Вузлова лялька робиться в такий спосіб: береться клапоть білої тканини (хустка), наповнюється клаптиками ганчір’я й зав’язується вузликом. Виходить голова – основна і єдина об’ємна частина багатьох ляльок такого типу. Це початковий етап, найбільш важливий для майбутнього типу та образу ляльки. Другий етап – створення хреста на обличчі ляльки. Третій етап уже може мати два варіанти: а) звисаючі кінці хустки (тканини) скручуються й перев’язуються нитками так, що утворюється певний стрижень, валик, відросток, який імітує тулуб ляльки, до якого на наступному етапі прив’язується одяг; б) до звисаючих кінців прив’язуються та накручуються різнокольорові клапті, які імітують одяг ляльки.

Далі праця над лялькою в основному стосується голови: до неї примотуються барвисті стрічки; на неї накладається волосся з конопель або ниток; її оздоблюють квітами, «маяками» волочками й одягають на неї вінок або спеціально пошитий головний убір.».

Автентична народна лялька має різне призначення, тому, її можна умовно розділити на три основні види: ігрова, побутова та обрядова. Народна лялька супроводжувала людину все життя- ще до народження дитини, мати виготовляла ляльку-немовля, яку потім використовувала в різних обрядах пов’язаних з народженням. Доречі, батько дитини також брав участь в обряді родин: він виготовляв ляльку-кувадку, щоб відігнати від матері і дитини злих духів. Пізніше, кувадка перейшла в ряд ігрових лялечок, хоча їх і зараз часто підвішують до колиски дитини, та в дитячій кімнаті.

Велике значення мали ляльки, які готували дівчинку до заміжжя та майбутнього материнства. Традиційні українські ляльки-мотанки «княгині», «молодиці» та «неньки», були найкращими «вчителями»та «наочними посібниками» життєвих премудростей для для сільських дівчаток. Дівчатка починали самостійно виготовляти собі ляльок для гри у «Весілля» та «Дочки-матері». Для цього вони робили Наречену (Княгиню) Дружку, Нареченого, та Дяка. Використовуючи доступні матеріали: клаптики старого одягу, залишки прядива, хустки, які випрошували у мами чи бабусі, дівчатка намагалися «багато» вбрати свою «Княгиню»; щоб вона привабила багатого парубка, чіпляли їй намисто, плели вінок чи робили корону.

Кожна жінка привносила щось своє при створенні ляльки. Таємниці створення ляльок-мотанок передавалися в родині від матері до дочки, від бабусі до онуки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй спеціально виготовлену ляльку-мотанку, як оберіг для нового дому і нової родини.

Отже, можна зробити висновок що: Автентичною - вважається лялька, виготовлена в класичних традиціях відповідного краю чи регіону, з дотриманням певних правил та способів створення народної ляльки ігрового, побутового чи обрядового типу, із матеріалів того часу, чи іх сучасних аналогів.