Де б не були, ми завжди повертаємося до нашого рідного краю, золотого полісся.

С.Жовтневе Олевський р-н Житомирська обл.

Підготувала

ліцеїстка ІІ-М курсу

Микитюк Руслана В.

Житомир

Де б не були, ми завжди повертаємося до нашого рідного краю, золотого полісся.

До складу Жовтневої сільської Ради входять с. Жовтневе, Бацево, Ліски.

Село розташоване на віддалі 30км від районного центру – м.Олевськ по обох берегах річки Буки(притока Уборті) на дорозі міжрайонного значення Олевськ - Новоград-Волинський.

Вперше про село згадується під його старою назвою Голиші, яку воно носило до 1960 року. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 липня 1960року с. Голиші перейменовано в село Жовтневе, Голишівська сільська рада в Жовтневу. Перша згадка про село з'явилася в першій половині ХІХ століття. Це вже було с. Голиші, розташоване серед лісів на землях поліщуків Грушевських. Виникнення назви села достеменно невідомо, але збереглися розповіді старожителів села, які розповідають, що нібито колись поліщук с. Воняча вигнав непокірного кріпака, забрав його майно, а самого з сім’єю наказав відвезти і покинути в густому лісі, говорячи при цьому, що він там голишем пропаде.

З того часу, коли хтось з людей йшов до вигнаного селянина, то говорили, що іде «до голиша» або «голишів». Відтоді цю місцевість стали називати Голиші.

Повністю не письменні, затуркані церковним блудом і злиднями, селяни жили в курних хатах на одну кімнату, більшу частину якої займала велика селянська піч, на якій розміщувалася вся родина. Вздовж стін, під маленькими тусклими віконцями стояла довга лава і стіл, покриті грубим домотканим полотном. Убогий полотняний одяг, взуття із шкіри і дерева доповняли бідність селянського життя. Знарядь праці майже не було. Грубими знаряддями праці поле оброблялося погано, врожаї давало низькі, праця була виснажлива, а побори великі. Рідко хто з селян виїжджав за межі села. Жили замкнуто, відірвано від навколишнього життя. В 1866 році селяни викупили у Грушинського 757 десятин землі, заплативши за неї 2145крб. 16коп.

До наших днів збереглася назва околиці села «старе село», в архівних документах про викуп землі селянами серед інших селян, що підписали викупний акт, є підпис селянина Івана Голишовця.

В першій половині ХІХ століття, як і значно пізніш, аж до повалення царського самодержавства село Голиші було глухим селом з 161 двором з населенням 1852 чоловік, відрізаним від зовнішнього світу непрохідними болотами і густими лісами. Доречно відмітити, що від повітового центру м. Овруча село відділяла відстань 176 км., від м. Житомир – 190 км., до найближчої почтової станції м. Корець – 80 км., до залізнично-дорожньої – 30 км.

Матеріальний благоустрій і культурний рівень села того часу, що знаходилося в економічній залежності від земельних магнатів-поміщиків і в культурно-освітній залежності від церкви, повністю відповідали його назві – Голиші.

Після Жовтневої революції село Голиші стає центром Голишівської волості Овруцького повіту. До складу Голишівської волості увійшло 10 хуторів і сіл, з загальною кількістю 613 дворів і населенням 4014 чоловік.

За період Радянської влади корінним чином змінився соціально-економічний і культурний стан села. До революції в 1917 році 46% всіх селянських дворів відносились до бідняцько-батрацької групи, що мали в своєму користуванні не більше 3-х десятин землі, 33, 4% відносились до середняцької групи, забезпечені землею в розмірі 5-6 десятин, 11, 8% - до групи столипінських хутірських господарств, забезпечених землею 6-9 десятин землі на двір.

В 1930 році в селі на місці одноосібних селянських господарств виростає колгосп, названий в силу прикордонного села «Червоний прикордонник». Поступово збільшуючись а своїх розмірах за рахунок колективізації одноосібних господарств колгосп в 1940 році об’єднав 248 дворів с. Голиші, або 95, 3% всієї кількості дворів.

Колгосп мав у своєму розпорядженні більше ніж 3000 га землі в тому числі 450 га ріллі і 769 га лісу. Обслуговувала колгосп Олевська МТС.

Колгосп мав розвинуті рослинництво і тваринництво, ферму ВРХ, свиноферму, вівцеферму, конеферму.

Потреби населення в товарах задовольнялись сільським споживчим товариством, що мало торгову точку.

Село мало 4-х класну школу, розташовану в центрі села, колгоспний клуб і бібліотеку з 15000 екземплярів книг, амбулаторію з 4 лікарями і середнім медперсоналом в кількості 3-х чоловік, жіночу і дитячу консультації, 10 родильних ліжок, і колгоспні дитячі ясла на 50 місць.

В селі працювала колгоспна електростанція на 30кВт і лісопильний завод з продуктивністю 9000м³ пиловочного лісу в рік.

Віроломний напад на радянську землю фашистських загарбників, що літом 1941 року вторглися в межі Житомирської області тяжко позначився на с.Голиші і його населенні. Все населення села прийняло активну участь у боротьбі з фашистами.

Залишившись на окупованій землі ворогом, всі жителі вступили в ряди народних месників і активно боролися за визволення рідної землі.

Озлоблені незламністю людей фашистські карателі 8 серпня 1943 року вдерлися в село і вчинили розправу над його жителями, які на той час були в селі.

Після закінчення Громадянської війни і заключення миру з Польщею Голишівська волость стала пограничною зоною, кордон проходив в урочищі Задерев'я.

З лютого 1921 року Голишівська волость відноситься до новоствореного Коростенського повіту, а з 1923 року було віднесено до Олевського району Коростенського округу.

З 1937року Голиші стають центром Голишівської сільської Ради Олевського району Житомирської області. Велика Жовтнева Соціалістична революція перш за все поклала кінець поміщицькому землеволодінню і внесла новий справедливий порядок в землекористування. В результаті розкуркулювання уже в 1822 безземелля було зовсім ліквідовано. 27 травня 1921 року наказом №32 по Коростенському повіту було прийнято рішення про передачу церковної землі с. Голиші малоземельним селянам.

Після повалення влади буржуазно-тимчасового уряду в селі було створено ревком, голова Шульга Ничипор Григорович, секретар – Гуренович Олександр.

В 1920-1921рр. незалежні селяни об’єдналися в комнезам, головою якого був вибраний учасник повстання на броненосці «Потьомкін» Вербельчук Гнат Іванович. Політичну і економічну роботу на селі очолили члени войколічейки, створеної рішенням Олевського райпарткому від 15.11.1921р.

Перші партійні документи у партячейку надходили з 22 липня 1922р. На жовтень 1922р. кількість членів воикомячейки становило 15 чоловік.

Станом на 16 грудня 1923р. список комсомольців Голишівського осередку ЛКСМУ нарахував 10 чоловік що вступили в члени ВЛКСМ 22 березня 1925р. Секретарем осередку було обрано Курильчука Кирила Васильовича. Комсомольці проводили активну роботу, по укріпленню радянської влади на селі та організаційно-політичну роботу серед молоді.

Село було зруйновано і спалено до тла, частина населення, ще не встигла сховатися в лісах, була вивезена до Німеччини на каторгу. На каторжні роботи в Німеччину вивезли: Степана Остапчук, Єву Трохимчук, Надію Ляшук, Ольгу Курильчук, Фелікса Яковчука, Софію Ленько. Під час фашистської окупації на території села було спалено 32 циган, прізвища яких невідомі. На хуторі Бацево фашисти загнали в хату людей і живцем спалили.

Збитки заподіяні колгоспу «Червоний прикордонник» становили 8487418крб.

Фашисти розстріляли:

Соломію Шульгу(1929 року народження);

Любу Васильчук(1941р.);

Анастасію Потайчук(1912р.);

Надію Яковчук(1900р.);

Надію Шульгу(1912р.);

Варвару Буднік(1884р.);

Спалили живцем:

Марію Васильчук(1936р.);

Андрія Микитюка(1881р.);

Галину Кравченко(1942р.);

Павліну Яковчук(1937р.);

Гапку Шульгу(1897р.);

Галину Шульгу(1940р.)

В боротьбі за визволення своєї Батьківщини загинуло - 74 жителі села, 26 – повернулися інвалідами.

За заслуги перед Батьківщиною більше 30 чоловік було нагороджено орденами і медалями Радянського союзу, з них 4 чоловіка – орденом слави і 6 чоловік орденом червоної зірки. Визволення на початку 1944р. з неволі фашистських загарбників поставило перед жителями великі завдання.

В селі Жовтневе ніколи не вмре пам'ять про тих, хто віддав своє життя в ім’я світлого майбутнього. В центрі села є пам’ятник загиблим воїнам односельчанам, який завжди нагадує про минуле. І школярі повинні свято берегти завоювання наших батьків і дідів.

Після війни село відбудували, побудовано нову школу з 8-ма класами, сільську раду, амбулаторію. Село поступово відродилося. Після війни колгосп носив назву «Червона зірка».

Люди трудилися в колгоспі і лісництві. З’явилися нові будівлі, сільській клуб, колгоспні приміщення.

Потім колгосп було замінено на хмелерадгосп «Червона зірка».

З кожним роком поліпшувався побут села. З кожним роком село розбудовувалося, в радгоспі з’явилося більше техніки.

Будівлі які були побудовані відразу після Великої Вітчизняної війни замінювалися новими.

Побудовано нові тваринницькі ферми, тракторний парк, приміщення сільської ради і радгоспної контори.

В 1968 році побудовано будинок Броницького лісництва і магазин. У 1967 році було побудовано будинок для вчителів. З 80-х років з’являються нові будівлі, дитячий садок, баня. На той час діють 2 магазини, буфет.

У 1990 році з’являється новий будинок культури який є визначною пам’яткою для села.

Ще у 80-х роках ремонтується центральна вулиця, прокладено асфальт. Селяни змінили хатинки побудовані до війни на нові.

На кінець 80-х, на початок 90-х село було в розквіті.

У 1984р. в школі добудували чотири класні кімнати, почала працювати в одну зміну.

З 1993р. стала називатися як загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.

З 1948 по 2001рр. школу закінчило 13106 учнів, з них багато здобули вищу і середню спеціальну освіту. Більше 30-х років у школі попрацювали вчителі молодших класів Г.В.Бубенко, О.І.Бубенко, вчитель історії В.Т.Вдовенко.

2003 рік учні навчаються в школі, яка побудована 1945 року, це єдина будівля яка залишилася з того післявоєнного часу. Поряд з державними магазинами з’явилися приватні. Не діє дитячий садок, баня.

Сільське господарство занепало. На багато зменшилась кількість населення порівняно з 60-70 роками. В школі навчаються лише 128 учнів порівняно з тими роками 200-300 учнів. Але історія не стоїть на місці. З часом все міняється…

Статистичні дані:

Географічні координати: 51°01′ 28″ пн. ш. 27°26′ 20″ сх. Д.

Висота над рівнем моря – 187м.

Засноване 1770 року.

Населення 738 осіб.

Площа 2, 76 км².

Густота населення 267, 39 осіб/ км².

Поштовий індекс 11037.

Водойми(річки) – Буки, Золенька.

Місцева влада 11037, Житомирська обл., Олевський р-н, с.Жовтневе, вул.Леніна, 3