Мета та принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності

Метою ведення бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до визначеної мети бухгалтерський облік вирішує такі завдання:

• отримання точної і своєчасної інформації про наявність і рух усіх ресурсів підприємства для забезпечення їх збереження та ефективного використання;
• достовірне і точне визначення фінансових результатів діяльності підприємства і його рентабельності як основних показників ефективності роботи в умовах ринку;
• постійний контроль за ефективним і раціональним використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів з метою підвищення конкурентоздатності продукції;
• захист економічної інформації від конкурентів і третіх осіб, що можуть заподіяти шкоду діяльності підприємства;
• якісне складання і своєчасне надання звітності, встановленої законодавством.

Бухгалтерський облік виконує дві основні функції - інформаційну та контрольну.

Інформаційна функція полягає у створенні точної й обєктивної інформації про активи, зобовязання і власний капітал підприємства, характери та результати господарської діяльності.

Контрольна функція полягає в постійній перевірці на основі облікових даних доцільності та законності здійснених операцій, збереження ресурсів і забезпечення точності створюваної економічної інформації.

У практиці господарського обліку для виміру засобів підприємств використовують три види вимірників: натуральні, трудові, грошові.

Натуральні вимірники - це одиниці виміру обєктів, що визначаються їх природними властивостями (обсягом, вагою, довжиною, площею тощо). Такими одиницями можуть бути кілограми, метри, штуки та ін. Натуральні одиниці використовуються головним чином для обліку кількості матеріальних цінностей, але користуватися ними можна лише для обліку однорідних предметів. Отже, за допомогою натуральних вимірників не можуть бути отримані узагальнюючі показники, які характеризують різні ресурси підприємств.

Трудові вимірники використовуються для розрахунку кількості витраченої праці і виражаються в одиницях витраченого часу: робочий день, нормо-година тощо. За допомогою трудових вимірників обчислюються показники продуктивності праці, контролюються норми виробітку, нараховується заробітна плата. На відміну від натуральних, трудовий вимірник найчастіше дозволяє порівнювати між собою деякі різнорідні величини: наприклад, витрати на виробництво однієї тонни сталі або однієї тонни зерна, що можна виразити у нормо-годинах.

Грошові вимірники застосовуються для розрахунку господарських явищ у єдиному однорідному вимірі. Використання грошових вимірників зумовлено існуванням товарно-грошових відносин у ринковій економіці.

Грошовий вимірник дає можливість узагальнювати в єдиному вимірі всі ресурси, зобовязання, витрати і результати господарської діяльності підприємств. Оскільки бухгалтерський облік має відображати різноманітну інформацію й одержувати узагальнені відомості про діяльність підприємства, то всі процеси і події, що викликають зміни у структурі активів, зобовязань і капіталу, у бухгалтерському обліку обовязково відбиваються у грошовому вимірнику, хоча в багатьох випадках грошовий вимірник застосовується в обліку поряд з натуральними і трудовими вимірниками.

Відповідно до діючого законодавства всі підприємства повинні вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність у грошовій одиниці України.

Реформування системи бухгалтерського обліку, яке почалося в Україні з 1 січня 2000 р., значно змінило правові та методологічні засади організації бухгалтерського обліку на підприємствах. Це повязано з приведенням національної системи обліку у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, оскільки світова глобалізація економіки зумовлює потребу не лише у виробничій кооперації, а й у сфері інформаційних технологій. А це потребує єдиної оцінки економічних та господарських процесів і єдиних принципів відображення інформації про ці процеси у системі бухгалтерського обліку.

Окрім цих основних документів правове регулювання бухгалтерського обліку в Україні здійснюється на підставі:

• законів і постанов Верховної Ради, що стосуються господарської діяльності підприємств (оподаткування, оплати праці, зовнішньоекономічної діяльності тощо);
• Указів і розпоряджень Президента України з економічних питань;
• Постанов Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади з найважливіших питань економіки, планування, калькуляції собівартості тощо;
• Постанов Національного банку з питань організації розрахунково-кредитних та ведення касових операцій, відкриття рахунків у національній та іноземній валюті тощо;
• постанов органів статистики, якими затверджуються форми статистичної звітності;
• нормативних актів Міністерства економіки, галузевих міністерств та інших органів, перед якими звітують підприємства (Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державна комісія з питань цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний фонд та ін.).

Методологічне регулювання бухгалтерського обліку в Україні здійснює Міністерство фінансів, яке розробляє:

• План рахунків бухгалтерського обліку;
• Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку;
• обсяг, форми і порядок складання річної (квартальної) фінансової звітності;
• порядок ведення облікових регістрів різними підприємствами;
• інші нормативні документи, які визначають правила ведення обліку в цілому та окремих господарських операцій.

Основними нормативними документами, які регламентують організацію обліку, є національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку - це нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Кожний з них визначає термінологію, способи, методи та правила обліку при відображенні того чи іншого явища.

Зокрема, Закон " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення (стандарт) 1 " Загальні вимоги до фінансової звітності" визначають, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

• обачність - застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;
• повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
• автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з цим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;
• послідовність - постійне застосування підприємством обраної облікової політики;
• безперервність - оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати;
• нарахування та відповідності доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;
• превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
• історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
• єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення усіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;
• періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Розробка стандартів бухгалтерського обліку базується на загальноприйнятих методологічних принципах, передбачених міжнародними стандартами і особливостями національної системи бухгалтерського обліку.

Розширення самостійності підприємств в умовах ринкових відносин, наявність різних форм власності та розвиток міжнародних зв'язків вітчизняних підприємців стало основною умовою для впровадження в організацію бухгалтерського обліку поняття облікової політики. Закон " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає облікову політику як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Розробляється облікова політикасамостійно кожним підприємством і є складовою частиною його фінансової діяльності. Щоб звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити інформацію про облікову політику підприємства та її зміни. Розкривається облікова політика у примітках до фінансової звітності.

Основною метою облікової політики є забезпечення користувачів достовірною інформацією про фінансово-майновий стан підприємства та результати його діяльності, необхідної для прийняття управлінських рішень. Оскільки фінансова звітність формується на підставі даних бухгалтерського обліку, а бухгалтерський облік повинен вестися на усіх підприємствах повсякденно, то кожному підприємству на початку своєї діяльності необхідно сформувати свою облікову політику та закріпити її у відповідному наказі.

При виборі облікової політики необхідно враховувати такі фактори:

• організаційно-правову форму підприємства та форму власності;
• галузеву належність;
• розміри підприємства та наявність структурних підрозділів;
• стратегію фінансово-економічного розвитку;
• особливості технології виробництва та маркетингової стратегії;
• кадрове забезпечення та соціально-економічні умови діяльності підприємства;
• кон'юнктуру ринку та економічний стан у країні;
• стан законодавчої бази (особливо податкового законодавства).

Як правило, наказ про облікову політику підприємства має включати такі розділи.

1. Тривалість операційного циклу. Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Тривалість операційного циклу впливає на розподіл активів і зобов'язань між статтями Балансу.

2. Порядок розподілу необоротних активів між малоцінними матеріальними активами та основними засобами.