Стаття 34. Інструкції з підготовки бюджетних запитів

1. Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України.

2. Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

4. Міністерство фінансів України разом з інструкціями з підготовки бюджетних запитів доводить до головних розпорядників бюджетних коштів відповідні обсяги державних капітальних вкладень на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди, у тому числі згідно з розподілом, здійсненим відповідно до частини четвертої статті 32 цього Кодексу.

77. Підготовка цільових програм.

Основними етапами розроблення та виконання державної цільової програми є:

1) ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми. Ініціювати розроблення державної цільової програми можуть: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, Національна академія наук України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації);

2) схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення. Концепція державної цільової програми розробляється з метою обґрунтування необхідності розроблення державної цільової програми та визначення оптимального варіанта розв'язання програмної проблеми. Проект концепції державної цільової програми повинен містити:

- визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма;

- аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання шляхом розроблення і виконання програми;

- визначення мети програми;

- визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта;

- визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми;

- оцінку очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності;

- оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми.

Проект концепції державної цільової програми публікується в офіційних засобах масової інформації для громадського обговорення;

3) розроблення проекту програми - визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування. Проект державної цільової програми розробляється на основі схваленої концепції державним замовником або визначеним ним відповідно до законодавства розробником. Проект державної цільової програми повинен містити:

- паспорт програми - стислий виклад основних даних (назва, рішення про розроблення, відомості про державного замовника та відповідальних виконавців програми, строк виконання, обсяги та джерела фінансування);

- визначення мети програми;

- обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблеми, а також необхідності фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України;

- перелік заходів і завдань з визначенням виконавців, строків виконання (в цілому і поетапно), обсягів та джерел фінансування (з розбивкою за роками);

- розрахунок очікуваних результатів (економічних, соціальних, екологічних тощо) виконання програми та її ефективності;

- розрахунок обсягів та визначення джерел фінансування програми, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою за роками).

Проект державної цільової програми підлягає обов'язковій державній експертизі, що здійснюється відповідно до закону;

4) державна експертиза проекту програми;

5) погодження та затвердження програми. Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля за поданням Кабінету Міністрів України затверджуються законом. Інші державні цільові програми за поданням державних замовників затверджуються Кабінетом Міністрів України;

6) проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми. Відбір виконавців програми здійснюється на конкурсній основі. Заходи щодо реалізації основних завдань програми відбираються на основі кращих варіантів їх реалізації та виконання;

7) організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням. Державна цільова програма виконується шляхом здійснення її заходів і завдань органами державної влади, а також виконавцями, передбаченими цією програмою. Державний замовник самостійно здійснює заходи та завдання, передбачені державною цільовою програмою, або, за необхідності, укладає договір (контракт) у порядку, встановленому законодавством. Виконавцями державної цільової програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми на конкурсних засадах.

78. Типи показників результативності цільових програм

- підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання програми, а в разі потреби - проміжних звітів. Виконання державної цільової програми припиняється після закінчення встановленого строку. Державний замовник складає заключний звіт про результати виконання програми та подає його до Кабінету Міністрів України разом з узагальненим висновком про кінцеві результати виконання програми не пізніше, ніж у тримісячний термін після закінчення встановленого строку виконання програми;

- підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.

Порядок розроблення та виконання державних цільових програм затверджується Кабінетом Міністрів України. Державним замовником державної цільової програми можуть бути центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Державний замовник здійснює загальне керівництво і контроль за розробленням державної цільової програми та виконання її заходів і завдань.

79. Основними етапами розроблення та виконання державної цільової програми є

· ініціювання розроблення державної цільової програми,
розроблення та громадське обговорення концепції програми;

· схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо
розроблення проекту програми, визначення державного замовника та
строків її розроблення;

· розроблення проекту програми - визначення заходів і завдань,
що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел
фінансування;

· державна експертиза проекту програми;

· погодження та затвердження програми;

· проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань
програми;

· організація виконання заходів і завдань програми, здійснення
контролю за їх виконанням;

· підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання
програми, а в разі потреби - проміжних звітів;
підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях
заключного звіту про результати виконання програми

80. Бухгалтерська звітність: поняття, сутність та класифікація

Бухгалтерська звітність – контроль за виконання бюджетів за видатками, перевіряється доцільність витрачання бюджетних коштів відповідно до кошторисних передбачень, аналізується повнота і доцільність використання майна, своєчасність і повнота платежів, стан розрахунків і т. ін. Цим можна пояснити і те, що бухгалтерська звітність бюджетних установ суворо регламентована як за змістом, так і за термінами подання.

Установи та організації, що утримуються за кошти бюджету, щомісячно і щоквартально складають фінансові звіти про виконання кошторису доходів та видатків і подають їх вищим організаціям та органам Державного казначейства у терміни, передбачені нормативними документами. Так, згідно з " Порядком подання фінансової звітності", затвердженим постановою КМУ від 28.02.2000 р. № 419, бюджетні установи подають місячний звіт про використання бюджетних асигнувань не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, квартальний — не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, а річний — не пізніше 22 січня наступного за звітним року.

Класифікація бухгалтерської звітності бюджетних установ:

1. за складом і термінами подання – місячні, квартальні, річні;

2. за обсягом інформації – індивідуальна, зведена;

3. за об’єктами звітності та джерелами даних - бухгалтерська(фінансова), податкова(соціальна), статистична;

4. за місцем подання (суб’єктами використання) – вища організація, органи державного казначейства, податкові органи, органи державної статистики, органи соціального страхування, інші органи.

81. Склад бухгалтерської звітності бюджетних установ та її регламентація

Склад місячної і квартальної фінансової звітності бюджетних установ регламентується " Порядком складання місячної та квартальної фінансової звітності установами та організаціями, які отримують кошти з державного або місцевих бюджетів", який щорічно затверджує наказом ДКУ.

Згідно з цим Порядком квартальна звітність бюджетних установ включає такі форми:

— № 1 " Баланс";

— № 2д, № 2м " Звіт про надходження та використання коштів загального фонду";

— № 4-1д, N° 4-1м " Звіт про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами";

— № 4-2д, № 4-2м " Звіт про надходження і використання коштів, отриманих за іншими джерелами власних надходжень бюджетних установ";

— № 4-3д, № 4-3м " Звіт про надходження і використання інших надходжень спеціального фонду";

— N° 4-3д.І, № 4-Зм. І " Звіт про надходження і використання інших надходжень спеціального фонду (позики міжнародних фінансових організацій)";

— N° 4-4д " Звіт про надходження і використання коштів, отриманих на виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку регіонів";

— № 7д, № 7м " Звіт про заборгованість за бюджетними коштами";

— N° 7д.1, № 7м. 1 " Звіт про заборгованість за окремими програмами".

82. Програма 1С. Програмний продукт «1С: Підприємство 8. Бухгалтерія для бюджетних установ Україна»

призначений для автоматизації бухгалтерського обліку бюджетних установ, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів та ведуть облік за Планом рахунків бюджетного обліку.

«1С: Підприємство 8. Бухгалтерія для бюджетних установ України» - це готове до роботи рішення, в якому враховані вимоги законодавства і реальна практика роботи установ різної відомчої приналежності.

Програма вирішує наступні завдання:

§ облік затверджених кошторисних показників по загальному та спеціальному фондах;

§ облік взятих зобов'язань і фінансових зобов'язань;

§ облік операцій з готівкою і безготівковими коштами;

§ ведення взаєморозрахунків з постачальниками і покупцями;

§ ведення взаєморозрахунків з підзвітними особами;

§ облік ПДВ;

§ облік необоротних активів, запасів і бланків суворої звітності;

§ облік валютних операцій; формування меморіальних ордерів і головної книги;

§ формування регламентованих звітних форм.

«1С: Підприємство 8. Бухгалтерія для бюджетних установ України» дозволяє автоматизувати всі ділянки обліку в бюджетних установах. Важливою особливістю програми є ведення обліку за джерелами фінансування, за рахунок яких установа виконує свої функції.

«1С: Підприємство 8. Бухгалтерія для бюджетних установ України» дозволяє впроваджувати єдину облікову політику в установах одного відомства і виконувати формування консолідованої звітності з можливістю деталізації кожного показника до конкретних проводок.

Методологія обліку «1С: Підприємство 8. Бухгалтерія для бюджетних установ Україна» в поєднанні з можливостями платформи «1С: Підприємство 8» дають користувачеві потужну та гнучку облікову систему, яку можна використовувати як в невеликих установах, так і у великих управліннях та адміністраціях.

83. Поняття, сутність та функції бюджетної політики держави.

Бюджетна політика держави - сукупність форм, методів і напрямів впливу державних органів влади та місцевого самоврядування на бюджетні відносини для ефективного функціонування та подальшого розвитку бюджетної системи.

Бюджетна політика як складова фінансової політики держави є важливим інструментом впливу суб'єкта розподільчих відносин (органів державної влади та місцевого самоврядування) на об'єкт розподілу (валовий внутрішній продукт) для досягнення конкретних цілей стабілізації та розвитку економіки держави.

У процесі взаємодії всіх елементів досягається основна мета бюджетної політики держави - найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів та оптимальний їх розподіл між галузями економіки, територіями та соціальними верствами населення для задоволення потреб розвитку суспільства. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економічного потенціалу держави, підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

84. Охарактеризуйте два основні типи грошово-кредитної політики

Залежно від стану господарської кон’юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси.

Рестрикційна грошово-кредитна політика (політика «дорогих грошей») – спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищен- ня рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи.

Експансійна грошово-кредитна політика (політика «дешевих грошей») – супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси.

Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулюванням інвестиційних проце- сів та збільшенням платоспроможного попиту на товари і послуги.

85. Охарактеризуйте суб’єкт та об’єкти грошово-кредитної політики

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – центральний банк і від- повідні урядові структури – міністерства фінансів чи казначейства, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів та інші установи. Визначальна роль у здійсненні грошово-кредитного регулювання належить центральному банку.

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи, є такі змінні грошового ринку: пропозиція (маса) грошей; ставка процента; валютний курс; швидкість обігу грошей та ін.

Вибір індикатора (крім вибору цілі) має вирішальне значення для того, щоб грошово-кредитна політика, переслідуючи проміжну мету, вписувалась в логіку передбаченої кінцевої мети.

Передбачуваний індикатор повинен володіти чотирма ознаками: – відображати обрану ціль; – бути легковимірюваним; – відображати певним чином дії центрального банку; – піддаватися ефективному контролю з боку центрального банку. Вибір об’єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні та означає, що центральний банк може залежно від ситуації здійснювати орієнтацію на один із перерахованих вище об’єктів чи навіть декілька одночасно. У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає в тому, щоб створити умови, за яких економічні агенти, реалізовуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави. Таким чином, грошово-кредитна політика не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Проведення грошово-кредитної політики передбачає визначення її стратегії і тактики.

86. Стратегія бюджетної політики держави та її цілі.

Стратегія політики полягає: у виборі цілей; встановленні певної ієрархії цілей; визначенні параметрів цілей. Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня роз- витку економічних взаємовідносин у державі. Їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічні – це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін тощо.

Стратегічні цілі є довгостроковими цілями, вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку.

Для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі. Вибір проміжних цілей грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями: – тісний взаємозв’язок із стратегічними цілями; – можливість чіткого кількісного вираження; – легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

87. Правова основа діяльності Національного банку України

Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Місцезнаходження Ради Національного банку України (далі - Рада Національного банку), Правління Національного банку України (далі - Правління Національного банку) та центрального апарату Національного банку - місто Київ.

88. Функції центрального банку та їх реалізація через монетарну політику

Центральний банк країни є головним суб’єктом грошово–кредитної політики. Його головними функціями є:

1) емісія готівки та організація грошового обігу;

2) функція «банку банків»;

3) функція «банкіра уряду»;

4) здійснення грошово–кредитної політики та валютного регулювання;

5) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

6) забезпечення безперебійної роботи платіжної системи;

7) представлення інтересів України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародними фінансовими установами.

89. Центральний банк здійснює монетарну політику шляхом…

Центральний банк здійснює монетарну політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей засобами емісії готівки; лімітування обсягів кредитів уряду та комерційним банкам; прямого регулювання відсоткової ставки. Тільки НБУ має виключне право здійснювати емісію готівки (банкнот). Приймаючи рішення про випуск їх в обіг шляхом банківського кредитування, НБУ впливає на пропозицію грошей.

90. Недискреційна політика (автоматична).

При використанні недискреційної фінансової політики необхідні зміни у відносні рівні державних видатків і податків вводяться автоматично. Ця, так звана автоматична, або вбудована, стабільність не включена в розгляд дискреційної фінансової політики.

До інструментів фінансової політики належать:

- політика державних видатків;

- політика державних доходів;

- бюджетна політика;

- вплив на приватні капіталовкладення.

91. Сильні сторони грошово-кредитної політики

Сильні сторони:

швидкість і гнучкість. Вона здатна швидко змінювати свої орієнтири: наприклад, масштаби купівлі або продажу державних облігацій можуть змінюватися щодня. Лаг рішення у сфері грошово-кредитного регулювання набагато коротший порівняно з відповідним лагом в бюджетно-податковій сфері. Так, у США комітет відкритого ринку Федеральної Резервної Системи збирається для прийняття політичних рішень досить часто, в той час як в області фіскальної політики для вироблення прийнятного рішення необхідно підготувати законодавство, розглянути його в обох палатах Конгресу і отримати їх схвалення. Тому не випадково факт надмірної тривалості законодавчого процесу в бюджетній політиці США викликав до життя постановку питання про надання президентові права вчиняти певні дії у сфері бюджетно-податкового регулювання без законодавчого оформлення Конгресом (але при збереженні за останнім права " вето"). Подібних проблем у монетарній політиці фактично не існує. Правда, в монетарної політики може виявитися досить тривалим лаг впливу, в той час як у фіскальній сфері зміни податкових ставок, обсягу держзакупівель і програм трансфертних платежів здатні досить швидко стабілізувати макроекономічну ситуацію.

ізоляція від політичного тиску: відносно менша корумпованість керівників центрального банку, які зазвичай призначаються на тривалий термін (у США - 14 років), а тому мають великі можливості проводити непопулярні заходи. Крім того, кредитно-грошова політика м'якше, є більш тонкою. Тому її важче критикувати, ніж політику скорочення державних витрат чи збільшення податків.

92. Слабкі сторони грошово-кредитної політики

Слабкі:

1 трансмісійний механізм вкрай складний. Слабкість однієї ланки здатний спричинити за собою збій всього механізму. Цей механізм реалізується лише за умови посилення центрального банку, державний контроль за яких утруднений. До того ж, на думку кейнсіанців, неефективність монетарної політики пояснюється непередбачуваністю попиту на гроші.

2 політика дорогих грошей в цілому досить результативною - особливо в плані боротьби з інфляцією.

А ось політика дешевих грошей стикається з проблемою, яка виражається приказкою: " можна підвести коня до води, але не можна примусити його напитися". Комерційні банки в результаті проведення центральним банком політики отримують можливість видавати більше позик і тим самим позитивно впливати на інвестиційну активність підприємств. Але наказати комерційним банкам розширити пропозицію грошей, а фірмам більше вкладати у виробництво (особливо в умовах економічного спаду, коли кредитні ризики великі) ніхто не зможе. Таким чином, проти глибокого спаду політика грошової експансії мало що дає.

Хоча грошова політика, безперечно, здатна лікувати економіку під час неглибоких спадів, однак ніякої значний спад при великих незавантажених виробничих потужностях і високому рівні безробіття не вдавалося зупинити за допомогою підвищення доступності кредиту. Справа в тому, що кредити, отримані домогосподарствами і фірмами, в результаті проведення політики дешевих грошей, можуть бути направлені ними не на придбання споживчих та інвестиційних товарів, а на погашення вже існуючої заборгованості.

На думку кейнсіанців, Велика депресія довела неможливість за допомогою грошового регулювання повернутися до процвітання: політика дешевих грошей, проведена в ці роки ФРС, не призвела до збільшення банківських позичок і витрат приватного сектору.

3 не цілком ясно, збільшується або скорочується споживання в результаті зменшення процентної ставки. З одного боку, знижена ставка відсотка спонукає значну частину населення менше заощаджувати і більше споживати. З іншого боку, для тих, хто зберігає з метою забезпечити старість або накопичити на освіту дітей, більш низька процентна ставка змушує більше відмовляти собі в поточному споживанні. Звичайно, багато із зазначених слабкостей грошово-кредитної політики проявляються лише в екстремальних умовах глибокої депресії.

93. Результати та протиріччя монетарної політики

В нормальних умовах політика дешевих грошей все ж породжує кредитну експансію і спонукальний економіку зростання грошової пропозиції. деякі кейнсіанці вважають, що швидкість обігу грошей змінюється в напрямку, протилежному пропозицією грошей. Так, деякі статистичні дані показують, що при скороченні пропозиції грошей автоматично зростає швидкість їх обігу, тому стримування грошової маси, її таргетування не здатне адекватно знизити інфляцію. Саме інфляція при інших рівних умовах змушує господарських агентів всіма способами прискорювати грошові розрахунки, позбавлятися від знецінювання грошей, що, в кінцевому рахунку, призводить до збільшення V і нейтралізації політики дорогих грошей. І, навпаки, проведена в період спаду політика дешевих грошей, яка характеризується низькими ставками відсотка, спонукає населення не поспішати з вкладами заощаджень у банки, що уповільнює V і нейтралізує позитивний ефект даної політики. Грошово-кредитна політика буде успішнішою, якщо вона ефективно поєднується з іншими заходами, зокрема, з фіскальною політикою (зокрема, заходами з регулювання бюджетного дефіциту), політикою зайнятості і т. д. Лише в цьому випадку вона досягає бажаного ефекту.

94. Класифікація та визначення цілей монетарної політики

Стратегічні – це ключові цілі в загальнодержавній економічній політиці: зростання зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання виробництва, забезпечення стабільності цін тощо.

Стратегічні цілі є довгостроковими цілями, вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики – це зміни в певних еко- номічних процесах, які мають сприяти досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку і дають таким чином від\стежувати загальні макроекономічні тенденції. Так, якщо метою загально- державної економічної політики визначено економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною метою в цьому разі має бути пожвав\лення економічної кон’юнктури.

Проміжні цілі доповнюють стратегічні та конкретизують їх. Особливістю проміжних цілей є їхня дія протягом тривалого періоду, впродовж якого може бути доведено їхню ефективність. Наприклад, акти\візація кон’юнктури ринку шляхом зростання грошової маси або знижен- ня відсоткових ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту й цін і лише за умови, що ці заходи активізують інвес\тиційні процеси, зростання виробництва. Можливо також забезпечити збі- льшення пропозиції, що, у свою чергу, має зупинити зростання цін і стабілізувати їх, але для цього необхідний тривалий період часу.

Тактичні цілі полягають у регулюванні ключових економічних змін\них через банківську систему на основі управління грошовою масою, відсотковою ставкою, валютним курсом тощо і забезпечують досягнення проміжних цілей. Основними ознаками тактичних цілей є короткостроковість їхньої дії, реалізація їх виключно оперативними заходами центрального банку та багатоаспектність. Ці особливості значно ускладнюють вибір методів та ме- ханізмів реалізації тактичних цілей грошово-кредитної політики держави.