Умови дійсності і недійсності міжнародних договорів.Абсолютна і відносна недійсність їх значення.

З огляду положень Віденських конвенцій дійсність договору означає, що він укладений згідно з їх нормами і може оспорюватись тільки на основі застосування цих конвенцій. Дійсність включає в себе правомірність, але не обмежується лише нею. Поняття " дійсність" є значно ширшим від поняття " правомірність": це юридична повноцінність міжнародного договору у площині не лише його відповідності міжнародному праву, а й наявності у ньому сторін, котрі наділені міжнародною правоздатністю, узгодження їх воль та ін. Дійсність передбачає дію міжнародного договору. Але це правило не є абсолютним, оскільки міжнародний договір може діяти, не будучи при цьому чинним. Прикладом цього можна назвати пакт Молотова - Ріббентропа, котрий був укладений з порушенням міжнародного права. У ст. 45-53 Віденської конвенції 1969 р. закріплені конкретні обставини недійсності міжнародного договору. Він вважається недійсним, якщо: 1) укладений з явним порушенням положень внутрішнього права, які стосуються компетенції і порядку укладення договору (ст. 46); 2) згода на обов'язковість для держави згідно з договором дана помилково, коли помилка стосується факту або ситуації, які, за припущенням цієї держави, існували при укладенні договору і були істотною основою для її згоди на обов'язковість договору (ст. 48); 3) держава уклала договір під впливом обманних дій іншої держави, яка брала участь у переговорах (ст. 49); 4) згода держави на обов'язковість для неї договору була виражена в результаті прямого або непрямого підкупу її представника іншою державою, яка брала участь у переговорах (ст. 50); 5) згода держави на обов'язковість для неї договору було виражена в результаті примусу її представника діями або погрозами, спрямованими проти нього (ст. 51); 6) укладення договору стало результатом погрози силою або її застосуванням на порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН (ст. 52); 7) договір на момент укладення суперечить імперативній нормі загального міжнародного права (" jus cogens") (ст. 53).

21.Форма, структура і мова міжнародних договорів.

Форма договорів. Вона вибирається на розсуд сторін - держав та інших суб'єктів міжнародного права. Міжнародне правоне наказує обов'язкової форми договору, і вона не робить впливу на дію договору. Існують дві основні форми: письмова та усна. Домінуючою в міжнародній практиці стала письмова форма. Міжнародний договір Російської Федерації означає міжнародну угоду, укладену з іноземною державою (або державами) або з міжнародною організацією в письмовій формі. Угода, не зафіксована ні в яких документах, прийнято називати джентльменською угодою.Структура договорів. Договір представляє собою єдину систему взаємопов'язаних норм, які всі разом і кожна окремо обов'язкові для сторін. Договір, як правило, складається з трьох основних частин: преамбули (вказує мотиви укладання договору і його цілі), змісту договору (статті договору, що визначають предмет договору, права і обов'язки сторін) та заключної частини (постанови про порядок вступу договору в силу, термін дії та його припинення). Іноді є четверта, додаткова частина договору - додатки (містять техніко-юридичні норми щодо виконання умов договору), що володіють, як правило, силою постанов основної частини договору.

Мова договору. Міжнародне право не містить приписів про загальнообов'язкове мовою договорів. Текст двостороннього договору найчастіше складається на мовах обох договірних сторін. Обидва мовних варіанти визнаються при цьому автентичними, т. з. які мають однакову силу, равноподліннимі.Багатосторонні договори можуть бути складені на одній мові, на офіційних мовах ООН або на всіх мовах держав-учасників.