Лекційне заняття № 1

Дисципліна: МИТНЕ ПРАВО

(теоретичне заняття - 2 години, самостійне вивчення - 4 години)

ТЕМА № 1. Митна справа. Історія митної політики. Предмет, метод, джерела, система і принципи митного права.

ЛЕКЦІЯ

1.Митна справа, поняття, значення і мета.

Із становленням України як незалежної держави, розкріпачен­ням економічної активності населення та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід'ємним елементом якої є митна система. Відповідно до розділу VI Декларації про державний суверенітет України Украї­на самостійно створює банківську (включаючи зовнішньоекономіч­ний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує дер­жавний бюджет. Отже, самостійний розвиток України з самого початку пов'язувався із її суверенітетом у зовнішньоекономічній діяльності, де особливого значення набуває митна справа, основу якої складає митне законодавство.

Характерно, що врегулювання митної справи стало одним із перших та пріоритетних завдань України на шляху до самостійності. Так, ще 25 червня 1991 р. Верховна Рада Української РСР приймає Закон Української РСР «Про митну справу в Українській РСР», де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країна­ми. Україна як суверенна країна самостійно створює митну сис­тему та здійснює митну справу. Остання визнається складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності. Отже, митна справа започатковувалася як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності. Відкритість чи закритість суспільства пізнається через низку зовнішніх та внутрішніх чинників, чимале місце серед яких відводиться митній справі.

Але не тільки цим визначається спрямованість та зміст митної справи. Вона є необхідним елементом переміщення осіб, транспорт­них засобів, предметів та особливо товарів через кордон. У подальшому з розвитком митного за­конодавства і особливо з прийняттям нового МК України більшість норм згаданого закону в ньому інкорпоровано та уточнено.

Відповідно до ст. З МК України, прийнятого Верховною Радою - України від 11 липня 2002 p. (не діє), З МК України, прийнятого Верховною Радою - України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (діє), митна справа є складовою зовніш­ньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, засно­ваної на додержанні визнання міжнародних відносин, систем кла­сифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. Отже, митна справа є поліструктурним явищем й вклю­чає в себе: порядок переміщення через митний кордон України то­варів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встано­вленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушен­нями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної по­літики. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, де дотримуються ви­знаної у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, ми­тної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Але цим не обмежується зміст митної справи. У митну справу також включається митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлен­ня та припинення контрабанди та інших порушень митного зако­нодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво з мит­ними органами інших країн. Крім цього при виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи зв'язані з іншими правовід­носинами: міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньо­економічними тощо. Відповідно кожен із перелічених напрямів має свій зміст, свою специфіку та інструментарій здійснення. У ряді ви­падків здійснення митної справи виходить за межі компетенції са­мих митних органів. Так, уже згаданою статтею МК України ви­значається, що засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, встановлюються виключно законами України та цим кодексом.

KM України організує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до МК України та інших законів, погоджених з Верхов­ною Радою України міжнародних договорів. Уряд координує діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи.

Отже, митна справа є специфічною діяльністю держави та ство­рених нею митних органів у взаємодії з іншими державними ор­ганами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовні­шньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва. Сучасне уявлення про митну справу охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою політи­кою держави. Перш за все це стосується зовнішньоекономічних, культурних та інших зв'язків.

Митна справа здійснюється в межах митної політики, має багатоцільовий характер, слугує задоволенню інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб і самої держави. Відповідно до ст. З Конституції України визначено пріоритети здійснення державної політики. Тому й митна політика повинна слугувати інтересам людини. Лише в такому ракурсі повинна оцінюватися діяльність всіх ланок державного механізму здійснення митної політики.

2. Історія митної політики і митного права.

Започаткування та становлення митної справи відноситься до глибокої давнини. Ще в III і в II тисячолітті до н.е. митні відноси­ни простежуються в державах Стародавнього Сходу: Єгипті, Ассирії, Вавилоні. Митні відносини нерозривно пов'язані із виникненням і розвитком економічного обігу і особливо зовнішньої торгівлі.

У період між десятим і третім тисячоліттям до н.е. з'явились міста-держави, збільшилося населення в них, що активізувало і тор­гівлю. Остання проходила через певні ритуали (правила), які з по­явою письма і чисел закріпилися як певні ритуали і слугували активі-зації зовнішньої торгівлі. Саме намагання уніфікувати порядок обмінуи товарами при появі грошей дозволило придумати перші тарифи, організувати внутрішній та зовнішній торговий простір, наповни­ти товари логічною інформацією і економічним змістом. Так у Єгипті було створено три прикордонні митниці. Збиралось мито й у Ста­родавній Греції, де вперше була лібералізована митна політика й знижене мито. Такі заходи давали змогу уникнути воєнних конф­ліктів, або при необгрунтованому збільшенні мита й забороні пропуску товарів слугували приводом для війни. Відомо також, що най­більш розвинутою митна система була в Римі, що й не дивно з огляду на довершеність римського права та його явну спрямованість на об­слуговування товарообігу.

Але прославилась й залишила яскравий слід в історії та терміно­логії митної справи митна система Андалузії. Відомо, що в III ст. до н.е. в місті Тарифі в теперішній Андалузії, на півдні Іспанії, що знаходилася на той час під владою Карфагену, була вперше скла­дена спеціальна таблиця. До неї заносилися назва товару, одиниця його виміру та вказувалася величина мита (збору) за його прове-зення через Гібралтарську протоку. Сама таблиця, що системати­зувала порядок стягнення та величину мита, на честь міста потім була названа тарифом і започаткувала тарифне регулювання.

Гносеологічне тариф та митна справа є одним із напрямів здій­снення фіскальної функції держави та засобом наповнення держа­вної казни. Тому при провезенні товару чи пересуванні через мит­ну територію тарифи стали стягуватися окремими князівствами, що з часом стало заважати пересуванню товарів. Тому й виникла потре­ба законодавчого врегулювання цих відносин на рівні країн. Але як вагоме джерело поповнення казни митна справа швидко розповсю­дилася в Європі, а потім й на інших континентах. З цього часу й існують дві протилежні тенденції. Держава намагається стягнути мито, а особи, які переміщають товари, уникнути його сплати чи зменшити його правдами й неправдами. Можна стверджувати, що з появою митної справи з'явилась й контрабанда. Крім цього, че­рез створення перешкод фінансового чи організаційного характеру захищався національний товаровиробник. У тому разі коли усере­дині країни було достатньо якого-небудь товару, то ставки мита під­вищувались і напроти, якщо відчувався брак, то вони знижували­ся. З тих пір й беруть початок політика протекціонізму щодо свого товаровиробника чи фритредерства (політика відкритих дверей).

Митна справа безпосередньо пов'язана із товарним виробницт­вом та міжнародною торгівлею і обміном. Вона є найпростішою формою оподаткування. Історично це розвивалось в рамках Київської Русі та окремих князівств і йде від стягнення грошових чи натура­льних зборів із реалізованих товарів в районах пожвавлення торгівлі чи на перехрестях торгових шляхів. Пізніше це пов'язувалось із спеціалізованими закладами: торговельними та постоялими двора­ми, пунктами промислового обміну, перевалки та складування товарів. їх поява у східних слов'ян відноситься до VIII століття та пов'язується багатьма істориками із започаткуванням та розвитком торгівлі із Візантією та іншими державами. Митна справа у давніх русичів започаткована знаменитим договором князя Олега із Візантією.

У Київській Русі серед численних зборів та мит були поширені «осьмині» (восьма частина від вартості товару) та «мит». Ці збо­ри стали йменуватися з часом митом «мить», а ті місця, де вони стягувалися, — митниці. З часів монгольської навали започатковано такі поняття, як «тамга», від якої й пішли слова «тамжить», «тамож­ня» та «таможенник». Крім цього, відомі такі терміни, як «митчики» і «митарі».

На Русі у старовину були напрочуд гнучкі мита. Розрізняли мито водяне і сухе, проїждже і торгове. Після монгольської навали в митний лексикон увійшло: мито — основний збір за провезення товару; «посажене» — мито за розмір ввезеного у саженях; «промит» — подвійне мито, яке стягувалось у разі спроби уникнути обкладен­ня митом і об'їзду митниці; «головщина» — мито із кожного проїжджаючого на ладі (човні); московщина й перевіз, «костки», і. т.д.

У міру того як складалося саме поняття торгового мита і супу­тніх їм торгових зборів за право купівлі-продажу товарів на чужій території, формувалися звичаї, правила і процедури їхнього стяг­нення або повного чи часткового звільнення від цього обов'язку. Відповідно до цього створювалася спеціальна митна служба, облаштовувалася митниця. Згодом ці заходи дістали організаційне, правове і дипломатичне (міжнародно-правове) закріплення. Вони встановлювалися відповідно до потреб економіки та торгового об­міну з тою чи іншою країною, потребою в певному товарі чи не­обхідності збути його надлишок усередині країни. Окрім цього, на митну політику по відношенню до окремих країн впливали й су­б'єктивні чинники. Наприклад, відомий російський історик В. О. Ключевский вважав, що порядок торгових відносин Київської Русі з Візантією на безмитній основі і взаємному сприянні, визначений договорами князів Олега й Ігоря, був головним підґрунтям, що підготував прийняття християнства Руссю, і саме з Візантії. Не треба й забувати поєднання родин руських князів, що впливало на зміст митних відносин і формування митних режимів.

Як необхідний атрибут внутрішньої і зовнішньої торгівлі мит­ниця своєю діяльністю впливала на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала життєдайний вплив торгівлі на політичну, економічну і соціаль­ну сфери суспільного життя, в тому числі на становлення загаль-норосійського ринку, включення його в сферу міждержавного обміну. Прогресивні за своїм характером ці процеси перетвори­лися на один із вирішальних чинників утвердження державності,. об'єднання удільної Русі навколо Москви, створення централізо­ваної російської держави, встановлення і розвитку її міжнарод­них зв'язків.

За часів козацької держави теж велась митна справа. Вона будувалась на зразок митних процедур сусідніх держав і не мала єдиного механізму. Навіть з об'єднанням із Росією ще певний час велась самостійна митна справа. Але згодом, по мірі насаджен­ня центральних органів і демонтажу атрибутів козацької держави, вона була підпорядкована загальній митній політиці Росії.

Свідчень впливу російської митної політики на міжнародні від­носини, міжнародну торгівлю дуже багато. Як незмінний атрибут внутрішньої та зовнішньої торгівлі митниця стала впливати на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в кра­їні. Вона забезпечувала цивілізовані стосунки при здійсненні тор­гівлі, а разом з нею впливала на політичні, культурні та інші про­цеси в країні. Як стверджують історики, саме становлення митної справи стало вирішальним чинником становлення російської дер­жавності та об'єднання розрізнених князівств в єдину державу.

Цікаво, що саме митна політика Росії призвела до війни із Фран­цією. Наполеон як привід для вторгнення в Росію вибрав при­йнятий нею 1811 р. Митний тариф, який по суті призвів до зриву встановленої ним економічної блокади Англії.

При всій складності і суперечливості історичного шляху розвитку митниці досвід його свідчить про те, що митна справа, митна полі­тика склалися як найважливіша сфера економічної політики дер­жави, інструмент регулювання зовнішньої торгівлі і захисту на­ціональних інтересів. Тому вони, у свою чергу, лежать в основі характеристики зовнішньополітичної та зовнішньоторговельної (зовнішньоекономічної) діяльності.

Характерно, що й на Україні під час визвольної війни 1647— 1654 pp. приділялась увага митній політиці та митній справі. Так було й за часів гетьманщини і до 1754 р. коли козацька держава збирала мито. Після втрати самостійності Українською державою митна справа розвивалась на її території за загальними правила­ми та на основі законодавства Росії, де склалась система митних органів на чолі із Наказом Великої казни. На місцях створювались повітові хати «избы», де справлялося мито. Разом з тим, як стверд­жується в багатьох джерелах, внаслідок особливого геоекономіч-ного положення розвитку цукрової промисловості, виробництва горілки та інших товарів в Україні розвиток митних органів й мит­ної справи загалом йшов попереду інших регіонів Росії.

Із самого словосполучення випливає, що митна справа у влас­ному змісті означає діяльність, здійснювану митницею і взає­модіючими з нею іншими державними і недержавними органами. У сучасному представленні термін «митна справа» охоплює склад­ний комплекс відносин, безпосередньо зв'язаний із зовнішньою і внутрішньою політикою і діяльністю держави. У рамках держав­ної політики митна діяльність має багатоцільовий характер, служить задоволенню різноманітних інтересів і потреб.

За часів СРСР митна справа в Українській РСР самостійно майже не велася, а все було підпорядковано центральним виконавчим органам. Лише з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та розширенням прав регіонів у цій сфері виникла потреба ство­рити митні органи безпосередньо на місцях вироблення експорт­ного товару. Так, 1985 р. митні служби створюються на всій тери­торії України, у тому числі й на Сході — спочатку у Сумах при знаменитому науково-виробничому об'єднанні ім. Фрунзе, а потім і в Харкові, їх виникнення спричинено змінами в умовах госпо­дарювання та відносною самостійністю підприємств, у тому числі й у зовнішньоекономічній діяльності. Монополія держави на зов­нішню торгівлю втрачалася, а разом із цими процесами й розвива­лася митна справа. Якщо спочатку пости, що створювались у ве­ликих містах України, були призначені для оформлення вантажів, то з часом з лібералізацією еміграційної політики і для оформлен­ня виїжджаючих за кордон вони перейняли на себе функції офор­млення багажу громадян.

Ще до офіційного проголошення незалежності Української РСР були прийняті закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» 16 квітня 1991 р. та «Про митну справу в Українській РСР» 25 черв­ня 1991 р. Власне, становлення та розвиток митної справи та мит­ного права в Україні започатковано Декларацією про державний су­веренітет України та Законом Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР», де визначено засади економічної самостійності та напрямки її реалізації. Виходячи з того, що забез­печення економічної самостійності України є важливою умовою державного суверенітету, Україна самостійно визначає свій еконо­мічний статус та стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах свого народу. Для цього здійснюється самостійно зовні­шньоекономічна політика, забезпечується соціальна захищеність кожного громадянина, захищеність внутрішнього ринку.

З виходом України з Радянського Союзу переважно на базі ор­ганів внутрішніх справ у прикордонних регіонах стали формува­тися митні пости, а митниці на західному та південному контролі та в міжнародних аеропортах набули нового статусу. Одночасно стало формуватися й митне законодавство. Як суверенна держава Україна потребувала власної митної політики та митного законо­давства. Уже в перші місяці незалежності в короткий термін були розроблені та прийняті МК України, прийнятого Верховною Радою - України від 11 липня 2002 p. (не діє), З МК України, прийнятого Верховною Радою - України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (діє) Разом із тим визначено та закріплено основи митної справи, визна­чені завдання митних органів. При їх розробці та прийнятті вра­ховувалися міжнародні підходи та правила ведення митної справи і митної політики. Тому й митна справа в Україні розвивається у напрямі гармонізації і уніфікації із загальноприйнятими міжнарод­ними нормами та стандартами.

Так, 14 травня 1993 р. в Москві на засіданні глав держав-учасників СНД було прийнято декларацію про поетапне прямування до економічного союзу і підготовку відповідних угод, спрямованих на його забезпечення. В рамках цієї співдружності 9 країн підписали у «Угоду про принципи митної політики», було створено Консультативну митну раду для розробки засад митної політики й взаємодії митних органів. Пізніше було укладено низку угод щодо транзиту товарів та вантажів. Хоча Україна і не є учасником цієї митної ві­сімки, але ряд її положень стосуються й України. Важливе значення має угода про безвізове пересування громадян країн СНД по тери­торії її учасників¹⁶ та угода про взаємне визнання віз держав-уча-сників СНД від 9 жовтня 1992 р. Хоч Україна й не входить в митний союз, вона повинна дотримуватись хоча б транзитних правил під за­грозою втрати позицій як транспортний коридор. З огляду на це, на двосторонній основі вона бере участь у митному співробітництві.

Митна справа та її основа — митне законодавство постійно вдосконалюється. Суттєво оновлено в 2000 р. Закон України «Про єдиний митний тариф», протягом 6 років велась робота над новим МК України. Вона увінчалася прийняттям його 20 грудня 2001 р. Але в ньому містилось ряд суперечливих положень, і тому Прези­дент України наклав на нього вето. Після зняття суперечливих по­ложень Президент 11 липня 2002 р. нарешті його підписав. Як вказано у Преамбулі, МК України визначає засади організації та здій­снення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Він спрямований на забезпечення економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, забезпечення законності у митній справі.

З прийняттям МК, як вказано його прикінцевими положеннями, необхідно привести нормативно-правові акти у сфері митної справи у відповідність з ним.

В теперішній час діє МК України, прийнятого Верховною Радою - України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (діє)

3. Предмет і метод митного права.

Відомо, що кожна галузь права має свій предмет і метод регулювання. Митне право — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі.

Деякі вчені вважають, що мова може йти тільки відносно митного законодавства як сукупності законів, що регулюють митну справу. На думку інших спеціалістів, митне право треба розглядати як окреме право або як галузь, підгалузь чи окремий інститут адміністративного права. Тому на даний час крапку не поставлено, і є достатньо можливостей для наукових баталій.

Разом з тим доцільно підкреслити, що при визначенні питання щодо права на існування окремої науки завжди треба визначити фундаментальні категорії і поняття, що її характеризують. Серед інших категорій такими є предмет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання.

Питання щодо предмета регулювання митного права є складним і не досить чітко визначеним в юридичній галузі. Так, відомий учений-юрист К. Сандровський зазначав, що відносно митного права предметом правового регулювання є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з впровадженням державного митного режиму і проведенням митної політики в цілому. Недоліки такого визначення предмета митного права назвати не важко, перш за все тому, що в основу визначення покладені тільки«митний режим», «митна політика».

Разом з тим, митна справа і за змістом, і за структурою — явище складне, багатопланове, має комплексний характер. Тому суспільні відносини в галузі митної справи можна розділити на групи, що відрізняються за специфікою і регулюються окремими нормами різних галузей права:

Загальною ознакою всіх визначених груп суспільних відносин є те, що в сукупності вони складають суспільні відносини в галузі митної справи. Ці відносини регулюються не тільки правовими нормами, закладеними в Митний кодекс України, але й нормами адміністративного, кримінального, цивільного, фінансового та деяких інших галузей права.

Автор переслідував мету показати, що суспільні відносини, які виникають під час виконання митної справи, складні і мають комплексний характер, поділяються умовно на окремі групи або блоки суспільних відносин, які самі по собі регулюються іншими галузями права.

Те, що об'єднує ці групи, і те, що складає в цілому механізм їх правового регулювання, — це і є митним правом. Те, що об'єднує ці групи суспільних відносин, увесь цей комплекс однорідних суспільних відносин, пов'язаний із митною справою, і становить предмет митного права (Див: Алексеев С. С. Государство и право.—М., 1993 —С. 83.)

В юридичній науці є погляди, які допускають існування комплексних галузей права, що регулюються галузевими методами і механізмами, мають комплексне утворення (морське право, банківське право, господарське право та ін.).

Складові частини цих комплексних утворювань розвиваються по-різному. Тому розвиток адміністративного, кримінального чи іншого права обов'язково впливає на розвиток митного права. Це обумовлює, як ми побачимо далі, часті зміни митного законодавства і внесення доповнень до нього.

Отже, митне право можна визначити як комплексну галузь права, яка складається із різних правових інститутів і правових норм, що регулюють суспільні відносини в галузі митної справи.

До предмета регулювання митного права треба віднести характер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформлення і митний контроль, інші складові частини митної справи і засоби проведення митної політики.

Митна справа і митне право України активно розвиваються в зв'язку з посиленням державної політики ринкової економіки та інтеграцією держави у світове співтовариство, відповідно до вимог міжнародних норм у галузі митної справи.

Важливою та необхідною ознакою кожної галузі права є її метод, яким регулюються суспільні відносини, здійснюється вплив на суб'єктів — носіїв цих суспільйих відносин. Виходячи із комплексного характеру митного права, можна зауважити, що визначення його методу потребує виділення притаманних тільки митному праву ознак, способів і заходів впливу на суб'єктів суспільних відносин, які охоплюються цією галуззю права.

Відомо, що всі методи правового регулювання поділяються на імперативні та диспозитивні. Імперативний метод об'єднує способи власного впливу на суб'єкт конкретних суспільних відносин. У його основі лежить чітко визначена поведінка фізичної чи юридичної особи, громадянина, державного, громадського органу, приватної господарської структури. Його прикладом є чітко визначене в Законі України «Про митну справу в Україні» положення про те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

Це положення є базовим для визначення ставлення до митної справи України інших держав та всіх юридичних і фізичних осіб. Воно є також базовим для розробки всіх правових норм та нормативних актів, що стосуються управління і здійснення митної справи.

Імперативний метод правового регулювання є найбільш типовим для адміністративного та кримінального права і грунтується на відносинах влади та підпорядкуванні сторін. У таких відносинах сторони не бувають рівними, одна сторона підпорядковується іншій, тільки одна із сторін має право визначати свою власну волю та вимагати від іншої відповідного реагування, відповідної правової поведінки.

Аспект імперативності митної справи втілюється в діяльності держави, яка визначає порядок і умови переміщення товарів через митний кордон з конкретною державою, порядок здійснення митного контролю, митного оформлення та інших митних процедур. Імперативність є головною ознакою адміністративного методу, який є основним при правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають при здійсненні митної справи.

У свою чергу обов'язковими ознаками адміністративного методу є формулювання, визначення обов'язкових до виконання приписів, заборон, обмежень і дозволів. Управління митною справою неможливо без владних вказівок, обов'язкових вимог чіткого виконання конкретних дій. Обов'язкові владні приписи в митній галузі — це покладання на сторони юридичного обов'язку виконати конкретні правові дії в умовах, що передбачені конкретною митно-правовою нормою.

Для забезпечення чіткого функціонування митної справи держава закріплює в нормах митного права свої вимоги до діяльності митних органів та їх взаємовідносини з іншими центральними і місцевими владними структурами. Всі митні органи повинні діяти тільки в межах своєї компетенції і відповідно до визначеного державою порядку. Митним структурам заборонено все, що не дозволено нормативними актами, які визначають їх компетенцію.

Відповідно, кожна фізична і юридична особа наділена правом оскаржити, у тому числі і в у судовому порядку, рішення, дії, бездіяльність митних органів та їх посадових осіб, якщо це призвело до порушення їх законних прав і свобод.

Важливу роль у митному праві відіграє інститут заборон, тобто приписів, які покладають юридичний обов'язок не скоювати ті чи інші дії в передбачених митно-правовою нормою умовах. Правові форми цих заборон у митій справі бувають як у прямих заборонах (заборона на ввезення в Україну чи вивезення з неї конкретних видів товарів і транспортних засобів), так і у формі вказівок на вичерпний перелік дій (порядок декларування товарів, порядок прийняття митних декларацій, внесення до них змін тощо).

Заборони в митній справі можуть проявлятися і у формі чітко визначеного порядку, технології виконання дій, митних процедур, зокрема на етапі оформлення декларацій, проведення митного контролю, особистого огляду тощо. Обов'язковість виконання заборон забезпечується в митній справі шляхом установлення адміністративної та кримінальної відповідальності за її порушення.

Метод митного права вбирає в себе і аспекти методу офіційного дозволу на виконання визначених дій. Його суть полягає у тому, що держава законодавчо визначає можливі митні режими для товарів і транспортних засобів, а право прийняття рішення щодо дозволу на вибір конкретного режиму в конкретних обставинах або на відмову в ньому належить виключно митним органам.

Подальший розвиток демократичних засад у державній діяльності сприятиме значному поширенню в митній справі цивільно-правового методу — диспозитивного способу визначення повноважень суб'єктів митних суспільних відносин.

Характерною ознакою диспозитивного методу є принцип рівності прав фізичних і юридичних осіб на ввезення в державу та вивезення з неї товарів і транспортних засобів. Митні закони і норми поширюються на всіх однаково, якщо в них не зроблені обмеження віднрсно конкретних категорій фізичних та юридичних осіб.

Диспозитивний метод у митному праві знаходить своє вираження і в тому, що суб'єкти митних відносин можуть домовлятися між собою щодо умов виконання окремих митних процедур. Зокрема, митний огляд та митне оформлення товару може здійснюватися не тільки в місцях розташування митного органу та у визначений робочий час. За домовленістю сторін і відповідно до встановленого Держмитолужбою порядку такі митні дії можуть бути здійснені в будь-якому місці (місце аварійного приземлення літака, місце дорожньо-транспортної пригоди) і в будь-який час (в нічний час, у вихідні та святкові дні).

Таким чином, метод митного права, яким регулюються суспільні відносини в митній справі, органічно поєднує імперативний і диспозитивний (адміністративно-правовий та цивільно-правовий) методи в різних формах прояву в конкретній реальній ситуації.

Як уже зазначалося, проблема співвідношення митного права з іншими галузями права складна і її не можна обмежувати певними рамками.

Конституційне право, яке є головним, базовим для всіх інших галузей права, відповідно має відношення і до митного права.

Деякі норми конституційного права, не втрачаючи свого базового характеру, одночасно входять до складу митного права. Зокрема, це вимоги Конституції України щодо забезпечення економічної безпеки, положення про права і свободи, обов'язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особисту недоторканість, свободу пересування, право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої діяннями службових осіб (співробітниками митних органів), обов'язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку і розмірі.

До митного законодавства і права прямо відноситься положення ст. 9 Конституції України, відповідно до якого чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Оскільки митне право є складовою частиною правової системи України, то зрозуміло, що принципи і норми міжнародного права в галузі митної справи, що визнала Україна, повністю переходять і на нього.

Принципове значення для формування і функціонування митного права і законодавства має положення ст. 8: «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати».

Таким чином, можна сказати, що конституційне право визначає принципи, базові засади митного права (як і інших галузей права).

Конституційні положення і норми покликані стати правовими стимуляторами оновлення Митного кодексу, приведення його положень у відповідність до вимог Конституції України.

Якщо розглядати загальну характеристику митного права, то воно, комплексне за своїм характером, вбирає в себе окремі норми кримінального і кримінально-процесуального права. Але якщо кримінальне право розглядати як одну із базових галузей права, то воно служить відправною засадою для частини митного права, яке регулює відносини, що виникають при скоєнні злочинів (контрабанда). Санкції за такі злочини в Митному кодексі не визначаються, у ньому містяться відсилання до Кримінального кодексу.

Ті обставини, що поняття і склад злочину «контрабанда» визначається і в Митному кодексі, тільки підкреслює комплексний характер митної справи та її правового регулювання.

Але повномасштабне, вичерпне регулювання суспільних відносин, що виникають у зв'язку із скоєнням злочинів у галузі митної справи, — це прерогатива кримінального права, норми якого є детермінуючими, пріоритетними щодо цієї частини митного права.

Митне право має тісні зв'язки і з кримінально-процесуальним правом: митні органи віднесені до переліку органів дізнання.

Важливим є аспект відношення митного права до адміністративного. Як зазначалося раніше, в юридичній літературі існує думка, що митне право — це підгалузь адміністративного права.

Цей висновок обґрунтовувався тим, що адміністративне право складається із норм, частина яких регулює відносини в галузі митної справи, а також тим, що за характером і природою норми митного права по суті є адміністративно-правовими: наприклад, організаційно-управлінські відносини, відносини, що стосуються порядку переміщення через кордон товарів і транспортних засобів, порушення митних правил тощо.

Адміністративне право найтісніше з усіх галузей права пов'язане з митним правом. Але це не означає, що митне право повністю поглинається адміністративним правом, воно зберігає свою специфіку. Можна легко визначити зв'язки митного права із трудовим правом, якщо розглядати норми Митного кодексу, що стосуються правового статусу посадових осіб митних органів, їх прав і обов'язків у галузі праці (оплата за роботу у вихідні та святкові дні, порядок компенсації за професійні захворювання тощо).

Таким чином, митне право як комплексне має тісні зв'язки з багатьма галузями права.

4. Принципи митного права.

Самостійне значення в структурі права мають його принципи. Одразу слід зазначити, що принципи митної справи не слід механічно переносити на принципи митного права. Хоча вони, безумовно, між собою тісно взаємопов'язані, але мають свою внутрішню і зовнішню спрямованість. Так, принципи митного права відображають загальні теоретичні підходи до принципів права взагалі, у той час як принципи митної справи відображають систематику побудови митної справи в Україні.

Принципи митного права являють собою вихідні нормативно-керівні засади митно-правового регулювання або основні керівні ідеї, що пронизують митне законодавство. В них у концентрованому вигляді виражено зміст, найважливіші основи митного права. Іншими словами, принципи митного права — правові ідеї, що пронизують всю систему митного права і є її остовом.

Принципи митного права як основні засади правового регулювання — це свого роду камертон нормотворчості в митній сфері. Вони гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок митного права, митного законодавства і митної політики, гармонізацію митного законодавства з іншими його системами. Особливо слід наголосити на значенні принципів права у формуванні судової й адміністративної практики, у сприянні скасуванню застарілих і прийняттю нових юридичних норм, у тлумаченні правових актів і усуненні прогалин у законодавстві. Ці принципи грунтуються на принципах базової галузі права — адміністративного права. В той же час є деякі відмінності.

Прийнято розрізняти загальноправові принципи, міжгалузеві, галузеві та окремих інститутів права. Усі вони в сукупності впливають на формування змісту норм митного права.

Принципи митного права, як і інших галузей права, можна уявити собі у вигляді дерева, де корені — економічна, соціальна, політична база чинного законодавства, стовбур — загальноправові принципи, велике гілля — принципи супергалузей чи міжгалузеві принципи, їх відгалуження — принципи галузей права, а дрібне гілля — принципи інститутів права. Відповідно — листя може образно вважатися нормами права, до яких правові ідеї у вигляді живильного соку надходять по цих каналах і визначають їх спрямованість та дієвість.

До загальноправових принципів права відносять такі:

1. Принцип поваги прав і основних свобод людини, який повинен стати одним із провідних принципів митного права. Це пояснюється тим, що в Конституції України людина, її життя та здоров'я, права й свободи проголошені вищою соціальною цінністю. Закріплення цього принципу має особливе значення для регулювання процедури митного контролю (особливо особистого огляду), а також врегулювання окремих питань адміністративного процесу в митній сфері.

2. Принцип законності передбачає необхідність суворого дотримання Конституції, законів, Митного кодексу, підзаконних актів усіма суб'єктами митного права — митними органами, різними державними й недержавними організаціями й установами, що беруть участь у митних відносинах, — громадянами, іноземцями й особами без громадянства. Принцип законності зобов'язує митні органи здійснювати свої повноваження в рамках закону, керуватись у своїй діяльності виключно законом, а при прийнятті підзаконних актів з митного регулювання не виходити за рамки закону і не приймати таких, що суперечать чинному законодавству.

3. Принцип гуманності виявляється як у матеріальному митному праві (заборона провозу зброї, наркотиків і т.д., митних пільгах при оформленні вантажів, що надходять як гуманітарна допомога і інше), так і в процесуальній і деліктній частині митного законодавства.

4. Принцип моральності полягає в тому, що митне право у своїй основі будується на повазі до людини, її законних прав та інтересів і грунтується на засадах етики.

До міжгалузевих принципів належать:

· Принцип координації й взаємодії державних органів передумовлює необхідність узгодження норм митного законодавства з нормами інших галузей права. Це пояснюється тим, що активну участь у формуванні митного права, крім Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України, беруть Національний банк України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та інші органи державної влади. Принцип координації і взаємодії у значній мірі визначає механізм функціонування системи митних органів, що реалізують у своїй діяльності норми митного законодавства;

· Існуючий в зовнішньоторговельній практиці принцип недискримінації, принцип найбільшого сприяння використовуються в митному праві при регулюванні митно-фінансових відносин для усунення різних нетарифних бар'єрів на торгових шляхах.

· Принцип еквівалентності товарообміну безпосередньо впливає на визначення тарифної політики.

· Принцип науковості відбитий, зокрема, у нормах, що регулюють форми й методи митного контролю і спираються на досягнення фінансової й економічної науки, а також технічного прогресу при формуванні митної політики і митного законодавства.

· Принцип примату міжнародно-правових норм відповідає прагненню України до активної участі в міжнародному співробітництві в галузі митної справи. Митно-правове регулювання в нашій країні розвивається в напрямі гармонізації й уніфікації з загальноприйнятими міжнародними нормами й практикою. У відповідності зі ст. 6 МК України, якщо ратифікованим Україною міжнародним договором установлені інші правила, ніж ті, котрі передбачені внутрішнім законодавством з митної справи, то застосовуються норми міжнародних договорів.

· Серед інших загальноюридичних принципів митного права слід зазначити принципи юридичної рівності, судового захисту суб'єктивних прав, відповідальності тільки за винне протиправне поводження й ін.

Основними галузевими принципами митного права є названі і охарактеризовані вище принципи, що закріплені у ст.4 МК України.

У той же час окремі інститути митного права можуть мати і мають свої принципи. Наприклад, для митного оформлення характерним є принцип оперативності, а для контролю — результативності.

5. Функції митного права.

Зовнішньоекономічна діяльність держави завжди нерозривно пов’язана з митною діяльністю та митною політикою, оскільки причиною виникнення зовнішньоекономічної діяльності є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв’язків як об’єкта державного впливу та контролю. Цей факт зумовлює переважання економічного характеру функцій митної політики.

На сьогоднішній день можна визначити 6 базових функцій митної політики:

– фіскальну;

– економіко-регуляторну;

– захисну;

– контрольно-організаційну;

– інформаційно-статистичну;

– міжнародно-політичну.

Зміст фіскальної функції митної політики полягає в наповненні державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів під час переміщення через митний кордон. Від зазначених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо, які не виконують

фіскальної функції, а є платою за послуги митниці. До цієї ж функції належить здійснення валютного, грошово-вексельного та умовно-гарантійного контролю. Ще до цієї функції входить здійснення контролю за визначенням митної вартості товарів, аналіз та визначення шляхів ліквідації надтарифних та псевдотарифних механізмів митно-тарифного регулювання.

Економіко-регуляторна функція передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру для регулювання останніх з метою забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників, створення сприятливих для них умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов’язань держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою встановлення ставок мита і митних зборів, ліцензування, квотування, сертифікації та встановлення інших нетарифних обмежень. Важливі складові цієї функції – розвиток інвестиційного клімату, сприяння інноваційному характеру імпорту, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів ЗЕД науково-статистичним та експертно-дослідним супроводом, урахування інтересів регіонального та галузевого розвитку зовнішньої торгівлі, впровадження заохочувальних і стимулюючих заходів у системі регулювання ЗЕД, розвиток конкурентного та антимонопольного середовища, забезпечення антидемпінгового й антисубсидійного розслідування, запровадження механізмів попередньо-визначального та постінспекційного контролю, ефективне використання заходів класифікаційного та верифікаційного контролю. Кабінет Міністрів України щорічно оприлюднює інформацію про здійснення державної регуляторної політики органами виконавчої влади.

Іноді цю функцію називають регулятивною, економічно-регулятивною, нормотворчою, але назва “економіко-регуляторна”, на думку автора, точніше відображає її суть.

Ця функція реалізується у правовій формі як нормотворчість (підготовка, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів у вигляді законів України про встановлення ставок мита, рішення компетентних органів щодо введення нетарифних заходів регулювання тощо) та в організаційній формі регулювання, що реалізується через здійснення митної справи.

Захисну функцію іноді ще називають “правоохоронною”, але вона як функція державної політики має дещо ширше значення, ніж просто правоохоронна діяльність держави. Ця функція спрямована в першу чергу на захист держави від зовнішніх та внутрішніх загроз і в широкому розумінні включає: забезпечення національної безпеки держави, підтримання міжнародної безпеки, громадського порядку, моральності, захист внутрішнього ринку, захист інтересів споживачів, створення умов для підтримання законності щодо порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, ефективну боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил, захист прав інтелектуальної власності, сприяння антимонопольній політиці, сприяння забезпеченню екологічної безпеки, здійснення заходів антикорупційного характеру, забезпечення судово-експертної діяльності, апеляційної роботи, збереження історико-культурного надбання, сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частка подібних завдань реалізується в процесі виконання митними органами своїх контрольних функцій, а також при виконанні завдань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. Важливі складові цієї функції такі:

– адміністративно-процесуальна (притягнення до відповідальності осіб, що здійснили адміністративні правопорушення у сфері митної справи, а також провадження відповідно до скарг на дії (рішення) митних органів, що порушують права громадян та організацій; до цього можна зарахувати дисциплінарне провадження, тобто притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників митних органів, які вчинили проступки, що не містять кримінальної або адміністративної відповідальності);

– кримінально-процесуальна (зміст якої – провадження розслідування у формі дізнання у справах, що належать до компетенції митних органів – ст. 201 Кримінального кодексу України);

– оперативно-розшукова діяльність (здійснення ОРД для виявлення, припинення, розкриття злочинів, проведення дізнання, що належить до компетенції митних органів, а також розшук осіб, причетних до скоєння злочинів, та проведення дій щодо забезпечення власної безпеки митних органів).

У деяких випадках охоронна функція митної політики отримувала пріоритетне значення і ставала головним завданням держави в митній сфері.

В українському національному законодавстві не врегульовано питання надання митним органам статусу правоохоронних, хоча фактично вони виконують подібні функції (частково). Значне посилення та розширення цієї функції можливе при наданні митним органам права оперативно-розшукової діяльності. Крім адміністративно-процесуальних дій, митниця зможе в повному обсязі виконувати кримінально-процесуальні дії, змістом яких є проведення дізнання та слідства у справах, що можуть бути зараховані до компетенції митних органів, і в першу чергу у справах про контрабанду.

Головне завдання контрольно-організаційної функції – це формування умов і порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон та їх практична реалізація шляхом проведення митного контролю й митного оформлення товарів і транспортних засобів, тобто перевірки законності їх переміщення через митний кордон, а також видачі дозвільних документів на право займатися декларуванням товарів, відкриття й експлуатації митних складів, розміщення суб’єктів у пунктах пропуску, на право виконувати діяльність митного перевізника; погодження на відкриття вантажних митних комплексів; ефективного використання заходів класифікаційного та верифікаційного контролю; здійснення експертних досліджень, внесення до реєстру об’єктів інтелектуальної власності; узгодження місця прибуття транспортних засобів; видачі свідоцтва про відповідність інфраструктури СЕЗ, свідоцтва про внесення в реєстр суб’єктів СЕЗ; затвердження переліку документів, що подаються під час митного оформлення; визначення підприємств, яким надано режим сприяння при митному оформленні, запровадження механізмів попередньо-визначального та постінспекційного контролю тощо.

Хоча порядок переміщення товарів через митний кордон – це вираження певної митної політики держави, проте організація безпосереднього здійснення митної справи, а також охоронна діяльність можуть бути розглянуті як елементи, що забезпечують життєздатність і результативність установлених митних правил.

Цей блок може бути представлено такими інститутами: митний контроль, митне оформлення, митні платежі, порядок переміщення товарів і транспортних засобів фізичними особами, митні режими переміщення.

Одна з найважливіших контрольних складових у діяльності митних органів – це аналіз ризиків та управління на його основі.

До цієї ж функції належать забезпечення однозначного застосування норм законодавства, створення умов декларативного, документального, оглядового забезпечення для проведення належного митного контролю й митного оформлення, забезпечення системами зв’язку, технічними засобами контролю, оптимізація системи митних органів тощо.

Важлива адміністративна складова цієї функції – забезпечення митних органів високо-кваліфікованими кадрами як одним із основних ресурсів, необхідних для митної безпеки держави, багаторівневого безперервного їх навчання, підвищення соціальної захищеності митників.

Відносно самостійні напрями цієї функції – науково-дослідний і освітній. Митна справа потребує серйозного вивчення кожного її елемента, включаючи питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації професійних кадрів для роботи в системі митних органів, проведення товарознавчих та інших експертиз.

Автор вважає, що запропонована назва функції митної політики “контрольно-організаційна” точніше відображає її наповнення, ніж назви “контрольна” або “адміністративна”, та підтримує виділення її в окрему функцію.

Інформаційно-статистична функція – важлива складова для координування напрямків розвитку митних органів. Це відносно нова функція, що стала суттєвою в розвитку інформаційних технологій, а особливо з появою мережі Internet, яка дала можливість реалізувати on-line спілкування митниці та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності шляхом уведення електронного декларування й отримання результатів митного оформлення через ці мережі. Зараз усі передові митні технології створені на базі та з використанням інформаційних систем, які пройшли шлях від допоміжного забезпечувального механізму до провідного стрижня митних технологій контролю, обробки, аналізу та зберігання митної інформації. Тенденції світового розвитку показують, що для спрощення митних процедур і процедур логістики при постачанні товарів для ввезення та вивезення з території країни, зменшення ризиків порушення безпеки мешканців необхідно створювати електронні інформаційні системи, які будуть функціонально сумісні з аналогічними системами різних країн, доступні, безпечні, об’єднані та контрольовані. Європейська спільнота визначає, що шлях до цього – зменшення різниці між митними процедурами країн світу і називає механізм її реалізації “електронною митницею”. Важливою складовою цієї функції стала організація збирання та зберігання інформації про результати митного контролю й митного оформлення, забезпечення зовнішньоекономічної діяльності науково-статистичним супроводом, обмін попередньою інформацією з країнами – торговими партнерами про товари і транспортні засоби, обмін інформацією з іншими державними органами й державами, забезпечення та участь у процедурах митного оформлення і контролю, автоматизація (без урахування людського фактора) процесу аналізу й регулювання митних ризиків тощо.

Підтвердженням актуальності та доцільності виділення окремої функції є прийняття програм уведення міжнаціональних і національних комплексних систем “Електронна митниця” в Європі, Росії, Китаї та інших країнах. А введення електронних систем обміну міжнародною інформацією з Молдовою, Республікою Білорусь, Росією, ЄС (NCTS), внутрішньодержавних системи “Аркан”, систем обміну інформацією з СБУ, ДПАУ, Департаментом фінансового моніторингу та іншими міністерствами й відомствами, створення країнами – членами ОЧЕС робочої групи з формування умов обміну попередньою митною інформацією та інші численні приклади стали підтвердженням уже розпочатої у світі практичної реалізації цієї функції.

Міжнародно-політична функція полягає в забезпеченні міжнародно-інтеграційного процесу, здійсненні міжнародно-правових заходів розвитку міжнародного митного співробітництва, залученні організаційної та фінансової допомоги для розвитку митної справи. Невтручання митних органів у внутрішньодержавні політичні процеси сприяє стабілізації політичної ситуації в країні.

Митна політика слугує забезпеченню та реалізації зовнішньоекономічних завдань та інтересів держави. Поміркована й урівноважена, а головне, стабільна митна політика сприяє зміцненню національної економіки, розвитку експортного потенціалу вітчизняної продукції, прискоренню і поглибленню інтеграції у світову економічну систему та активізації участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях.

Висновки. Визначення функцій митної безпеки – це важлива складова формування механізму забезпечення митної безпеки держави.

6. Джерела митного права.

Джерела митного права — різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері. У зв'язку з тим, що здебільшого митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства, є Конституція України. В ній встановлено низку норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.

Другий рівень конституційних норм — спеціальний і встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. За пунктом 22 цієї статті виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень KM України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права.

Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які дістали назву адміністративної нормотворчості. І за її допомогою наповнюються реальним змістом відсилочні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво-важливі інтереси» тощо. До І таких нормативних актів належать Укази Президента України, ] Постанови KM України. Це пояснюється характером митної справи та необхідністю оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інших джерел і права.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п.8 Положення про державну митну службу України, в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами. В разі необхідності ДМСУ видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Держмитслужби України, як і інші, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Значне місце в сучасних умовах посідають міжнародні угоди з митної справи. Окрім вищезазначеного, ці норми охоплюють такі питання:

— процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

— уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозках;

— митне оформлення контейнерів;

— правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати такі акти:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад Міжнародні торгові терміни — «Інкотермо-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад загальні умови постачань, проформи контрактів і т.п.;

3) звичайне право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов'язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 p.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють, однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов'язків сторін, прискоренню проведення переговорів не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера.

7. Система митного права.

Система митного права є інституційною і дворівневою, Інституційність митного права зумовлена наявністю значної кі