Поняття фінансів та їх еволюційний розвиток.

Тема 1. Фінанси та їх економічна сутність

1. Поняття фінансів та їх еволюційний розвиток.

2. Сутність та зміст фінансів.

Поняття фінансів та їх еволюційний розвиток.

Суспільно-економічні системи різняться економічними відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Кожній суспільній системі і, відповідно, державі в цій системі притаманний пев­ний фінансовий устрій. Відмінності між фінансамив окремих людських цивілізаціях зумовлені такими причинами:

1) кожній суспільній системі відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не вра­ховувати відносини розподілу національного доходу, ор­ганізовуючи їх перерозподіл на користь держави;

2) у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси населення країни;

3) кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських відносин. Так, якщо рабовласницькому і фео­дальному устроям відповідали натуральні відносини, то й
формування доходів держави мало переважно натуральний характер. Капіталістичне господарство є товарно-грошовим.

Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують фінанси.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з ви­никненням держави при розшаруванні суспільства на класи. Перший великий поділ суспільства на класи - це поділ на ра­бовласників і рабів, і перша держава - рабовласницька. Пе­рехід від рабовласницької суспільно-економічної системи до феодальної призвів до виникнення феодальних держав.

У докапіталістичних цивілізаціяхбільша частина потреб держави задовольнялася встановленням різного роду нату­ральних повинностей і зборів. Грошові відносини в той період почали розвиватися в армії. Так, у Римській імперії вводяться грошові виплати для найманців, офіцерів. Ці, а також інші по­треби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові по­датки. Першим таким податком був податок на купівлю й про­даж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж непро­довольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із спадку в розмірі 5%.

Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі рабовласництва, або патріархального ладу. Але це суттєво не вплинуло на суспільний лад, заснований на приватному во­лодінні землею і закріпаченні селян. Там, де немає кріпаків, там немає й феодалізму.

Роль централізованого уряду та його функції визначалися в кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини фе­одал установлював власну систему податків. Центральна вла­да могла втручатися в господарське життя, зокрема оподатко­вувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

Саме в цей період формуються основні теоретичні уяв­лення про фінанси. До XVIII ст. відноситься зародження й розвиток класичної політекономії. Представники цієї школи не виділяли фінанси з політекономії, не вважаючи їх са­мостійною наукою. За усієї різноманітності рівня, обсягу й стилістичного викладу авторів ряду опублікованих праць цієї школи (французи А. Тюрго, Ф. Кене, В. Мірабо, англійці А. Сміт та Д. Рікардо), вчення про фінанси представників кла­сичної школи можна звести до таких чотирьох основних поло­жень:

1) держава потрібна, оскільки вона охороняє „природний порядок" від заздрості й замахів;

2) утримання уряду має бути ощадливим, оскільки витра­ти управління державою непродуктивні;

3) держава не повинна порушувати „природний порядок", тобто право власності й конкуренції, встановленням обмежу­ вального митного збору й монополій і не повинна втручатися
в господарське життя країни;

4) держава має дотримуватися основних принципів опо­даткування:

♦ податки повинні платити всі відповідно до своїх до­ходів (це положення спрямоване проти податкового
імунітету духівництва і дворян);

♦ податок повинен бути не довільним, а точно визначе­ним наперед;

♦ податок повинен стягуватися в слушний для платника час;

♦ стягування податків повинне бути дешевим.

З розкладом феодалізму і поступовим розвитком капіталістичної ринкової економіки все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка на­туральних зборів і повинностей різко зменшується.

Термін “фінанси” з’явився у 13 столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна, що означав обов’язкову сплату грошей. Ця сплата пов’язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його утримання та для інших витрат державного характеру. Такий стан зберігався майже до початку 18 століття. Під фінансами розуміли державне, публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня.

У цей період у деякий державах слово “фінанси” мало негативне значення. Вперше у сучасному розумінні термін “фінанси” став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

Обов’язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, у задоволенні населенням своїх життєвих потреб не існували б і фінанси. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів характеризує кількісно й якісно масштаби діяльності та фінансові можливості країни, господарської структури чи громадянина. Ці фонди, власне, і є фінансами. Так, наприклад, держава створює централізовані й децентралізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, цільових та спеціальних фондів для виконання покладених на неї функцій. Підприємницька структура формує фонд грошових коштів у вигляді статутного фонду для здійснення господарської діяльності, а також у процесі своєї діяльності й використання її результатів створює фонди: амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, обігових коштів тощо. Після отримання виручки від реалізації продукції створюються фонди: розвитку, задоволення соціальних потреб, розрахунків із бюджетом та інші.