Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасна підготовка викладачів для вищих навчальних закладів включає в себе як теоретичну базу так і практичну

Сучасна підготовка викладачів для вищих навчальних закладів включає в себе як теоретичну базу так і практичну, адже стати конкурентоспроможним педагогом без серйозної практичної бази неможливо. Вчитель повинен вміти створити досконалий план конспект своїх лекцій і донести інформацію до учнів та тримати їх увагу прикутою до себе. Для гарних навичок володіння колективом, подання матеріалу та і взагалі контакту з учнями необхідна серйозна практична підготовка.

На даний час у вищій школі на старших курсах водяться предмети пов’язані з викладацькою діяльністю, вони ознайомлюють студента зі світом викладацької роботи та підготовлюють його до подібної роботи, проводяться заняття на яких модулюється учбовий процес в якому кожен із студентів може відчути себе викладачем та провести наприклад цілий урок. Нажаль подібної практики студентам надається дуже мало і в стислому форматі, але все ж таки, цього достатньо для того, щоб ознайомити студента із практичною стороною педагогічної діяльності. Нажаль більша перевага надається методології викладання предмету та різноманітним теоретичним базисам.

Практична підготовка студентів відбувається на практичних та лабораторних заняттях із фахових дисциплін та під час проходження практики на підприємствах. Не зменшуючи важливості перших, усе ж таки визначимо, що формування готовності до роботи можливо лише за умови сталого практикування не тільки на аудиторних заняттях, але й у реальних умовах роботи. Для того, щоб випускник був готовий до професійної діяльності, необхідно якомога раніше познайомити та включити його в безпосередню роботу.

У навчальному процесі виділяють такі етапи практичної підготовки
1.ознайомчий
2.навчальний(технологічний)
3. виробничий (професійний)

Зазначена проблема особливо загострилася в останнє десятиліття, коли зміст вищоі освіти багатьох країн (України, Росії, Німеччини, США тощо) був спрямований на педагогічну складову діяльності викладача. Хоча донині триває дискусія про те, що первинний фактор в діяльності викладача – дослідження (одержання нових знань) або викладання (трансляція знань).

Сьогодні існують різні погляди на характер навчання викладачів і способи підвищення їх кваліфікації, причому означене питання певним чином залишається відкритим. Так, окремі дослідники виступають за «вузький», однак глибокий рівень їхньої підготовки, інші - за «широкий». Вибір підходів у відборі та структуруванні змісту підготовки викладачів значною мірою зумовлюється пріоритетами системи вищої освіти певної країни [4].

Система освіти України спрямована на підготовку висококваліфікованого викладача, який готовий до постійного розвитку професійно-педагогічних якостей. Однак Україна в процесі впровадження реформаційних змін в освіту ще не вирішила ряд педагогічних проблем, які значно впливають на систему підготовки викладачів у вищому навчальному закладі, зокрема диференціація та індивідуалізація професійної підготовки майбутнього педагога, застосування широкого спектра новітніх технологій у процесі навчання, впровадження інноваційних програм у практику підготовки спеціалістів вищого навчального закладу. Підвищення якості системи професійно-педагогічної підготовки зумовлює використання сучасних форм, методів і засобів навчання майбутніх фахівців.

Основною базою підготовки науково-педагогічних працівників (викладачів ВНЗ) в Україні є магістратура (найнижчий освітній цикл), аспірантура та докторантура. Зокрема, підготовка викладачів у магістратурі здійснюється відповідно до чинних освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм.

Зміст підготовки спеціаліста згідно з державним стандартом освіти України передбачає соціально-гуманітарну, психолого-педагогічну, фахову й практичну підготовку. Основною метою підготовки магістра-викладача є забезпечення можливості сформувати навички проведення наукової роботи; підготовка до самостійної роботи за спеціальністю, оволодіння спеціальними вміннями викладача як практичного психолога і безпосередньо професійно-педагогічними навичками; методикою навчання спеціальних дисціплин у вищих навчальних закладах; методикою проведення наукового дослідження в галузі природничо-гуманітарних та інженерних наук.

Фахова підготовка в магістратурі передбачає елективні курси. Розрізняють обов’язковий набір дисциплін (за вибором навчального закладу) та за вибором студента. Зміст фахової підготовки магістрантів визначається з урахуванням здійснення виробничих функцій (магістр-викладач, магістр-дослідник) й освітньо-кваліфікаційного рівня, на базі якого здійснюється підготовка майбутніх фахівців. Підготовка магістрів реалізується шляхом упровадження інтегрованих навчальних курсів, які забезпечують системність в оволодінні навчальними дисциплінами, що, у свою чергу, сприяє уникненню повторів навчального матеріалу, поліпшенню організації навчально-виховного процесу, а також упровадженню новітніх технологій навчання.

Органічною складовою професійної підготовки майбутніх науково-педагогічних працівників є педагогічна практика. Метою практичної підготовки викладача є поглиблення теоретичних знань через їхнє впровадження в практику; формування у майбутніх викладачів умінь і навичок практичної викладацької діяльності у вищій школі; формування та розвиток методичних умінь та навичок викладання; практичне оволодіння сучасними методами й формами педагогічної діяльності; формування творчого підходу до роботи викладача.

Практична підготовка здійснюється через фахові та науково-асистентські практики. Тривалість і форми практики визначаються освітньо-кваліфікаційним рівнем окремої спеціальності. Для магістрантів зміст практики полягає у проведенні навчально-виховної та науково-дослідної роботи на всіх рівнях навчання. Практикант науково-асистентської практики прикріплюється до відповідної кафедри, він проводить семінарські, лабораторні та практичні заняття.

Отже, очевидними є такі зміни ставлення науково-педагогічної спільноти до проблеми підготовки та підвищення кваліфікації викладачів вищої школи:

- створення у ВНЗ факультетів підготовки науково-педагогічних кадрів;

- поряд із наявністю професійної кваліфікації, наукового ступеня (для штатних викладачів) отримує розвиток додаткова кваліфікація в галузі психолого-педагогічної підготовки викладачів ВНЗ; вивчення психолого-педагогічних і методичних дисциплін в аспірантурі;

- виявляється прагнення до чіткого визначення умов доступу до викладацької діяльності та критеріїв відповідності рівня професійно-педагогічної компетентності [4].

Висновки. На мою думку для покрашення практичної підготовки викладачів вищих навчальних закладів необхідно створити такі умови для практикування, щоб кожен мав змогу відчути себе викладачем, та попрактикуватися якомога більше на практичнис симулятивних заняттях та на асистенських практиках.