В гості до спартанців. Частина друга.

Справжній спартанець ніколи не питає, скільки ворогів, він питає: «де вони!?»

А чи хотіли б ви жити у давній Спарті? Я б ні за що, тож просто жах якийсь, а не життя, весь час жити у казармі та ходити строєм, не належати самому собі. Якось один афінський оратор Алківіад дотепно помітив: «Спартанці певно настільки безстрашні у битвах та зневажають смерть, бо та дама з косою для них справжнє визволення від їх нестерпного життя». Так, мешканці Спарти і справді не належали самі собі, але державі, нікому не дозволялось жити так як він хоче, але так як йому призначено вищими по рангу товаришами. А все життя рядового спартанця від народження до смерті проходило під постійним неусипним контролем.

Маленьких новонароджених дітей приносили у спеціальне місце, де засідали старійшини. Вони ретельно оглядали немовля, і якщо знаходили його кволим, слабким, хворобливим, чи з якимось фізичними вадами то безжально викидали вниз із високої скелі. Не дивно, що у Спарті, за всю її історію не було жодного філософа, мислителя, поета, художника, музиканта – всіх викинули зі скелі ще в юному віці! Зате ті діти, які лишались, точно були фізично здоровими. А взагалі діти не належали своїм батькам, вже з семилітнього віку маленьких хлопчиків забирали із батьківського дому та виховували у спеціальних загонах. Сурова система виховання по-спартанські була направлена на те, щоб діти виросли сильними і слухняними воїнами. Коли хлопцям виповнялось 16 років, вони проходили через жорстоке випробування, їх що сили бичували в дворику храму Артеміди, а вони мали при цьому мужньо терпіти біль. Вступати у шлюб спартанські юнаки могли тільки за дозволом общини і довгий час навіть після одруження їм приходилось жити у казармі і тільки у особливі дні навідувати своїх дружин. Строго заборонялось митись частіше ніж кілька раз на рік, та носити різний одяг. Під суворою забороною були і предмети розкоші та взагалі багатство. Якось одного молодого спартанця, який за безцінь купив землю, засудили за корисливість, у звинуваченні говорилось, що він такий молодий, а вже спокусився вигодою – найголовнішим ворогом любого жителя Спарти.

Збагачення було чи не найбільшим злочином у спартанському суспільстві, та навіть якби якийсь спартанець і назбирав гроші, він би все рівно не міг їх ніде потратити, у них вже тоді був повний комунізм та пусті полички в магазинах. Хоча такого поняття як магазин у Спарті і близько не було, взагалі спартанці глибоко зневажали всіх торговців.

Ще у 7 столітті до нашої ери Спарта завоювала кілька сусідніх провінцій та перетворили всіх їхніх жителів на рабів, який називали ілотами. Фактично на плечах завойованих ілотів і трималось все спартанське господарство та економіка. Вони обробляли землю, доглядали за худобою, шили одяг, тримали ремесла, а спартанським господарям платили данину своїми натуральними виробами. Продукти рівномірно розподілялись між всіма членами спартанської общини, і як ви здогадались, за обжерство по голівці не гладили, навіть був спеціальний закон, який строго регламентував, що і скільки треба їсти всім тамтешнім громадянам.

Під строгою забороною знаходилось і будь-яке вживання алкоголю. Для тверезого виховання молоді, спартанці спеціально (та насильно) напивали вином деяких своїх рабів-ілотів, причому напивали до нестями та непристойності, а потім показували юнакам – от до чого доводить пияцтво. А якщо якогось спартанця ловили на вживанні хмільних напоїв, за це могли і стратити.

Поки ілоти забезпечували їх всім необхідним самі спартанці могли повністю присвятити себе такій улюбленій воїнській справі і фактично ціле життя будь-якого спартанця проходило у військових тренуваннях.

Особливо цінувалось у спартанському суспільстві простота, яка царювала в усіх сферах їхнього життя, особливо мови – спартанців ще з малку привчали по довгу мовчати, а якщо вже щось говорити то коротко та ясно – лаконічно. Якось до спартанського царя прийшли посли з острову Самос, просити військової допомоги. Вони проголосили довгу та гарну промову, але дослухавши їх спартанський бос відказав: «Ваша промова настільки довга, що дослухавши до кінця, я вже забув початок, а забувши початок, не зрозумів кінець». Тоді наступного дня вони прийшли до царя із пустим мішком в руках та коротко промовили: «Мішок є, муки не має». Спартанці задоволені такою кмітливістю самосів з радістю надали їм військову допомогу.

Хоча спартанські воїни і були першокласними знавцями своєї справи та однак не могли далеко відходити із своїм військом – раби-ілоти не дрімали. Я цілком розумію ілотів, нікому не хочеться тяжко працювати в полі годуючи себе і ще того пана. Тож раби-ілоти не дрімали, а то і діло піднімали повстання проти спартанської диктатури «пролетаріата». Ставлення ж спартанців до своїх рабів-ілотів було більш ніж жорстоким, іноді спартанські правителі оголошували так звані «криптії» – таємні війни проти ілотів, в які здебільшого залучалась спартанська молодь. Молоді буйні спартанці під час криптій у ночі таємно виходили на полювання, полювали не на тваринок, а на живих людей – своїх же рабів-ілотів, які своєю працею їх же утримували та годували. І вбивали їх, особливо молодих та сильних мужчин. З одного боку це дозволяло тримати населення ілотів у постійному страху, а з іншого боку молоді спартанці отримували бойову практику та вже з юних років привчались вбивати людей.

Кінець спартанської цивілізації та культури (точніше її відсутності) настав на прикінці 4-го століття до н. е. із перемоги Спарти у Пелепонеській війні над Афінами. Хоч Спарта і здобула військову перемогу, але зазнала повної нищівної поразки у культурному, політичному, економічному плані. Тільки но вартувало спартанським воїнам увійти у багаті процвітаючі Афіни, та побачити всю тамтешню розкіш, чудові витвори мистецтва, скульптури, величні храми (чого тільки Акрополь вартував) як вони одразу зрозуміли, наскільки неповноцінним є їхнє власне казармове життя.

Але повернімось до історії, як після перемоги над Афінами у Пелепонеській війні залізна завіса ослабла, а спартанці змогли доторкнутись до іншого життя – це було початком кінця їхньої держави. Суворі закони, що тримали всіх жителів у їжачих рукавицях почали порушуватись все більше і більше, поки люди і зовсім не них не забили, а Спарта перетворилась на звичайнісіньке, як і всі інші, грецьке місто-поліс, і без жодних проблем була завойована спершу військами Філіпа Македонського, а потім і римлянами. Але то вже інша історія.